Вишневський Віктор Васильович народився 2 червня 1982 року в с. Козирщина Млинівського району Рівненської області. У 1989 році сім’я Віктора переїхала на проживання в с. Рудка Млинівського району Рівненської області, де він пішов у початкові класи Рудківської середньої школи.
У 1992 році сім’я переїхала на проживання у смт. Млинів. У 1997 році Віктор закінчив 9 клас та продовжив навчання у Демидівському ВПУ – 25, освоюючи професію «тракторист – машиніст».
У мирний час працював за кордоном. Перед початком повномасштабного вторгнення повернувся в Україну. 12 квітня 2024 року був призваний до лав ЗСУ.
Служив стрільцем 2 стрілецького відділення , 2 стрілецького взводу, стрілецької роти, 423 батальйону, 68 окремої Єгерської бригади ім. Олекси Довбуша, військової частини А 4886-4056. 4 червня 2024 року на полі бою, поблизу населеного пункту Уманське Донецької області, отримав важке поранення в голову.
3 липня 2024 року, від отриманих травм помер у лікарні «Святого Луки» м. Львів.

Похований у с. Рудка Демидівської ТГ.
У захисника залишилась мама, донька та сестра.
Віктор був добрим, порядним, чуйним сином, батьком та братом, який завжди приходив на допомогу.… Читати далі

Мельничук Олег Петрович народився 19 листопада 1994 року в с. Дубляни. Навчався у Дублянській початковій школі, а з четвертого класу продовживn навчання у Демидівському ліцеї. Був завжди веселим, життєрадісним, щирим і дуже любив спорт. Тому, після закінчення 7 класу, пішов навчатися до Рівненської спортивної школи. Після закінчення цього закладу Олег вступив до Київського Національного університету фізичного виховання та спорту України. Там отримав професійну
кваліфікацію бакалавр спорту (тренер з легкої атлетики, викладач фізичного виховання). Весь цей час постійно займався спортом, працював в охороні та займався бойовими мистецтвами. Із початком повномасштабної війни в Україні, Олег пішов добровольцем в територіальну оборону Збройних Сил України міста Києва. Через 3 місяці, разом з хлопцями, вступив у військовий підрозділ Кракен (Розвідувально-диверсійний підрозділ Головного управління розвідки Міністерства оборони України), у якому прослужив 2 роки та виконував складні завдання у гарячих точках біля Харкова та Часового Яру на Донеччині. Мав позивний «Слон», який тягнувся за ним ще із шкільних років, адже всі однокласники називали його «Слоник, Слон», бо Олег умів робити м’язами свого тіла голову та хобот, як у слона.… Читати далі

Бакалейко Михайло Ростиславович народився 21 листопада 1980 року у с. Товпижин, Дубенського району, Рівненської області.
У 1989 році сім’я Бакалейків переїхала на постійне місце проживання у с. Вербень. У 1998 році Михайло закінчив Вербенську середню школу та продовжив навчання у Радивилівському професійному ліцеї де навчався на будівельника. 2 червня 1999 року був призваний на військову службу у Збройні Сили України.
Повернувшись із строкової служби деякий час їздив на заробітки.У 2009 році працював рятувальником на Хрінницькому водосховищі.
З 2009 по 2016 рік працював в охороні в ПП «Агро-Експрес-Сервіс».З вересня 2016 року працював в компанії ТОВ Kromberg&Schubert» у Луцьку.

08 лютого 2024 року отримав військову повістку відповідно до наказу ПУ №68/2020 «Про загальну мобілізацію» та отримав призначення у штурмовувійськову частину А 4010.
10.07.2024 року молодший сержант Михайло Бакалейко, був призначений командиром відділення 104182 А, 3 зенітного ракетного взводу 1 зенітної ракетної
батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону.
Загинув ОБОРОНЕЦЬ Батьківщини 08 листопада 2024 року в н.п. Ступочки Краматорського району, Донецької області.
У загиблого ЗАХИСНИКА лишилися дружина Лариса Анатоліївна, син Олександр, доньки Яна і Альбіна, сестра Зоя, брат Юрій, який також захищає Українську
державу у війську.… Читати далі

Рижик Олексій Миколайович народився 30 березня 1992 року в смт. Демидівка, Рівненської області. Після закінчення Демидівського ліцею навчався у лісотехнічному коледжі. Працював у місцевому лісництві, а також будівельником у Києві. Любив природу та проводити дозвілля з сином.
9 березня 2023 року чоловіка мобілізували до лав Збройних Сил України. Після навчання за кордоном розпочав службу у 42-й окремій механізованій бригаді.
Виконував бойові завдання в Серебрянському лісі. У липні 2023 року Олексія перевели до танкового взводу однойменних роти та батальйону 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа. Там чоловік став навідником танка Т-72Б3М.

Загинув 11 серпня 2024 року внаслідок ворожого обстрілу, під час виконання бойового завдання щодо захисту незалежності України в районі населеного пункту Кучерівка, Купʼянського району, Харківської області. Захиснику тепер назавжди 32 роки. Поховали ГЕРОЯ на кладовищі у селищі Демидівка.

У нього залишилися батьки, сестра та син.

“За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, за самовіддане виконання військового обов’язку” Рижика Олексія Миколайович нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)

… Читати далі

Ігор Васильович Седляр народився 26 січня 1977 року у селі Дубляни Демидівського району. Після закінчення Демидівської школи вступив до Львівського медичного університету, де здобув освіту за спеціальністю «лікувальна справа».

Після закінчення університету працював у Рівненській обласній санітарно-епідеміологічній службі на посаді завідувача токсикологічної лабораторії. У 2012 році здобув другу вищу освіту за спеціальністю «землевпорядник» у Рівненському національному університеті водного господарства та природокористування, після чого очолював власну справу – Західну землевпорядну компанію.

У березні 2022 року Ігор Васильович добровольцем пішов до 68-ої єгерської бригади імені Олекси Довбуша, де служив лікарем – ординатором лікувального відділення медичної роти у званні «старший лейтенант медичної служби», виконував обов’язки заступника командира медичної служби.
Із початку повномасштабного вторгнення служив у найгарячіших точках Донецької області – Покровськ, Курахове, Авдіївка, місті Борова Харківської області та рятував життя побратимам.
19 травня 2024 року Ігор Васильович загинув, захищаючи свою Батьківщину, у місті Покровськ Донецької області.

Похоронений у селі Біла Криниця Рівненського району Рівненської області, де проживав із сім’єю – дружиною та дітьми.

6 грудня 2024 року в Демидівському ліцеї відбулося освячення меморіальної дошки Седляру Ігорю Васильовичу

… Читати далі

Каленюк Богдан Богданович народився 20 лютого 1987 року в м. Рівне. З 1994 по 2004 роки навчався в ЗОШ №19 м. Рівне. В 2004 році вступив в Національний університет водного господарства та природокористування. У 2008 році отримав базову вищу освіту за спеціальністю «Інженер – механік», та здобув кваліфікацію бакалавра з інженерної механіки. У 2009 році отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Підйомно – транспортні будівельні, дорожні меліоративні машини та обладнання» та здобув кваліфікацію інженера – механіка.
З 2010 по 2013 роки працював начальником зміни в цеху неконцентрованої азотної кислоти ВАТ «Рівнеазот».
З 2013 по 2014 роки працював на посаді інженера конструктора ТЗОВ «РЗВА».
З 2014 по 2020 роки працював продавцем непродовольчих товарів в торговому центрі «Епіцентр К».
З 2020 по 2023 роки працював монтажником на шиномонтажі.

26.06.2023 року був призваний до лав ЗСУ.
31 жовтня 2023 року Богдан Каленюк загинув. Похований у с. Лішня, звідки родові корені його батька.

… Читати далі

 САСКО  Микола  Володимирович  народився 24 листопада 1980 року в селі Перекалі Демидівського району Рівненської області. Після закінчення 9 класу у Княгининській середній школі, навчався у Демидівському вищому професійному училищі №25, де здобув спеціальність електрика. До початку повномасштабного вторгнення проживав із родиною у селі Перекалі Демидівської територіальної громади. Разом із дружиною Наталією Володимирівною виховали доньку Юлію. 

08 березня 2023 року  Микола Володимирович приєднався до війська. В лавах ЗСУ кулеметник механізованого батальйону  обороняв Українську державу від рашистів.  А вже 01 липня зв’язок із ЗАХИСНИКОМ обірвався  Рідні  більше  року проводили пошуки  через різні інстанції. Загинув боєць 1 липня 2023 року внаслідок мінометного обстрілу росіян.

    Довгим був шлях ВОЇНА до рідної домівки у с. Перекалі.  І вже 05 серпня 2024 року односельчани  «на щиті» зустрічали свого земляка, який  загинув 01.07.2023 року у с. Невське Сватівського району Луганської області. Дорога через все село аж до Свято-Покровської церкви була встелена квітами. Згорьований батько Володимир Степанович, сестра Людмила, дружина Наталія, донька Юлія, родичі, сусіди, а ще жителі із навколишніх сіл Княгинин, Вишневе, Дубляни, а також із Демидівки провели в останню земну дорогу ЗАХИСНИКА УКРАЇНИ.… Читати далі

Героями не народжуються, ними стають. Так справедливо можна сказати про Анатолія Бухала, який народився 22 квітня 1990 року в селі Ільпибоки Рівненської області Дубенського району. Він ріс допитливим та веселим хлопчиком, який ніколи не любив гратися у війну з хлопчаками, і постійно допомагав мамі з бабусею по господарству.
З 1996 по 2005 рік навчався в Рудківській ЗОШ І-ІІІ ст. За роки навчання в школі приймав активну участь у спортивних змаганнях, співав в ансамблі хлопчиків. Був щирим та вірним другом, однокласником. Після закінчення школи, навчався в Демидівському вищому професійному училищі №25, де здобув професію муляра-штукатура, після закінчення навчання пройшов строкову службу в лавах ЗСУ.
Після повернення до цивільного життя, шукав кращої долі за кордоном, однак уже у серпні 2019 році вирішив повернутися до лав ЗСУ та підписав контракт на проходження служби у 80 окремій десантно-штурмовій бригаді, де обіймав посаду оператора БПЛА. За творчі здібності, веселий характер та любов до музики отримав від побратимів позивний «Бах». БУХАЛО Анатолій, старший солдат, оператор відділення радіоелектронної боротьби, вірний військовій присязі на вірність Українському народові, мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність загинув 21 червня 2024 року під Кліщіївкою на Донеччині.… Читати далі

Процюк Олександр Федорович народився 1 липня 1987 року в мальовничому селі Лисин на Рівненщині. З самого дитинства він вирізнявся добротою, щирістю і відкритим серцем. Рідні, друзі й односельчани пам’ятають його як сміливого, чуйного і життєрадісного юнака, який завжди прагнув до знань і допомагав усім, хто цього потребував.
   Навчання в Хрінницькій ЗОШ І-ІІІ ступенів стало першою сходинкою на його шляху до дорослого життя. Після закінчення школи Олександр продовжив здобувати освіту в Рівненському державному гуманітарному університеті.    У 2022 році, коли над Україною нависла тінь війни, Олександр без вагань став на захист Батьківщини. 10 березня він поповнив ряди Збройних Сил України. Як солдат і електрозварник інженерної ремонтної майстерні ремонтного взводу військової
частини А7117, Олександр два з половиною роки сумлінно виконував свій обов’язок, доводячи, що любов до рідної землі – це не просто слова, а справа честі.
   Його працелюбність, майстерність і відвага стали запорукою успіху багатьох завдань, а його людяність і доброта надихали побратимів. Олександр ніколи не залишав товаришів у біді, завжди підставляв плече й вірив, що разом вони здолають усі труднощі.… Читати далі

Роман Якимюк народився в с. Лішня. Старший водій інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу загинув 22 січня цього року під час
виконання бойового завдання на території Луганської області. Навчався у Львівській Українській академії друкарства, згодом працював модератором на одному із каналів у соціальних мережах. Ромі було 26 років, коли від добровільно вступив до лав Азову. Серед усіх можливих підрозділів обрав саме цей за дисципліну, порядок та цінності любові до України і свободи. За словами друзів, це була надзвичайно добра та спокійна людина. Проте небайдужість та прагнення до справедливості спонукали молодого патріота піти захищати. Україну та все, що любив. Військовослужбовець із позивним «Родрі» у війську вирізнявся бойовими здібностями та сміливістю.

Рома, який завжди грав футбол на позиції лівого напівзахисника, бігав та долав великі дистанції на велосипеді, успішно пройшов курс молодого бійця (КМБ)та став піхотинцем-гранатометником 12-ої бригадиспецпризначення Національної Гвардії України «Азов».

Останнє ранкове сонце Роман зустрів 22 січня 2024 року в Серебрянському лісі Луганської області. Роман загинув на бойових позиціях, а два побратими, які були тоді з ним, отримали серйозні поранення.… Читати далі