Демидівська територіальна громада

 САСКО  Микола  Володимирович  народився 24 листопада 1980 року в селі Перекалі Демидівського району Рівненської області. Після закінчення 9 класу у Княгининській середній школі, навчався у Демидівському вищому професійному училищі №25, де здобув спеціальність електрика. До початку повномасштабного вторгнення проживав із родиною у селі Перекалі Демидівської територіальної громади. Разом із дружиною Наталією Володимирівною виховали доньку Юлію. 

08 березня 2023 року  Микола Володимирович приєднався до війська. В лавах ЗСУ кулеметник механізованого батальйону  обороняв Українську державу від рашистів.  А вже 01 липня зв’язок із ЗАХИСНИКОМ обірвався  Рідні  більше  року проводили пошуки  через різні інстанції. Загинув боєць 1 липня 2023 року внаслідок мінометного обстрілу росіян.

    Довгим був шлях ВОЇНА до рідної домівки у с. Перекалі.  І вже 05 серпня 2024 року односельчани  «на щиті» зустрічали свого земляка, який  загинув 01.07.2023 року у с. Невське Сватівського району Луганської області. Дорога через все село аж до Свято-Покровської церкви була встелена квітами. Згорьований батько Володимир Степанович, сестра Людмила, дружина Наталія, донька Юлія, родичі, сусіди, а ще жителі із навколишніх сіл Княгинин, Вишневе, Дубляни, а також із Демидівки провели в останню земну дорогу ЗАХИСНИКА УКРАЇНИ.… Читати далі

Героями не народжуються, ними стають. Так справедливо можна сказати про Анатолія Бухала, який народився 22 квітня 1990 року в селі Ільпибоки Рівненської області Дубенського району. Він ріс допитливим та веселим хлопчиком, який ніколи не любив гратися у війну з хлопчаками, і постійно допомагав мамі з бабусею по господарству.
З 1996 по 2005 рік навчався в Рудківській ЗОШ І-ІІІ ст. За роки навчання в школі приймав активну участь у спортивних змаганнях, співав в ансамблі хлопчиків. Був щирим та вірним другом, однокласником. Після закінчення школи, навчався в Демидівському вищому професійному училищі №25, де здобув професію муляра-штукатура, після закінчення навчання пройшов строкову службу в лавах ЗСУ.
Після повернення до цивільного життя, шукав кращої долі за кордоном, однак уже у серпні 2019 році вирішив повернутися до лав ЗСУ та підписав контракт на проходження служби у 80 окремій десантно-штурмовій бригаді, де обіймав посаду оператора БПЛА. За творчі здібності, веселий характер та любов до музики отримав від побратимів позивний «Бах». БУХАЛО Анатолій, старший солдат, оператор відділення радіоелектронної боротьби, вірний військовій присязі на вірність Українському народові, мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність загинув 21 червня 2024 року під Кліщіївкою на Донеччині.… Читати далі

Процюк Олександр Федорович народився 1 липня 1987 року в мальовничому селі Лисин на Рівненщині. З самого дитинства він вирізнявся добротою, щирістю і відкритим серцем. Рідні, друзі й односельчани пам’ятають його як сміливого, чуйного і життєрадісного юнака, який завжди прагнув до знань і допомагав усім, хто цього потребував.
   Навчання в Хрінницькій ЗОШ І-ІІІ ступенів стало першою сходинкою на його шляху до дорослого життя. Після закінчення школи Олександр продовжив здобувати освіту в Рівненському державному гуманітарному університеті.    У 2022 році, коли над Україною нависла тінь війни, Олександр без вагань став на захист Батьківщини. 10 березня він поповнив ряди Збройних Сил України. Як солдат і електрозварник інженерної ремонтної майстерні ремонтного взводу військової
частини А7117, Олександр два з половиною роки сумлінно виконував свій обов’язок, доводячи, що любов до рідної землі – це не просто слова, а справа честі.
   Його працелюбність, майстерність і відвага стали запорукою успіху багатьох завдань, а його людяність і доброта надихали побратимів. Олександр ніколи не залишав товаришів у біді, завжди підставляв плече й вірив, що разом вони здолають усі труднощі.… Читати далі

Роман Якимюк народився в с. Лішня. Старший водій інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу загинув 22 січня цього року під час
виконання бойового завдання на території Луганської області. Навчався у Львівській Українській академії друкарства, згодом працював модератором на одному із каналів у соціальних мережах. Ромі було 26 років, коли від добровільно вступив до лав Азову. Серед усіх можливих підрозділів обрав саме цей за дисципліну, порядок та цінності любові до України і свободи. За словами друзів, це була надзвичайно добра та спокійна людина. Проте небайдужість та прагнення до справедливості спонукали молодого патріота піти захищати. Україну та все, що любив. Військовослужбовець із позивним «Родрі» у війську вирізнявся бойовими здібностями та сміливістю.

Рома, який завжди грав футбол на позиції лівого напівзахисника, бігав та долав великі дистанції на велосипеді, успішно пройшов курс молодого бійця (КМБ)та став піхотинцем-гранатометником 12-ої бригадиспецпризначення Національної Гвардії України «Азов».

Останнє ранкове сонце Роман зустрів 22 січня 2024 року в Серебрянському лісі Луганської області. Роман загинув на бойових позиціях, а два побратими, які були тоді з ним, отримали серйозні поранення.… Читати далі

8 серпня 2023 року Демидівська територіальна громада провела в останню путь військовослужбовця Збройних сил України МІЩЕНКА МИКОЛУ ОЛЕКСАНДРОВИЧА – солдата-гранотометника стрілецького батальйону, який загинув 02 серпня цього року під час бойових дій в районі населеного пункту
Північне Донецької області.
Демидівчанина МИКОЛУ МІЩЕНКА знали й поважали мешканці селища. Вся його трудова діяльність була пов’язана з виробничим управлінням житлово-
комунального господарства Демидівської селищної ради, де з 2007 року працював на посаді інженера. Як фахівець своєї справи відзначався професіоналізмом, відповідальністю, сумлінним ставленням до виконання службових обов’язків. Крім того, Микола Олександрович був прекрасним сім’янином – добрим чоловіком і батьком.
Із самих початків повномасштабної війни син Міщенків – Роман пішов захищати рідну Батьківську землю від російських окупантів. Батьки виховали сина як справжнього чоловіка. А хіба міг бути осторонь цього Микола Міщенко – патріот ріднокраю, батько бойового офіцера – ОБОРОНЦЯ Української держави? Звичайно, ні. У лютому 2023 року демидівчанина було мобілізовано до Збройних сил України.

Вічна пам’ять ГЕРОЮ, який віддав найдорожче – життя, за Україну! Глибокі співчуття родині Міщенків: дружині – Аллі Миколаївні, сину – Роману – МУЖНЬОМУ ЗАХИСНИКУ УКРАЇНИ та доньці – Юлії.… Читати далі

Кожушко Олексій Олегович народився 25 березня 1984 року в місті Рівне. З дитинства Олексій вирізнявся добротою, щирістю та бажанням допомагати іншим. Після завершення навчання у школі Олексій вступив до Рівненського інституту слов’янознавства, де здобув спеціальність маркетолога-логіста.
У 2018 році Олексій створив сім’ю з коханою дружиною Юлією. У 2019 році на світ з’явилася їхня донечка Яночка, яка стала справжнім світлом у житті
батька. Олексій ніжно любив свою родину, приділяв багато уваги вихованню доньки та завжди підтримував близьких.
Того ж 2019 року Олексій підписав контракт зі Збройними Силами України та приєднався до 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. Він служив старшим солдатом на посаді радіомінера-гранатометника відділення керованого мінування 2 інженерно-саперного взводу інженерно- саперної роти групи інженерного забезпечення. Олексій вирізнявся хоробрістю, людяністю та був тим, хто завжди підставляв плече побратимам у складні моменти. Його відданість справі, щире серце та готовність допомагати стали основою його поваги серед товаришів
Повномасштабне вторгнення застало Олексія та його побратимів у місті Попасна. 29 червня 2024 року, під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Часів Яр на Донеччині, Олексій отримав важкі поранення.… Читати далі

Кирильчук Володимир Вячеславович – народився 22 квітня 1970 року в селі Вичавки Демидівського району Рівненської області в сім’ї агронома.
Згодом молода сім’я переїхала жити в с. Ільпибоки Демидівського району Рівненської області.
У 1977-1985 роках навчався у місцевій Рудківській восьмирічній школі. Затим закінчив Рівненський автотранспортний технікум, здобув спеціальність – механік. Професію обрав близьку до душі, адже любив рідне село і свою землю, мав хист до техніки.
Після проходження військової строкової служби у 1991 році повернувся у рідне село, де і проживав. 1991-2001 рр. Працював водієм у колгоспі «8 Березня»

З 2002 року вийшов одноосібником нового КСП «8 Березня», забрав свої земельні ділянки паї . Праця аграрія – це 365 днів постійної праці, вчасно засіяти землю, доглянути її та зібрати гарний урожай. Був головою комісії з вирішення майнових питань реорганізації КСП «8 Березня». До повномасштабного вторгнення росії в Україну працював оператором у ТоЗВ «ОЛІМП РІТЕЙЛ» смт. Демидівка.

Зарекомендував себе з позитивної сторони. Працьовитій, тактовний, мав цілеспрямовану та врівноважену вдачу, у
спілкуванні вмів знайти підхід до кожного.… Читати далі

Народився 1969 року в селі Лопавше. Навчався у 1-4 класах в початковій школі села Лопавше, у 5-8 класах в Хрінницькій ЗОШ І-ІІІ ступенів. З 1985 року навчався у Демидівському ПТУ – 25, де здобув професію «Тракторист – машиніст с/г виробництва». З 1987-1989 роки проходив строкову службу. Після закінчення служби працював у колгоспі «Червоний партизан». В 1991 році одружився. Працював, господарював, виховував з дружиною двох діток.
У 2023 року був призваний до лав Збройних Сил України. Воїн Валерій Ковальчук з 14 листопада 2023 року вважався «зниклим безвісти».
Багато днів очікувань та надій, проте сумна звістка про загибель Валерія підтвердилась.
Старший механік – водій 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу 9 механізованої роти, молодший сержант Валерій КОВАЛЬЧУК загинув 14 листопада під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку, мужньо виконуючи військовий обов’язок.

Публікації про Ковальчука В.

ВКЛОНІМОСЯ ПЕРЕД ЗАХИСНИКОМ ВАЛЕРІЄМ КОВАЛЬЧУКОМ!

Життя кожної людини має свій початок і свій кінець. Смерть кожної людини боляче відгукується у серцях близьких, друзів, знайомих, коли людина прожила довге життя.… Читати далі

Іван Будь народився 25 червня 1995 року в селі Острів колишнього Радивилівського району. Хлопець закінчив місцеву школу, а згодом Пляшівський навчальний заклад. Майбутній воїн виріс у родині, де завжди бабуся з дідусем, батьки цінували працю та такими виховали своїх донечок та синів. У 2019 році Іван зустрів свою долю – Інну Міркевич, що родом із Вовковиїв на Демидівщині. Молодята переїхали на постійне місце проживання у Львів, де глава сім’ї на одному із підприємств працював зварювальником. 21 травня 2022 року стало надзвичайно щасливим у житті подружжя. Цього дня на світ Божий суджено було народитися маленькому янголятку – їхній донечці Яночці. Іван Будь дуже хотів почути перші слова маленької донечки, бачити як вона починає ходити, бігати, радіти сонечку та всьому навколишньому світу.

На початку літа цього року Будь Іван Володимирович був мобілізований до лав ЗСУ. Військову службу по захисту Української держави несуть також два швагри воїна.

22 листопада 2023 року стало трагічним у долі Оборонця Батьківщини. 26 листопада жителі Демидівської територіальної громади зустрічали загиблого земляка.… Читати далі