Касіян Василь Васильович народився 25 квітня 1989 році в селі Гончарівка Приморського краю. В дитинстві ще в малому віці із сім’єю переїхав у .село .Великий Стидин. Рівненської області.
З 1995 по 2004 рік навчався у Великостидинській школі. Після навчання працював в Костополі у лісопильному деревообробному цеху, також їздив до Києва на заробітки.
 У 2015 році  призваний в ЗСУ , воював у складі 80-ї та 128-ї бригад.
У 2016 році познайомився із своєю майбутньою дружиною Катериною. . Приїжджаючи у відпустку завжди проводив час із своєю сім’єю.
З 2021 року Василь. працював на складі у Краматорську,  У березні 2022 року  сім’я переїхала на Рівненщину Не чекаючи виклику, Василь пішов до військкомату, звідти його відправили на Запорізький напрямок. Ніс службу в 65-ій окремій механізованій бригаді ЗСУ. Був кулеметником. Боронив Луганщину, Донеччину, та інші гарячі напрямки.

За період служби Василь  Касіян нагороджений медалями: «За військову службу Україні», «Ветеран Війни»,«Операція об’єднаних сил» та нагрудним знаком «Кров за Україну», За оборону рідної держави».

20 січня 2024 року Касіян Василь Васильович загинув, під час виконання бойового завдання поблизу Роботиного на Запоріжжі.… Читати далі

Мартинюк Олександр Анатолійович народився 22 жовтня 1974 року в селі Яполоть, закінчив місцеву школу. Олександр був третім сином в багатодітній із семи дітей родини. Після закінчення дев’ятого класу, поступив на навчання до сільськогосподарського технікуму в містечку Малин, після закінчення якого був призваний на військову службу. Служив у танкових військах на полігоні у Яворові. Після служби працював у Києві, працював комірником в «ТВГ Український прапор», «Олга», «АІС». Проживав у місті Києві.
Олександр Мартинюк відстоював територіальну цілісність нашої Батьківщини з самого початку неоголошеного вторгнення росії, був учасником АТО 2015 – 2016 рр. Після чого працював на будівництві і сільськогосподарських роботах у Польщі та Чехії. Згодом, влаштувався на роботу в Києві на логістичний склад компанії «Папірус».
24 лютого 2022 року пішов добровольцем до ЗСУ. З початком повномаштабного вторгнення був у складі 30-ї бригади перебував під Києвом, згодом в м. Звягіль, а вже в червні воював на Луганщині.

26 жовтня 2022 року старший солдат Мартинюк Олександр Анатолійович загинув під час мінометного обстрілу поблизу населеного пункту Одрадівка Донецької області.… Читати далі

Левчук Василь Олександрович народився 18 січня 1976 року в м. Костопіль, Рівненської області. Навчався в школі №2, згодом перейшов до загальноосвітньої школи № 1 ім. Т.Г. Шевченка I – III ступенів. Отримав профільну освіту в Рівненському профтехучилищі № 10 за фахом КВПіА.
З дитинства займався спортом, а продовж усього життя захоплювався різьбою по дереву, малюванням. З особливістю цікавився радіоелектронними
приборами. З 1994 – 1996 роки проходив військову службу у в/ч 7237 м. Кам’янець – Подільський, Хмельницької області. Згодом одружився, разом з дружиною виховував донечку. Спроба створити сім’ю видалася невдалою. Почав працювати в ДСНС, м. Рівне. Згодом, у цивільному шлюбі у нього народилися дівчатка – двійнята та синочок.
Мобілізований ще на початку розв’язаної росією війни – 24 березня 2022 року. У цьому ж році влітку у Василя народилася внучка. Проходив службу навідником в 2 аеромобільному батальйоні в/ч А4350.
18 грудня 2022 року Левчук Василь Олександрович загинув, під час ведення бойових дій в районі н.п. Бахмут Донецької області. Сотні земляків прийшли на Майдан Шевченка щоб віддати данину шани і поваги Герою. … Читати далі

Улянчук Анатолій Володимирович народився 15.07.1979 року у місті Костополі. Навчався в школі №6. Проходив строкову службу у Збройних Силах України. Потім працював робітником на різних підприємствах. Анатолія призвали на військову службу 14 вересня 2022 року. Служив на передовій стрільцем-помічником 3 механізованого батальйону. За період служби він побував у багатьох гарячих точках, де виявив мужність і сміливість.
28.09.2022 р. брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією росії, проти України, перебуваючи в н. п. Моначинівка, н.п. Дворічна, н.п. Шевченкове, Синьківка, Харківської області, н.п. Кам’янка, н.п.Куп’янськ, н.п. Петропавлівка, н.п. Краматорськ, н.п. Соледар, та інші, Донецької області. 27 травня 2023 року отримав поранення в кисть лівої руки та грудної клітки.
Було нанесено танковий обстріл в районі н.п. Ліман перший, Куп’янського р- ну Харківської області.
20 грудня 2023 року Улянчук Анатолій загинув, отримав поранення несумісні з життям. Він загинув в результаті ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Першотравневе Куп’янського району, Харківської області.… Читати далі

Мурзак Валентин Васильович (позивний «Мозолик») народився 24.08.1978 р.в м. Костопіль Рівненської області. З 1985-1993 р. навчався в школі №6 м. Костопіль, після  закінчення вступив до Дубнівського училища культури по класу гри на музичних інструментах ( клас труба). 12 листопада 1996 р. був призваний на службу в ЗCУ. Службу проходив в Закарпатській обл. м. Перечин. Показав гарні результати на службі, мав командирські якості, за що  був призначений командиром самохідної артилерійської установки, користувався авторитетом у командирів. Після демобілізації з армії у 98-у році переїхав в місто Одеса .
   У 1999р. Валентин одружився на Альоні Василівні та виховував сина Владислава. Мав власний бізнес з продажу речей та мототехніки. Працював начальником охорони на промисловому ринку. У 2019р. переїхав разом із дружиною до села Лозове Вінницької області, де займались сільським господарством. Разом із дружиною працювали на ягідно-фруктовому приватному підприємстві у селі Лозова.
З початку повномасштабного вторгнення окупантів в Україну не міг знайти собі місця та рвався на фронт його зупиняла дружина та пояснювала що він має стару травму коліна. Та коли йому було вручено повістку, без вагань пішов до військкомату та мобілізувався до лав Збройних Сил України.… Читати далі

Тарас Іванішин народився 24 червня 1984 року в Костополі. Навчався у школах №2 та №8, закінчив Костопільський будівельно-технологічний коледж. Працював на різній роботі, їздив на заробітки. Захоплювався байкерським рухом. Мріяв створити сім’ю і мати дитину, розпочав ремонт своєї оселі, але закінчити не встиг – почалася війна. Тарас одразу пішов до військкомату, де стояла велика черга охочих. Йому спочатку відмовили, сказали чекати.

На службу Тараса Іванішина призвали у липні 2022 року. Двічі його забирали на збірний пункт, і двічі після співбесід, на яких він казав, що хоче служити і захищати країну, повертали додому. Утретє повістка прийшла у перші дні 2023-го. Після проходження медкомісії Тарас Іванішин у лютому 2023 року став до лав ЗСУ і склав присягу.

Спочатку проходив підготовку у навчальному центрі, потім його приписали до 82-ї десантно-штурмової бригади й перекинули у Миколаївську область, потім – у Дніпропетровську. Під час навчання Тарас здобув фах водія, а також пройшов на місці курс тактичної медицини й одержав сертифікат. Числився водієм десантно-штурмового відділення.
У червні 2023-го його підрозділ перекинули на Запорізький напрямок фронту.… Читати далі

   Супрунець  Павло  Михайлович  народився 19 грудня 1969  року у селі  Мала  Любаша. Навчався в місцевій школі, далі вступив  до  Мирогощанського радгоспу – технікуму, який закінчив у 1992 році і отримав диплом за спеціальністю  техніка – механіка. Згодом був призваний на строкову службу. В мирний час щоб підтримувати сім’ю, Павло багато працював. Працював за кордоном на будівництві та у «Свіспан- Лімітед» в будівельно – виконробчій  дільниці.

   В  1994 році одружився, разом з дружиною Іриною виховували двох доньок Анжелу і Аллу. Згодом усі разом переїхали в місто Костопіль, де почали облаштовувати нове житло.

   Під час повномасштабного вторгнення  Павло Супрунець  одразу пішов до військкомату, 1 березня 2022 року був призваний на військову службу до 14 Рівненського стрілецького батальйону в/ч 7098. Воював на Сумщині, н.п. Торецьк, м. Бахмут.

   Старший солдат  Супрунець  Павло Михайлович віддав своє життя захищаючи країну. Він загинув 6 лютого 2023 року під час ведення наступальних дій та бойового зіткнення з силами противника під Бахмутом на Донеччині.

   5 лютого2023 року це (була неділя), рідні востаннє чули голос Павла.… Читати далі

    Сеник  Микола  Михайлович народився  27 листопада  1963 року у місті Костопіль. Після закінчення школи навчався у Рівненському педагогічному інституті та у Києві. Працював учителем фізики, математики та історії у Пеньківській  гімназії  та гімназії ім. Т.Г. Шевченка у  Костополі. Згодом займатися підприємницькою діяльністю.

   На початку повномасштабної війни Микола повернувся з-за кордону. У березні пішов добровольцем захищати нашу державу, військову службу проходив у військовій частині А7014. Він був сержантом взводу, командиром відділення управління механізованого батальйону.

   Микола був сміливим і відданим воїном, який ставив інтереси нашої нації понад усе. За його подвиги та відданість державі він був неодноразово нагороджений.  

   23 липня 2023 року 59-річний Микола Сеник загинув унаслідок штурмових дій з боку російської армії поблизу населеного пункту Невське Луганської області.

   Прощалися з Героєм на майдані Шевченка у Костополі. Тут зібралися рідні та близькі Героя, громадськість та представники влади. Чин похорону відбувся у соборі святих апостолів Петра і Павла ПЦУ.

   Поховали Захисника на «Новому» кладовищі поруч із іншими воїнами Небесного легіону.… Читати далі

Герасимчук Вадим Миколайович народився у Березному 25 липня 1988 року. Але виріс у Костополі, закінчив тут ЗОШ №6. Улюбленою справою і водночас роботою було ковальство. Багато його робіт і зараз прикрашають Костопіль.

З 2014 року Вадим Герасимчук брав участь в АТО у складі Добровольчого Українського корпусу “Правий сектор”.

Напередодні повномасштабного вторгнення перебував за кордоном. Та як тільки дізнався про напад росії 24 лютого, повернувся додому і став на захист Батьківщини. Вступив до лав Першої окремої бригади спецпризначення імені Івана Богуна. Був оператором протитанкових ракетних комплексів.

Разом з дружиною Наталією Вадим виховував дві доньки та сина.
Герасимчук Вадим Миколайович загинув 4 серпня 2023 року поблизу пункту Ямпіль на Донеччині.
Нагороджений «Лицарським Хрестом Добровольця», медалями «За жертовність і любов до України», «За відвагу», «За оборону рідної держави», «За гідність та патріотизм» та іншими відзнаками.

Похований на «Новому» кладовищі Костополя, поряд з іншими воїнами Небесного легіону.

… Читати далі

Осташевський Олександр Андрійович народився в селі Соломка на Костопільщині. Навчався у  школі №4 та у будівельно-технологічному фаховому коледжі міста Костопіль, де здобув фах маляра-штукатура. Водночас активно займався біатлоном, був кандидатом у майстри спорту.
У 1991 році Олександр пішов на строкову службу, отримав звання старшого сержанта. Одружився, працював спочатку в КП «Костопількомуненергія», останні 10 років – на заводі скловиробів.
У червні 2024 року Олександра Осташевського мобілізували, служив стрільцем. У липні того ж року під час виконання бойового завдання поблизу села Новоселівка Перша на Донеччині зник безвісти.

Першого травня 2025 року постановою про ідентифікацію особи управління поліції у Запорізькій області
старший сержант Олександр Осташевський визнаний загиблим 23 липня 2024 року. 
Відспівали воїна 8 травня 2025 у храмі Петра і Павла в Костополі. На майдані Шевченка з ним попрощалася громада. 
Похований Олександр Осташевський на «Новому» кладовищі в Костополі, поряд з іншими воїнами Небесного легіону.
У захисника залишилися дві доньки, дружина, мама, брат і сестра.

… Читати далі