Революція гідності. Війна. Рівненщина

Народився Козачонок Дмитро Валерійович 31 жовтня 1994 року в с. Застенки Дубровинського району Вітебської області Республіки Білорусь. Згодом сім’я переїхала в село Курозвани, де він пішов до місцевої школи, яку закінчив у 2010 році.
У серпні 2013 року Дмитро пішов служити за контрактом. Після тримісячної підготовки потрапив у зону проведення АТО. Старший механік-водій танкової роти 30-ої окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський).
Весну і половину літа 2014 року Діма з товаришами провів на блокпостах, охороняючи кордони зони проведення АТО.
Загинув Козачонок Дмитро Валерійович 7 травня 2015 року в результаті мінометного обстрілу російськими бойовиками позицій 30-ої бригади на оборонних рубежах між містами Горлівка й Артемівськ (Донецька область).
Поховали героя в с. Курозвани Гощанського району.
Указом Президента України № 553/2015 від 22 вересня 2015 року “за мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі” Д. Козачонок нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).… Читати далі

Петро Петрович Полицяк народився 5 липня 1992 року в селі Борбин на Млинівщині. Навчався в Борбинській середній школі. Жив у місті Дубно, звідки й був мобілізований до Збройних сил України. Кіборг, служив у 80-ій аеромобільній бригаді. Герой мав позивний “Чорний”.
До поїздки у зону АТО Петро працював будівельником, збирався одружитись.
Довгий час рідні хлопця не мали про нього жодної інформації. Зв’язок із ним перервався після вибуху і завалів у Донецькому аеропорту. У списку полонених його  не було.
Згодом стало відомо, що тіло бійця з-під руїн аеропорту доставлено у морг однієї з лікарень Дніпропетровська. Загинув Петро Полицяк 20 січня 2015 року.

Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі” П. Полицяк нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Також Герой нагороджений знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно). Посмертно став почесним громадянином Острожецької громади та колишнього Млинівського району Рівненщини.

“За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України Полицяку Петру Петровичу – солдату присвоєно  звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка”  (посмертно)”.… Читати далі

… Читати далі

 Юрій Іткалюк народився 23 квітня 1966 року в селі Рудлеве Млинівського району Рівненської області. Закінчив Вовницьку восьмирічну школу, Демидівське СПТУ-25, де здобув спеціальність тракториста-машиніста. Виріс без батька. На дитячі плечі лягла важка робота сільського господаря.

Після служби в армії вирішив стати військовим. Закінчив школу прапорщиків, служив у Чехословаччині, Калінінграді, Одесі. Згодом Юрій повертається до рідної домівки, працює водієм у колгоспі, пізніше стає механіком автопарку. У щасливій сім’ї виховав синів Івана та Бориса справжніми українцями, старанними, працелюбними господарями. Працював трактористом у Вовницькій сільраді.

Як військовий, як патріот Юрій Іткалюк був мобілізований. Після підготовки і перепідготовки у Яворові на Львівщині і в Кривому Розі – передова у складі сил антитерористичної операції в Луганській області. Він боровся заради синів, дружини. Боровся заради спокою та миру. Боровся до останнього.

48-річний танкіст Юрій Іткалюк з Млинівщини загинув 4 лютого 2015 р. Танк Юрія потрапив під артобстріл під час виконання бойового завдання..

Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі” Ю.… Читати далі

Зубчук Роман Валентинович народився 13 листопада 1993 року в смт Демидівка на Рівненщині. Закінчив Демидівське вище професійне училище № 25, був старшим громадським тренером загальної фізпідготовки, чемпіоном обласних змагань з легкої атлетики.
Служив матросом у Військово-морських силах України в Севастополі у званні сержанта. З перших днів Революції Гідності був активним її учасником, записавшись до медичної служби Майдану.
Загинув 5 січня 2015 р. поблизу села Міньківка Артемівського району по дорозі до Донецької області під час ДТП. Автобус з бійцями зіткнувся з військовим вантажним автомобілем. Причиною аварії стали складні погодні умови (ожеледь і обмежена видимість).

Указом Президента України № 365/2015 від 28 червня 2015 року “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі” Р. Зубчук нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).… Читати далі

Сергій Тарасюк народився 4 серпня 1988 р. у м. Кузнецовськ.  Виріс у простій незаможній родині. Навчався в загальноосвітній школі № 5. Любив життя, був веселим, запальним, непосидючим. Після закінчення школи навчався в ДТСААФі, здобув спеціальність водія. З 2006 до 2007 р. проходив службу в Збройних силах України. У березні 2015 року пішов до Збройних сил України захищати незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.  8 листопада старший солдат Сергій Тарасюк отримав важкі поранення біля села Славне Мар’їнського району Донецької області та був госпіталізований у Харківський військовий госпіталь. Кузнецовці організували збір коштів на порятунок свого солдата. Сергій помер 12 листопада 2015 р. у Харківському військовому шпиталі, так і не прийшовши до свідомості.

Його життя обірвалося зовсім рано, на 28-му році життя. 14 листопада загиблого бійця АТО, старшого солдата  Сергія Тарасюка  кузнецовці  чекали  ще з 5-ої години ранку. Прощання з бійцем відбулось у Палаці культури. В останню путь загиблого проводжали рідні, близькі, бойові побратими, учасники АТО, місцева влада та небайдужі містяни. Відспівали Сергія у Спасо-Преображенському соборі.… Читати далі

Тарасюк Олег Андрійович народився 21 вересня 1968 р. в с. Курозвани Гощанського району Рівненської області. Навчався у першому професійно-технічному училищі м. Рівне. Працював на «Азоті» муляром-монтажником,  більше  десяти років був успішним підприємцем. Торгував тракторами з Європи. За власні кошти облагородив озерце в рідному селі. Добровольцем пішов служити до Збройних сил України. Був командиром Рівненської розвідгрупи Добровольчого Українського Корпусу «Правого Сектору», мав псевдонім «Тарас». За цей час пройшов найгарячіші точки протистояння в Донецьку, Амвросіївці та Карлівці. Загинув від кулі снайпера о 17-й годині 10 серпня 2014 року, рятуючи побратимів у бою за Іловайськ.

У нього залишилися дружина, двоє дітей та двоє онуків. Поховали Олега Анатолійовича у м. Рівне на Алеї Слави міського кладовища «Нове».

Указ президента України №97/2021 «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі»Тарасюка Олега Андрійовича – добровольця Добровольчого українського корпусу «Правий сектор»  нагороджено   орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)

У Курозванівській ЗОШ відкрито меморіальну дошку випускникові Олегу Тарасюку.

20 вересня 2015 року в Курозванах освячено пам’ятник Дмитрові Козачонку й Олегові Тарасюку.… Читати далі

Тивончук Андрій Валерійович народився 15 березня 1978 року в с. Тучин Гощанського району Рівненської області. У 1984–1995 роках навчався в Тучинській загальноосвітній школі. У 1996 році в Корці закінчив курси водія.

Протягом 1996 -1998 років проходив військову службу: спочатку в місті Бердичеві, а згодом – у прикордонних військах у Львові. Своє життя вирішив пов’язати з армією. У 1999- 2001 роках навчався в Ужгородській школі прапорщиків, там і служив до 2003 року.

Згодом служив у військовій частині, дислокованій у рідному Тучині. Після демобілізації працював на ковбасному заводі будівельником, потім – водієм.

У липні 2015 року був мобілізований до лав Збройних сил України, служив на Тучинському полігоні. У травні 2016 року був направлений для подальшого проходження служби на Схід України. Обіймав посаду начальника колони матеріального забезпечення у військовій частині, що дислокувалась у Миколаївській області.

1 червня 2016 року Андрій Валерійович Тивончук раптово помер від зупинки серця на території військової частини в селищі Велика Новосілка Донецької області.

Похований у рідному селі Тучин. Без Андрія залишилися його батьки… Читати далі

Михайло  Петрович Тимощук  народився в місті Рівне 13 серпня 1987 року, а в 1996 році переїхав до Берегова Закарпатської області, за місцем проживання мами. Походив він зі змішаної українсько-угорської родини. Навчався у ЗОШ № 5 м. Берегово, потім продовжив навчання у Закарпатському угорському інституті імені Ференца Ракоці ІІ за спеціальністю «історія та географія» (з 2005 до 2009 р.). У 2010 році отримав диплом вчителя історії.

У 2012 році пішов служити за контрактом у Збройні сили України.

  Старший солдат, старший механік-водій  128-ої окремої механізованої бригади, військова частина А1556, псевдо «Професор». Загинув у день свого народження під час обстрілу з РСЗВ «Град» підрозділів бригади в районі с. Новоганівка Краснодонського району Луганської області.

Поховали Михайла 17 серпня 2014 р. у м. Берегово.

Указом Президента України від 14 березня 2015 року року № 144/2015  «за особисту мужність  і  героїзм, виявлені у захисті державного  суверенітету  та територіальної цілісності України» М. Тимощук нагороджений  орденом «За мужність» III ступеня. Також герой нагороджений нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту» (посмертно).… Читати далі

Тишкун Віталій Олександрович народився 25 серпня 1991 року в с. Бадівка Острозького району Рівненської області у сім’ї робітників. Батько Тишкун Олександр Миколайович  ̶  залізничник, мати працювала у зеленому господарстві м. Острог.

Віталій. навчався у початковій школі с. Бадівка, потім у Волосківській ЗОШ І-ІІ ст. Загальну середню освіту здобув у Вельбівненській ЗОШ І-ІІІ ст. Хлопець навчався на середньому рівні,  був активним учасником учнівського самоврядування, долучався до патріотичних заходів, мріяв стати військовим.

У період розвитку подій «революції Гідності» він працював поблизу м. Києва і, не вагаючись, долучився до учасників Майдану. Батьки дізналися про це лише коли його було поранено. У зв’язку з пораненням він не підлягав мобілізації, але дух патріотизму та велике бажання захищати рідну землю  перемогли.

У травні 2016 року Віталій підписав контракт на проходження військової служби.

Загинув Віталій Тишкун 11 жовтня 2016 року під час виконання бойового завдання

У хлопця залишилися батьки, брат-інвалід та племінники. Пам’ять про Віталія залишиться назавжди в серцях рідних, друзів та односельців

… Читати далі