АТО/ООС – Сторінка 11 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Полицяк Петро Петрович (“Чорний”) (5.07.1992 – 20.01.2015)

Петро Петрович Полицяк народився 5 липня 1992 року в селі Борбин на Млинівщині. Навчався в Борбинській середній школі. Жив у місті Дубно, звідки й був мобілізований до Збройних сил України. Кіборг, служив у 80-ій аеромобільній бригаді. Герой, мав позивний “Чорний”.
До поїздки у зону АТО Петро працював будівельником, збирався одружитись.
Довгий час рідні хлопця не мали про нього жодної інформації. Зв’язок із ним перервався після вибуху і завалів у Донецькому аеропорту. У списку полонених його не було.
Згодом стало відомо, що тіло бійця з-під руїн аеропорту доставлено у морг однієї з лікарень Дніпропетровська. Загинув Петро Полицяк 20 січня 2015 року.

Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі” П. Полицяк нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Також Герой нагороджений знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно). Посмертно став почесним громадянином Острожецької громади та колишнього Млинівського району Рівненщини.

“За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України Полицяку Петру Петровичу – солдату присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно)”.… Читати далі

Галас Роман Євгенович (1.12.1975 – 8.08.2015)

Галас Роман народився 1 грудня 1975 року в Сокалі на Львівщині. Сокальську ЗОШ №1 закінчив із золотою медаллю. Навчався на географічному факультеті Львівського Національного університету ім. Івана Франка. Після одруження переїхав у Млинів, працював у Луцьку на заводі. Під час четвертої хвилі мобілізації у лютому 2015 року призваний до служби. На жаль, його офіцерський шлях виявилася коротким.

8 серпня 2015 р. під час бойових дій поблизу Артемівська командир взводу 16-го окремого мотопіхотного батальйону, старший лейтенант, уродженець Сокаля, 39-річний млинівчанин Роман Галас загинув.

Уранці 11 серпня труну з тілом Романа Галаса скерували до оселі в Млинові, де останні 17 літ у сімейному гніздечку він разом із рідними будував життєві плани, реалізовував їх. Після прощання у Млинові труну з тілом Романа перевезли у м. Сокаль на Львівщину.

Поховали Романа Галаса на новому цвинтарі в Сокалі поряд із двома іншими сокальськими героями, які полягли у зоні проведення АТО, Віктором Сиваком та Романом Ланом.

Залишилися дружина та донька

Нагороджений відзнакою за оборону рідної держави (посмертно)

Рішенням одинадцятої сесії 7-го скликання Млинівської селишної ради № 409 від 22 грудня 2016 р.

Іткалюк Юрій Герасимович (23.04.1966 – 4.02.2015)

Юрій Іткалюк народився 23 квітня 1966 року в селі Рудлеве Млинівського району Рівненської області. Закінчив Вовницьку восьмирічну школу, Демидівське СПТУ-25, де здобув спеціальність тракториста-машиніста. Виріс без батька. На дитячі плечі лягла важка робота сільського господаря.

Після служби в армії вирішив стати військовим. Закінчив школу прапорщиків, служив у Чехословаччині, Калінінграді, Одесі. Згодом Юрій повертається до рідної домівки, працює водієм у колгоспі, пізніше стає механіком автопарку. У щасливій сім’ї виховав синів Івана та Бориса справжніми українцями, старанними, працелюбними господарями. Працював трактористом у Вовницькій сільраді.

Як військовий, як патріот Юрій Іткалюк був мобілізований. Після підготовки і перепідготовки у Яворові на Львівщині і в Кривому Розі – передова у складі сил антитерористичної операції в Луганській області. Він боровся заради синів, дружини. Боровся заради спокою та миру. Боровся до останнього.

48-річний танкіст Юрій Іткалюк з Млинівщини загинув 4 лютого 2015 р. Танк Юрія потрапив під артобстріл під час виконання бойового завдання..

Зубчук Роман Валентинович («Маріман») (13.11.1993 – 5.01.2015)

Зубчук Роман Валентинович народився 13 листопада 1993 року в смт Демидівка на Рівненщині. Закінчив Демидівське вище професійне училище № 25, був старшим громадським тренером загальної фізпідготовки, чемпіоном обласних змагань з легкої атлетики.
Служив матросом у Військово-морських силах України в Севастополі у званні сержанта. З перших днів Революції Гідності був активним її учасником, записавшись до медичної служби Майдану.
Загинув 5 січня 2015 р. поблизу села Міньківка Артемівського району по дорозі до Донецької області під час ДТП. Автобус з бійцями зіткнувся з військовим вантажним автомобілем. Причиною аварії стали складні погодні умови (ожеледь і обмежена видимість).

Указом Президента України № 365/2015 від 28 червня 2015 року “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі” Р. Зубчук нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).… Читати далі

Тарасюк Сергій Костянтинович (4.08.1988 – 12.11.2015)

Сергій Тарасюк народився 4 серпня 1988 р. у м. Кузнецовськ. Виріс у простій незаможній родині. Навчався в загальноосвітній школі № 5. Любив життя, був веселим, запальним, непосидючим. Після закінчення школи навчався в ДТСААФі, здобув спеціальність водія. З 2006 до 2007 р. проходив службу в Збройних силах України. У березні 2015 року пішов до Збройних сил України захищати незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. 8 листопада старший солдат Сергій Тарасюк отримав важкі поранення біля села Славне Мар’їнського району Донецької області та був госпіталізований у Харківський військовий госпіталь. Кузнецовці організували збір коштів на порятунок свого солдата. Сергій помер 12 листопада 2015 р. у Харківському військовому шпиталі, так і не прийшовши до свідомості.

Його життя обірвалося зовсім рано, на 28-му році життя. 14 листопада загиблого бійця АТО, старшого солдата Сергія Тарасюка кузнецовці чекали ще з 5-ої години ранку. Прощання з бійцем відбулось у Палаці культури. В останню путь загиблого проводжали рідні, близькі, бойові побратими, учасники АТО, місцева влада та небайдужі містяни. Відспівали Сергія у Спасо-Преображенському соборі.… Читати далі

Тарасюк Олег Андрійович (Тарас) (21.09.1968 – 10.08.2014)

Тарасюк Олег Андрійович народився 21 вересня 1968 р. в с. Курозвани Гощанського району Рівненської області. Навчався у першому професійно-технічному училищі м. Рівне. Працював на «Азоті» муляром-монтажником, більше десяти років був успішним підприємцем. Торгував тракторами з Європи. За власні кошти облагородив озерце в рідному селі. Добровольцем пішов служити до Збройних сил України. Був командиром Рівненської розвідгрупи Добровольчого Українського Корпусу «Правого Сектору», мав псевдонім «Тарас». За цей час пройшов найгарячіші точки протистояння в Донецьку, Амвросіївці та Карлівці. Загинув від кулі снайпера о 17-й годині 10 серпня 2014 року, рятуючи побратимів у бою за Іловайськ.

У нього залишилися дружина, двоє дітей та двоє онуків. Поховали Олега Анатолійовича у м. Рівне на Алеї Слави міського кладовища «Нове».

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Тарасюка Олега Анатолійовича нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).

Згідно рішення Рівненської міської ради № 5756 від 17 вересня 2015 року йому присвоєно звання «Почесний громадянин міста Рівне».… Читати далі

Тивончук Андрій Валерійович (15.03.1978 – 1.06.2016)

Тивончук Андрій Валерійович народився 15 березня 1978 року в с. Тучин Гощанського району Рівненської області. У 1984–1995 рр. навчався в Тучинській загальноосвітній школі. У 1996 році в Корці закінчив курси водія. Протягом 1996 -1998 років проходив військову службу в Бердичеві, а потім у Львові в прикордонних військах. Своє життя вирішив пов’язати з армією. У 1999- 2001 роках навчався в Ужгородській школі прапорщиків, там і служив до 2003 року. Пізніше проходив службу в Тучинський військовій частині. Після демобілізації працював на ковбасному заводі будівельником, потім – водієм. У липні 2015 році був мобілізований в армію, служив на Тучинському полігоні. У травні 2016 року Андрій Валерійович був відправлений на Схід. Служив у Миколаївській області начальником колони матеріального забезпечення. Помер Андрій Валерійович 1 червня 2016 р. на території військової частини в смт Велика Новосілка (Донецька область) від зупинки серця. Похований у селищі Тучин.… Читати далі

Тимощук Михайло Петрович (“Професор”) (13.08.1987 – 13.08.2014)

Михайло Петрович Тимощук народився в місті Рівне 13 серпня 1987 року, а в 1996 році переїхав до Берегова Закарпатської області, за місцем проживання мами. Походив він зі змішаної українсько-угорської родини. Навчався у ЗОШ № 5 м. Берегово, потім продовжив навчання у Закарпатському угорському інституті імені Ференца Ракоці ІІ за спеціальністю «історія та географія» (з 2005 до 2009 р.). У 2010 році отримав диплом вчителя історії.

У 2012 році пішов служити за контрактом у Збройні сили України. Старший солдат, старший механік-водій 128-ої окремої механізованої бригади, військова частина А1556, псевдо «Професор». Загинув у день свого народження під час обстрілу з РСЗВ «Град» підрозділів бригади в районі с. Новоганівка Краснодонського району Луганської області. Поховали Михайла 17 серпня 2014 р. у м. Берегово. Указом Президента України від 14 березня 2015 року року № 144/2015 «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України» М. Тимощук нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Також герой нагороджений нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту» (посмертно).… Читати далі

Тишкун Віталій Олександрович (25.08.1991 – 11.10.2016 )

Тишкун Віталій Олександрович народився 25 серпня 1991 року в с. Бадівка Острозького району Рівненської області у сім’ї робітників: батько Тишкун Олександр Миколайович- залізничник, мати працювала у зеленому господарстві м. Острог. Тишкун В. навчався у початковій школі с. Бадівка, потім у Волосківській ЗОШ І-ІІ ст. Загальну середню освіту здобув у Вельбівненській ЗОШ І-ІІІ ст. Хлопець навчався на середньому рівні, був активним учасником учнівського самоврядування, долучався до патріотичних заходів. Віталій мріяв стати військовим. Йому не була байдужа доля нашої держави. У період розвитку подій «революції Гідності» він працював поблизу м. Київ і, не вагаючись, долучився до учасників Майдану. Батьки дізналися про це лише коли його було поранено. У зв’язку з пораненням він не підлягав мобілізації, але дух патріотизму та велике бажання захищати рідну державу перемогли. У травні 2016 року Віталій підписав контракт на проходження військової служби. Загинув Віталій Тишкун 11 жовтня 2016 року під час виконання бойового завдання У хлопця залишилися батьки, брат-інвалід та племінники. Пам’ять про Віталія залишиться назавжди в серцях рідних, друзів, односельчан.… Читати далі

Тіт Володимир Степанович (26.05.1980 – 25.12.2015)

Тіт Володимир Степанович народився 26 травня 1980 року в селі Сновидовичі Рокитнівського району Рівненської області. В 1986 році пішов до першого класу Сновидовицької ЗОШ I-III ступеня, де здобув неповну загальну освіту. У 1995 році вступив до Сарненського ПТУ-38, де здобув спеціальність сантехнік-газозварювальник. У 1998 році був призваний на строкову службу до Збройних сил України. Службу проходив у в\ч А-2209. Після армії продовжив навчання в Рокитнівському ПТУ. У 2001 році Володимир працював газозварювальником в Українській лісопереробній компанії (УЛПК) «Роксолана». 8 серпня 2014 року під час мобілізації пішов захищати Батьківщину. Навчання проходив на Яворівському полігоні, службу ніс у 51-ій окремій механізованій бригаді міста Володимир-Волинська (3 місяці). Пізніше був переведений в 24-ту окрему механізовану бригаду. Після цього служив гранотометником поблизу Луганська, у селищі Кримському. У 2015 році отримав осколкове поранення правого стегна. Через постійні обстріли два тижні пролежав у бліндажі. Після поранення отримав відпустку на 10 днів, проходив лікування в Рокитнівській центральній районній лікарні, діагноз – відкрита язва. Помер 25 грудня 2015 року.… Читати далі