Революція гідності. Війна. Рівненщина

Сергій народився 20 квітня 1990 року у с.Любиковичі. Закінчивши середню школу в рідному селі, у 2007 році продовжив навчання в Рівненському вищому професійному училищі Департаменту поліції охорони, але отримавши повістку на строкову військову службу полишив навчання та пішов до армії. Служив у 101 Президентській бригаді. Після закінчення служби працював у Катеринівській виправній колонії. Деякий час їздив на заробітки в Польщу. Згодом одружився, в родині народилася донька Марта. Молода родина придбала власний будинок в селі Любиковичі, в якому Сергій власноруч зробив ремонт.

15 липня 2022 року Сергій Босюк приєднався до лав Збройних Сил України. З позивним «Дракула» старший солдат ЗСУ військовослужбовець 63 роти в/ч А1556 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади з побратимами звільняв Чернігівську область. У 2023 році отримав посвідчення «учасника бойових дій, та медаль «Ветеран війни».

Сергій був із тих, хто не шукав легких шляхів. Він обрав честь і відповідальність, став на захист України у найважчі часи. Вірний, мужній, гідний — він був опорою для своїх близьких і бойових побратимів. 20 квітня Сергію виповнилося 35 років, але останнє привітання від матері Воїн так і не отримав.… Читати далі

Юрій Прокопчук народився 17 вересня 1972 року у селі Малий Шпаків. Опанував фах монтажника в училищі у Дубровиці. За тим була строкова служба в армії – спершу в морфлоті у Кронштадті, а закінчував службу моряком у Севастополі.

“За життя Юрій спробував себе у різних сферах, працював у багатьох галузях, а останні роки – за кордоном. Коли ж розпочалось повномасштабне вторгнення, добровольцем у перші ж дні пішов до центру комплектування. І вже з початку березня 2022 року був призваний на військову службу. Він говорив, що потрібно захищати країну: “Якщо ми не станемо на захист наших жінок, дітей, родин, то хто це зробить?” – розповідає сестра Героя Людмила.

Надзвичайно добрий, чуйний, дружелюбний Юрій навчав цьому і двох синів. Дуже любив батьків, сестру, племінників. Завжди був готовий допомогти іншим, мав золоті руки і любляче серце.

На жаль, 52-річний солдат Юрій Прокопчук загинув за особливих обставин при виконанні бойового завдання 11 листопада 2024 року у Курській області.

Прощання із Героєм відбулося 18 листопада, о 10.00 на майдані Незалежності у Рівному.… Читати далі

Народився Ігор 4 червня 1985 року у селі Кричильськ в багатодітній родині. Тут пройшли його дитячі та юнацькі роки. З 1991 по 2002 роки навчався у Кричильському ліцеї ім.Леоніда Куліша-Зіньківа. По закінченню школи був призваний на строкову військову службу, яку проходив у м.Біла Церква. Після служби в армії повернувся в рідне село. На життя заробляв, їздивши час від часу на заробітки до Києва. Захоплювався риболовлею та футболом.

У 2007 році Ігор одружився. Разом з дружиною Ніною виховували двох діток – доньку Даринку та сина Іванка. Згодом з сімʼєю переїхали на проживав у с. Стрільськ, звідки родом була дружина. Дуже любив свою родину та, всіляко дбав про неї. Був добрим, справедливим, люблячим батьком та чоловіком, чуйним сином, найкращим братом, вірним другом. Працьовитий у господарстві, не цурався будь-якої роботи все, за що він брався, виконував на відмінно.

В лютому 2023 року Ігор був мобілізований до лав ЗСУ та проходив службу у військовій частині А4832 командиром 3-го стрілецького відділення 3-го стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти 421-го окремого стрілецького батальйону.… Читати далі

Іван родом з села Війниця Рівненської області. Після школи навчався в Художньому професійно-технічному училищі №14 у селищі Івано-Франкове, де здобув спеціальність різьбяра по дереву. Часто їздив на заробітки за кордон, працював у будівельній сфері. Любив проводити час із сімʼєю.

Під час повномасштабної війни добровільно став на захист Батьківщини. Служив командиром 1-го стрілецького відділення 1-го стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти 57-го батальйону 104-ї окремої бригади територіальної оборони.

«Іван з перших днів війни пішов добровольцем до територіальної оборони, згодом їх відправили на Донеччину. Завжди був найкращим татом для свого сина, був люблячим чоловіком. Старався не розповідати про те, що там у них відбувається, аби я не хвилювалася. Коли я щось запитувала, то казав, що у нього все добре і все спокійно. Був відповідальним командиром і мав велику повагу серед побратимів. До останніх своїх днів будував плани на майбутнє, мріяв про донечку», – розповіла дружина загиблого Марія.

Молодший сержант Іван Семенюк на псевдо Звір загинув 2 липня 2024 року. В ході штурмових дій, воїн отримав поранення, несумісні з життям, внаслідок ворожого мінометного обстрілу.… Читати далі

    Сеник  Микола  Михайлович народився  27 листопада  1963 року у місті Костопіль. Після закінчення школи навчався у Рівненському педагогічному інституті та у Києві. Працював учителем фізики, математики та історії у Пеньківській  гімназії  та гімназії ім. Т.Г. Шевченка у  Костополі. Згодом займатися підприємницькою діяльністю.

   На початку повномасштабної війни Микола повернувся з-за кордону. У березні пішов добровольцем захищати нашу державу, військову службу проходив у військовій частині А7014. Він був сержантом взводу, командиром відділення управління механізованого батальйону.

   Микола був сміливим і відданим воїном, який ставив інтереси нашої нації понад усе. За його подвиги та відданість державі він був неодноразово нагороджений.  

   23 липня 2023 року 59-річний Микола Сеник загинув унаслідок штурмових дій з боку російської армії поблизу населеного пункту Невське Луганської області.

   Прощалися з Героєм на майдані Шевченка у Костополі. Тут зібралися рідні та близькі Героя, громадськість та представники влади. Чин похорону відбувся у соборі святих апостолів Петра і Павла ПЦУ.

   Поховали Захисника на «Новому» кладовищі поруч із іншими воїнами Небесного легіону.… Читати далі

Полицяк Володимир Олександрович народився 25 травня 1968 року, був жителем Млинова. Закінчивши із відзнакою дитячу художню школу, після восьмого класу Володя вступив у Львівське училище прикладного мистецтва ім. Труша.

Працював у художній майстерні райспоживспілки, навчався у вечірній школі. Згодом вступив у Дубенське СПТУ-27. де навчався за спеціальністю «художня різьба по дереву».За час служби в армії був художником у військовій частині. У 1991 році 23-річний Володимир Полицяк вступив у Калінінградське морське училище. Побував на Півночі, на Алясці, у Японії.

Володимира працював на посаді молодшого інспектора карного розшуку, згодом був співробітником патрульно-постової служби. У 2000 році звільнився із міліції за власним бажанням. Працював в охоронних структурах, а згодом подався на заробітки у Київ, де трудився в будівельному управлінні відомої ДУСІ – державного управління. Після Майдану повернувся у міліцію, зайнявся господарством та вихованням сина.

. У ЗСУ – солдат, стрілець-помічник гранатометника 1 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти в/ч А7069. Володимир був талановитим художником, портретистом, тож на службі мав позивний „Мікеланджелоˮ.

Загинув під час штурмових дій противника внаслідок мінометного обстрілу поблизу населеного пункту Дачне Бахмутського району Донецької області.… Читати далі

Герасимчук Вадим Миколайович народився у Березному 25 липня 1988 року. Але виріс у Костополі, закінчив тут ЗОШ №6. Улюбленою справою і водночас роботою було ковальство. Багато його робіт і зараз прикрашають Костопіль.

З 2014 року Вадим Герасимчук брав участь в АТО у складі Добровольчого Українського корпусу “Правий сектор”.

Напередодні повномасштабного вторгнення перебував за кордоном. Та як тільки дізнався про напад росії 24 лютого, повернувся додому і став на захист Батьківщини. Вступив до лав Першої окремої бригади спецпризначення імені Івана Богуна. Був оператором протитанкових ракетних комплексів.

Разом з дружиною Наталією Вадим виховував дві доньки та сина.
Герасимчук Вадим Миколайович загинув 4 серпня 2023 року поблизу пункту Ямпіль на Донеччині.
Нагороджений «Лицарським Хрестом Добровольця», медалями «За жертовність і любов до України», «За відвагу», «За оборону рідної держави», «За гідність та патріотизм» та іншими відзнаками.

Похований на «Новому» кладовищі Костополя, поряд з іншими воїнами Небесного легіону.

… Читати далі

Артем Сергійович Тітков народився 25 листопада 1990 року в місті Хабаровськ (Росія). У ранньому дитинстві разом із родиною переїхав до Рівного, де й минули його шкільні та юнацькі роки.

Навчався у 12-й школі, а згодом – у Рівненському професійному училищі №1, де він здобув спеціальність маляра-штукатура. Пройшов строкову військову службу. Працював у різних організаціях – зокрема, у молокозаводі, аптеці «Медсервіс», магазині «Антошка», а також виїжджав на заробітки за кордон. Був працьовитим, ніколи не боявся роботи, завжди брався за будь-яку справу сумлінно.

У червні 2023 року Артем мобілізували до лав Збройних Сил України.

«Він був дуже товариським, завжди простягав руку допомоги, не залишався осторонь чужої біди. Для мене він – найкращим батько нашої дитини, добра і щира людина», – згадує дружина Юлія.

«Він говорив небагато, але завжди повторював: “Не хвилюйся, мамо, все добре”. Ніколи не жалівся, гордився своїм підрозділом, дуже дружив з побратимами. Мріяв про життя після війни. Був єдиним моїм сином… Любив збирати гриби, був цілеспрямованим, роботящим і сильним», — ділиться мама загиблого захисника.… Читати далі

Крупич Михайло Гаврилович народився 25 квітня 1971 року в селі Грабунь, колишнього Рокитнівського, нині Сарненського району, Рівненської області. Освіта: середня.

Створив сім’ю у 1993 році. Мав дружину Наталію та двох доньок: Ванессу та Олександру. Проживав із сім’єю у селищі міського типу Рокитне. У мирний час був приватним підприємцем.

Усі, хто знав Михайла Крупича, запам’ятали його як особистість із найкращими людськими якостями: мужнім, безстрашним, відповідальним, цілеспрямованим, трудолюбивим, порядним.

Для рідних людей він був чудовим сім’янином, люблячим і турботливим чоловіком та батьком, надійним і справжнім, поруч із яким дружина та доньки почували себе завжди захищеними, спокійними і впевненими у завтрашньому дні.

А ще Михайло був товариським, дружелюбним, комунікабельним, життєрадісним. І найголовніше: він мав велике серце, був вдячним сином, підтримував теплі взаємини з братами і сестрами (мав три сестри-близнючки і чотирьох братів), любив людей, з особливою повагою ставився до осіб похилого віку, завжди допомагав їм.

Всією душею Михайло Крупич любив і свою Україну. За рідну землю він віддав найдорожче — життя.

На захист України став з перших днів повномасштабного вторгнення.… Читати далі

Андрій Сергійович Ничипорчук народився 4 липня 1992 року в селищі Рокитне, що на Рівненщині. Навчався у місцевій школі, згодом вступив до Рівненського кооперативного економіко-правового коледжу за спеціальністю «Фінанси і кредит», а у 2013 році закінчив Львівську комерційну академію, здобувши ступінь бакалавра. З 2020 року разом з дружиною проживав у Рівному.

З дитинства Андрій вирізнявся активністю, щирістю та готовністю допомогти іншим. Разом із дружиною був залучений до волонтерської діяльності, допомагав переселенцям, підтримував військових. Працював у банку згодом зварювальником, займався оздоблювальними роботами, брався за різну фізичну працю.

Андрій Ничипорчук був справжнім другом, люблячим чоловіком, турботливим сином, добрим, чуйним, щирим. Завжди прагнув змінити країну на краще, був активним у громадському житті, організовував заходи, підтримував ініціативи.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Андрій не залишився осторонь. Вже 25 лютого 2022 року долучився до добровольчого формування, яке займалося патрулювання вулиць та чергування на блокпостах. А в грудні того ж року був мобілізований до лав Збройних Сил України.

Служив у десантно-штурмових військах. Під час служби здобув офіцерське звання, став лейтенантом, командиром розвідувального взводу.… Читати далі