Революція гідності. Війна. Рівненщина

Ярослав народився 6 червня 1983 року у селищі Квасилів. Навчався у Квасилівській школі до дев’ятого класу, після чого вступив до місцевого училища.

Після навчання працював у різних сферах. Був мобілізований у січні 2025 року.

Рідні розповідають, що Ярослав мав тиху, добру вдачу. Завжди був готовий допомогти іншим, не відмовляв у підтримці тим, хто цього потребував. Захоплювався їздою на велосипеді.

На жаль, 41-річний солдат Плещук Ярослав загинув під час виконання бойового завдання на Курському напрямку 31 травня 2025 року.

У Ярослава залишилися сестра та четверо братів.

Прощання з Героєм відбулося 9 червня о 10:00 на майдані Незалежності у Рівному. Заупокійна служба пройшла у церкві селища Квасилів. Поховали захисника на Алеї Героїв кладовища “Нове”

… Читати далі

Микола Говоров народився 25 лютого 1983 року в Рівному. Закінчив Рівненський ліцей #11. Опанував фах регулювальника радіоелектронної апаратури і приладів, контролера радіоелектронної апаратури і приладів у професійно-технічному училищі #9. Працював у фірмі “Триплекс” склярем.

Разом із дружиною Тетяною разом виховували 14-річну донечку Дар’ю.

“Надзвичайно добрий, з великою душею та серцем, все готовий був віддати іншим, нічого собі не лишити. Щирий, веселий, балакучий. І слова поганого про нього не можна сказати”, – розповідає дружина Героя Тетяна.

Миколу мобілізували до лав Збройних сил України у вересні 2024 року. Служба давалася важко, найбільше морально. Адже його підрозділ часто перекидали з місця на місце.

“Він воював спершу в Донецькій області, потім перевели на декілька днів в Черкаси , а потім – у Курську область. Це був дуже великий стрес для нього. Все відбувалося занадто швидко, говорив, що роботи багато…” – продовжує Тетяна.

На жаль, 41-річний солдат Микола Говоров загинув 8 січня 2025 року під час виконання бойового завдання в Курській області.

… Читати далі

Едуард Малий народився 10 грудня 1985 року у місті Торез (нині Чистякове) Донецької області. Закінчив місцеве професійно-технічне училище. Але у 2014 році вимушений був залишити рідне місто через війну… Відтоді оселився у Рівному.

Він був справжнім трудоголіком, повністю віддавався роботі. Весь час, живучи в Рівному, працював водієм на хлібозаводі “Рум’янець”. Присвячував себе повністю своїй справі.

“У серпні 2024 року Едуарда мобілізували до лав ЗСУ. Він, як і всі українці, прагнув лише одного – аби війна швидше закінчилась. Будував плани на майбутнє, хотів повернутися додому, щоб далі реалізувати себе” – розповідає сестра Героя Елла.

Едуард пройшов навчання у Франції, далі була служба в прифронтових територіях. А далі – одні з найгарячіших точок. На жаль, другий бойовий вихід нашого Героя став для нього останнім…

39-річний солдат Едуард Малий загинув 5 січня 2025 року, виконуючи бойове завдання на Покровському напрямку…

Поховали Героя на кладовищі “Нове”.

… Читати далі

Андрій Солонович народився 19 жовтня 1980 року у місті Рівне. З дитинства вирізнявся рішучістю, відповідальністю і готовністю допомагати іншим.

Після закінчення школи Андрій проходив строкову службу в Рівненському МВК, Урядовому зв’язку СБУ, де здобув військове звання старшого сержанта запасу – це був перший крок у становлені його характеру як воїна.

У 2000-2004 роках навчався у Текстильному технікумі Українського державного університету водного господарства за спеціальністю «Бухгалтерський облік».

Професійний шлях Андрій починав як менеджер з торгівлі, працював керівником будівельно-ремонтного підрозділу у компаніях «Київміськбуд» та очолював транспортний відділ ПАТ «Київхліб».

Для Андрія головною цінністю завжди була його родина. Люблячий чоловік, турботливий батько, син, який підтримував своїх батьків, допомагав у будь-яких ситуаціях. Він ніколи не боявся складних завдань, завжди шукав шляхи їх вирішення й був опорою для рідних.

У травні 2023 року Андрій без вагань добровільно вступив на контрактну службу в Державну прикордонну службу України. Виконував надзвичайно важливі завдання в зоні бойових дій. Його досвід і професійність були незамінними. Брав участь у боях на Харківському та Донецькому напрямках, демонструючи непохитну мужність і вірність присязі.… Читати далі

Народився Григорій 1 січня 1979 року в с. Мар’янівка, в багатодітній родині Марії і Петра Костецьких. Був наймолодший у родині, змалечку ріс допитливим хлопчиком. В школу пішов раніше своїх однолітків. Як і всі хлопчаки, полюбляв грати у футбол. Після закінчення школи навчався у Сарненському ПТУ №21 (нині ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей». На строкову службу був призваний 14 травня 1997 року, а звільнений у листопаді 1998 року у званні старший сержант.

Після звільнення з армії Григорій Петрович працював у місцевому сільському господарстві, згодом займався домашнім господарством. Жив Григорій Петрович з мамою. Зі слів мами: “Мій Грицуньо (так його називає мама) був хазяїном і хазяйкою, він робив всю роботу і косив, і орав, і варив, і прав, і прибирав…, завжди і у всьому намагався допомогти, мав плани на післявоєнне життя…”.

Після повномасштабного вторгнення, як і більшість односельчан, долучився до створення і патрулювання місцевих блок постів. А 1 червня 2022 року був мобілізований до війська.

Після проходження навчання Григорій Петрович був призначений командиром кулеметного відділення в/ч А4574 у 224 Окремий Штурмовий Батальйон Спеціального Призначення “OPFOR”.… Читати далі

Народився Микола Артюшок 26 жовтня 1971 року у селі Глушиця. Закінчивши Глушицьку 8-річну школу (нині гімназія), вступив до Володимирецького професійно-технічного училища, де здобув спеціальність «столяр». З 1989 по 1991 роки проходив строкову військову службу в м. Одеса, мав звання – молодший сержант.

В юнацькі роки Микола, захоплювався авто та мото технікою. Ріс цілеспрямованим, дружелюбним, завжди в його оточенні було багато друзів, одними з найголовніших рис характеру були справедливість та чесність. Він завжди відстоював свою думку та гідно приймав всі поразки життя. Микола Васильович працював на різних підприємствах Сарненщини: заготівельно-виробничому підприємстві «Таврида», ТОВ «Завод металевих виробів», адміністратором залу в ювелірному магазині мережі «Золотий Вік».

З початком АТО в 2014 році, Микола Васильович добровольцем пішов захищати кордони східних областей України, адже він рахував це за честь та обов’язок.

Військову службу ніс у складі 72-ої окремої механізованої бригади імені «Чорних Запорожців», під позивним «БРАТ», так його прозвали побратими, адже він завжди відкликався на прохання та всім допомагав, як порадою, так і справою. Разом чинили супротив ворогу в найгарячіших точках, таких як: Донецький аеропорт, Іловайськ, Волноваха, Піски, Гранітне, під час боїв втратив багато своїх друзів, з якими незворушно стояв у боях пліч-о-пліч.… Читати далі

Головний сержант, Вадим Корнійчук народився 21 квітня 2001 року у селі Пустомити на Гощанщині. Тут майбутній Герой закінчив середню школу, а відтак уступив до Здолбунівського професійного ліцею залізничного транспорту, де здобув професію машиніст тепловоза, слюсар з ремонту рухомого складу. Після навчання Вадим працював у вагонному депо слюсарем, проявляючи великий інтерес до комп’ютерних технологій.

Згодом Вадим був призваний на строкову військову службу. Після того підписав контракт і продовжував служити далі.

“Добрий,працьовитий, спокійний, щирий. Красень, якому б радіти життю і цвітінню молодих років, самостійно прийняв дуже доросле чоловіче рішення – стати на захист України і всіх, кого тут так любив. З вірою в перемогу над ворогом і очищення української землі від окупантів, він разом з побратимами на фронті давав усім нам можливість жити тут, у рідному краї“- згадують односельці.

Попри юний вік Вадим мужньо боронив Україну від російських окупантів у складі головного сержанта 1-го взводу оперативного призначення Національної гвардії України.

Загинув Вадим 18 липня під час виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності України в Запорізькій області.… Читати далі

Юрій народився 13 квітня 1999 року в родині Петра та Олени Литвинчуків у селі Тучин. Закінчив одинадцять класів Тучинської школи.

Після завершення навчання здобув фах адміністратора. Працював пожежним-респіраторником: спочатку в ТОВ «Текстиль-Рівне», а згодом — у ТОВ «Макова Компанія» в місті Рівне.

У вільний час приїздив додому, допомагав батькам по господарству. Любив відпочинок у колі рідних та друзів. Мав і творче захоплення — писав музичні мелодії.

4 березня 2022 року Юрій був призваний на військову службу, де служив разом із рідним братом Іваном у роті оперативного призначення міста Сарни. Життя Героя обірвалося 15 липня 2024 року під час виконання бойового завдання в Донецькій області.

У пам’яті односельців Юрій Литвинчук назавжди залишиться щирим, світлим, життєрадісним юнаком, добрим і людяним, справжнім патріотом, який вірив у Перемогу України й наближав її ціною власного життя.

Поховали ь загиблого на місцевому кладовищі.

Йому нащзавжди 25

… Читати далі

Василь Миколайович Васерук народився 8 січня 1992 року в місті Рівному. Навчався в місцевій школі №9. За спогадами рідних, після завершення навчання певний час шукав себе, намагаючись зрозуміти, чим хоче займатися по життю. Після смерті батька поїхав до рідного брата, який вже кілька років працював у Польщі. Закордоном опанував кілька професій, ставши висококласним зварювальником.

В 2020 році повернувся до рідного міста, придбав житло та почав налагоджувати життя. Вболівати за “Верес” Василь розпочав у сезоні 2020/21, проявивши інтерес до підтримки спортивних команд рідного міста. З того часу він почав при нагоді відвідувати матчі місцевої команди баскетбольної команди БК “Рівне”, і паралельно з цим їздив на футбольні матчі команд, що дружньо ставилися до руху Рівнян.

Згодом опинився в колективі «Rivne Red-Black», де на той час вже були два його кращих друга – Ігор «Полтава» та Ервін «Ромель». Одноклубники згадують, що Василь проявив себе з кращої сторони, і так закрутилося фанатське життя, в якому іноді потрібно було не лише їздити на спортивні заходи, але й мати свідому позицію, розвиватися і пишатися тим, хто ти є.… Читати далі

Олександр народився у селі Цепцевичі Сарненського району Рівненської області. З 2000 по 2010 роки він навчався у Цепцевицькій загальноосвітній школі І-ІІІ ст. (нині ліцей). У дитинстві цікавився футболом (грав у шкільній футбольній команді), любив порибалити. Сашко ріс допитливим та компанійським хлопчиком, мав багато друзів з якими залюбки проводив свій вільний час. Згодом, разом з рідними, переїхав на проживання до м.Сарни.

З вересня 2010 року по червень 2011 року навчався у ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей» (нині ЗП(ПТ)О «Сарненський аграрно-технологічний професійний коледж») де здобув професію «електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування, електромонтер лінійних споруд телефонного зв’язку та радіофікації». Та Олександр обрав для себе інший шлях — військовий. 18-річним юнаком він прийшов у місцеву військову частину влаштовуватися на службу. Тихий, спокійний і в той же час сміливий і відважний. Понад десять років свого життя присвятив службі Батьківщині: з листопада 2011 року — у військовій частині А0153 (де почав з посади кателажника і дослужився до посади командира відділення), а з березня 2024-го — в лавах 72-ї ОМБ імені Чорних Запорожців.… Читати далі