Війна (2022) – Сторінка 66 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Стиба Віталій (позивний «Вітаха ) (22.06.1999 -23 .08.2022)

Стиба Віталій Анатолійович народився 22 червня 1999 року в місті Рівне, в багатодітній родині. Навчався в 25-й місцевій школі, а згодом вступив до Рівненського технічного фахового коледжу Національного університету водного господарства та природокористування, який закінчив у 2017 році, здобув професію електрогазозварника . Професійно займався єдиноборствами, виграв обласний чемпіонат з кікбоксингу WAKO. Наприкінці червня 2022 року Віталій одружився з коханою Анною.

Хлопець не служив в армії, але все ж вирішив взяти до рук зброю. Відчував, що захищати державу – це його покликання, його призначення у цьому житті. І виконував його на повну. Тож разом із братом пішли добровольцями на війну.

На початку повномасштабного вторгнення Віталій став до оборони рідного міста в складі бойового підрозділу «Характерник – Рівне». Згодом разом з побратимами поїхав добровольцем на фронт. Службу проходив в складі спецроти «Гонор» батальйону «Вовки Да Вінчі»ДУК, мав позивний «Вітаха»..

Боєць спецроти Гонор ДУК, солдат Віталій «Вітаха» Стиба загинув на околицях Бахмуту Донецької області 23 серпня 2022 року. . Йому назавжди залишиться 23 роки.

Крук Віталій Миколайович (06.06.2000-23.07.2022)

Віталій Крук народився 06 червня 2000 року в селі Злазне Рівненського району (до 2021 року – Костопільський район). Навчався в Злазненській школі. Після школи вступив до Рівненського кооперативного економіко-правового коледжу, також навчався у Львівській комерційній академії. За роки навчання зарекомендував себе як старанний та наполегливий учень, відповідальний та сумлінний студент.

У 2020-2021 роках проходив військову строкову службу в Збройних Силах України.

З початку повномасштабного російського вторгнення без вагань став на захист Батьківщини.

Старший солдат Крук Віталій Миколайович загинув 23 липня 2022 року в результаті ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання поблизу села Берестове Донецької області.

Поховали захисника України на кладовищі у селі Злазне.

Люблячий син, найкращий брат, надійний друг та товариш…… Читати далі

Гупалюк Сергій Васильович (07.03.1979-14.03.2022)

Гупалюк Сергій народився 7-го березня 1979 року. Житель села Франівка Гощанської громади Рівненського району.

У 1994 році закінчив загальноосвітню школу села Франівка і вступив у Корецьку автомобільну школу, де отримав посвідчення водія та посвідчення тракториста-машиніста.

У 1999 році отримав спеціальність автослюсаря у Рівненському облавтонаучкомбінаті. З 2000 року навчався в Рівненському ПТУ-10 і отримав розряд електрозварювальника.

У 2007 році здобув освіту юриста у Відкритому міжнародному університеті розвитку людини «Україна».

Останнє місце роботи ТОВ «Рівненська дистрибуційна компанія».

Сергій пішов добровольцем і був мобілізований солдатом-кулеметником 1-го відділення стрілецького взводу з охорони та оборони об’єкту №9 15-го окремого батальйону Національної гвардії України.

Загинув через ракетний авіаційний удар по будівлі телевежі в Антополі 14 березня 2022 року.

Похований 16 березня 2022 року в селі Франівці Гощанської громади.

У Сергія залишилося троє дітей: двоє синочків (7 і 8 років) та доросла дочка (20 років).

Указом Президента України від 17 квітня 2022 року № 255/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі солдата Гупалюка Сергія Васильовича нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).… Читати далі

Рудик Володимир Олександрович (26.01.1974-20. 04.2022)

Рудик Володимир Олександрович народився 26 січня 1974 року в місті Ковелі Волинської області. В 1991 році закінчив Березнівську середню школу №1 з золотою медаллю. Згодом навчався на економічному факультеті Рівненського інституту інженерів водного господарства. З 05.01.1995 р. по 09.07. 1996 р. знаходився на дійсній строковій службі в Збройних Силах України. По закінченню служби продовжив навчання .

З 1997 р. працював головним податковим інспектором Березнівської державної податкової інспекції. Був економістом Моквинської паперової фабрики з 24.06.1999 р. по 20.03.2000 р., а також економістом першої категорії планово-фінансового відділу в Києві.

Мешканець Костополя Володимир Рудик загинув при виконанні військового обов’язку 20 квітня 2022 року на Харківщині.

Поховали з військовими почестями на Алеї Героїв кладовища «Нове» міста Костопіль.

Володимир Олександрович залишив дружину та дорослого вже сина – студента Березнівського лісотехнічного коледжу.

Указом президента України №357/2022 “за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі” Рудика Володимира Олександровича — старшого солдата нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).… Читати далі

Марканич Сергій Михайлович (09.06.1986-14.03.2022)

Марканич Сергій народився 9 червня 1986 року.

Мобілізований солдат, стрілець-санітар 1-го відділення стрілецького взводу з охорони та оборони об’єкту №9 15-го окремого батальйону Національної гвардії України загинув від ракетного авіаційного обстрілу приміщення телевежі в Антополі 14-го березня 2022 року.

16-го березня захисника поховали в селі Шкарів.

Указом Президента України від 17 квітня 2022 року № 255/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі солдата Марканича Сергія Михайловича нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).… Читати далі

Натяжко Микола Миколайович (21.05.1974-12.05.2022))

Микола Натяжко народився 21 травня 1974 року в с. Мирне на Костопільщині, що у Рівненському районі, у багатодітній сім’ї. Змалечку пізнав ціну нелегкої селянської праці. Був справним трактористом, продовжуючи батькову справу. Трудився в колгоспі, згодом – у приватного підприємця. З березня 2015 року брав участь в АТО, служив під Мар’їнкою. Коли ворог розв’язав повномасштабну війну, знову став до лав ЗСУ – 9 березня був направлений до в/ч А7015 м. Черкаси, а згодом – на Схід. Був водієм БМД. Загинув 12 травня під час бойового ураження.

Похоронили Героя на кладовищі села Мирне.

Разом з дружиною виховав двох дітей – доньку Вероніку та сина Сергія.

Публікації про Натяжка С.

Список публікацій

Гинуть наші краяни у боротьбі за мир в Україні // Вільне слово. – 2022. – 26 трав. – С. 5.

Про загиблих в російсько-українській війні краян, зокрема, Миколу Натяжка з Мирного Рівненського району.… Читати далі

Довгополюк Леонід Васильович (01.11.1962-06.03.2022)

Довгополюк Леонід народився 1 листопада 1962 року в селі Федорівка Рівненського району (до 2021 р. – Гощанського району).

Після закінчення середньої школи пройшов навчання в Корецькій автомобільній школі, де отримав посвідчення водія. Розпочав свою трудову діяльність у Федорівському колгоспі «Більшовик», а після перейменування «Нива». Працював механіком, водієм. Звідси відправився на строкову службу в армію.

Після повернення в рідне село створив сім’ю. Деякий час працював водієм-«далекобійником» у Клевані, а згодом – у приватного підприємця.

В 2015 р. добровольцем пішов на війну, перебував у зоні проведення АТО на Донеччині, де ремонтував військову техніку. Згодом підписав контракт і до 27 грудня 2021 року захищав східні кордони нашої держави.

Коли 24 лютого 2022 року росія здійснила широкомасштабний наступ на Україну, Леонід Васильович одразу вирішив, що повертається на службу.

Загинув 6 березня 2022 року під час бою з російськими окупантами.

10 березня 2022 року Гощанська громада попрощалася з Героєм Леонідом Довгополюком.

Указом Президента України від 16 березня 2022 року № 140/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі старшого солдата Довгополюка Леоніда Васильовича нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).… Читати далі

Новак Олександр Іванович (26.09.1979-21.03.2022)

Новак Олександр народився 26 вересня 1979 року в селі Малий Мидськ на Костопільщині. Він був єдиним сином у сім’ї.

З 1985 році Олександр навчався у Маломидській загальноосвітній школі, у 1994 році закінчив 9 класів. Згодом навчався в Костопільському ДОСААФІ на тракториста. До війни працював трактористом у місцевому сільськогосподарському підприємстві.Односельчани згадують його як добру, хорошу, працелюбну людину.

1 березня 2000 року був звільнений з роботи в КСП ім. Щорса у зв’язку з реформуванням КСП у СВК «Серпанок».

Олександр Іванович Новак , був мобілізований 2015р. Проходив військову службу за контрактом у ЗСУ з 2017 р.

Загинув 21 березня 2022 року. Його вбивці – російські окупанти, які вчинили масовий артилерійський обстріл поблизу міста Попасна Луганської області.

У захисника залишилися матір, дружина, дві доньки.

Поховали Героя у рідному селі, де народився, проживав і працював – у Малому Мидську. Чин похорону був звершений в Олександро-Невському храмі міста Костопіль.

Нагороджкений орденом «За мужність» III ступеня (2022, посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі^[3].

Мельничук Павло Олександрович (14.07.1986 – 18.07.2022)

Павло Мельничук народився 14 липня 1986 у Рівному, навчався у Квасилівському професійному ліцеї. Із родиною проживав у Квасилові. Працював водієм. В армії не служив, та з початком війни пішов добровольцем.Був старшим навідником гранатометного відділення.

Старший навідник гранатометного відділення солдат Павло Мельничук загинув 18 липня поблизу Авдіївки внаслідок мінометного обстрілу.

У чоловіка залишилася дружина та 5-річна дочка.

Поховали військового на кладовищі “Нове”.

Супрун Михайло Васильович (23.10.1981–11.03.2022)

Супрун Михайло народився 23 жовтня 1981 року в с. Здовбиця на Здолбунівщині. За професією чоловік — механік, але працював столяром. Проживав у Квасилові, вибув з смт Квасилів у 2018 р. З початком війни волонтером їздив бусом в Гостомель, возив туди речі та продукти, а по дорозі назад, вивозив звідти людей. З середини березня Михайла вважали зниклим безвісти. Михайло Супрун був розстріляний 11 березня біля села Мирча, біля Бородянки на Київщині. Його автомобіль та тіло були спалені. Місцеві жителі поховали останки тіла Михайла на околиці с. Мирча на Київщині.

Михайло Супрун був парафіянином церкви “Зоря спасіння” у Квасилові. Саме тут відбулося прощання. Поховали Михайла у селі Здовбиця.

У Михайла залишилися семеро дітей віком від двох до 15 років та дружина Оксана.… Читати далі