Війна (2022) – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Білявський Віктор

Віктор Білявський народився 22 липня 1987 року в селищі Городниця на Житомирщині. Закінчив місцеву школу, а згодом здобув фах столяра.

Після навчання працював у Рівному – на оптовій базі іграшок та меблевій фабриці. У червні 2024 року Віктора Білявського мобілізували до лав Збройних Сил України.

«Він був добрим, відповідальним чоловіком. Про нього дуже тепло відгукувалися побратими та командування, ставили у приклад іншим солдатам – Віктор з гідністю виконував військовий обов’язок. Його рідний брат теж захищав країну, з вересня минулого року вважається зниклим безвісти», – розповіла дружина Захисника.

На жаль, 38-річний солдат Віктор Білявський загинув 1 лютого 2026 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.

У Віктора залишилися дружина, донька, мама та сестра.

Поховали військовослужбовця на Алеї Героїв кладовища «Нове» в обласному центрі

Корольчук Руслан Сергфйович (17.02.1999-02.11.2024)

Руслан Корольчук народився 17 лютого 1999 року у Рівному. Навчався у Рівненському природничо- математичному ліцеї “Елітар”, а після того – у Національному університеті водного господарства та природокористування. Проте у Руслана було постійне бажання стати військовим. Тому він спочатку пішов на строкову службу, після якої підписав контракт.

Від часу повномасштабного вторгнення наш захисник брав участь в бойових діях.

За словами батька Сергія, син завжди був максимально відповідальним та виконував всі поставлені перед ним завдання. Він не боявся труднощів і захищав Україну, яку так любив до останнього подиху.

На жаль, 25-річний солдат Руслан Корольчук загинув 2 листопада 2024 року на Донецькому напрямку.

Публікації про Корольчука Р

З військовими Русланом Корольчуком та Юрієм Ляшецьким попрощались у Рівному

Фото- портрети. Корольчук Р і Юрій Ляшецький

У Рівному на майдані Незалежності 2 січня попрощались з Корольчук Русланом

ВІдео. Поховали через два місяці

https://www.instagram.com/reel/DEU538JJSC0/?utm_source=ig_web_copy_link&igsh=NTc4MTIwNjQ2YQ==

Список публікацій

Останню шану у Рівному віддали двом Героям // Сім днів

Рівне провело в останню дорогу двох воїнів-захисників // ЧаРівне

Рівне попрощалося з двома Героями – Русланом Корольчуком та Юрієм Ляшецьким // Ого

Лукін Валентин Сергійович (01.02.2005-12.03.2025)

Валентин народився 1 лютого 2005 року в селі с.Верба Дубенського району. Зростав як дитина, позбавлена батьківського піклування, під державною опікою. Він з раннього дитинства жив у сиротинці. З трирічного віку Валентин проживав у прийомній сім’ї. Там познайомився з Андрієм, з яким жив до 15-річного віку.

Мріяв про власну родину. Після навчання в коледжі поїхав на роботу у Польщу, звідки повернувся, щоб воювати.

Півроку тому 19-річний юнак прийняв непохитне рішення захищати Україну і, добровільно уклавши контракт, долучився до лав стрілецької роти. Валентин був стрільцем-помічником гранатометника третього стрілецького відділення другого стрілецького взводу 1-ї стрілецької роти.

Він загинув 12 квітня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новодарівка Пологівського району Запорізької області.

Декілька місяців солдат провів на передовій. Загинув 12 квітня 2025 року поблизу н.п. Новодарівка Пологівського району Запорізької області під час виконання бойового завдання.

Незадовго до загибелі Валентин приїжджав у відпустку в Дубно до близьких людей та відвідав Мирогощанський фаховий аграрний коледж – заклад, де він навчався.

Поховали Валентина Лукіна на Алеї слави, що на кладовищі по вулиці Семидубський.… Читати далі

Ляшецький Юрій Ігорович (19.02.1993-26.12.2024)

Юрій Ляшецький народився 19 лютого 1993 року в Рівному. Навчався у Рівненському ліцеї №12 та гімназії №24, а за тим здобув фах маляра у Рівненське професійно-технічне училище №1. Працював на будівництві, виконував ремонтні роботи. Юрій мав золоті руки – міг зробити в будинку усе від стелі до підлоги.

Та найбільше його цінували за доброту та характер. Єдиний син у батьків, був для них справжньою опорою. Завжди був готовий допомогти, підтримати та розрадити.

«Золота дитина, яку я любила більше за життя. І він так ставився до інших. Завжди був готовий відкласти всі свої потреби, аби лише допомогти іншим, все для того робив,» – розповідає мама Героя Галина.

А ще дуже любив дітей – мав дев’ятьох похресників, для яких відкривав своє золоте серце та щиру душу.

Юрія мобілізували до лав Збройних сил України у жовтні 2024 року. Пройшов навчання на Рівненщині та Львівщині, а затим вирушив на Покровський напрямок. Юрій розповідав рідним про побратимів – рівненських хлопців, а також про пекло війни, якого нікому не бажав би бачити.… Читати далі

Калужанок Валентин Григорович (01.03.1988-29.01.2026)

Валентин Григорович Калежнюк народився 1 березня 1988 року в місті Рівне. Після завершення навчання в Рівненській загальноосвітній школі №22 здобув фах учителя біології в Рівненському державному гуманітарному університеті.

Працював у різних сферах: на будівництві, у торгівлі, згодом – обвалювальником м’яса у супермаркеті «Арсен».

З 2022 року Валентин мешкав у селі Бочаниця, доглядав за хворою матір’ю Галиною та піклувався про двох дядьків з інвалідністю. Він активно допомагав по господарству та обробляв землю. Любив природу та риболовлю, цінував прості радощі життя.

Коли настав час служити, сказав мамі: «Я піду захищати Батьківщину, хто як не я». 5 вересня 2025 року Валентин був призваний за мобілізацією й служив стрільцем-помічником гранатометника у 2-му десантно-штурмовому батальйоні.

Валентин був добрим, чуйним і товариським, завжди готовим допомогти іншим.

Створити власну сім’ю він, на жаль, не встиг, хоча мріяв про це.

Воїн загинув 29 січня 2026 року на полі бою в Дніпропетровській області, захищаючи Україну. Йому було лише 37 років.

Вознюк Андрій Михайлович (15.11.1978-13.09.2022)

Вознюк Андрій Михайлович народився 15 листопада 1978 року у місті Дубно. Навчався з 1985 року по 1996 рік в Дубенській ЗОШ №1. У 2001 році закінчив Національний університет водного господарства та природокористування, де, окрім диплому, отримав військову посаду старшого лейтенанта. З 2001 року працював у ТзОВ «ДУБНОПОБУТСЕРВІС», а згодом і очолив дане підприємство.
У перші дні війни був мобілізований до лав ЗСУ. Перебуваючи на командній посаді, дбав про своїх підлеглих побратимів.
Старший лейтенант, командир взводу заготівлі дерев’яних конструкцій, інженерно-технічної роти Андрій Вознюк загинув 13 вересня 2022 року при виконанні бойового завдання результаті ракетного обстрілу в н.п. Лозова Харківської області.
Похований у м.Дубно на кладовищі по вулиці Млинівській.
У воїна залишились мама та сестра.

Вознюку Андрію Михайловичу присвоєно найвищу міську відзнаку – звання “Почесний громадянин міста Дубно” (посмертно).

Заріцький Василь Олександрович (02.01.1980-07.04.2024)

Василь Заріцький народився 2 січня 1980 року в Дубні. Ще у дитячому віці разом із родиною переїхав до Рівного. Тут навчався у 10-й школі, згодом здобув фах слюсаря-ремонтника в місцевому училищі.

Після строкової служби в армії працював на «Рівнеазоті», а згодом – у Державній службі охорони. У червні 2023 року Василя Заріцького мобілізували до лав Збройних Сил України.

«Він був знайомий зі службою – для нього армія не стала якимось відкриттям. Ніколи не скаржився на своє перебування там. Василь не любив проявляти емоції, здебільшого все тримав у собі. На нього завжди можна було покластися – це була відповідальна та доброзичлива людина», – розповіла сестра Захисника.

На жаль, 44-річний солдат Василь Заріцький загинув 7 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Лише нещодавно тіло воїна ідентифікували та передали рідним для гідного поховання.

У Василя залишилися дві рідні сестри.

Поховали військовослужбовця на Алеї Героїв кладовища «Нове» в обласному центрі.

Кравчук Олександр Іванович (17.06.1994-16.01.2026)

Олександр Кравчук народився 17 червня 1994 року в Березному. Після навчання у школі здобув фах учителя фізичного виховання молодших класів у місцевому лісотехнічному коледжі.

У 2015 році Олександр Кравчук добровольцем пішов захищати Батьківщину в зоні антитерористичної операції, служив у Національній гвардії України. З початком повномасштабного вторгнення він без вагань знову став до лав захисників, приєднавшись до Збройних Сил України.

«Олександр був чуйним та відповідальним, хорошим сім’янином. Він казав: “Я йду захищати свою родину, щоб ворог не прийшов сюди”. Сім’я для нього була на першому місці – він робив усе, щоб ми були щасливі, оберігав дітей і мене. Чоловік ніколи не сидів удома – обожнював подорожувати, їздити на риболовлю, постійно перебував у русі, був відмінним водієм. Мав великі плани на майбутнє», – розповіла дружина Захисника.

На жаль, 31-річний молодший сержант Олександр Кравчук загинув на Донеччині 16 січня 2026 року.

В Олександра залишилися дружина, троє дітей та батьки.

Поховали військовослужбовця на Алеї Героїв кладовища «Нове» в обласному центрі.

Якимчук Андрій Юрійович (26.06.1988 – 20.12.2023)

Фото -портрет. Якимчук Андрій з Костополя

Якимчук Андрій Юрійович народився у Костополі 26 червня 1988 року. Навчався в школі №4. Після закінчення навчання працював на будівництві бригадиром. Андрій з перших днів повномасштабного вторгнення не вагаючись став на захист рідної держави. Він виборював українські кордони в зоні АТО і без вагань став на захист країни під час повномасштабного вторгнення ворога.
26 лютого 2022-го доєднався до лав ЗСУ. Служив командиром бойової машини, командиром механізованої роти. За період служби він побував у
багатьох гарячих точках, де виявив мужність і сміливість.
За день до загибелі дружина востаннє чула голос Андрія. Перед тим як він разом із побратимами вирушив у бій в Курдюмівку.
Молодший сержант Якимчук Андрій Юрійович отримав поранення несумісні з життям. Він загинув 20 грудня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Курдюмівка Бахмутського району Донецької області.
У Героя залишилася дружина Марія та син Данило.

Матвійчук Андрій Анатолійович (09.05.1988-05.02.2024)

МАТВІЙЧУК Андрій Анатолійович народився, 09 травня 1988 року, в селі Розваж Острозького району, Рівненської області. Освіта середня. Навчався Розвазька ЗОШ. До війни працював у СГПП «Розвазьке». В 2015 року мобілізований, учасник АТО, мав відповідне посвідчення. Після демобілізації виїхав на заробітки до Польщі. Після початку відкритої збройної агресії росії щодо України восени 2022 року повернувся добровільно в Україну, з бажанням захищати державу. У вересні 2022 був мобілізований до 128 Гірсько-штурмової бригади.

Не встиг боєць створити сім’ю.. Не встиг потішити батьків онуками.. Але був гідним прикладом, яким виховуємо майбутнє покоління українських патріотів. Доброзичливий, життєрадісний та товариський був за життя Андрій, саме таким його навічно запам’ятають рідні, близькі та знайомі. Для товаришів по службі він був другом, надійним побратимом та щирим порадником.

Загинув наш Герой, 05 лютого 2024 року, внаслідок мінометного обстрілу в Запорізької області. Свобода та незалежність яскравим полум’ям горить у серцях нашої молоді, яка бере до рук зброю, аби стати на захист своєї Батьківщини. Мужнє покоління, яке віддає своє найцінніше, що має ЖИТТЯ за кожного з нас..… Читати далі

« Previous