Війна (2022) – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Краска Вячеслав Михайлович, позивний «Дід» (01.05.1974-15.05.2024)

Вячеслав Михайлович народився 1 травня 1974 року у селі Балашівка, що на Березнівщині де пройшло все його життя — щире, просте й наповнене любов’ю до рідної землі. Навчався у місцевій школі. У мирному житті працював майстром лісу, а згодом — охоронцем у Балашівському навчально-виховному комплексі.

Ліс був його стихією. Із малих років він ходив знайомими стежками Балашівського лісу і, здавалося, знав кожне дерево, кожну галявину. Любив полювання, природу і все, що дарувало відчуття гармонії й спокою. Веселий, доброзичливий, завжди з історією чи жартом, Вячеслав був душею компанії, мав безліч друзів, легко знаходив спільну мову з кожним. Його цінували за відповідальність, щирість і відкритість.
Солдат, старший стрілець-оператор єгерського батальйону, захищав Україну з червня 2022 року. Побратими знали його під позивним «Дід» — він був найстаршим серед них, мудрим, спокійним і надійним.
Загинув 15 травня 2024 року на Донеччині. Тривалий час вважався зниклим безвісти.
28 липня 2025 року, у селі Балашівка провели в останню путь Захисника України Краску Вячеслава Михайловича. Заупокійна служба відбулась у Свято- Іоанно-Богословському храмі.… Читати далі

Касіян Василь Васильович, позивний «Косой» (25.04.1989-20.01.2024)

Касіян Василь Васильович народився 25 квітня 1989 році в селі Гончарівка Приморського краю. В дитинстві ще в малому віці із сім’єю переїхав у .село .Великий Стидин. Рівненської області.
З 1995 по 2004 рік навчався у Великостидинській школі. Після навчання працював в Костополі у лісопильному деревообробному цеху, також їздив до Києва на заробітки.
У 2015 році призваний в ЗСУ , воював у складі 80-ї та 128-ї бригад.
У 2016 році познайомився із своєю майбутньою дружиною Катериною. . Приїжджаючи у відпустку завжди проводив час із своєю сім’єю.
З 2021 року Василь. працював на складі у Краматорську, У березні 2022 року сім’я переїхала на Рівненщину Не чекаючи виклику, Василь пішов до військкомату, звідти його відправили на Запорізький напрямок. Ніс службу в 65-ій окремій механізованій бригаді ЗСУ. Був кулеметником. Боронив Луганщину, Донеччину, та інші гарячі напрямки.

За період служби Василь Касіян нагороджений медалями: «За військову службу Україні», «Ветеран Війни»,«Операція об’єднаних сил» та нагрудним знаком «Кров за Україну», За оборону рідної держави».

20 січня 2024 року Касіян Василь Васильович загинув, під час виконання бойового завдання поблизу Роботиного на Запоріжжі.… Читати далі

Люлько Вадим Русланович, позивний «Люк» (08.02.1994 – 15.04.2024)

Вадим закінчив Любиковицьку школу, а згодом отримав спеціальність електромонтера-зв’язківця в Сарненському аграрному коледжі.

23 вересня 2023 року став на захист України. Служив у складі 79-ї окремої десантно-штурмової бригади як бойовий медик аеромобільного батальйону — один із тих, хто рятує життя побратимів у найнебезпечніших умовах. У війську його знали під позивним «Люк» — надійний, відважний, загартований боротьбою. Вадим був ветераном війни та нагороджений відзнакою «За оборону Мар’їнки» — символом його відданості Україні.

16 квітня 2024 року, під час виконання бойового завдання на Донеччині, Захисник зник безвісти. На жаль, офіційно підтверджено: Герой загинув, боронячи Україну.

Йому назавжди 30…

У Героя залишилися мама, два брати та донька.

Похований на місцевому кладовищі у с. Любиковичі.

Публікації про Люлька В

Добрий, щирий, відповідальний, працьовитий і завжди готовий допомогти — саме таким його пам’ятають рідні, друзі та всі, хто мав честь знати його. Вадим умів підтримати ближнього, цінував дружбу, мав багато планів і мрій для мирного життя.

А мама вірила, що вернеться живим
її кровинка, син її хоробрий.

Савчук Володимир Васильович (28.11.1979 – 09.11.2024)

Народився Володимир Васильович 28 листопада 1979 року в м. Нетішин Хмельницької області. Навчався в Нетішинській ЗОШ №1. Після її закінчення, вступив до Мирогощанського аграрного коледжу, де здобув освіту за напрямом «зоотехнік». Під час навчання зустрів свою майбутню дружину Параницю Марію Петрівну, і у 1998 році одружився. До 2005 року проживав у місті Нетішин. У 2005 році переїхав разом з сім’єю на Сарненщину. Проживав у селі Яринівка на хуторі «Суха груша» Ремчицької сільської ради. Володимир Васильович працював на будівництві та на автозаправній станції «Укрнафта». Разом з дружиною виховували четверо дітей.

Коли у 2014 році почалася росі́йська збро́йна агре́сія про́ти Украї́ни, не зміг спокійно сидіти вдома, коли ворог шматував рідну державу і вже у липні 2015 року добровільно вступив до лав Національної гвардії України. Учасник АТО. Проходив службу у місті Слов’янськ Донецької області, брав участь у бойових діях на території Донецької та Луганської областей.

Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації на територію незалежної України, солдат-кулеметник Володимир Савчук, брав активну участь в обороні міста Чернігів, згодом виконував бойові завдання на території Луганської та Харківської областей в складі 81-ї окремої аеромобільної Слобожанської бригади в/ч А7331.… Читати далі

Ковтун Іван Костянтинович,позивний “Бандіт” (10.05.1985- 30.11.2023)

Іван Костянтинович був родом із села Ясногірка Рівненської області. Здобув середню освіту. Після одруження жив із сім’єю в селі Яринівка. В мирному житті працював далекобійником.

У червні 2019 року чоловік підписав контракт зі Збройними Силами України та поїхав на війну. Він служив у 128-ій окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді. У 2023 році був переведений у роту вогневої підтримки мотопіхотного батальйону «Ведмеді». Був нагороджений медаллю «Ветеран війни».

Старший солдат Іван Ковтун, позивний Бандіт, загинув 30 листопада 2023 року, виконуючи бойове завдання поблизу села Кам’янське Запорізької області. Воїну було 38 років.

Поховали воїна в рідному селі біля могили мами.

У Івана залишилися батько, четверо братів, дві сестри, дружина і три доньки.

Указом Президента України №215/2024 “за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку” Ковтуна Івана нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно)

Публікації про Ковтуна І.

З глибоким сумом повідомляємо, що боронячи українську землю від російських загарбників, 30 листопада 2023 року під час виконання бойового завдання в Запорізькій області загинув КОВТУН Іван Костянтинович, 10 травня 1985 року народження, житель села Ясногірка.… Читати далі

Василенко Владислав Леонідович (17.08.1995 – 20.11.2023)

Народився Владислав 17 серпня 1995 року у м. Сарни. Із Золотою медаллю закінчив Сарненський НВК «Школа-колегіум» імені Т. Г. Шевченка (нині ліцей №1). Закінчив Університет підприємництва та адміністрації у Любліні (Польща). Працював у школі онлайн-вивчення англійської мови. Влад був розумним і талановитим. Мав успіхи у спорті: поло, рафтинг, а надто обожнював баскетбол. Владислав поспішав жити яскраво та успішно, завжди та в усьому досягати вершин. Прожите коротке, але достойне життя, адже випромінював щирість душі, чесність та справедливість, чуйність та людяність, дбаючи про всіх та розуміючи кожного. Все давалось легко, бо кожна справа, у реалізацію якої вкладав зусилля, знання та життєвий досвід була направлена на позитив. Влад став прикладом мужності, вірності, надійності, доброти, оптимізму, сміливості та взірцем справжнього патріотизму, не боячись нових викликів, нових пригод та вважаючи, що все у цьому світі можливо. Ніколи не чекав життєвих змін, а створював ці зміни сам! Він міг подружитися з кожним і ніколи не відчував різниці якого людина статусу, завжди умів вислухати кожного, допомогти та бути поруч, коли це потрібно.… Читати далі

Крамаренко Олександр Олександрович (1973-04.11.2025)

КРАМАРЕНКО Олександр Олександрович народився 20 вересня 1983 року, уродженець с. Абранки Мукачівського району Закарпатської області, проживав у селі Новоукраїнка Ярославицької громади.

Капітан поліції Олександр Крамаренко проживаву села Новоукраїнка Дубенського району Рівненської області.

Життя 42-річного капітана поліції трагічно обірвалося 4 листопада внаслідок ворожого обстрілу на Костянтинівському напрямку.

Майже 8 років Олександр ніс службу у Збройних силах України та брав участь у миротворчих місіях в Іраку. Службу в органах внутрішніх справ розпочав у 2009 році. Понад 10 років був спецпризначенцем.

Про свого підлеглого й товариша згадує командир роти поліції особливого призначення Іван Котяш:

«Він пліч-о-пліч разом зі мною був на всіх завданнях, зокрема й у зоні АТО, а із початком повномасштабного вторгнення — у зведеному батальйоні «Захід» Національної поліції України. Що б не трапилося, Саша завжди зберігав холодний розум. Відданий, справжній… Таких мало…».

З лютого 2024 року Олександр продовжив службу на передовій у складі штурмового полку «Цунамі» Об’єднаної штурмової бригади Нацполіції «Лють» на посаді командира взводу. У складі полку брав участь у боях за Вовчанськ.… Читати далі

Зайчук Максим Миколайович (10.01.1985-15.06.2024)

Максим Зайчук народився 10 січня 1985 року у місті Роздільна Одеської області. Згодом разом з мамою та сестрою хлопець переїхав до Рівного. Навчався спочатку у 19-ій, а потім у 20-ій школі.

Після здобуття середньої освіти відслужив в армії. Працював будівельником, зводив котеджі у нових мікрорайонах Рівного.

Захищав Україну ще під час антитерористичної операції у 2015-му році. З початком повномасштабного вторгнення добровольцем приєднався до лав Нацгвардії. Максим ніколи не скаржився на своє перебування у війську. За словами сестри, у нього були можливості за станом здоров’я перевестися у тилову частину, але чоловік розумів свою відповідальність перед родиною та Батьківщиною.

Максим захоплювався спортом, у шкільні роки займав перші місця на змаганнях з дзюдо, пізніше займався боксом. Полюбляв читати та дивитися пізнавальні програми про природу і тварин. Був вірним товаришем для своїх друзів і опорою для нареченої, з якою планував одружитися після повернення з війни. Максим був надійним захистом і міцною опорою для єдиної сестри і шістьох племінників.

На жаль, 39-річний солдат Максим Зайчук загинув внаслідок артилерійського обстрілу противника на Донеччині.… Читати далі

Лозонюк Віктор (26.02.1975-14.02.2025)

Віктор Лозонюк народився 26 лютого 1975 року у Білорусі. Вже за місяць разом з родиною переїхав до Рівного. Навчався у 8-ій школі та сільськогосподарському технікумі.

Згодом була служба в армії та вступ до Національного університету водного господарства і природокористування. Віктор працював мистецтвознавцем у художньому комбінаті, пізніше – у місцевих приватних фірмах.

Ще до війни Віктор був головним помічником для своїх батьків, на вихідні приїздив у село, допомагав по господарству. Мав багато друзів, вирізнявся комунікабельністю та умінням згуртувати людей навколо себе.

Чоловік добровольцем пішов до війська у перші дні повномасштабного вторгнення. За словами матері, Віктор майже не розкривав подробиць свого перебування у Збройних Силах, але заспокоював рідних і казав, що у нього все добре.

На жаль, 49-річний солдат Віктор Лозонюк загинув 14 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання у Донецькій області.

З найрідніших у Віктора залишилися мати, дружина та двоє дітей.

Прощання Віктором Лозонюком відбудеться у середу, 15 жовтня, о 10:00 на майдані Незалежності у Рівному.

Поховалти Віктор Лозонюка на Алеї Героїв у Рівному.… Читати далі

Лебедев Михайло Євгенович (13.11.1977-19.10.2025)

Михайло Лебедев народився 13 листопада 1977 року у селі Конела Черкаської області. Закінчив тамтешню школу, згодом пішов служити в армію.

Працював на будівництві у Києві. Вже у столиці познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Невдовзі пара переїхала до Рівного. Чоловік любив писати вірші. Цікавився історією, археологією, хотів мати металошукач.

У 2015-му році під час антитерористичної операції Михайло добровольцем відправився захищати країну, приєднавшись до лав 54-ї ОМБр. Після другого поранення перевівся у службу охорони, однак продовжував виїжджати на лінію зіткнення.

Чоловік залишився вірним Батьківщині і під час повномасштабного вторгнення. Михайло казав: “Хтось народжений писати вірші, а я – служити”. Про нього тепло відгукувалися командири та побратими. Він завжди виводив свої групи із бойових завдань без втрат. За це його цінували і поважали.

На жаль, 47-річний штаб-сержант Михайло Лебедев загинув 19 жовтня 2025 року під час виконання бойового завдання на Харківщині.

Прощання з Михайлом Лебедевим відбулося у п’ятницю, 24 жовтня, о 10:00 на майдані Незалежності у Рівному. Поховали Михайла Лебедева на кладовищі у селі Шпанів Рівненського району,

У Михайла залишилися батьки, дружина та четверо дітей.… Читати далі

« Попередня