Війна (2022) – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Андріюк Олег Богданович (05.02.1973 – 29.10.2024)

Фото. Портрет Андріюка Олега Богдановича

Андріюк Олег Богданович народився 5 лютого 1973 року в селі Колоденка, де і проживав. Навчався в Колоденській школі, після школи одразу пішов на строкову службу у 1991 році у високомобільні десантні війська (ВДВ), в 1991-1992 роках служив у Вітебську (Білорусь), а згодом прийняв присягу на вірність українському народові у 1992-1993 роках.

Після армії пішов працювати водієм. Був єдиною дитиною в сім’ї. Батьків втратив, коли був ще зовсім молодим.У 1998 році одружився, а згодом у 1999 році народилась чудова донечка.

Любив життя, був добрим, мужнім, хоробрим, життєрадісним, працьовитим, люблячим чоловіком, татом та дідусем. Був відкритим для людей і завжди йшов на допомогу. Мав багато друзів і був душею компанії.

Найбільше любив гратися з онуком, автомобілі і ходити по гриби. Був борцем за справедливість і будував плани на майбутнє. Коли почалась повномасштабна війна 24 лютого 2022 року не задумуючись пішов допомагати облаштовувати блокпости і волонтерити. Згодом, 19 березня 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ. Навчання проходив на полігоні у Яворові, а пізніше перевівся у Запоріжжя.… Читати далі

Хільчук Тарас Васильович (15.03.1982-14.02.2023)

Фото - портрет. Хільчук Тарас Васильович з села Корнин

Хільчук Тарас Васильович народився 15 березня 1982 року у селі Корнин, навчався у місцевій школі, згодом вступив у Квасилівське професійно-технічне училище на спеціальність електрозварювальник, досягнувши повноліття, проходив військову службу у ракетних військах. Повернувшись, викладав, навчав дітей майстерності зварювання у тому ж Квасилівському професійно-технічному училищі. Пізніше і до 24 лютого 2022 року працював у приватній фірмі у місті Рівне – електрозварювальним.

Від початку повномасштабного російського вторгнення Тарас не міг бути осторонь подій, 28 лютого 2022 року пішов ДОБРОВОЛЬЦЕМ до 14 батальйону міста Рівне, пізніше був переведений до міста Конотоп Сумської області.

З грудня 2022 року брав участь в бойових діях Донецької області Бахмутського району. За цей рік служби Тарасу неодноразово вручали грамоти та подяки за бездоганну службу, значний особистий внесок у захист державного суверенітету і територіальної цілісності української держави, за патріотизм, мужність, високий, моральний і бойовий дух, професіоналізм та високі досягнення у захисті суверенітету, територіальної цілісності України.

Був одружений. На первістка з дружиною чекали 17 років.

Тарас Васильович Хільчук, кулеметник 1-го стрілецького відділення 2-го стрілецького взводу 3-ї стрілецької роти 14 окремого стрілецького батальйону.

Філончук Сергій Анатолійович (01.02.1988 – 10.01.2025)

ФОТО. Філончук Сергій із с. Тріскині Сарненського району

Сергій Анатолійович народився та проживав у селі Тріскині. З 1994 по 2003 роки навчався в Тріскинський ЗОШ (нині Тріскинський ліцей). Ріс звичайним сільським хлопцем, любив грати у футбол, хокей, захоплювався риболовлею. Після закінчення школи, з 2003 по 2006 роки, навчався в Київському вищому професійному училищі будівництва та архітектури № 8, де здобув професію «лицювальник-плиточник». У 2006 році влаштувався на роботу у фірму Київміськбуд (ДСК-3 СМУ-1) плиточником.

30 жовтня 2024 року був мобілізований до лав ЗСУ, у 59-ту окрему штурмову бригаду імені Якова Гандзюка, 9 батальйон, 1 рота. А вже з 5 листопада по 18 грудня того ж року проходив навчання в Англії.

Після навчання за кордоном повернувся в Україну та був направлений на службу у м. Павлоград, Дніпропетровська області, згодом – на Покровський напрямок Донецької області.

22 грудня 2024 року Сергій Анатолійович пішов на позиції і відтоді з ним був втрачений зв’язок. З 25 грудня вважався зниклим безвісти, а вже 30 грудня надійшла звістка, що живий. Та радість рідних тривала недовго…Сержант Філончук Сергій Анатолійович загинув 10 січня 2025 року, від вогнепальних поранень по дорозі у госпіталь, біля населеного пункту Нововасилівка Покровського району Донецької області.… Читати далі

Костюк Віталій Ігорович (30. 07.1990-10.07.2023)

Віталій Ігорович Костюк народився у селі Корнин 30 липня 1990 року, навчався у Рівненському ліцеї, після поступив у Рівненський державний гуманітарний університет за спеціальністю хореограф сучасного танцію. Йому настільки подобались танці, що він став професіоналом у цьому напрямку, здобував переможні місця та представляв нашу країну та Рівненщину і за кордоном. Також оволодів майстерністю із боротьби – був кандидатом у майстри спорту Федерації кікбоксингу БУДОКАН.

Віталій був завжди з посмішкою, життєлюбним, життєрадісним, мужнім та хоробрим. Він вдихав кожну мить на повні груди, мріяв, будував плани на майбутнє. Надзвичайно любив та тішився успіхами своєї племінниці, похресниці. Мав багато друзів та був “душею компанії”, його вважали опорою, з ним часто радилися та прислухалися до його порад . Неодружений.

Від дня повномасштабного вторгнення підлого ворога на територію України, Віталій не був осторонь подій, у лиху годину для країни не сховався від випробувань, відразу допомагав волонтерам, а згодом влітку 2022 року добровільно вступив у лави Збройних Сил України, задля вільного та незалежного життя на рідній землі.

РЕГЕЗА ВОЛОДИМИР ВАСИЛЬОВИЧ (08.07.1989 – 15.04.2025)

Фото Регези Володимира Васильовича з с. Баранне Дубенського району.

Регеза Володимир Васильович народився 18 липня 1989 року в селі Баранне Дубенського району Рівненської області, де й проживав з родиною.

Після закінчення Крупецької ЗОШ І-ІІІ ступенів навчався в Радивилівському професійному ліцеї та здобув професію «Муляр-штукатур».

Володимир був гарним сином та братом, вірним, щирим другом, надійною опорою та підтримкою для рідних та близьких.

Володимир Регеза був мобілізований у березні 2022 року. Служив у званні старшого солдата, був стрільцем 2 мотопіхотного відділення 2 мотопіхотного взводу 2 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини.

Вірний військовій присязі, виявивши стійкість і мужність, Володимир Регеза загинув 15 квітня 2025 року, під час виконання службових обов’язків із забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, у зв’язку із військовою агресією російської федерації проти України, в районі н.п. Степова Новоселівка Куп’янського району Харківської області.

Поховали загиблого воїна з військовими почестями на кладовищі у селі Крупець.

Публікації про Регеза В.

Крупецька громада знову в жалобі. Захищаючи Україну від російських окупантів загинув мешканець с. Баранне Дубенського району Рівненської області Регеза Володимир Васильович. Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким нашого загиблого воїна-захисника та поділяємо гіркий біль втрати.

22 травня в селі Баранне відбувся похорон загиблого Захисника України — Регези Володимира Васильовича.

Рибак Аркадій Анатолійович (21.10.1979-24.05.2022)

Народився 21 жовтня 1979 року у місті Здолбунів. Коли Аркадію виповнилося два роки, його батько залишив сім’ю, вихованням займалася мама та старша сестра.

Навчання Аркадій розпочав у 1986 році у Здолбунівській загальноосвітній школі №1.

1994 року поступив у професійно- технічне училище №3 міста Здолбунова на слюсара по ремонту автомобілей.

У 1997 був призваний до прикордонної військової служби у місто Мукачево. Після проходження строкової служби працював будівельником.

1999 року одружився з Рибак Марією Віталіївною 1981р.н., від тоді проживав у с.Загороща . Спільно з дружиною мають трьох діток, сина Владислава 2000р. н., та двох доньок Вероніку 2010р.н. та Злату 2012 року народження. Аркадій дуже любив та цінував свою сім’ю. Завжди був усміхнений , життєрадісний та позитивний, він був із тих людей, про яких кажуть «душа компанії».

Від початку російського вторгнення на територію нашої країни 24.02.2022р., Аркадій одним із перших став на захист територіальної цілісності та незалежності України, він активно долучився до місцевого добровільного формування, а згодом, 07.03.2022 року, сам звернувся у військомат, щоби повідомити про себе , що він є, адже проживав не за місцем реєстрації.… Читати далі

Остапчук Віктор Петрович (11.03.1989 – 19.07.2024)

ОСТАПЧУК Віктор Петрович народився у 1989 році, проживав у селі Крупець.

Захисник проходив військову службу на посаді стрільця-снайпера 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону.

Воїн віддав своє життя за волю України та наше майбутнє. Життя Віктора Остапчука трагічно обірвалося 19 липня 2024 року в районі села Прогрес Покровського району Донецької області. Воїн вважався зниклим безвісти. Лише 11 червня 2025 року до військової частини надійшла постанова про ідентифікацію особи Віктора Остапчука.

Поховали Віктора з військовими почестями на кладовищі в с. Крупець.

Бійцю назавжди – 35 років.

Публікації про Остапчука В.

Жалобний кортеж із тілом загиблого захисника прибув у село Крупець 14 червня. Чин похорону пройшов 15 червня.

Жалобна церемонія по загиблому воїну Остапчуку Віктору, с. Крупець, 14 -15.06.2025

У Крупецькому ліцеї відбулося відкриття та освячення меморіальних дошок на честь полеглих Захисників України — Остапчука Віктора Петровича та Мирончука Василя Васильовича

Чин освячення меморіальних дошок та спільну молитву за упокій душ загиблих Героїв звершив благочинний Радивилівського благочиння, протоієрей Ігор Данилюк, який звернувся до присутніх зі словами духовної підтримки та настанови.… Читати далі

Бондарець Любомир Васильович (25.12.1990 – 09.01.2023)

Фото Бондарця Любомира з села Теслугів Дубенського району
Загинув 9 січня 2023року

Любомир народився 25 грудня 1990 року у селі Теслугів Дубенського району, де і проживав із сім’єю. . Закінчив Дрогобицький нафтовий технікум за спеціальністю «Обслуговування і ремонт обладнання нафтових і газових промислів». Займався підприємницькою діяльністю.

Навесні 2022 року чоловік приєднався до лав захисників, щоб боронити Україну від окупантів. Воював у лавах 1-го (Донецького) прикордонного загону Державної прикордонної служби України. Обіймав посаду інспектора прикордонної служби 2 категорії-начальника секції (гранатометника) Прикордонної комендатури швидкого реагування № 1

. Перше бойове хрещення відбулося на Донеччині в с. Тетянівка, де приймав безпосередню участь у бойових діях.

З 9 січня 2023 року не виходив на зв’язок з рідними, вважався зниклим безвісти.

Любомир загинув 09.01.2023 року у м. Соледар,

До останнього подиху захищав рідну Батьківщину від рашистів, мужньо боровся за нашу державу, наближаючи Перемогу.

Поховали воїна у рідному селі. У загиблого героя залишилися дружина, донечка, батьки та брат.

Мельник Олександр Михайлович (27.01.1997 – 12.04.2024 )

Фото Мельника Олександра із Сарн, який загинув 12 квітня 2024 року

Олександр народився у м. Сарни, тут проживав по вулиці Набережній. З 2003 по 2014 роки навчався в Сарненській ЗОШ №2 (нині ліцей). Одночасно, з 2004 по 2011 роки, навчався в Сарненській музичній школі (нині мистецька школа) та закінчив повний курс по класу скрипка.

З раннього дитинства Сашко захоплювався автомобілями і всім, що було з ними зв’язано. У нього були цілі стоси журналів про автомобільний транспорт, які він переглядав кожного дня перед сном. В школі був дуже активним, відвідував всі можливі гуртки та секції. Також обожнював грати у футбол. Через поганий зір носив окуляри, а граючи у футбол ніколи їх не знімав. І мамі доводилось досить часто купувати нові окуляри, так як далеко не всі з них проходили Сашкову перевірку. Тому він з легкістю міг би стати амбасадором якоїсь місцевої оптики.

Після закінчення школи навчався в ДПТНЗ “Сарненський професійний аграрний ліцей”, де здобув професію “Слюсаря з ремонту автомобілів, водія автотранспортних засобів”. Сашко ніколи не сидів на місці. Ще під час навчання працював на пилорамі, згодом на ринку.… Читати далі

Ткачук Дмитро Юрійович (24.05.1992 – 30.09.2022).

Дмитро Ткачук народився 24 травня 1992 року в місті Костопіль. Ще з ранніх літ він гартував характер та плекав риси справжнього воїна.
Фах військового здобув у Харкові – в Національній академії Національної гвардії України, де після випуску залишився працювати. Дмитро став на захист територіальної цілісності Батьківщини від самого початку російської агресії, з 2014 року був учасником АТО.
Після повномасштабного вторгнення ворога Герой продовжив боротьбу. У червні він доєднався до лав батальйону «Донбас», щоб дати відсіч окупантам.
30 вересня 2022 року, під час штурму міста Лиман на Донеччині, життя капітана Дмитра Юрійовича Ткачука обірвалося. Мужній захисник загинув у бою за рідну землю. У Героя залишилися мати, дружина та маленький синочок.
Подвиг захисника вшанували високими відзнаками: посмертно йому присвоїли орден «За мужність» III ступеня та Хрест Героя «Навіки в строю».

Публікації про Ткачука Д

Жорстока війна забрала життя ще одного костопільчанина! 30 вересня 2022 року, під час штурму м. Лиман Донецької області, боронячи від московської орди рідну Україну, кожного з нас з вами, загинув мужній захисник рідної землі, капітан Ткачук Дмитро Юрійович.… Читати далі

« Previous