Війна (2022) – Page 83 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Грицихін Валерій ( ??1973-23.10.2022)

Валерій Грицихін народився у Рівному, закінчив місцеву ЗОШ, число 8, навчався у Національному університеті водного господарства та природокористування. Здобув професію інженера-будівельника. Військова кафедра при інституті замінила йому строкову службу в армії.

Працював у страхових компаніях — спершу в “Оранті”, а потім в “Пожежній страховій компанії”

Коли у лютому розпочалася війна, Валерій, як і багато інших наших земляків, не зміг залишатися осторонь — пішов добровольцем.

49-річний командир гранатометного взводу старший лейтенант Валерій Грицихін загинув у бою за Батьківщину 23 жовтня поблизу села Опитне Донецької області.

Поховали Валерія Грицихіна на кладовищі “Нове”. У нього залишилося вдова, діти та онука.

Горисюк Олександр Валентинович,“Гарік” (20.09.1979 -06.05.2022)

Горисюк Олександр народився у селі Синів Гощанського району. Понад 10 років Олександр працював на виробництві вікон, знав, що таке заробітки за кордоном, а потім повернувся додому, Бо ж саме у Рівному живе його донька Анастасія, яку він безмежно любив. Олександр захоплювався футболом, а ще любив куховарити, приготовані ним страви не залишали байдужим нікого.

Олександр мав чудову рису він був дуже хорошим батьком, разом з донькою Анастасією з дитинства, вони не лише їздили на стрільби, але і на спідвей, футбольні матчі, спортивні тренування, оскільки Олександр дуже любив природу то вони з донькою часто їздили за місто.

Коли ж почалася війна, пішов добровольцем, хоч раніше в армії й не служив. Олександр вірив у Перемогу України, чекав і наближав її, як тільки міг… 41-річний Олександр Горисюк, якого друзі та побратими називали «Гарік», залишив по собі світлі спогади. В останню путь Героя провели небайдужі рівняни та найближче оточення захисника.

Йому назавжди буде – лише 41 рік.

Поховали Олександра Горисюка в рідному селі Синів

Публікації про Горисюка О.

Дмитрієв Костянтин Костянтинович(12.07.1990-25.05.2022)

Костянтин Дмитрієв народився в Кривому Розі. Коли хлопчику було 9 років, сім’я переїхала в село Мар’янське Дніпропетровської області. Тут Костя закінчив школу, після якої вступив до Криворізького коксохімічного технікуму. Під час навчання знаходив час і для іншого захоплення – спорту. Грав у команді технікуму з волейболу, разом з якою відстоювали честь навчального закладу на різноманітних змаганнях. Закінчивши технікум з відзнакою. Продовжив вчитися, у Дніпропетровському хіміко-технологічному інституті, який також закінчив із червоним дипломом. Займається спортом, стає чемпіоном області.

У 2014 році Костянтин приїхав у Рівне, працював на підприємстві «АЗОТ»начальником зміни.

2015-2016 роки Костянтин провів у лавах Національної гвардії України. Прийшов на строкову службу, а за тим добровольцем служив у зоні АТО: на Луганщині та поблизу Рубіжного.

Повернувшись до цивільного життя, працював на підприємстві, одружився. Як глибоко віруюча людина, став прислужником-пономарем у храмі преподобного Агапіта Печерського у військовому госпіталі Рівного.

З початком війни пішов боронити Батьківщину.

Старший солдат Костянтин Дмитрієв загинув 25 травня під час бойового зіткнення та авіаудару поблизу села Комишуваха Луганської області…

У Костянтина залишилися дружина та дворічна донька.

Ковалюк Степан Анатолійовичу (1985-02.03.2022)

Ковалюк Степан народився в селі Вовковиї Демидівської селищної ради.

Загинув в ніч з 1 на 2 березня у бою з російською диверсійною групою у місті Васильків Київської області,

Степан брав участь у бою з російськими диверсантами. Воював у складі рівненської добровольчої групи.

У захисника залишилась дружина і троє дітей.

Похований 5-го березня у Рівному на кладовищі «Нове».

Нагороджений медаллю “За жертовність та любов до України”.

Ковалюк Степан Анатолійович – Почесний громадянин м. Рівного (Рішення Рівненської міської ради №2408 від 22.08.2022);

Непевний Роман Леонідович (31.08.1996-14.03.2022)

. До війни Роман Непевний навчався на електромеханіка і працював електрозварником автоматичних та напівавтоматичних машин. Хлопець був товариським, обожнював футбол, риболовлю і тварин.

Непевний Роман загинув 14 березня 2022 року в результаті авіаудару по телевежі в селі Антопіль. Похований в с. Караєвичі Городоцької сільської рад

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Романа Непевного нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Устинов Олег Ігорович (16.12.1971-23.10.2022)

Олег Устинов народився 16 грудня 1971 у Рівному, навчався в ЗОШ , число 21. Продовжив навчання в технікумі, здобувати першу спеціальність, пізніше навчався у Національному Університеті водного господарства та природокористування. Олег не служив в армії, натомість закінчив військову кафедру.

Відразу по завершенню вишу влаштувався на КП “Рівнеелектроавтотранс”. Тут пройшов всі щаблі кар’єрного росту, останній час працював начальником служби рухомого складу. Разом із дружиною виростили 23-річного сина…

Коли ж ворог підступно напав на нашу країну, часу на паніку просто не було. Олег працював на підприємстві. Згодом був мобілізований. Спершу проходив навчання у Львові, а затим був відправлений у Чернівці. Та з половини шляху їх розвернули й направили у Краматорськ.

50-річний старший лейтенант Олег Устинов загинув 23 жовтня під час виконання інженерних робіт внаслідок мінометного обстрілу в районі села Білогорівка Донецької області.

Поховали Олега Устинова на кладовищі «Нове»

Пінчук Олександр Володимирович (07.02.1982-20.05.2022)

Пінчук Олександр народився сьомого лютого 1982. Здобув середню освіту. Закінчив Рівненський державний комерційний технікум.

Півтора роки служив у танкових військах ЗСУ. Опісля повернувся додому та хотів знайти себе у цивільному житті.

Він любив спорт, займався кікбоксингом

Захоплювався латиноамериканськими танцями — танцював капоейру, сальсу, бачату.

З початку повномасштабної російсько-української війни хотів вступити до лав тероборони, але вона вже була укомплектована. Тоді він потай від рідних і друзів підписав контракт зі Збройними силами України.

40-річний сержант загинув 2 травня, захищаючи населений пункт Пречистівка, що на Донеччині.

Поховали Олександра на кладовищі “Нове” у Рівному.

Полтавцев Юрій Михайлович (04.05.1978-30.04.2022)

Полтавцев Юрій Михайлович народився 4 травня 1978 року в місті Дубно. З 1985 року навчався у Дубенській ЗОШ І-ІІІ ст. №8.
Упродовж 1993 – 1996 років був учнем СПТУ-27 міста Дубно, де здобув професію газоелектрозварювальника.
У 1997 – 1999 роках проходив службу в ЗСУ. У 2000 році служив у ГУ МВС України, місто Київ.
З 2009 року проживав у Харкові, та працював на ДП «Харківський БТЗ». Одружився, у шлюбі народилися дві донечки.
Із початком повномасштабної війни вступив добровольцем до лав ТРО у військовому званні сержанта. Був командиром взводу в Харківському спецпідрозділі «Kraken», позивний «Полтава».
З0 квітня 2022 року героїчно загинув біля села Руська Лозова Харківської області, виводячи підрозділ з оточення.

Похований на кладовищі в селі Михайлівка Дубенського району.

У Юрія Полтавцева залишилися мама, дружина, діти та чисельна родина.… Читати далі

Семенюк Андрій Вікторович (16.11.1980-07.09.2022)

Семенюк Андрій народився 16 листопада 1980 року в Рівному. З 1987 року по 1997 рік навчався в ЗОШ № 28. Після закінчення школи здобув професію газозварювальника в Рівненському ПТУ №9.

З 1998 року проходив строкову службу в м. Львові у військах національної гвардії, яку закінчив у військовому званні “старший сержант”.

Після служби вісім років працював в Португалії.

25 квітня 2014 року одружився з Іриною Осипчук. 1 вересня 2015 року у них народилася донечка Софія.

У 2019 році молода сім’я переїхала жити до села Симонів Гощанської громади. З 2021 року працював зварювальником в ТОВ “СГП ім. Воловікова”.

15 березня 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ, а в червні вже був на передовій в селі Богоявленка в складі 68-ї єгерської бригади ім. О. Довбуша (протитанковий взвод 3-го батальйону).

41-річний Андрій Семенюк загинув 7 вересня 2022 року при виконанні бойового завдання біля населеного пункту Богоявленка Донецької області.

19 вересня 2022 року Героя Андрія Семенюка провели в останню путь. Поховали бійця на кладовищі села Симонів.… Читати далі

Захоженко Євгеній Вячеславович (28.08.1994-27.02.2022)

Захоженко Євгеній Вячеславович народився 28 серпня 1994 року у Рівному, закінчив ЗОШ №3 та Автотранспортний технікум.

Із осені 2015 року Євгеній став на захист України у зоні проведення антитерористичної операції.

П’ять років відслужив у Дніпропетровському розвідувальному батальйоні «Буяр». У 2021 році Євгена перевели у 93 механізовану бригаду «Холодний яр». Саме у складі цього підрозділу він і зустрів ворога у перші дні наступу.

Євгеній Захоженко загинув 27 лютого під Харковом у бою з російськими окупантами.

Поховали Євгенія Захоженка 12 березня на Алеї Героїв у Рівному.