Революція гідності. Війна. Рівненщина

Юрій Капітула народився у Рівному 19 квітня 1987 року. Навчався в загальноосвітній школі №3, після чого вступив до вищого професійного училища за числом 1, де здобув кваліфікацію майстра штукатура.

Працював Юрій у сфері ремонту квартир. Дружина Героя Тетяна розповідає, що його цінували за майстерність та золоті руки, та й він сам обожнював свою роботу.

З першого дня повномасштабного вторгнення Юрій хотів добровольцем вступити до лав ЗСУ, але йому відмовили, оскільки він не служив у армії. Проте влітку 2023 року Юрія мобілізували. Одягнувши однострій, він став на захист країни та рідних.

«Юра в крайній розмові неодноразово повторював: «Я обіцяю, що повернусь до тебе і до дітей. Все буде добре». Він завжди був люблячим батьком та чоловіком»,- пригадує Тетяна.

Добрий, працелюбний, щирий Юрій завжди міг прийти на допомогу. Та найбільше він любив свого 14-річного сина Дениса та 8-річну донечку Євгенію.

36-річний старший стрілець Юрій Капітула загинув 1 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Капітула Юрій Петрович – Почесний громадянин м.… Детальніше

Петро Байдан народився 20 червня 1970 року у Рівному. Закінчив школу-інтернат, а за тим здобув фах столяра-тесляра у ПТУ №38. Строкову службу в армії проходив у далекому Владивостоку у військах спеціального призначення морської піхоти.

Після повернення з армії понад 10 років працював за спеціальністю у парку культури імені Тараса Шевченка у Рівному, за тим — на будівництвах в Україні та за кордоном. Та в останні роки працював будівельником на ТзОВ фірма “ОВІС”.

Дуже добрий, спокійний чоловік, який готовий віддати все для рідних, максимально підтримати і допомогти. Справжній рибалка, що проводив чимало часу з вудкою на водоймі. Люблячий чоловік та батько. Петро надзвичайно чекав народження донечки, якій іще немає і трьох років, був люблячим вітчимом — справжнім татом для 21-річної Анни та 12-річної Маріанни — донечок дружини від першого шлюбу. Саме захист дітей і вважав своїм головним обов’язком.

“Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, Петро відправив мене з дітьми за кордон. А сам залишився чекати повістку. Його мобілізували у травні 2022 року. Він спокійно сприйняв це, говорив, що повинен нас захищати, що хто ж, як не він.… Детальніше

Вадим Малахов народився 2 вересня 1970 року у Рівному. Закінчив місцеву школу №23, а за тим здобув фах слюсаря у професійно-технічному училищі №10. Багато років пропрацював за спеціальністю на ПрАТ “Рівнеазот”.

Надзвичайно добрий, спокійний, стриманий… Вадим все намагався робити для своєї сім’ї — дружини Антоніни та єдиного сина Артема.

“Строкову службу в армії Вадим проходив іще за часів союзу, але коли в липні 2023 року отримав повістку, сприйняв все спокійно. Пройшов медкомісію та вирушив на навчання. Вже там його спрямували до прикордонників. Він проходив навчання, а потім направили на службу на Донеччину,” – розповідає дружина Героя Антоніна.

Про військову службу рідним Вадим практично нічого не розповідав. У нього все зазвичай було “нормально”, і жодних подробиць про будні на самісінькому “нулі”. Він більше переживав про єдиних рідних людей, які в нього залишилися, прагнув повернутися до них додому…

На жаль, 17 лютого 2024 року 53-річний старший солдат Вадим Малахов загинув під час бойових дій на Донецькому напрямку…

Прощання із Героями відбудеться завтра, 22 лютого, о 10.00 на майдані Незалежності у Рівному.… Детальніше

Сергій Анатолійович Малевич народився 7 березня 1983 року. Навчався у Корецькій загальноосвітній школі №1, опісля закінчив ВПУ №24 м.Корця. Сергій був найменшим серед трьох братів. Добрий, компанійський, жертовний, доброзичливий чоловік завше з посмішкою на вустах зустрічав людей, ніколи не відмовляв  у допомозі, постійно допомагав рідним, близьким та друзям. Дуже любив батьків. Був одруженим, мав сина Олександра.

           До лав Збройних  Сил України був призваний у вересні 2022року. Він боронив рідну землю від російського агресора, захищаючи кожного з нас, щоб ми мали   можливість вчитися, працювати, жити в безпеці та любові, мріяти, радіти. Сам  же мріяв збудувати власний дім, де б збиралися рідні та друзі. Та не судилося…

           Війна триває і за кожний крок, що наближає нас до заповітної перемоги, ми платимо життям кращих  синів та дочок любої України, адже рашистської нечисті  незліченна кількість  приповзла у наші домівки.

            Сергій Малевич загинув 10 серпня 2023 року внаслідок  мінно-вибухової травми при виконанні бойового завдання в районі населеного пункту Чернещина Борівської селищної громади Ізюмського  району Харківської області.… Детальніше

Михайло Бараболя народився 21 листопада 1993 року в місті Рівне. Навчався у місцевій 24-й школі. Після школи Михайло вирішив навчатися на інкасатора у Рівненській академії патрульної поліції. Перед війною працював на підприємстві «Екобуд», займався висотно-монтажними роботами.

У 2016-2017 роках він проходив службу по контракту. 3 березня 2022 року, Михайло став на захист своєї країни.

«Він був добрий та чуйний молодий чоловік, завжди готовий прийти на допомогу іншим. Михайло дуже любив подорожі, мандрівки в гори і захоплювався малюванням. Також займався спортом», – каже мама Тетяна.

На жаль, 32-річний молодший сержант Михайло Ігорович Бараболя загинув 29 квітня 2025 року, під час виконання бойового завдання на Донецькому напрямку.

У Героя залишилася мама та бабуся. Поховали захисника на кладовищі «Нове» у Рівному

… Детальніше

Володимир Вікторович Коцур народився 5 липня 1971 року у місті Рівне. Закінчив місцеву 23-ю школу, а згодом продовжив навчання в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка на факультеті журналістики.

Володимир проходив строкову службу в армії з 1989 по 1992 рік.

Упродовж 10 років працював спортивним журналістом у виданні «Спорт-Експрес», висвітлюючи футбольні події. Останній період перед війною працював охоронцем.

Життя Володимира завжди було надзвичайно насиченим, він мав величезну пристрасть до спорту та журналістики.

У січні 2024 року Володимир був призваний до лав Збройних сил України. Він не бажав залишатися осторонь і вважав це своїм обов’язком – захищати рідну країну.

На жаль, 53-річний солдат Коцур Володимир Вікторович загинув 29 квітня 2025 року, під час виконання військового обов’язку, на Донеччині.

У Героя залишився брат та син.

… Детальніше

Віктор народився 30 січня 1972 року в селі Тучин, Гощанського району. Освіту здобув у Тучинській середній школі, згодом навчався в Івано-Франківському технікумі фізичної культури, а вищу освіту отримав у Приватному навчальному закладі “Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука”.

Працював викладачем фізичного виховання та спорту, а також тренером із волейболу у Вищому професійному училищі №1 міста Рівне.

У 1990–1992 роках проходив строкову службу в лавах Національної гвардії України.

28 лютого 2022 року добровільно вступив до лав Збройних сил України. Це був свідомий вибір – Віктор був фізично підготовлений, мав сильний дух і велике серце.

Він професійно займався волейболом, загалом був великим поціновувачем спорту. У вільний час любив прогулянки в лісі, збирав гриби, подорожував автомобілем, рибалив.

10 червня 2024 року під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини на Донецькому напрямку, Віктор не повернувся на позиції і вважався зниклим безвісти.

На жаль, 24 березня 2025 року ДНК-експертиза підтвердила, що евакуйоване з поля бою тіло належить 53-річному солдату Віктору Савоніку.

У загиблого Героя залишилися дружина, дві доньки та старший брат.… Детальніше

Вознюк Назар Вадимович народився 26 березня 2000 року у місті Костополі. Навчався в Костопільській ЗОШ №2.
Після закінчення 9 – го класу, Назар пішов навчатися до Квасилівського професійного ліцею, де здобув професію кухара – кондитера. До початку війни Назар працював у Києві. Коли почалася війна, вернувся до рідного дому. Влаштувався працювати охоронником у ТзОВ « Українські лісопильні».

У квітні 2023 року підписав контракт і пішов служити в розвідку. Служив солдатом ГУР МО спецпідрозділу « Кракен».

Загинув Вознюк Назар 22 липня 2023 року внаслідок вибухової травми, виконуючи бойове завдання поблизу села Андріівка Донецької області. Йому було всього 23…

У Назара залишилися матір та сестра
Похований на «Новому кладовищі» у місті Костопіль, поряд з іншими Воїнами Небесного Легіону.
.
Нагороджений медаллю «За оборону рідної землі», № 338181 (посмертно)

Публікації про Вознюк Н.

“Йому було всього 23… Під час виконання бойового завдання обірвалося молоде життя нашого Героя – загинув солдат Назар Вознюк.

Захист рідних, свого народу і країни — це покликання, якому віддано служив 23-річний Назар Вознюк”, – повідомляє Костопільська міська рада

“Був чудовим сином.… Детальніше

Тишков Олег Васильович народився 11 травня 1971 року у селі Підлужне. Навчався у місцевій школі, після закінчення якої вирішив опанувати фах водія.
Після проходження строкової служби в армії своє життя пов’язав з кермом автомобіля. Одружився та оселився в Рівному. Був підприємцем, займався пасажирськими перевезеннями.
Працьовитий, наполегливий Олег був дбайливим господарем, турботливим і люблячим татом, хорошим чоловіком. Завжди допомагав батькам у селі.
З перших днів повномасштабного вторгнення волонтерив, а в березні 2022 року добровольцем долучився до лав ЗСУ. Багато хто дізнався про Олега Тишкова з допису у соцмережах, де розповідалося про військовослужбовця ЗСУ, який збив ворожого «Шахіда».
Під час виконання бойового завдання поблизу н.п. Нова Полтавка на Донеччині отримав важке поранення, важка травма виявилася несумісною із життям і 7 листопада 2022 року Олег Тишков помер у лікарні Дніпра.
Поховали Олега Тишкова на міському кладовищі “Нове” у Рівному.
У Олега Тишкова залишилися старенькі батьки, дружина, 8-річна дочка, син тамаленький онук.
Указом Президента України від 13 січня 2023року №22 Тишков Олег Васильович нагороджений орденом “За мужність” третього ступеню (посмертно).… Детальніше

Старший лейтенант  Олександр  Місюра,  позивний “Борода”, народився 23 квітня 1996 року у с. Копиткове,  Здолбунівського району, Рівненської області. Під час навчання у школі Саша захоплювався волейболом та таким видом спорту як street workout, що включає тренування на турніку та брусах.  У 2013 році закінчив місцеву школу  та вступив у Рівненський Національний університет водного господарства та природокористування, здобувши кваліфікацію магістра за спеціальністю будівництво та цивільна інженерія. Під час навчання закінчив військову кафедру та здобув звання “молодший лейтенант”. Після закінчення університету працював на ТзОВ “Радивилівмолоко” .

  Олександр  ніколи не мріяв стати військовим та коли отримав повістку, відразу пішов у ТЦК.  11 квітня 2022 року був відправлений  на навчання до Львівської академії сухопутних військ.  Пройшовши навчання отримав розприділення у 211 понтонно-мостову бригаду.

Перебуваючи на службі отримав звання “лейтенант’ та посаду командира взводу. 30.06.2023 року наказом КСП ЗСУ № 102 присвоєно чергове військове звання СТАРШИЙ ЛЕЙТЕНАНТ. У вересні 2023 року бу призначений на посаду командира 3 понтонної роти 2 понтонно- мостового взводу . У вересні їхня бригада виконувала завдання на Херсонська напрямку.… Детальніше