Рівненський район

Приймак Микола Анатолійович (18.10.1985-15.04.2026)

Микола Приймак народився 18 жовтня 1985 року в Рівному. Навчався у загальноосвітній школі №25. Згодом здобув дві вищі освіти: геодезичну – у «Львівській політехніці», і економічну – у Національному університеті водного господарства та природокористування.

Після навчання він у 26 років очолив підприємство «Конвест-проект», продовживши справу батька. У січні 2026 року Миколу Приймака мобілізували до лав Збройних сил України.

«Його улюбленою відповіддю на запитання “Як справи?” було: “У русі!”. Він завжди мав багато планів і ще багато хотів зробити. Микола був людиною, яка готова допомогти, коли попросять. Люблячим сином і онуком, надійним та турботливим братом. Його загибель спричинила спустошливий біль і порожнечу, які назавжди залишаться в серцях рідних, близьких та друзів», – розповіла сестра Захисника.

На жаль, 40-річний лейтенант Микола Приймак загинув 15 квітня 2026 року внаслідок удару ворожого дрона на Харківщині.

Із найрідніших у Захисника залишилися мама, сестра, бабуся та дідусь.

. Поховали Миколу Приймака на Алеї Героїв кладовища «Нове» в обласному центрі.

Публікації про Приймака Миколу

Прощання з Миколою Приймаком відбулося в понеділок, 20 квітня, о 10:00 на майдані Незалежності в Рівному.… Детальніше

Мельничук Василь Дмитрович (04.01.1973 — 21.03.2023)

Народився Василь Мельничук 4 січня 1973 року в селі Горбаків Рівненської області. Проживав на Рівненщині.

Майже 20 років працював у Комунальному підприємстві «Рівнеоблводоканал». Був оператором на фільтрах відділу «Горбаківсько-Гориньградський водозабір» служби водопровідного господарства м. Рівне. Зарекомендував себе відповідальним і сумлінним працівником.

Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист України. Проходив службу у відділі прикордонної служби «Маріуполь» 1-го загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України.

Загинув 21 березня 2023 року під час виконання бойового завдання в місті Бахмут Донецької області.

Похований у Горбакові.

… Детальніше

Рудика Назар Романович, позивний «Каратель»(25.09.2001-11.08.2025)

Рудика Назар Романович народився 25 вересня 2001 року у селі Рудня, Костопільського району, Рівненської обл. Він був найстаршою дитиною у багатодітній, дружній сім’ї.
У 2008 році пішов у перший клас Великомидської ЗОШ, так як сім’я переїхала на проживання до села Великий Мидськ. Навчаючись у школі Назар мав неабиякий авторитет як серед однокласників так інших учнів школи. Він був дуже волелюбним, чесним і справедливим, завжди боровся за правду. Назар дуже любив спорт, отримував неодноразово перемоги на змаганнях захищаючи честь свого навчального закладу.
Після закінчення 9 класу у 2016 році продовжує навчання у Костопільському будівельно- технологічному коледжі. По закінченню навчання Назар отримав диплом по спеціальності муляр-штукатур.
До лав Збройних Сил України Назар став у липні 2020 року, підписавши трирічний контракт. Служив у 128 окремій гірсько-штурмовій бригаді у взводі снайперів. Побратими поважали і любили Назара за його мужній і волелюбний характер. За час служби двічі перебував у зоні проведення Операції об’єднаних сил, де виконував бойові завдання.
Повномаштабне вторгнення застало Назара на службі. Спочатку був у взводі снайперів, а з весни 2025 року – у 2- му стрілецькому батальйоні взводу БПЛ.… Детальніше

Гордійчук Дмитро Федорович (21.12.1990-13.09.2024)

Дмитро Гордійчук народився 21 грудня 1990 року у Рівному. Навчався у місцевій школі №4, далі продовжив навчання у Вищому професійному училищі №1 міста Рівне. Дмитро служив в армії. Після того почав роботу на підприємстві «Рівнеоблводоканал».

Наш захисник пропрацював слюсарем-ремонтником 6 розряду відділу з обслуговування засобів вимірювальної техніки служби з обслуговування засобів вимірювальної техніки.

З початку повномасштабного вторгнення Дмитро був у лавах Територіальної оборони. А у червні 2022 його призвали до лав ЗСУ і він не вагаючись узяв зброю до рук, щоб боронити свою Батьківщину.

Про службу у війську рідним Дмитро розповідав не багато. У травні 2024 року захисник отримав поранення, але після одужання одразу ж повернувся до виконання бойових завдань.

– Мені здається, що він відчував те, що може загинути. Тому частіше почав говорити про масовані обстріли, як вдалося врятуватися і те, що вдалося відійти, – розповідає дружина Героя Тетяна. – Дмитро загинув під час ворожого обстрілу 13 вересня 2024 року у Курській області російської федерації.

Мужній захисник, турботливий батько, люблячий чоловік та прекрасний син – саме таким в серцях рідних та близьких залишиться Дмитро Гордійчук.… Детальніше

Бобик Микола Віталійович (23.12.1967-16.07.2023)

Микола Віталійович Бобик народився в селі Бронне, Березнівського району, Рівненської області. Закінчив вісім класів у рідному селі. Навчався у Клеванському професійно-технічному училищі . Згодом переїхав жити в Костопіль. Працював слюсарем ТОВ «Костопільський фанерний завод», видувальником ТОВ «Костопільський завод скловиробів», та на будівництві.
20 грудня 2022 року Миколу мобілізували на військову службу. Він був такелажник евакуаційного відділення військової частини А4267(42 бригада).
Служив разом із своїм сином в одній бригаді. Був вірним присязі й до кінця виконав обов’язок мужності й честі.
16 липня 2023 року перебуваючи у Дніпропетровській обласній клінічній лікарні ім. Мечнікова у 55-річного солдата Миколи Бобика зупинилося серце…
«Він такий щирий і простий був. Чесний, справедливий, Добрий – аж занадто.
Кому треба допомогти, то він перший. Серце мав відкрите. Всіх жалів. Його дуже любили і поважали побратими» – розповідає дружина Катерина.
Прощалися з Героєм на майдані Шевченка у Костополі. Тут зібралися рідні та близькі Героя, громадськість та представники влади. Чин похорону відбувся у
соборі святих апостолів Петра і Павла ПЦУ.
Поховали Захисника Миколу Бобика в селі Малинськ поруч із його донькою.… Детальніше

Федорук Олександр Віталійович (18.02.1986-10.03.2026)

У скорботі Гощанська та Корецька громади… у скорботі село Сапожин, село Бочаниця та всі куточки України

Сьогодні провели в останню путь нашого земляка, Захисника України, Героя — молодшого сержанта Федорука Олександра Віталійовича.

Йому було лише 40… Попереду було життя, мрії, радість дітей, тепло родини… Та війна забрала найцінніше.

Олександр Віталійович народився 18 лютого 1986 року в селі Бочаниця. Тут пройшло його дитинство, тут він зробив перші кроки у житті. Після закінчення школи здобув фах електромонтера у місті Рівне, працював, будував своє майбутнє, створив сім’ю. Любив, дбав, працював.

З 2011 року жив у селі Сапожин. Був звичайною людиною з великим серцем — щирим, працьовитим, надійним. Тим, на кого завжди можна було покластися.

Після початку повномасштабного вторгнення повернувся з-за кордону та став до лав Збройних Сил України. З лютого 2023 року — на передовій: Бахмут, Торецьк, Часів Яр… Найгарячіші точки, пекло, яке витримують лише найсильніші. Близько 220 днів — на позиціях. Дні і ночі боротьби, небезпеки, втрат… Він пройшов через усе це.

… Детальніше

Денисюк Сергій Володимирович(16 07.1994-21.07.2024)

Сергій Денисюк народився 16 липня 1994 року у Квасилові. Навчався у місцевій школі, згодом здобув фах слюсаря з ремонту автомобілів у Квасилівському професійному ліцеї.

Після навчання допомагав батькам, які займаються підприємницькою діяльністю. У травні 2024 року Сергія Денисюка мобілізували до лав Збройних сил України.

«Він швидко адаптувався до служби, був всім задоволений. У нього все вдавалося, його поважали побратими та командування. Сергій був найкращим сином для своїх батьків, прислухався до порад та всіляко допомагав. Він швидко опановував нові навички, умів домовлятися, знаходити спільну мову з людьми – у нього було багато друзів. Ще з юних років він захоплювався автомобілями та мотоциклами – Сергій дуже любив рух», – розповіла мама Захисника.

На жаль, 30-річний солдат Сергій Денисюк загинув 21 липня 2024 року внаслідок стрілецького бою з противником на Донеччині. Лише нещодавно тіло воїна ідентифікували та передали рідним для гідного поховання.

У Захисника залишилися батьки, сестра та син.

Поховали військовослужбовця на кладовищі у Здолбунові-2.

Публікації про Денисюка С.

Прощання з Сергієм Денисюком відбулося у неділю, 29 березня, о 10:00 на майдані Незалежності в Рівному.… Детальніше

Козодій Ігор Ігорович (07.05.1990-09.03.2026)

Ігор Козодій народився 7 травня 1990 року в Рівному. Навчався у школі №4, згодом здобув освіту за спеціальністю «Будівництво і архітектура» у Національному університеті водного господарства та природокористування.

Працював інженером-будівельником у різних фірмах. На початку повномасштабного вторгнення долучився до територіальної оборони в Рівному. У жовтні 2022 року Ігор Козодій приєднався до 23-го інженерно-позиційного полку Збройних Сил України.

«Побратими знали Ігоря як щиру, добру та відкриту людину, на яку завжди можна покластися. Його поважали за відданість справі, силу духу та людяність. Ігор був найкращим батьком та люблячим чоловіком, він робив усе для благополуччя своєї родини. Мама виховала його самотужки, і для неї він завжди був найбільшою гордістю та найкращим сином», – розповіла дружина Захисника.

Під час служби був нагороджений відзнаками «Нагрудний хрест» та «Надійний захист у бою».

На жаль, 35-річний старший лейтенант Ігор Козодій загинув 9 березня 2026 року під час виконання бойового завдання у Харківській області.

У Захисника залишилися дружина, двоє доньок та мама.

Поховали військовослужбовця на Алеї Героїв кладовища «Тинне» в обласному центрі.

… Детальніше

Лукомський Андрій Миколайович (31.08.1981-13.09.2025)

Лукомський Андрій Миколайович народився в Костополі. Навчався у школах №2 та №8, середню освіту отримав у середній школі №1 імені Т.Г. Шевченка. Закінчив Рівненський сільськогосподарський фаховий коледж, здобув спеціальність товарознавця. Упродовж останніх десяти років працював у рівненському супермаркеті «Велмарт» за фахом. Працював з задоволенням і був шанований в колективі.

На службу Андрія мобілізували у березні 2025 року. Пройшов підготовку у навчальному центрі, й на початку літа у складі 156 окремої механізованої бригади поїхав на Сумщину. Служив стрільцем-зенітником зенітного ракетного відділення.

«Я дуже вболівав за брата, переймався його психологічним станом, цікавився ситуацією на позиціях, де він перебував. Андрій завжди був позитивний, ніколи не скаржився», – розповів брат Андрія Володимир.

У серпні підрозділ, в якому служив Андрій, перекинули на Донецький напрямок.

«Востаннє я розмовляв з Андрієм за два дні до його загибелі. А мама говорила з ним, може, за годину чи дві. Ми тільки-но надіслали йому посилку і уточнювали, що ще йому потрібно на службі. А коли він не вийшов на зв’язок, мама відчула недобре… Андрій знав, що свідомо піде служити, коли прийде його час, і з честю виконав свій обов’язок», – сказав також Володимир.… Детальніше

ФЕСЬКОВ Сергій Сергійович (05.11.1990 – 28.01.2023)

Феськов Сергій Сергійович народився 05 листопада 1990 року в селі Уїздці. Там же навчався у місцевій школі, згодом був призваний на строкову службу в десантні війська.

Після повернення додому, вступив до Здолбунівського залізничного ліцею, де здобув професію помічника машиніста електровоза. Та вдома працювати не захотів. Коли з’явилась можливість, поїхав до Києва, де працював на станції метро “Дарниця”, складачем вагонів.

Згодом, змінив професію та влаштувався на роботу до пекарні, працював разом з мамою Оксаною. Там зустрів свою кохану Валю, одружився, в подружжя народився синочок Богдан.

З родиною Сергій проживав у селі Ярунь, Новоград-Волинського району, а на роботу їздив до столиці.

З перших днів повномасштабного вторгнення, Сергій став на захист рідної землі від руської навали. Вступив до складу територіальної оборони міста Житомир, а згодом був мобілізований до лав ЗСУ у складі 95 десантно-штурмової бригади та направлений в східні області України.

Сергій з побратимами бив ворога на усіх напрямках. Харків, Ізюм, Лиман – карта бойових дій 95-ої бригади.

Кінцева зупинка, бої поблизу смт Кримінне Северодонецького району Луганської області.… Детальніше