Кривцов Максим Олександрович, позивний «Далі»(22.01.1990-07.01.2024)

Максим Кривцов народився у Рівному 22 січня 1990 року. Навчався у місцевих школах № 23 та №28, в економіко-технологічному коледжі НУВГП.

Максим – активний учасник Революції Гідності. Після нападу Росії визвольних дух тягнув його захищати Україну. У 2014 році долучився до «Добровольчого українського корпусу», пройшов вишкіл та разом із побратимами вирушив на війну. За цей час Максим сформувався як воїн, тоді й почав займатись порятунком тварин. Рідним не повідомляв про свої наміри, приховував місце перебування, аби не хвилювати зайвий раз маму, – лише за кілька місяців, із випадкового відео вони дізнались, де знаходиться Максим. Згодом підписав контракт та служив у бригаді швидкого реагування за стандартами НАТО.

Позивний Максима Кривцова – Далі. Розповідав, що він наче сам виник: коли треба було назватись, все, що озвучував командиру, уже було. У той час читав книгу про Італію і мав з собою гель для накручування вусів, подумав – о, Далі!

Війну відчув на повну іще під час перебування в зоні АТО, був на позиціях у Пісках, під Авдіївкою на «Світлодарці», Верхньоторецькому, в Маріупольському аеропорту та ще багато де.… Читати далі

Педоренко Дмитро (28.10.1995-30.12.2023)

Дмитро Педоренко народився 28 жовтня 1995 року у селі Жобрин. Навчався у ВПУ №1 м.Рівного. Після того працював верстатником деревообробних верстатів у цеху виготовлення гнутоклеєних деталей.

У листопаді 2015 року підписав трирічний контракт зі Збройними силами України. Зокрема Дмитро проходив службу в зоні проведення антитерористичної операції на Сході нашої країни.

Коли ж розпочалося повномасштабне вторгнення, Діму викликали на службу. Він не ховався, відразу ж сказав рідним, що так треба і вже 1 березня 2022 року він був у військовій частині…

Люблячий та турботливий чоловік і батько, опора для дружини. Дмитро не розповідав рідним, де саме він знаходиться. Для близьких людей у нього завжди була одна відповідь: “У мене все добре”.

28-річний солдат Дмитро Педоренко загинув 30 грудня 2023 року на Харківщині поблизу села Синьківка, гідно виконуючи свій військовий обов’язок та стримуючи агресію російської федерації.

Прощання із Героєм відбулося в понеділок, 15 січня, о 10:00 на майдані Незалежності у Рівному. Поховали Дмитра в рідному селі Жобрин…

Читати далі

Самчук Юрій Олександрович (04. 05.1990-22.06.2023)

Юрій Самчук народився 4 травня 1990 року в місті Костополі навчався в Костопільському ліцеї №1 імені Т. Г. Шевченка, захоплювався карате та волейболом, а по завершенню дев’яти класів вступив до Костопільського професійно технічного училища. Працював на СТО та в ТОВ “Українські Лісопильні” у Костополі.
Згодом Юрій одружився. Після народження донечки родина переїхала жити в село Тучин.

10 травня 2023 року Юрія мобілізували на військову службу. Він був гранатометником взводу морської піхоти військової частини А2613.

22 червня 2023 року 33-річний Юрій Самчук під час штурму ворожих позицій в районі Макарівки Донецької області внаслідок ворожого мінометного, артилерійського обстрілу отримав поранення несумісне з життям.
Добродушний, спокійний, товариський Юрій ніколи не відмовляв у допомозі, завжди відгукувався на людський біль чи проблеми.
У Юрія залишились дружина Анна та донька Маргарита.

Поховали Героя на кладовищі села Тучин 28 червня 2023 року.

Читати далі

Наумчук Петро Борисович (17.01.1976-18.07.2023)


Петро Наумчук народився 17 січня 1976 року в смт Гоща. Згодом родина переїхала в Крим, де минуло дитинство хлопця. Майбутній Герой після закінчення школи навчався у професійно-технічному училищі №21 м.Ялта, та здобув професію столяра будівельного. Потім – служба в армії. 2013-го Петро з матір’ю переїхав на постійне місце проживання в село Симонів.
Він не боявся труднощів, не боявся роботи. Працював в ДЗ ОВСТ “Агатівка” на посаді робітника комплексного обслуговування й ремонту будинків, столяром у
ТОВ «Акріс-Агро».

30 травня 2023 року Петро Борисович був призваний на військову службу по мобілізації. Був стрільцем-санітаром гірсько-штурмової роти.
Загинув 18 липня під час мінометного обстрілу противника в районі села Берестове Бахмутського району Донецької області у віці 47 років.
Добрим, працьовитим, сміливим та справедливим згадують загиблого Петра рідні та знайомі.
Поховали Героя 21 липня 2023 року в с.Симонів

Читати далі

Озарчук Володимир Васильович (02.02.1975-08.08.2023)

Володимир Озарчук народився 2 лютого 1975 року в багатодітній родині Василя й Тамари Озарчуків із села Жалянка Гощанського району. Був третьою із п’яти дітей в сім’ї.

Шкільні роки Героя пов’язані з Садівською школою. Після її закінчення, вступив до вищого ПТУ №1 м. Рівне, де здобув фах штукатура, лицювальника-плиточника.

Травень 1998 року став одним із найщасливіших у його житті – Володимир змінив статус парубка на одруженого чоловіка. З майбутньою дружиною Валентиною познайомився у Малятині, де вона працювала землевпорядником тодішньої Малятинської сільської ради. Уже за рік, 1999 року, щасливе молоде подружжя раділо появі на світ синочка Романа. Певний час родина жила в селі Милятин Острозького району разом із мамою Валентини. . Згодом сім’я переїхала в Гощу.

Володимир Озарчук любив свою сім’ю, свою роботу. Аби забезпечити гідне життя родині, працював плиточником у різних країнах. Весь світ був його робочим місцем.

Він любив Україну. Тож коли російські орки увірвалися в мирне життя українців, чоловік у перші дні березня добровольцем поповнив ряди Нацгвардії. Разом з ним з власної волі пішли боронити рідну землю гощанці, друзі-сусіди Віталій Калінчук, Михайло Маснюк, а згодом Андрій Тимощук.… Читати далі

Дячук Микола Віталійович (09.06.1995-06.02.2023)

Микола Дячук народився 9 червня 1995 року у селі Синів на Гощанщині. Тут майбутній Герой закінчив середню школу, а відтак вступив до Здолбунівського професійного ліцею залізничного транспорту, де здобув професію зварювальника. Зростав добрим та працьовитим. 31 жовтні 2022 року Микола став на захист України у складі навідника 3 десантно-штурмового взводу 7 десантно-штурмової роти 3 десантно штурмового батальйону.
Загинув 6 лютого під час виконання бойового завдання в районі ведення бойових дій в населеному пункті Новомихайлівка, Донецької області.
Молодий чоловік не встиг створити власну сім’ю, виростити дітей, побудувати дім. Залишив у скорботі батька Віталія, матір Людмилу, молодшу сестру Анастасію.
Поховали Героя 17 лютого 2023 року в селі Синів.
Він був сміливим, харизматичним, працьовитим-допомагав рідним.

Читати далі

Полюхович Олександр Віталійович (11.03.2001-02.11.2022)

Полюхович Олександр Віталійович, народився 11 березня 2001 року в с.Симонів. Навчався в Симонівській ЗОШ І-ІІІ ступенів. Після закінчення 9 класу, пішов навчатися в Острозьке ВПТУ та отримав професію слюсаря з ремонту автомобілів.
28 червня 2022 року заключив контракт на військову службу. Військовослужбовець проходив навчання в Англії. Був під Білоруським
кордоном. Служив на посаді старшого навідника взводу вогневої підтримки 2 аеромобільної роти аеромобільного батальйону. (Десантно Штурмові Війська).
Був на нульовій позиції. Рашисти просто впритул їх двох розстіляли. Його і ще одного військового. Не взяли в полон, як наші військові беруть їх, а лишили життя!
Загинув 02 грудня 2022 року поблизу населеного пункту Червонопопівка Сєвєродонецького району Луганської області.
Він був молодим, сміливим, харизматичним, справжнім та щирим патріотом, який понад усе любив Україну та вірив у її незалежне майбутнє…
Поховали Олександра 10 грудня 2022 року в селі Симонів

Публікації про Полюховича О.
У Симонові поховали воїна Олександра Полюховича

10 грудня 2022 року у Дмитрієвській церкві села Симонів Гощанського благочиння здійснили чин відспівування загиблого воїна сержанта Олександра Полюховича.… Читати далі

Жданюк Василь Миколайович (06.04.1968-19.03.2023)



Жданюк Василь Миколайович народився 6 квітня 1968 року в с. Кринички. Навчався у Тучинській середній школі. Закінчив Львівський сільськогосподарський інститут, отримав посаду інженера. Після закінчення працювати за спеціальністю у КСП «Червоний партизан» села Кринички. Після реорганізації колгоспу пішов працювати інженером в Тучинський геріатричний пансіонат. З початку повномасштабного російського вторгнення 10 березня 2022 року Василь був призваний на військову службу (пішов добровольцем).
Загинув 19 березня 2023 року неподалік с. Атинське Сумської області. Мав військове звання сержанта.
Василь Миколайович був неймовірно добрим, привітним, чуйним, з почуттям гумору! Він завжди приходив на допомогу односельчанам. Ніколи ні з ким не мав ніяких конфліктів, зі всіма товаришував. Був чудовим другом, гарним колегою та побратимом. Активний житель села Кринички, довгий час був депутатом Криничківської сільської ради.

У загиблого залишилися дружина Ірина, син Ігор та донька Анна. Йому було 54.
Поховали захисника 26 березня 2023 року в селі Тучин.

Публікації про Жданюка В.
У громаді на Рівненщині попрощалися із воїном, який поліг на Сумщині

З військовими почестями до місця земного спочинку провели воїна-захисника родина, друзі, жителі Гощанщини. … Читати далі

Мельничук Олександр Сергійович (27.11.1996-12.11.2023)

Мельничук Олександр Сергійович народився 27 листопада 1996 року і постійно проживав у місті Березне. Навчався в Березнівському економіко-
гуманітарному ліцеї, який закінчив у 2014 році.
Вчителі ліцею запам’ятали його як здібного та розумного учня. З юнацьких років Сашко захоплювався футболом. Потім Олександр навчався у  Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки на факультеті міжнародних відносин. З 2017 по 2019 рік проходив строкову військову службу у Збройних Силах України. Під час проходження строкової військової служби виконував бойові завдання в АТО і отримав статус  учасника бойових дій.
З перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну Олександр пішов добровольцем захищати Батьківщину. Брав участь у звільненні Чернігівської та Сумської областей, виконував бойові завдання на Харківському та Донецькому напрямках.
Молодший сержант, командир відділення – командир машини  розвідувального взводу штабної роти Мельничук Олександр Сергійович загинув 12 листопада 2023 року під час ворожого обстрілу на Донеччині. У загиблого Героя залишилися мама Софія Іванівна, сестра Тетяна Сергіївна.
Поховали Олександра зі всіма військовими почестями на місцевому кладовищі урочищі «Лукавець» на Алеї Слави поруч із земляками, які віддали своє життя за майбутнє незалежної України.… Читати далі

Бойчук Володимир Адамович (25.07.1980-19.07.2023)

Бойчук Володимир Адамович народився 25 липня 1980 року в селі Городище Березнівського району Рівненської області. Навчався в Городищенській загальноосвітній школі І – ІІІ ступенів. Після закінчення школи вступив до Соснівського середнього професійно-технічного училища № 8, де здобув професію: муляр, монтажник з монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій.

Отримавши диплом з відзнакою про середньо – технічну освіту, проходив строкову військову службу в рядах Міністерства з надзвичайних ситуацій, пожежником. Після проходження служби деякий час працював на сірниковій фабриці у місті Березне. Був одружений, виховував двох дітей. Односельчани ставилися до нього з повагою, так як Володимир був хорошою людиною, ніколи не відмовляв у допомозі. Був вірним та надійним другом.

Володимир Бойчук з жовтня 2022 року захищав Україну в лавах Державної прикордонної служби. Загинув Володимир 19 липня 2023 року у районі населеного пункту Андріївка Донецької  області. Дорога додому загиблого захисника була довгою… Лише 07 грудня 2023 року Березнівська громада у скорботі зустріла загиблого Героя.

Заупокійна служба за загиблим захисником відбулася у церкві Різдва Пресвятої Богородиці в селі Городище.… Читати далі