Революція гідності. Війна. Рівненщина

Роман Шепелевич народився 15 березня 1996 року у місті Рівне. Закінчив Рівненський ліцей №9, Після завершення навчання у ліцеї вступив до ВСП «Рівненський технічний фаховий коледж НУВГП». Вищу освіту здобув у Національному університеті водного господарства та природокористування, де закінчив навчання за спеціальністю «Екологія».

“Рома працював пекарем на пекарні “Люкс”. Він зовсім не військова людина — спокійний, врівноважений. Захоплювався спортом. Але коли отримав повістку наприкінці вересня 2023 року — пішов служити. На честь пекарні, в якій працював, взяв позивний “Люкс”. Він завжди повторював, що служба в армії — це його робота,” – розповідає мама Героя Людмила.

Він любив спорт і багато читати , був молодим , освіченим , розумним українцем. А ще смачно готував , саме тому і обрав професію пекаря. Він любив життя і любив людей , він був турботливим сином , хорошим братом і вірним другом

.У вересні 2023 року , отримавши повістку , Роман прийняв рішення виконати свій громадянський обовʼязок і вступити до лав ЗСУ . Під час проходження бойової підготовки отримав військовий фах гранатометника.… Читати далі

Іван Васильович Лисенко народився 15 лютого 1985 року в Рівному. Навчався у ліцеї №2, згодом — у 23-й школі, а вищу освіту здобував у Рівненському державному гуманітарному університеті, де отримав ступінь бакалавра та магістра за спеціальністю «Психологія».

Останній час працював у ТОВ “Ларус”. Був технічно обдарованим: цікавився автомобілями, електронікою, вмів самостійно полагодити й налаштувати комп’ютер. Цікавився психологією. Був майстром своєї справи, відповідальним і надійним.

У січні 2025 року Івана мобілізували до лав ЗСУ.

На жаль, життя 40-річного солдата Івана Лисенка обірвалося 11 червня 2025 року у Харківській області.

У Івана залишилася лише мама — Наталія Іванівна. Він був її єдиним сином.

Прощання із загиблим Героєм Іваном Лисенком відбулося у вівторок, 17 червня, о 10:00 на майдані Незалежності в Рівному. Заупокійна служба пройшла у Свято-Покровському соборі. Поховали захисника на кладовищі «Нове» в Рівному.

… Читати далі

Олександр родом із Прилук Чернігівської області. Після служби в армії став кадровим військовим. Із відзнакою закінчив Національну академію Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Брав участь в АТО/ООС на Донбасі. Служив у лавах 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа.

Жив із родиною у Рівному. Майбутню дружину зустрів у 2014-му. Тоді поїхав на похорон до свого побратима і там познайомився з його сестрою Вікторією. Освідчився їй через 2 тижні. Влітку наступного року в подружжя народилася донечка Ірина.

З перших днів повномасштабного російського вторгнення Олександр боронив рідну країну від окупантів. Брав участь у боях на Київщині та Миколаївщині

32-річний старший лейтенант Олександр Васильєв загинув 27 березня 2022 року, захищаючи від окупантів Миколаївську область. Біля села Благодатне його підрозділ потрапив під обстріл фосфорними снарядами.

В Олександра залишилися батьки, дружина і донечка Ірина.
Поховали офіцера у рідному місті.

22 липня, Указом Президента України №526/2022 про відзначення державними нагородами України “За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України” старший лейтенант Олександр Васильєв нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).… Читати далі

Олександр Бубнович народився в Рівному. Олександр навчався у шостій рівненській школі, за тим отримав фах опоряджувальника у професійному училищі № 1.

“У жовтні 2013 року він пішов в армію, у спецпідрозділ “Барс” МВС, а вже потім їх перейменували у Нацгвардію… А коли строкова служба закінчилась, підписав свій перший контракт. Фактично пішов моїм шляхом: я теж після армії відразу пішов працювати у міліцію,” – розповідає батько Олександра Микола Бубнович.

За першим контрактом послідував і другий. Олександр впевнено почувався у військовій формі, був як риба у воді й відчував — тут він на своєму місці.

“Дуже хороший, світлий, неконфліктний. Товариський такий, друзів завжди мав багато скрізь, де б не був легко завойовував прихильність людей,” – розповідає про сина тато.

Він любив спорт та людей навколо. Любив дітей і свою дівчину Ольгу, з якою збиралися одружитися. Та завадила війна, яка поглинула Олександра з перших днів…

14 березня батьки востаннє говорили зі своїм єдиним сином. Розмова була короткою, бо ж довго говорити не було ані часу, ані можливості.… Читати далі

Ворон Валерій Васильович народився 12 вересня 1963 року. Підполковник, заступник командира роти охорони та оборони об’єктів № 9,10 15-го окремого батальйону Національної гвардії України.

У Рівному Валерій Ворон понад 5 років очолював батальйон Нацгвардії. За цей час офіцер проявив себе як відповідальний, справедливий командир. За словами гвардійців, підполковник був гарним сім’янином і добрим другом, а на службі суворим, але спокійним, зваженим, мудрим.

На початку війни добровільно прибув до центру комплектування та соціальної підтримки та став на захист України.

14 березня 2022 року внаслідок ракетного обстрілу Антопільської телевежі життя офіцера обірвалось. Військовослужбовець разом із бойовими товаришами виконував службово-бойове завдання.

Похований у Рівному 16 березня.

НагородженийНагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Ворон Валерій Васильович  “Почесний громадянин м. Рівного  (Рішення Рівненської міської ради №2408 від 22.08.2022)

… Читати далі

Максим Васусь народився у Рівному, навчався у восьмій школі, а за тим вступив до Касилівського СПТУ, аби здобути фах механіка. Строкову службу Максим проходив у Національній гвардії. Саме тоді вперше дізнався, яким підступним може бути держава-сусід.

«Це був непростий час. Максим пройшов майдан, служив у Сімферополі. Саме тоді з’явилися росіяни, а наші хлопці змушені були звідти виходити. Виїжджали на КАМАЗах, але повернулися на нашу землю. Через анексію Криму і всі ці події, його строкова служба розтягнулася на два з половиною роки замість року. Закінчував службу вже в Миколаєві,» – розповідає мама Максима Тетяна.

Саме служба в армії вплинула на характер Максима. Він все тримав у собі, був стриманим, ніколи не підвищував голос, але за потреби міг чітко і холодно пояснити свою точку зору.

«Після армії, син працював на металобазі, а за тим поїхав за кордон. Ми говорили, аби він вступав у вищий навчальний заклад, аби потім міг працювати у тоді міліції, але він того не хотів. Казав, що якщо і піде, то тільки у патрульно-постову службу.… Читати далі

Сергій Богатько народився у Рівному, закінчив місцеву 8 школу, за тим здобув фах вчителя історії у Рівненському державному гуманітарному університеті.

“Надзвичайно добра, щира, позитивна людина, яких не так багато у нашому світі. Саме таким був Сергій. Він любив історію та риболовлю, активний відпочинок на природі, захоплювався історичною реконструкцією,” – розповідає про Героя його дружина Катерина.

Сергій не служив в армії, не мав військового досвіду. Але коли війна постукала у двері, з перших днів став на облік у військкоматі, чекав на виклик. Він вважав своїм обов’язком захищати рідну землю, родину, дружину та єдину донечку.

Надзвичайно чесний, благородний, людина слова, котра завжди робить по совісті і на совість – таким пам’ятають Сергія Богатька рідні та друзі.

Наприкінці вересня він отримав повістку і поїхав захищати рідну землю. Служив гранатометником.

“Сергій не розповідав багато про військові справи. Не хотів, щоб ми переживали. Натомість говорив про їхній побут, про людей, з якими служить. А коли їх перекинули на Донецький напрямок, сказав, що поряд залишилися тільки справжні чоловіки, з якими не страшно, які завжди прикриють спину…” – каже Катерина.… Читати далі

Євген Білодуб народився та виріс у Києві. Тут же здобув фах слюсаря та зварювальника, чому присвятив все своє життя. По завершенню навчання приїхав до сестри у Рівне та залишився тут.

“Коли ми одружилися, переїхали у Квасилів. Саме тут і ростили наших донечок. Дівчатам зараз 12 і 13 років. І вони були для Жені всім. Справа втому, що він сам ріс без батьків, був старшим для своїх братів і сестер. Тож усю свою любов, турботу, якої недоотримав у дитинстві, він направив на нашу сім’ю, наших дівчаток. Усі, хто знав Женю, казали, що такого турботливого тата ще не бачили,” – розповідає дружина Героя Наталія.

Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, Євген, який був зареєстрований у Києві, став на облік у військкоматі.

“Він не служив раніше в армії, але вирішив, що повинен захищати нас, захищати права своїх донечок. Тож вже 15 березня 2022 року його мобілізували. Про справи військові розповідав мало, більше про справи буденні, про побратимів, а ще більше цікавився нашим життям, доньками, їх успіхами…” – продовжує Наталія.… Читати далі

Дмитро Юрійович Карлюк народився 19 лютого 1988 року у місті Рівне. Навчався у ліцеї №18. Після школи працював на меблевій фабриці. Так як подобалося бути за кермом, далі свій трудовий шлях пов’язав з авто та став водієм-далекобійником. Їздив на території України.

У червні 2024 року Дмитра мобілізували до лав Збройних сил України. Йому подобалося бути у війську, хотів й надалі захищати свою Батьківщину. Був оптимістично та патріотично налаштований.

У серпні цього ж року він отримав поранення на Донецькому напрямку. Після одужання та реабілітації продовжив нести службу, але стан здоров’я погіршився.

«Дмитро був дуже добрим та щирим. Обожнював тварин, особливо котиків. Подобалися йому автомобілі й сам процес водіння», – розповідають рідні Героя.

На жаль, 37-річний солдат Дмитро Карлюк помер 3 квітня 2025 року у лікувальному закладі.

У Героя залишилося троє неповнолітніх дітей, батьки та брат.

.Поховали Дмитра Карлюка на кладовищі «Нове» у Рівному.

… Читати далі

Роман Петрович Трофимчук народився 6 жовтня 1977 року у місті Рівне. Навчався до 9-го класу у місцевій школі №23. Далі продовжив навчання у Рівненському професійному училищі №11.

Здобув вищу освіту у Рівненському державному гуманітарному університеті за спеціальністю «Психологія». Любив спорт, полювання та риболовлю. Мав розряд Кандидата у майстри спорту з боротьби.

Вже з юності мав поклик до війської служби. Після строкової служби Роман Петрович розпочав працювати в УМВС України в Рівненській області. Очолював керівні посади у Березнівському та Зарічненському райвідділах.

У 2015 році поїхав на Донеччину, щоб захищати свою країну. Був учасником антитерористичної операції.

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення Роман Трофимчук 24 лютого 2022 року долучився до організації «Група опору» і патрулював вулиці міста. 18 березня 2022 року добровільно приєднався до лав Національної гвардії, аби боронити рідну землю. Здебільшого ніс службу на Донецькому напрямку. .

Роман Петрович був людиною з великим серцем, яка готова допомогти усім, хто цього потребує. Він любив свою сім’ю, родину. По життю керувався своїми принципами. Чесність і справедливість завжди були на першому місці.… Читати далі