Сергій Ульмер народився 9 січня 1978 року в місті Рівне. Спочатку навчався у школі за числом 23, а завершив дев’ять класів у 26 школі (1993 рік). Після закінчення школи вступив до Рівненського автотранспортного технікуму за спеціальністю “Технічне обслуговування і ремонт автомобілів і двигунів”. Сергію було присвоєно кваліфікацію техніка-механіка. В 1997 році закінчив технікум і був призваний на службу в армію.

Під час повномасштабного вторгнення Сергій став на захист рідної країни, бо знав, що повинен виборювати краще майбутнє для власних дітей, яких у нього троє: Назар, а також близнята – Артем та Павло.

Надійний побратим, мужній воїн, люблячий батько, син та брат Сергій Ульмер загинув під час виконання бойового завдання 8 січня 2025 року на Донеччині.

 У чоловіка залишилися дружина та троє синів.

Заупокійну службу провели у Свято-Покровському кафедральному соборі Рівного. Поховали захисника на Алеї Героїв кладовища “Нове”.

… Читати далі

Юрій Капітула народився у Рівному 19 квітня 1987 року. Навчався в загальноосвітній школі №3, після чого вступив до вищого професійного училища за числом 1, де здобув кваліфікацію майстра штукатура.

Працював Юрій у сфері ремонту квартир. Дружина Героя Тетяна розповідає, що його цінували за майстерність та золоті руки, та й він сам обожнював свою роботу.

З першого дня повномасштабного вторгнення Юрій хотів добровольцем вступити до лав ЗСУ, але йому відмовили, оскільки він не служив у армії. Проте влітку 2023 року Юрія мобілізували. Одягнувши однострій, він став на захист країни та рідних.

«Юра в крайній розмові неодноразово повторював: «Я обіцяю, що повернусь до тебе і до дітей. Все буде добре». Він завжди був люблячим батьком та чоловіком»,- пригадує Тетяна.

Добрий, працелюбний, щирий Юрій завжди міг прийти на допомогу. Та найбільше він любив свого 14-річного сина Дениса та 8-річну донечку Євгенію.

36-річний старший стрілець Юрій Капітула загинув 1 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Капітула Юрій Петрович – Почесний громадянин м.… Читати далі

Петро Байдан народився 20 червня 1970 року у Рівному. Закінчив школу-інтернат, а за тим здобув фах столяра-тесляра у ПТУ №38. Строкову службу в армії проходив у далекому Владивостоку у військах спеціального призначення морської піхоти.

Після повернення з армії понад 10 років працював за спеціальністю у парку культури імені Тараса Шевченка у Рівному, за тим — на будівництвах в Україні та за кордоном. Та в останні роки працював будівельником на ТзОВ фірма “ОВІС”.

Дуже добрий, спокійний чоловік, який готовий віддати все для рідних, максимально підтримати і допомогти. Справжній рибалка, що проводив чимало часу з вудкою на водоймі. Люблячий чоловік та батько. Петро надзвичайно чекав народження донечки, якій іще немає і трьох років, був люблячим вітчимом — справжнім татом для 21-річної Анни та 12-річної Маріанни — донечок дружини від першого шлюбу. Саме захист дітей і вважав своїм головним обов’язком.

“Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, Петро відправив мене з дітьми за кордон. А сам залишився чекати повістку. Його мобілізували у травні 2022 року. Він спокійно сприйняв це, говорив, що повинен нас захищати, що хто ж, як не він.… Читати далі

Вадим Малахов народився 2 вересня 1970 року у Рівному. Закінчив місцеву школу №23, а за тим здобув фах слюсаря у професійно-технічному училищі №10. Багато років пропрацював за спеціальністю на ПрАТ “Рівнеазот”.

Надзвичайно добрий, спокійний, стриманий… Вадим все намагався робити для своєї сім’ї — дружини Антоніни та єдиного сина Артема.

“Строкову службу в армії Вадим проходив іще за часів союзу, але коли в липні 2023 року отримав повістку, сприйняв все спокійно. Пройшов медкомісію та вирушив на навчання. Вже там його спрямували до прикордонників. Він проходив навчання, а потім направили на службу на Донеччину,” – розповідає дружина Героя Антоніна.

Про військову службу рідним Вадим практично нічого не розповідав. У нього все зазвичай було “нормально”, і жодних подробиць про будні на самісінькому “нулі”. Він більше переживав про єдиних рідних людей, які в нього залишилися, прагнув повернутися до них додому…

На жаль, 17 лютого 2024 року 53-річний старший солдат Вадим Малахов загинув під час бойових дій на Донецькому напрямку…

Прощання із Героями відбудеться завтра, 22 лютого, о 10.00 на майдані Незалежності у Рівному.… Читати далі

Михайло Бараболя народився 21 листопада 1993 року в місті Рівне. Навчався у місцевій 24-й школі. Після школи Михайло вирішив навчатися на інкасатора у Рівненській академії патрульної поліції. Перед війною працював на підприємстві «Екобуд», займався висотно-монтажними роботами.

У 2016-2017 роках він проходив службу по контракту. 3 березня 2022 року, Михайло став на захист своєї країни.

«Він був добрий та чуйний молодий чоловік, завжди готовий прийти на допомогу іншим. Михайло дуже любив подорожі, мандрівки в гори і захоплювався малюванням. Також займався спортом», – каже мама Тетяна.

На жаль, 32-річний молодший сержант Михайло Ігорович Бараболя загинув 29 квітня 2025 року, під час виконання бойового завдання на Донецькому напрямку.

У Героя залишилася мама та бабуся. Поховали захисника на кладовищі «Нове» у Рівному

… Читати далі

Володимир Вікторович Коцур народився 5 липня 1971 року у місті Рівне. Закінчив місцеву 23-ю школу, а згодом продовжив навчання в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка на факультеті журналістики.

Володимир проходив строкову службу в армії з 1989 по 1992 рік.

Упродовж 10 років працював спортивним журналістом у виданні «Спорт-Експрес», висвітлюючи футбольні події. Останній період перед війною працював охоронцем.

Життя Володимира завжди було надзвичайно насиченим, він мав величезну пристрасть до спорту та журналістики.

У січні 2024 року Володимир був призваний до лав Збройних сил України. Він не бажав залишатися осторонь і вважав це своїм обов’язком – захищати рідну країну.

На жаль, 53-річний солдат Коцур Володимир Вікторович загинув 29 квітня 2025 року, під час виконання військового обов’язку, на Донеччині.

У Героя залишився брат та син.

… Читати далі

Віктор народився 30 січня 1972 року в селі Тучин, Гощанського району. Освіту здобув у Тучинській середній школі, згодом навчався в Івано-Франківському технікумі фізичної культури, а вищу освіту отримав у Приватному навчальному закладі “Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука”.

Працював викладачем фізичного виховання та спорту, а також тренером із волейболу у Вищому професійному училищі №1 міста Рівне.

У 1990–1992 роках проходив строкову службу в лавах Національної гвардії України.

28 лютого 2022 року добровільно вступив до лав Збройних сил України. Це був свідомий вибір – Віктор був фізично підготовлений, мав сильний дух і велике серце.

Він професійно займався волейболом, загалом був великим поціновувачем спорту. У вільний час любив прогулянки в лісі, збирав гриби, подорожував автомобілем, рибалив.

10 червня 2024 року під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини на Донецькому напрямку, Віктор не повернувся на позиції і вважався зниклим безвісти.

На жаль, 24 березня 2025 року ДНК-експертиза підтвердила, що евакуйоване з поля бою тіло належить 53-річному солдату Віктору Савоніку.

У загиблого Героя залишилися дружина, дві доньки та старший брат.… Читати далі

Владислав Кисіль народився у місті Рівному. Закінчив Економіко-правововий ліцей, а згодом здобув вищу економічну освіту у Національному університеті водного господарства і природокористування. Працював в автомобільному бізнесі.

Владислав був членом громадської організації РОВО “Побратими Рівне”, які з 2017 року брали участь в гуманітарному проекті “На Щиті” та займались національно-патріотичним вихованням молоді.

З моменту повномасштабного вторгнення він не міг залишатися осторонь, не міг просто сидіти вдома…Доклав чимало зусиль, аби потрапити в еліту 142-ий центр підготовки Сил Спеціальних Операцій, де гарно себе зарекомендував та був направлений на навчання до Британії, по поверненню пройшов ряд спеціальних підготовчих курсів отримав диплом розвідника ССО.

Численні навчання, бойовий характер та витримка допомогли Владиславу увійти до складу однієї з кращих груп спеціального призначення. За його плечима численні бойові виходи на Херсонщині та Запоріжжі.

7 вересня 2023 року до Дня розвідника, Владислава Кисіля нагородили почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України “Золотий хрест”.

28-річний Владислав Кисіль, мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу та незалежність 2 жовтня 2023 року загинув, отримавши мінно-вибухове поранення несумісне з життям на Запорізькому напрямку.… Читати далі

Павло Потапчук народився 16 лютого 1988 року у місті Рівне. Навчався у загальноосвітній школі №28. У 2005 році закінчив Рівненський економіко-правовий ліцей. Освіту здобув у Національному університеті водного господарства та природокористування. Отримав кваліфікацію інженера-землевпорядника.

З вересня 2013 року обіймав посаду директора Рівненського обласного бюро технічної інвентаризації. Потім працював на різних роботах.

29 листопада 2024 року Павло був мобілізований до лав Збройних сил України. Він не боявся служби, був оптимістично та патріотично налаштований.

«Хоч він і не мав військового досвіду, служба йому подобалася. Командир та побратими, його завжди підтримували. Був добрим, щирим та дуже дружелюбним, мав багато друзів» – зазначили рідні Героя.

14 березня 2025 року солдат Павло, який був відданий військовій присязі на вірність українському народу, отримав тяжкі поранення в бою за Україну, її свободу й незалежність на Запорізькому напрямку. На жаль, 31 березня серце 37-річного захисника зупинилося…

Поховали Героя на кладовищі «Нове».

… Читати далі

Олександр Федорченко народився 28 січня 1987 року у Рівному. Навчався у школі №27, згодом вступив до Рівненського державного гуманітарного університету, де здобув спеціальність «Економічна кібернетика».

Після навчання займався підприємницькою діяльністю, спеціалізувався на ремонті та тюнінгу автомобілів. Деякий час працював за кордоном, займаючись вантажними перевезеннями.

З початком повномасштабного вторгнення, як справжній патріот повернувся в Україну. Казав, що не пробачить собі, якщо буде осторонь. До лав Збройних сил України доєднався у серпні 2022 року. Спочатку проходив військову службу у військові частині у Рівному.

У грудні 2024 року перевівся до окремої десантно-штурмової бригади, став оператором БПЛА у зенітній ракетно-артилерійській батареї. Був частиною легендарного підрозділу «Sunstrike», воїни якого цілодобово знищували ворожі дрони та рятували життя побратимів.

На жаль, 38-річний старший солдат Олександр Федорченко загинув 18 березня 2025 року мужньо виконуючи військовий обов’язок в бою за Україну в Сумській області.

«Це була людина слова та честі, з високими моральними принципами. Він завжди залишався щирим і добрим, підтримував побратимів навіть у найтяжчі моменти. Пишався тим, що боронить країну, і був щасливий працювати з відважною командою «Sunstrike».… Читати далі