Рівненська територіальна громада

Микола Говоров народився 25 лютого 1983 року в Рівному. Закінчив Рівненський ліцей #11. Опанував фах регулювальника радіоелектронної апаратури і приладів, контролера радіоелектронної апаратури і приладів у професійно-технічному училищі #9. Працював у фірмі “Триплекс” склярем.

Разом із дружиною Тетяною разом виховували 14-річну донечку Дар’ю.

“Надзвичайно добрий, з великою душею та серцем, все готовий був віддати іншим, нічого собі не лишити. Щирий, веселий, балакучий. І слова поганого про нього не можна сказати”, – розповідає дружина Героя Тетяна.

Миколу мобілізували до лав Збройних сил України у вересні 2024 року. Служба давалася важко, найбільше морально. Адже його підрозділ часто перекидали з місця на місце.

“Він воював спершу в Донецькій області, потім перевели на декілька днів в Черкаси , а потім – у Курську область. Це був дуже великий стрес для нього. Все відбувалося занадто швидко, говорив, що роботи багато…” – продовжує Тетяна.

На жаль, 41-річний солдат Микола Говоров загинув 8 січня 2025 року під час виконання бойового завдання в Курській області.

… Читати далі

Едуард Малий народився 10 грудня 1985 року у місті Торез (нині Чистякове) Донецької області. Закінчив місцеве професійно-технічне училище. Але у 2014 році вимушений був залишити рідне місто через війну… Відтоді оселився у Рівному.

Він був справжнім трудоголіком, повністю віддавався роботі. Весь час, живучи в Рівному, працював водієм на хлібозаводі “Рум’янець”. Присвячував себе повністю своїй справі.

“У серпні 2024 року Едуарда мобілізували до лав ЗСУ. Він, як і всі українці, прагнув лише одного – аби війна швидше закінчилась. Будував плани на майбутнє, хотів повернутися додому, щоб далі реалізувати себе” – розповідає сестра Героя Елла.

Едуард пройшов навчання у Франції, далі була служба в прифронтових територіях. А далі – одні з найгарячіших точок. На жаль, другий бойовий вихід нашого Героя став для нього останнім…

39-річний солдат Едуард Малий загинув 5 січня 2025 року, виконуючи бойове завдання на Покровському напрямку…

Поховали Героя на кладовищі “Нове”.

… Читати далі

Василь Миколайович Васерук народився 8 січня 1992 року в місті Рівному. Навчався в місцевій школі №9. За спогадами рідних, після завершення навчання певний час шукав себе, намагаючись зрозуміти, чим хоче займатися по життю. Після смерті батька поїхав до рідного брата, який вже кілька років працював у Польщі. Закордоном опанував кілька професій, ставши висококласним зварювальником.

В 2020 році повернувся до рідного міста, придбав житло та почав налагоджувати життя. Вболівати за “Верес” Василь розпочав у сезоні 2020/21, проявивши інтерес до підтримки спортивних команд рідного міста. З того часу він почав при нагоді відвідувати матчі місцевої команди баскетбольної команди БК “Рівне”, і паралельно з цим їздив на футбольні матчі команд, що дружньо ставилися до руху Рівнян.

Згодом опинився в колективі «Rivne Red-Black», де на той час вже були два його кращих друга – Ігор «Полтава» та Ервін «Ромель». Одноклубники згадують, що Василь проявив себе з кращої сторони, і так закрутилося фанатське життя, в якому іноді потрібно було не лише їздити на спортивні заходи, але й мати свідому позицію, розвиватися і пишатися тим, хто ти є.… Читати далі

Артем Сергійович Тітков народився 25 листопада 1990 року в місті Хабаровськ (Росія). У ранньому дитинстві разом із родиною переїхав до Рівного, де й минули його шкільні та юнацькі роки.

Навчався у 12-й школі, а згодом – у Рівненському професійному училищі №1, де він здобув спеціальність маляра-штукатура. Пройшов строкову військову службу. Працював у різних організаціях – зокрема, у молокозаводі, аптеці «Медсервіс», магазині «Антошка», а також виїжджав на заробітки за кордон. Був працьовитим, ніколи не боявся роботи, завжди брався за будь-яку справу сумлінно.

У червні 2023 року Артем мобілізували до лав Збройних Сил України.

«Він був дуже товариським, завжди простягав руку допомоги, не залишався осторонь чужої біди. Для мене він – найкращим батько нашої дитини, добра і щира людина», – згадує дружина Юлія.

«Він говорив небагато, але завжди повторював: “Не хвилюйся, мамо, все добре”. Ніколи не жалівся, гордився своїм підрозділом, дуже дружив з побратимами. Мріяв про життя після війни. Був єдиним моїм сином… Любив збирати гриби, був цілеспрямованим, роботящим і сильним», — ділиться мама загиблого захисника.… Читати далі

Костянтин Шах народився 31 серпня 1969 року у місті Рівне. Закінчив 15 школу. Потім відслужив строкову службу в армії у прикордонних військах. Після повернення одружився, разом з дружиною народили сина. Працював на будівництві, зварювальником, кухарем.

“Вже у березні 2022 року його мобілізували до війська. За цей час пройшов практично усі гарячі точки: був у Вугледарі, довгий час — на Авдіївському напрямі, за тим його перевели на Лиманський напрямок. Попри те, що побував у справжньому пеклі, він завжди був позитивно налаштований, вірив у перемогу, і нас заряджав цією вірою,” – розповідає племінник Героя Андрій.

Костянтин робив усе, аби наблизити таку бажану перемогу, і водночас дбав про найближчих — переконував у кожній розмові, що обов’язково повернеться додому. І ця віра жила в серцях усієї родини.

“Справжній воїн із надзвичайно добрим та люблячим серцем. Усю любов віддавав онукам — моїм діткам, яких вважав рідними. Іще 24 лютого ми з ним розмовляли, він вітав мене з днем народження. А вже наступного дня зв’язок обірвався. Про цю велику втрату для нашої родини дізналися лише 2 березня…” – продовжує Андрій.… Читати далі

Олександр Костарєв народився 15 квітня 1990 року у місті Першотравенськ Дніпропетровської області. Закінчив місцеву школу, потім вступив у Харківський національний автомобільно-дорожній університет на спеціальність “Менеджмент і маркетинг”, який закінчив у 2012 році. Там і познайомився зі своєю дружиною Марією, разом з якою виховували двох діток Наталку та Романа.

“Саша не служив строкову службу в армії, але у 2016 році підписав контракт зі Збройними силами України. Говорив: я свою незалежну Україну буду захищати до кінця. Це були перші роки антитерористичної операції, тож він пішов захищати своїх рідних. Завжди повторював: у мене двоє дітей, я маю їх оберігати,” – розповідає теща Героя Наталія.

Відтоді Олександр присвятив своє життя службі українському народові. Професійний військовий зустрічав ворога з перших днів повномасштабного вторгнення. Пройшов чимало гарячих точок, але завжди прагнув заспокоїти рідних.

“Саша народився на Великдень, тому завжди з усмішкою казав, що мусить повернутися додому, мусить жити. Дуже світла, хороша, золота людина. Саша всім хотів допомогти, навіть у свої останні хвилини намагався допомогти іншим… Він говорив, що хоче хоч на кілька хвилин додому – побачити рідних, обійняти дітей.… Читати далі

Роман Шепелевич народився 15 березня 1996 року у місті Рівне. Закінчив Рівненський ліцей №9, Після завершення навчання у ліцеї вступив до ВСП «Рівненський технічний фаховий коледж НУВГП». Вищу освіту здобув у Національному університеті водного господарства та природокористування, де закінчив навчання за спеціальністю «Екологія».

“Рома працював пекарем на пекарні “Люкс”. Він зовсім не військова людина — спокійний, врівноважений. Захоплювався спортом. Але коли отримав повістку наприкінці вересня 2023 року — пішов служити. На честь пекарні, в якій працював, взяв позивний “Люкс”. Він завжди повторював, що служба в армії — це його робота,” – розповідає мама Героя Людмила.

Він любив спорт і багато читати , був молодим , освіченим , розумним українцем. А ще смачно готував , саме тому і обрав професію пекаря. Він любив життя і любив людей , він був турботливим сином , хорошим братом і вірним другом

.У вересні 2023 року , отримавши повістку , Роман прийняв рішення виконати свій громадянський обовʼязок і вступити до лав ЗСУ . Під час проходження бойової підготовки отримав військовий фах гранатометника.… Читати далі

Іван Васильович Лисенко народився 15 лютого 1985 року в Рівному. Навчався у ліцеї №2, згодом — у 23-й школі, а вищу освіту здобував у Рівненському державному гуманітарному університеті, де отримав ступінь бакалавра та магістра за спеціальністю «Психологія».

Останній час працював у ТОВ “Ларус”. Був технічно обдарованим: цікавився автомобілями, електронікою, вмів самостійно полагодити й налаштувати комп’ютер. Цікавився психологією. Був майстром своєї справи, відповідальним і надійним.

У січні 2025 року Івана мобілізували до лав ЗСУ.

На жаль, життя 40-річного солдата Івана Лисенка обірвалося 11 червня 2025 року у Харківській області.

У Івана залишилася лише мама — Наталія Іванівна. Він був її єдиним сином.

Прощання із загиблим Героєм Іваном Лисенком відбулося у вівторок, 17 червня, о 10:00 на майдані Незалежності в Рівному. Заупокійна служба пройшла у Свято-Покровському соборі. Поховали захисника на кладовищі «Нове» в Рівному.

… Читати далі

Олександр родом із Прилук Чернігівської області. Після служби в армії став кадровим військовим. Із відзнакою закінчив Національну академію Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Брав участь в АТО/ООС на Донбасі. Служив у лавах 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа.

Жив із родиною у Рівному. Майбутню дружину зустрів у 2014-му. Тоді поїхав на похорон до свого побратима і там познайомився з його сестрою Вікторією. Освідчився їй через 2 тижні. Влітку наступного року в подружжя народилася донечка Ірина.

З перших днів повномасштабного російського вторгнення Олександр боронив рідну країну від окупантів. Брав участь у боях на Київщині та Миколаївщині

32-річний старший лейтенант Олександр Васильєв загинув 27 березня 2022 року, захищаючи від окупантів Миколаївську область. Біля села Благодатне його підрозділ потрапив під обстріл фосфорними снарядами.

В Олександра залишилися батьки, дружина і донечка Ірина.
Поховали офіцера у рідному місті.

22 липня, Указом Президента України №526/2022 про відзначення державними нагородами України “За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України” старший лейтенант Олександр Васильєв нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).… Читати далі

Олександр Бубнович народився в Рівному. Олександр навчався у шостій рівненській школі, за тим отримав фах опоряджувальника у професійному училищі № 1.

“У жовтні 2013 року він пішов в армію, у спецпідрозділ “Барс” МВС, а вже потім їх перейменували у Нацгвардію… А коли строкова служба закінчилась, підписав свій перший контракт. Фактично пішов моїм шляхом: я теж після армії відразу пішов працювати у міліцію,” – розповідає батько Олександра Микола Бубнович.

За першим контрактом послідував і другий. Олександр впевнено почувався у військовій формі, був як риба у воді й відчував — тут він на своєму місці.

“Дуже хороший, світлий, неконфліктний. Товариський такий, друзів завжди мав багато скрізь, де б не був легко завойовував прихильність людей,” – розповідає про сина тато.

Він любив спорт та людей навколо. Любив дітей і свою дівчину Ольгу, з якою збиралися одружитися. Та завадила війна, яка поглинула Олександра з перших днів…

14 березня батьки востаннє говорили зі своїм єдиним сином. Розмова була короткою, бо ж довго говорити не було ані часу, ані можливості.… Читати далі