Євген Білодуб народився та виріс у Києві. Тут же здобув фах слюсаря та зварювальника, чому присвятив все своє життя. По завершенню навчання приїхав до сестри у Рівне та залишився тут.

“Коли ми одружилися, переїхали у Квасилів. Саме тут і ростили наших донечок. Дівчатам зараз 12 і 13 років. І вони були для Жені всім. Справа втому, що він сам ріс без батьків, був старшим для своїх братів і сестер. Тож усю свою любов, турботу, якої недоотримав у дитинстві, він направив на нашу сім’ю, наших дівчаток. Усі, хто знав Женю, казали, що такого турботливого тата ще не бачили,” – розповідає дружина Героя Наталія.

Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, Євген, який був зареєстрований у Києві, став на облік у військкоматі.

“Він не служив раніше в армії, але вирішив, що повинен захищати нас, захищати права своїх донечок. Тож вже 15 березня 2022 року його мобілізували. Про справи військові розповідав мало, більше про справи буденні, про побратимів, а ще більше цікавився нашим життям, доньками, їх успіхами…” – продовжує Наталія.… Читати далі

Дмитро Юрійович Карлюк народився 19 лютого 1988 року у місті Рівне. Навчався у ліцеї №18. Після школи працював на меблевій фабриці. Так як подобалося бути за кермом, далі свій трудовий шлях пов’язав з авто та став водієм-далекобійником. Їздив на території України.

У червні 2024 року Дмитра мобілізували до лав Збройних сил України. Йому подобалося бути у війську, хотів й надалі захищати свою Батьківщину. Був оптимістично та патріотично налаштований.

У серпні цього ж року він отримав поранення на Донецькому напрямку. Після одужання та реабілітації продовжив нести службу, але стан здоров’я погіршився.

«Дмитро був дуже добрим та щирим. Обожнював тварин, особливо котиків. Подобалися йому автомобілі й сам процес водіння», – розповідають рідні Героя.

На жаль, 37-річний солдат Дмитро Карлюк помер 3 квітня 2025 року у лікувальному закладі.

У Героя залишилося троє неповнолітніх дітей, батьки та брат.

.Поховали Дмитра Карлюка на кладовищі «Нове» у Рівному.

… Читати далі

Роман Петрович Трофимчук народився 6 жовтня 1977 року у місті Рівне. Навчався до 9-го класу у місцевій школі №23. Далі продовжив навчання у Рівненському професійному училищі №11.

Здобув вищу освіту у Рівненському державному гуманітарному університеті за спеціальністю «Психологія». Любив спорт, полювання та риболовлю. Мав розряд Кандидата у майстри спорту з боротьби.

Вже з юності мав поклик до війської служби. Після строкової служби Роман Петрович розпочав працювати в УМВС України в Рівненській області. Очолював керівні посади у Березнівському та Зарічненському райвідділах.

У 2015 році поїхав на Донеччину, щоб захищати свою країну. Був учасником антитерористичної операції.

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення Роман Трофимчук 24 лютого 2022 року долучився до організації «Група опору» і патрулював вулиці міста. 18 березня 2022 року добровільно приєднався до лав Національної гвардії, аби боронити рідну землю. Здебільшого ніс службу на Донецькому напрямку. .

Роман Петрович був людиною з великим серцем, яка готова допомогти усім, хто цього потребує. Він любив свою сім’ю, родину. По життю керувався своїми принципами. Чесність і справедливість завжди були на першому місці.… Читати далі

Олександр народився 31 серпня 1995 року в Рівному. Навчався у ЗОШ №28, згодом перевівся до 26 спортивної школи, адже серйозно займався футболом та грав у молодшій лізі клубу “Верес”. Після школи закінчив Рівненський коледж економіки та бізнесу.

Перед війною працював кухарем у ресторані “Броварня на Грушевського”.

У березні 2023 року добровільно приєднався до лав Збройних Сил України. Він вірив, що це його поклик від Бога, тому не шукав способів уникнути служби.

У квітні цього року врятував тяжко пораненого побратима з-під вогню.

На жаль, 29-річний солдат Олександр Кравчук загинув 5 травня 2025 року на Торецькому напрямку..

У Героя залишилася дружина, трирічна донечка, мама, бабуся, сестра та брат.

Поховали Олександра на Алеї Героїв кладовища “Нове” в Рівному.

… Читати далі

Василь Бенедюк народився 9 вересня 1977 року в місті Рівне. Спочатку навчався в 23 школі, а далі продовжив навчання у ЗОШ за числом 19. Після завершення школи служив в армії, пройшов шлях від рядового до старшого сержанта.

Навчався наш герой в Київському національному університеті внутрішніх справ, за спеціальністю правознавство. Працював понад 20 років автослюсарем.

Захищати країну Василь пішов за власним бажанням у липні 2023 року. Спочатку пройшов навчання під Полтавою, а вже з 20-ого вересня був переведений для виконання бойових завдань в Бахмутський район.

– Батько говорив, що йде захищати насамперед нас – своїх рідних, а далі – рідну країну. На фронті йому було складно, в першу чергу морально. Говорив, що найважче – втрачати своїх побратимів, з якими ти разом проходиш службу, – пригадує донька Тетяна. Починаючи з першого ж виходу, рятував життя побратимів. А ще наголошував – якщо загинути, то краще швидко, а не залишатися калікою.

Добрий, позитивний, оптимістичний, щирий, дружелюбний – саме таким згадують Василя Бенедюка рідні та близькі, знайомі.… Читати далі

Максим Чудінович народився 30 грудня 1999 року у Рівному. Навчався у місцевій 9 школі, у кооперативному коледжі, а за тим – у Львівському торгово-економічному університеті за спеціальністю “Товарознавство та експертиза у митній справі”.

“Максим казав, що не бачить себе у роботі за спеціальністю. Тож іще до завершення навчання в університеті, у 2019 році підписав контракт із Національною гвардією України. Йому дуже подобалася служба, вважав це своїм покликанням,” – розповідає дружина Героя Валентина.

Повномасштабне вторгнення службовець Нацгвардії зустрів у Рівному. Проте спостерігати за боротьбою на відстані просто не зміг.

“Він хотів бути в вирі подій, ближче до зони активних бойових дій. Тож у березні цього року перевівся з Рівного у частину на Вінниччині. А вже звідти вирушив на передову. Максим завжди прагнув бути першим, активний, відстоював справедливість та українську церкву. Тож це було його свідоме рішення,” – продовжує Валентина.

Максим не розповідав дружині подробиць служби, лише зрідка не приховував втрати особового складу. А ще мріяв повернутися додому, аби бути разом із сім’єю, батьками й сестрою.… Читати далі

Олександр Чудінович народився в Рівному 27 травня 1986 року. В 10-11 класах навчався в Квасилівському ліцеї. Працював у будівельній сфері в Україні та за кордоном.

З перших днів повномасштабного вторгнення Олександр був готовий стати на захист України. Говорив рідним: «Коли закінчиться війна, син запитає мене, де я був увесь цей час? І що я йому відповім?»

«Саша не служив в армії, але це його не стримувало. Спершу добровольцем долучився до місцевої тероборони, а в липні 2022 року – пішов до лав Збройних сил України. Він говорив, що пішов воювати, щоб його син не навчався в російській школі, а дружина не розмовляла російською мовою…» – розповідає дружина Героя Ольга.

На жаль, 38-річний солдат Олександр Чудінович загинув 23 грудня 2024 року на Сумщині…

Чуйний, хороший, добрий, уважний, чесний, відповідальний, чудовий чоловік, турботливий син та люблячий батько 11-річного сина. Він завжди приходив на допомогу, думав про всіх, окрім себе, не жалів себе.

«Ніхто зі знайомих не скаже про нього жодного поганого слова. Він заслуговує на всі можливі нагороди, а його побратими стали для нього другою сім’єю, за яку він стояв горою.… Читати далі

Олександр Кривчук народився 7 січня 1976 року у місті Рівне. Навчався у Рівненських загальноосвітніх школах №8 та №26, а також відвідував басейн при школі №23. З дитинства займався спортом, зокрема плаванням. Вищу освіту здобував у Національному університеті водного господарства та природокористування.

Останні роки перед великою війною Олександр працював директором закладу громадського харчування «Панама».

“Був людиною надзвичайно відповідальною, комунікабельною, відкритою, компанійською та завжди усміхненою. Колеги, друзі та рідні знали його як людину, якій можна довіряти, яка завжди готова прийти на допомогу”, – розповідає дружина Олена.

З початком повномасштабного вторгнення Олександр добровільно став на захист України. 25 лютого 2022 року він приєднався до лав Збройних сил України. До цього мав пройдену військову кафедру у НУВГП.

На жаль, 27 лютого 2025 року капітан Олександр Кривчук помер у лікарні, перебуваючи на стаціонарному лікуванні.

У Героя залишилися дружина, донька, батьки та сестра.

Поховали Кривчука Олександр на кладовищі «Тинне».

… Читати далі

Віталій Волкошовець народився 26 листопада 1970 року у Рівному. Закінчив місцеву школу №18, а за тим автотранспортний технікум на спеціальністю «Механік». Відслужив строкову службу в армії, навчався у Львівському вищому військово-політичному училищі. Останні роки працював водієм на Телерадіокомпанії «Рівне 1».

«Віталій – мій янгол-охоронець, єдиний син, завжди дбав про мене, робив усе, аби підтримати і допомогти. Мав двох дорослих діток – сина і донечку. Обожнював дітей – люблячий, чесний, справжній батько, який дбав про своїх діток. Добрий, щирий, чуйний син та людина – він завжди був поряд,» – розповідає мама Героя Галина.

Він завжди прагнув захистити рідних від усього зла. Тож хотів стати добровольцем іще на початку повномасштабного вторгнення.

«Він кілька разів проходив комісію, але кожного разу отримував відмову. А в травні 2024 року його мобілізували. Про службу говорив небагато. Лише коротко: війна – є війна, що тут додати. Йому було непросто, врешті що порівнювати 20-тирічних хлопців та Віталія, якому за 50. Усе інше тримав у собі, не можна було говорити – він і не розповідав,» – продовжує мама.… Читати далі

Дмитро Опольський народився 24 лютого 1988 року у селі Шубків. Усе життя прожив у Рівному, закінчив Рівненський ліцей №8, за тим опанував фах охоронника. Служив у Державній службі з надзвичайних ситуацій, мав звання сержанта.

«Він всього себе присвячував роботі, був у найгарячіших точках – до того ж у прямому сенсі цього слова. Дмитро був серед десяти рівненських рятувальників, котрі допомагали гасити пожежі у горах Греції в 2021 році. Там вони працювали у складі зведеного загону зі ста пожежників з усієї України. Гасили пожежі у курортному містечку Едіпсос на острові Евбея, спершу рятували людей, місто, наближені села, а за тим і місцеву природу…» – розповідає дружина Героя Ірина.

У складі підрозділів ДСНС Дмитро брав участь у ліквідації пожежі у Чорнобильських лісах. Також ніс службу під час Операції об’єднаних сил, отримав статус учасника бойових дій, чимало нагород. А в серпні 2024 року остаточно перевівся до Збройних сил України.

«Він дуже любив допомагати іншим, завжди намагався це робити. Найкращий чоловік, люблячий тато наших двох діток, надзвичайно добрий і щирий… Він завжди прагнув уберегти нас від усього поганого», – продовжує дружина.… Читати далі