Народився Анатолій у м.Сарни, проживав по вул.Євгена Коновальця. З 12 років проживав з сестрою Катериною, так як батьки рано померли. Навчався в Сарненській ЗОШ №2 (нині ліцеї № 2). Після закінчення 9 клас продовжив навчання у Сарненському ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей) де здобув професію електромонтера-зв’язківця з обслуговування сільськогосподарської техніки. Цікавився автомобілями. Був дружелюбним, любив жартувати, завжди допомагав товаришам.

В армії не служив, проте з початком повномасштабного вторгнення вже 9-го березня 2022 року пішов добровольцем до ЗСУ. Анатолій був готовий стати на захист України бо вважав це своїм обов’язком. Служив солдатом в окремому мостовому батальйоні, військової частини А7117, 47-ї окремої інженерної бригади.

Помер 30 жовтня 2022 року, від раптової зупинки серця у військовій частині міста Дубно. У Героя з рідних залишилась тільки сестра.

 Похований на кладовищі в с.Люхча Люхчанського старостинського округу.

Народився Максим у маленькому с. Маслопуща Сарненського району Рівненської області. Він був першою дитиною у сім’ї Анатолія і Марії, через два роки народилась молодша сестра. З 2003 по 2012 роки навчався у Яринівській гімназії. Вчителі відзначали розум хлопця, але говорили, що йому бракує зацікавленості і наполегливості у навчанні. З дитинства мріяв бути військовим, тому з 2012-2014 роки навчався у обласному ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою  імені Костянтина Івановича Острозького (м. Остріг).

Наступним етапом була військова академія м. Одеса за спеціальностю «Військова автомобільна техніка» (2014-2019рр.), закінчив навчання у званні лейтенанта.

Під час навчання, у 2016 році був у зоні антитерористичної операції, де став наймолодшим учасником АТО з Сарненського району. Після навчання був направлений у 95-та окрему десантно-штурмову бригаду (95 ОДШБр, в/ч А0281) у місті Житомир (2019-2020 рр.), паралельно проходив селекцію до  Q-курсу Сил спеціальних операцій, за успішне проходження якої отримав Почесний нагрудний знак IV ступеня. 
У березні 2020 року був направлений у 73-й морський центр спеціальних операцій імені кошового отамана Антіна Головатого (73 МЦСпО, в/ч А3199) – частина спеціальної розвідки ССО Збройних сил Україн (м.Очаків … Читати далі

Народився Василь та усе життя прожив у селі Білятичі. Був наймолодшим із трьох дітей в працьовитій сім’ї Григорія та Одарки Шунькевичів. У дитинстві, як і більшість хлопчаків, любив грати у футбол, ловити рибу а також обожнював збирати у лісі гриби і ягоди. Після закінчення місцевої школи Василь вступив до СПТУ №21 в місті Сарни (нині ЗП(ПТ)О “Сарненський аграрно-технологічний професійний коледж”). Згодом була армія, служив в Луганську. Мав звання сержант ВДВ. Після служби, Василь ще трохи служив у військовій частині м.Сарни. Деякий час, працював різноробочим в своєму рідному селі, також їздив на заробітки до Києва та Одеси. Він ніколи не цурався будь якої роботи.Згодом Василь Григорович одружився. Сім’я жила, працювала, виховувала трьох діток – сина та дві доньки. Як міг Василь старався для найрідніших. «Тато часто привозив хороші подарунки з Києва та Одеси – ділиться спогадом найменша донька Олена – хотів, щоб все було у його сина та донечок-пташенят. Василь Григорович, як і його батько любив називати своїх доньок «зозулькою» та «ластівкою», адже це дівчатка і їм, як нікому іншому треба батьківська турбота і звичайно захист.… Читати далі

Народився Микола в с.Тутовичі, у сільській дружній родині. Батько працював шофером, а мати – кухарем у Сарненській районній лікарні. У 2004 році закінчив 11 клас Тутовицької ЗОШ та вступив у Рівненський Міжнародний економіко-гуманітарний університет ім. С.Дем’янчука за спеціальністю “Фізичне виховання та лікувальна фізкультура”. Після закінчення університету, з 2010 по 2022 роки, працював вчителем фізичної культури у Тутовицькій ЗОШ І-ІІІ ступенів. Також зарекомендував себе як вчитель лікувальної фізкультури, працюючи з особливими дітьми. Був керівником шкільних гуртків з волейболу, баскетболу та футболу, учасники яких займали призові місця на різних спортивних змаганнях.

До уроків готувався старанно, діти дуже любили його заняття, адже вчитель разом з ними грав у футбол, ділився спортивними секретами. Не встигне пообідати після уроків вдома, а хлопчаки уже чекають на гурткові заняття з футболу. Організував волейбольну та футбольну команди, грав у молодіжній футбольній команді “Горинь”. Діти і зараз згадують та сумують за своїм улюбленим вчителем. Завжди добросовісно виконував свою роботу.

Микола Миколайович за час роботи у школі був нагороджений Грамотою відділу освіти за ІІ місце у районному конкурсі “Олімпійський куточок 2019” та Дипломом за ІІІ місце у 2020 році  за участь у районному конкурсі “Олімпійський куточок”…

25 лютого 2022 року призваний на військову службу.… Читати далі

Народився Олександр 3 жовтня 1979 року у селі Мале Вербче, тут і проживав. З 1986 по 1995 роки навчався в Маловербченській ЗОШ. Після закінчення 9 класу, продовжив навчався у 10 класі Великовербченської ЗОШ. Після закінчення 10 класу поїхав на заробітки. В дитинстві цікавився риболовлею. Офіційно ніде не працював, заробляв на життя тимчасовими заробітками (ремонт, будівництво).

21 листопада 1997 року Олександр був призваний на строкову військову службу (служив півтора роки). Після служби в армії, одружився. З дружиною Валентиною Миколаївною виховували двох доньок – Ірину та Діану.

На початку повномасштабного вторгнення Олександр Андрійович отримав повістку та був мобілізований 26 лютого 2022 року у лави ЗСУ. Спочатку проходив навчання на Тучинському полігоні, потім служив у 94-му батальйоні охорони та обслуговування в селищі Млинів. З Млинова направили в Черкаську область на полігон, згодом – в окрему штурмову бригаду у Донецьку область м. Бахмут. Мав позивний «Буба». Отримавши там осколкове поранення, деякий час проходив лікування в госпіталі м. Павлоград. Після реабілітації служив в батальйоні охорони м.… Читати далі

Анатолій Шевчук народився 9 травня 1980 року у селі Чабель на Сарненщині. Коли хлопчику було три роки, родина переїхала до Рівного. Тут навчався у Рівненській гімназії № 17, а потім здобув фах бухгалтера у Рівненському професійному ліцеї (колишнє ПТУ, число 11). Потім була строкова служба в армії.

“Після служби Анатолій підписав контракт зі Збройними силами України. У 2014-2015 роках відслужив півтора роки в зоні проведення антитерористичної операції на сході країни. А коли повернувся, працював слюсарем на Рівнетеплоенерго. Останні роки працював закордоном, а коли розпочалось повномасштабне вторгнення – повернувся і відразу пішов до центру комплектування. Із середини березня 2022 року Анатолій вже захищав нас усіх на фронті,” – розповідає сестра Героя Людмила.

“Хто як не я” – говорив Анатолій рідним, коли став на службу в ЗСУ. Добрий та люблячий чоловік, турботливий батько для сина та доньки, щирий брат та син…

“Для нього інші були завжди важливіше. Про його доброту та відповідальність говорять і колеги брата. Навіть під час служби, коли ми запитували, що йому потрібно, він, як командир, завжди казав: “А ви знаєте, скільки у мене хлопців?”… Читати далі

Василь Леонідович – житель села Любиковичі. Василь був людиною великої душі – добрим, щирим, завжди готовим підтримати словом і ділом. Його знали як відповідального працівника, люблячого чоловіка, турботливого батька, брата, друга. Завжди спокійний і врівноважений, він був опорою для своєї сім’ї, жив працею і турботою про близьких. Любив землю, на якій виріс, мав золоті руки й ніколи не цурався роботи.

У 2024 році Василь Леонідович добровільно став на захист України. Воїн 127-ї окремої бригади територіальної оборони, 225-го окремого штурмового полку, до останнього виконував свій обов’язок, демонструючи відвагу та самопожертву.

Трагічна смерть спіткала 50-річного солдата Мороза Василя Леонідовича 12 березня 2025 року на Сумському напрямку.

У Героя залишилися мама, дружина, дві доньки, сестра та три брати.

Похований на місцевому кладовищі у рідному селі Любиковичі.

… Читати далі

Народився Євгеній у с. Городець Сарненської територіальної громади. У 2018 році закінчив школу у рідному селі, вступив до Рівненського вищого професійного училища Департаменту поліції охорони на спеціальність охоронець-інкасатор. Затим, у 2019 році, Євгеній був призваний до військової строкової служби. З січня 2021 року проходив службу за контрактом.

Під час проходження служби в Луцькому прикордонному загоні здобув фах кінолога (дуже любив собак). Тривалий час його вірним товаришем була вівчарка Ческа. З 26 жовтня 2022 року брав участь у визволені Київщини, Донеччини та Запоріжжя. В звані сержанта був інспектором прикордонної служби 3-ї категорії прикордонного загону в/ч 2382. Проходив службу на Донеччині та в першій декаді січня мав разом з побратимами йти на ротацію.

Євгеній був надзвичайно порядною, доброю, веселою, позитивною людиною. Любив співати, писав пісні (неодноразово присвячені мамі), грав на гітарі. На службі отримав позивний “Маестро”. Під час чергової відпустки здійснив свою мрію: заспівавши на площі Львова пісню Скрябіна «Мама». Незадовго до своєї загибелі написав свою останню пісню «Весна».

Клята війна обірвала життя молодого і талановитого військовослужбовця 5 січня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Іванівське, що на Донеччині.… Читати далі

Народився Михайло 9 березня 1987 року в с.Велике Вербче. Батьки виростили та виховали троє дітей – дві доньки та сина. У 2004 році Михайло закінчив Великовербченську ЗОШ І-ІІІ ст. (нині ліцей). Далі продовжив навчання у Костопільському технічному коледжі, де здобув фах столяра. Згодом відслужив строкову військову службу, був зв’язковим. Після звільнення з армії працював у м.Костопіль на ПП з виготовлення пам’ятників. У 2009 році Михайло одружився, з дружиною Оксаною виховували двох доньок. Щирий, доброзичливий, чуйний, сміливий, найкращий син, чоловік та татусь. Працьовитий у господарстві, не цурався будь-якої роботи все, за що він брався, виконував на відмінно. Дуже любив котів та собак.

Тривалий час Михайло Петрович їздив на заробітки. Повномасштабне вторгнення зустрів на роботі у Польщі. Тоді він не вагаючись, повернувся на Батьківщину та у вересні 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ. Службу проходив у 128-ій окремій гірсько-штурмовій бригаді. Бойові завдання Михайло виконував і на Донбасі, і на Запорізькому напрямку. Були моменти що він із завдань не виходив по декілька тижнів.… Читати далі