Сарненська територіальна громада – Page 11 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Бортнік Олександр Сергійович(15.02.1983 – 02.07.2023)

Народився Олександр у м.Сарни та був першою дитиною у сім’ї Сергія Миколайовича та Раїси Омелянівни. Пізніше, у Бортніків народилася ще донька. Олександр, закінчивши 9 класів Сарненської ЗОШ №2 (нині ліцей №2), продовжив навчання у ВПУ№22 за фахом «автомеханік».

Під час навчання в училищі почав активно займатися спортом – баскетболом та текван-до (мав коричневий пояс), любив плавання. По закінченню училища, продовжив заочно здобувати знання у Національному університеті водного господарства та природокористування за фахом «інженер-механік автомобільного транспорту». З 2002 по 2004 роки проходив строкову віськову службу у складі внутрішніх військ у м.Сімферопіль (АР Крим). По тому, деякий час працював водієм у приватних підприємців Про себе іноді говорив: «Я народився, щоб жити й померти за Україну…». Національно-патріотичні погляди відстоював на Майдані.

. Захищав територіальну цілісність України з 2014 року – два рази проходив контракту службу в АТО/ООС за що був нагороджений грамотами та відзнаками за сумлінну службу.

З початком повномасштабного вторгнення, ще 25 лютого 2022 року пішов добровольцем захищати країну. Спочатку служив у 130-му окремому розвідувальному батальйоні м.Дубно.… Читати далі

Ліщук Олександр Анатолійович, позивний “Камиш” (14.12 1994 -04.01.2023)

Ліщук Олександр Анатолійович, позивний «Камиш», народився 14 грудня 1994 року в селі Томашгород, колишнього Рокитнівського, нині Сарненського району, Рівненської області.

Навчався в місцевій школі. Після її закінчення, з 2009 по 2012 рік навчався у Рокитнівському професійному ліцеї, за професією «Муляр. Пічник. Штукатур».

Проходив строкову службу в армії. Згодом переїхав у Київ. З 2013 до 2019 року служив у Президентському полку.

Пізніше влаштувався адміністратором у приватну компанію, створив сім’ю і планував відкрити власну справу. Купив будинок під Києвом та почав облаштовувати його.

На початку повномасштабного вторгнення Олександр Ліщук відвіз дружину та двох дітей до рідного села Томашгород. Сам пішов у військкомат добровольцем. Рідним сказав, що йде захищати сім’ю. Служив у 131-му окремому розвідувальному батальйоні.

Олександр разом з побратимами тривалий час ніс службу на Херсонському напрямку. Після звільнення Херсону підрозділ воїна передислокувався на Харківщину. Операція за декілька кілометрів від російського кордону стала для Олександра Ліщука останньою. Після вдало проведеної операції бійці повертались у гарному настрої. 4 січня 2023 року дорогою їх автівка наїхала на міну.… Читати далі

Коваль Іван Іванович (06.10.1994-27.03. 2022)

Народився Іван у с.Любиковичі. Старший, улюблений син Івана і Галини, одне ціле з сестричкою Любою. Добре вчився в школі, любив читати книжки, освоїв гру на фортепіано, гарно малював. Після закінчення школи вступив у Переяслав-Хмельницький педагогічний університет на спеціальність «Географія». Працював з батьком на деревообробному комбінаті у м.Дубровиця. Їздив на роботу до Польщі, аби втілити в життя мрію – придбати автомобоміль. У студентські роки, залишає все і їде до Києва на Майдан, боронити європейський вибір країни. У серпні 2020 року Іван підписав контракт із ЗСУ. Під час військових зборів, на Львівщині, Іван познайомився з майбутньою дружиною, військовою фельдшеркою Олександрою. Вони одружилися у 2021 році.

Ще на роботі в Польщі Іван познайомився з двома хлопцями, які потім супроводжуватимуть його в найважчі години – Ілля та Зеник родом з Івано-Франківщини, вірні та справжні друзі. Після повернення з-за кордону, вони обоє підписали контракт і пішли служити, друзі тримали постійний зв’язок. Пізніше Іван приєднався до хлопців в армії, навмисне обрав ту бригаду, де служили товариші.

Як сказав за життя Іван Коваль: «Там твориться історія», так, мужні українські воїни пишуть новітню історію своєю кров’ю, віддаючи за майбутнє своє життя.

Лабунський Олександр Миколайович, позивний «Лом» ( 13.06.1982-14.03.22)

Олександр Лабунський народився 13 червня 1982 року в селищі міського типу Сарни. Після школи навчався у ПТУ на електромонтера. Потім у технікумі здобув диплом за фахом «електризація і механізація сільського господарства. Служив у ЗСУ м. Сарни, водій у пожежному відділенні.Часто їздив на змагання з пожежних видів спорту, які організовувало ОК «Захід». Здобув 2 золоті, стільки ж срібних і бронзову медалі. У Львівському державному університеті безпеки життєдіяльності отримав вищу освіту.

У 2017 році Олександр уперше поїхав на Донбас, служив у Волновасі: ремонтував озброєння, їздив на машині. У 2020-му, ніс службу у Мангуші Донецької області. Мав позивний «Лом» — перші букви з прізвища, імені і по батькові.

24 лютого Олександр Лабунський виїхав на передову. Спочатку ніс службу під Бучею, пізніше в Гуті- Михайлівській, що поблизу Вишгорода.

Старший солдат Олександр Лабунський загинув вранці о 14 березня 2022 р. під час бойових дій у Київській області.

Йому було 39 років, поховали Олександра 19 березня у місті Сарни. Сиротами залишилися троє дітей: два хлопці та донечка.… Читати далі

Телетьон Василь Васильович (14.04.1971-28.02.2022)

Василь Телетьон народився 14.04.1971 року у багатодітній сім’ї. Проживав у с. Велике Вербче. Після закінчення школи здобув професію шофера. Працював в колишньому КСП «Перше травня» с. Велике Вербче, потім – у Великовербченській ЗОШ. Був одружений.

У травні 2018 року Василь Телетьон підписав контракт на три роки, а у 2021 році продовжив його. Загинув у боротьбі за місто Васильків Київської області.

Йому було 50 років, сиротами залишилися двоє дітей: син та донька.

Відповідно до Указу Перзидента України Володимира Зеленського №105/2022 Телетьон Василь Васильович нагороджений ордером «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)… Читати далі

Придюк Іван Іванович (27.01.1972-25.03.2022)

Придюк Іван народився 27 січня 1972 року в с. Крупове Сарненського району (до 2021 р. – Дубровицького району) в сім’ї Євдокії Іванівни та Івана Михайловича Придюків.

В 1979 р. Іван пішов у перший клас Крупівської ЗОШ І-ІІ ст. Після закінчення школи вступив (1987 р.) до Мирогощанського сільськогосподарського технікуму на факультет «Зоотехнологія».

В 1991 р. був призваний до лав військової служби, під час якої служив моряком в м. Севастополі. В 1993 р. повернувся в рідне село і почав працювати зоотехніком у КПС «Мир».

В 1995 р. Іван Іванович одружився, у шлюбі народилося 3 дітей: сини Микола та Михайло, дочка Надія.

В 2007 р. працював у ДП «Шанс» кочегаром, згодом перевівся в КП «Теплосервіс», з 2015 р. – кочегар Крупівської ЗОШ І-ІІ ст.

5 березня 2022 р. був призваний на до лав ЗСУ.

25 березня Придюк Іван загинув під час виконання бойового завдання щодо захисту незалежності України в с. Червона Долина Баштанського району Миколаївської області.

Похований в с. Крупове.

Указом Президента України від 2 травня 2022 року №293/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі матроса Придюка Івана Івановича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).… Читати далі