Революція гідності. Війна. Рівненщина

Народився Олег у м.Сарни.Батько, Петро Пилипович, працював майстром у Сарненському ВПУ№22, мати, Тетяна Миколаївна – головним бухгалтером у Орлівській психлікарні. Навчався Олег у ЗОШ №3 та одночасно у музичній школі – грі на баяні. Після школи продовжив навчання у ВПУ №22, по закінченню якого був призваний на строкову військову службу. Відразу після завершення служби почав працювати у Катеринівській колонії, далі в Городищенській колонії.

Олег Петрович одружився і перехав на проживання у м.Рівне. До мобілізації працював на АЗС ОКО. У вересні 2022 року добровільно долучився до лав ЗСУ. Служив молодшим сержантом у 3-й окремій штурмовій бригаді, раніше відомій як полк ССО «Азов», старшим оператором антидронової рушниці (позивний – Босий).

Загинув Магрело Олег Петрович 3 квітня 2023 року в м.Бахмут Донецької області, під час виконання бойового завдання. Він віддав своє життя, прикриваючи собою молодого побратима.

У захисника залишилися дружина та двоє дітей, що проживають у м.Рівне та старший син від першого шлюбу. Похований Магрело Олег на Алеї Героїв у м.Сарни. Йому було 48 років

… Читати далі

Народився Олексій у м.Сарни, проживав по вул.Шкільна. Навчався в Сарненській гімназії, після закінчення якої у 2016 році вступив до Київського національного авіаційного університету на аеродинамічний факультет, спеціальність авіа- та ракетобудування, який закінчив у 2020 році, отримавши ступінь бакалавра.

Особисті якості:справедливий, наполегливий, добрий, завзятий, товариський, завжди веселий (позитивний як протон), завжди прийде на допомогу, співчутливий, завжди хвилювався за інших і допомагав; завжди приходив на допомогу всім; у роботі на досягнутому не зупинявся. До війни працював в охоронній фірмі «Шериф» м.Київ. Мав хобі: нумізматика та боністика.

Олексій тричі старався потрапити на фронт добровольцем і з третього разу таки призвали. 8 березня 2022 року пішов добровольцем захищати Україну, заключивши контракт ЗСУ. Служив у 130-му окремому батальйоні територіальної оборони м. Київ. Мав військове звання: солдат з позивним Курт, старший сапер.

13 вересня отримав тяжкі поранення від російської ОЗМ-72 «вистрибучої міни» в районі населеного пункту Питомник Харківської області під час контрнаступу ЗСУ. Упродовж довгих чотирьох діб лікарі боролися за його життя. На жаль. 17 вересня 2022 року серце воїна зупинилося у шпиталі міста Харків.… Читати далі

Народився Олег Костюк у м.Сарни. Проживав по вул. Широка, 36, пізніше по вул. Торфова. З першого по дев’ятий клас навчався в Сарненській ЗОШ №2 (нині ліцей №2).  Відвідував додаткові заняття з мистецтва, мав хист до малювання. Також, Олегу подобалося грати на музичних інструментах. З 1991р. по 1993 роки навчався у Сарненському ВПУ№22, за професію механізатор меліоративних робіт, муляр. Протягом навчання в училищі, показав себе здібним, працьовитим учнем. Особливо цікавився технікою. Мав хороші організаторські здібності. Був товариський, вимогливий до себе. Займався спортом, неодноразово приймав участь у районних змаганнях.   

В 1994 році був призваний на строкову військову службу в армію. Службу проходив в м. Євпаторія (Автономна Республіка Крим) в/ч А1767. Демобілізувався 17 червня 1996 року. Після служби в армії працював будівельником, каменярем, займався ремонтними роботами будинків та квартир. Деякий час був приватним підприємцем.

25 лютого 2022 року, на початку повномасштабного вторгнення, долучився до війська, як доброволець.  Спочатку його направили  в місто Дубно, де він прослужив, приблизно півтора місяці. Пізніше, неподалік Рівного, брав участь у спорудженні бліндажів.… Читати далі

Народився Олександр у м.Сарни та був першою дитиною у сім’ї Сергія Миколайовича та Раїси Омелянівни. Пізніше, у Бортніків народилася ще донька. Олександр, закінчивши 9 класів Сарненської ЗОШ №2 (нині ліцей №2), продовжив навчання у ВПУ№22 за фахом «автомеханік».

Під час навчання в училищі почав активно займатися спортом – баскетболом та текван-до (мав коричневий пояс), любив плавання. По закінченню училища, продовжив заочно здобувати знання у Національному університеті водного господарства та природокористування за фахом «інженер-механік автомобільного транспорту». З 2002 по 2004 роки проходив строкову віськову службу у складі внутрішніх військ у м.Сімферопіль (АР Крим). По тому, деякий час працював водієм у приватних підприємців Про себе іноді говорив: «Я народився, щоб жити й померти за Україну…». Національно-патріотичні погляди відстоював на Майдані.

. Захищав територіальну цілісність України з 2014 року – два рази проходив контракту службу в АТО/ООС за що був нагороджений грамотами та відзнаками за сумлінну службу.

З початком повномасштабного вторгнення, ще 25 лютого 2022 року пішов добровольцем захищати країну. Спочатку служив у 130-му окремому розвідувальному батальйоні м.Дубно.… Читати далі

Ліщук Олександр Анатолійович, позивний «Камиш», народився 14 грудня 1994 року в селі Томашгород, колишнього Рокитнівського, нині Сарненського району, Рівненської області.

Навчався в місцевій школі. Після її закінчення, з 2009 по 2012 рік навчався у Рокитнівському професійному ліцеї, за професією «Муляр. Пічник. Штукатур».

Проходив строкову службу в армії. Згодом переїхав у Київ. З 2013 до 2019 року служив у Президентському полку.

Пізніше влаштувався адміністратором у приватну компанію, створив сім’ю і планував відкрити власну справу. Купив будинок під Києвом та почав облаштовувати його.

На початку повномасштабного вторгнення Олександр Ліщук відвіз  дружину та двох дітей до рідного села Томашгород. Сам пішов у військкомат добровольцем. Рідним сказав, що йде захищати сім’ю. Служив у 131-му окремому розвідувальному батальйоні.

Олександр разом з побратимами тривалий час ніс службу на Херсонському напрямку. Після звільнення Херсону підрозділ воїна передислокувався на Харківщину. Операція за декілька кілометрів від російського кордону стала для Олександра Ліщука останньою. Після вдало проведеної операції бійці повертались у гарному настрої. 4 січня 2023 року дорогою їх автівка наїхала на міну.… Читати далі

Олександр Лабунський народився  13 червня 1982 року в селищі міського типу Сарни. Після школи  навчався у ПТУ на електромонтера. Потім у технікумі здобув диплом за фахом «електризація і механізація сільського господарства. Служив у ЗСУ  м. Сарни, водій  у по­жежному відділенні.Часто їздив на змагання з пожежних видів спорту, які організовувало ОК «Захід». Здобув 2 золоті, стільки ж срібних і бронзову медалі. У Львівському державному університеті безпеки життєдіяльності отримав вищу освіту.

У 2017 році Олександр уперше поїхав  на Донбас, служив у Волновасі: ремонтував озброєння, їздив на машині.   У 2020-му, ніс службу у Мангуші Донецької області. Мав  позивний «Лом» — перші букви з прізви­ща, імені і по батькові. 

24 лютого Олек­сандр Лабунський  виїхав на передову. Спочатку ніс службу під Бучею, пізніше  в Гуті- Михайлівській, що поблизу Вишгорода.

Старший солдат Олександр Лабунський загинув вранці о 14 березня 2022 р. під час бойових дій у Київській області.

Йому  було 39 років, поховали Олександра  19 березня у місті Сарни.  Сиротами залишилися троє дітей: два хлопці та донечка.… Читати далі

Василь Телетьон народився 14.04.1971 року у багатодітній сім’ї. Проживав у с. Велике Вербче. Після закінчення школи здобув професію шофера. Працював в колишньому КСП «Перше травня» с. Велике Вербче, потім – у Великовербченській ЗОШ. Був одружений.

У травні 2018 року Василь Телетьон підписав контракт на три роки, а у 2021 році продовжив його. Загинув   у боротьбі за місто Васильків Київської області.

Йому було 50 років, сиротами залишилися двоє дітей: син та донька.

Відповідно до Указу Перзидента України Володимира Зеленського  №105/2022 Телетьон Василь Васильович нагороджений ордером «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)… Читати далі

В 1979 р. Іван пішов у перший клас Крупівської ЗОШ І-ІІ ст. Після закінчення школи вступив (1987 р.) до Мирогощанського сільськогосподарського технікуму на факультет «Зоотехнологія».

В 1991 р. був призваний до лав військової служби, під час якої  служив моряком в м. Севастополі. В 1993 р. повернувся в рідне село і почав працювати зоотехніком у КПС «Мир».

В 1995 р. Іван Іванович одружився, у шлюбі народилося 3 дітей: сини Микола та Михайло, дочка Надія.

В 2007 р. працював у ДП «Шанс» кочегаром, згодом перевівся в КП «Теплосервіс», з 2015 р. – кочегар Крупівської ЗОШ І-ІІ ст.

5 березня 2022 р. був призваний на до лав ЗСУ.

25 березня Придюк Іван загинув під час виконання бойового завдання щодо захисту незалежності України в с. Червона Долина Баштанського району Миколаївської області.

Похований в с. Крупове.

Указом Президента України від 2 травня 2022 року №293/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі матроса Придюка Івана Івановича   нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).… Читати далі