Народився Дмитро у м. Сарни, проживав по вул. Технічна. Навчався у Сарненському ліцеї №2. Після закінчення 9-го класу, навчався у Олевському професійному ліцеї де здобув професію столяра-паркетника.

У свої 18 років Дмитро пішов на контрактну службу та 1 березня 2021 року прийняв присягу на вірність народу України. Військову підготовку проходив у Навчальному центрі Десна, Чернігівської обл., після чого був зарахований до 24-ї ОМБР 1-й механізований батальйон 2-га рота, на посаду «старший солдат (старший стрілець)». Був учасником АТО. За сумлінну службу нагороджений нагрудним знаком «Ветеран війни».

З початком повномасштабного вторгнення Дмитро не вагаючись став на захист Батьківщини. Його з побратимами було направлено в с. Золоте, Луганської області, тримати рубежі.

Був випадок, під час виконання бойвого завдання, Дмитро побачив в далековид, що наближається ворожа ДРГ «вагнерівців», він без зайвих вагань, взявся за кулемет і почав відстрілювати ворога, тоді вдалося взяти двох полонених та врятувати побратимів.

 Після доукомплектації 24-ї ОМБР їх направили на Миколаївський напрямок. Відомо, що першу лінію оборони ворога було відтіснено на другу під Миколаєвом.… Читати далі

Народився Віталій на Поділлі в смт Летичів Хмельницької області. Згодом родина переїхала і стала проживати у м.Сарни. Тут, у 2007 році, Віталій закінчив Сарненську гімназію №5 (нині ліцей). Ріс допитливим, розумним та дружелюбним хлопчиком. За роки навчання в школі залишив про себе лише хороші спогади. Він прагнув допомогти друзям, намагався бути поруч з ними, коли це потрібно, адже був прихильником добра, порядності та понад усе не терпів несправедливості. Віталій любив природу, захоплювався музикою і слухав рок композиції, цікавився риболовлею і ремонтом автомобілів, полюбляв ходити в ліс по гриби.

Вищу освіту здобував у Національному технічному університеті «Київський політехнічний інститут» за спеціальністю «Прилади і системи екологічного моніторингу». Деякий час працював не за фахом, випробуючи свої здібності і прагнення в різних галузях і видах діяльності. Після завершення навчання Віталій проходив військову підготовку у м.Київ в/ч 3066 Національної гвардії України. Там, 14 травня 2011 року, прийняв присягу на вірність народу України. За період строкової служби був нагороджений нагрудним знаком І ст. «За зразкову службу» ГУ внутрішніх військ МВС України.… Читати далі

Народився Анатолій у м.Сарни, проживав по вул.Євгена Коновальця. З 12 років проживав з сестрою Катериною, так як батьки рано померли. Навчався в Сарненській ЗОШ №2 (нині ліцеї № 2). Після закінчення 9 клас продовжив навчання у Сарненському ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей) де здобув професію електромонтера-зв’язківця з обслуговування сільськогосподарської техніки. Цікавився автомобілями. Був дружелюбним, любив жартувати, завжди допомагав товаришам.

В армії не служив, проте з початком повномасштабного вторгнення вже 9-го березня 2022 року пішов добровольцем до ЗСУ. Анатолій був готовий стати на захист України бо вважав це своїм обов’язком. Служив солдатом в окремому мостовому батальйоні, військової частини А7117, 47-ї окремої інженерної бригади.

Помер 30 жовтня 2022 року, від раптової зупинки серця у військовій частині міста Дубно. У Героя з рідних залишилась тільки сестра.

 Похований на кладовищі в с.Люхча Люхчанського старостинського округу.

Народився Максим у маленькому с. Маслопуща Сарненського району Рівненської області. Він був першою дитиною у сім’ї Анатолія і Марії, через два роки народилась молодша сестра. З 2003 по 2012 роки навчався у Яринівській гімназії. Вчителі відзначали розум хлопця, але говорили, що йому бракує зацікавленості і наполегливості у навчанні. З дитинства мріяв бути військовим, тому з 2012-2014 роки навчався у обласному ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою  імені Костянтина Івановича Острозького (м. Остріг).

Наступним етапом була військова академія м. Одеса за спеціальностю «Військова автомобільна техніка» (2014-2019рр.), закінчив навчання у званні лейтенанта.

Під час навчання, у 2016 році був у зоні антитерористичної операції, де став наймолодшим учасником АТО з Сарненського району. Після навчання був направлений у 95-та окрему десантно-штурмову бригаду (95 ОДШБр, в/ч А0281) у місті Житомир (2019-2020 рр.), паралельно проходив селекцію до  Q-курсу Сил спеціальних операцій, за успішне проходження якої отримав Почесний нагрудний знак IV ступеня. 
У березні 2020 року був направлений у 73-й морський центр спеціальних операцій імені кошового отамана Антіна Головатого (73 МЦСпО, в/ч А3199) – частина спеціальної розвідки ССО Збройних сил Україн (м.Очаків … Читати далі

Народився Василь та усе життя прожив у селі Білятичі. Був наймолодшим із трьох дітей в працьовитій сім’ї Григорія та Одарки Шунькевичів. У дитинстві, як і більшість хлопчаків, любив грати у футбол, ловити рибу а також обожнював збирати у лісі гриби і ягоди. Після закінчення місцевої школи Василь вступив до СПТУ №21 в місті Сарни (нині ЗП(ПТ)О “Сарненський аграрно-технологічний професійний коледж”). Згодом була армія, служив в Луганську. Мав звання сержант ВДВ. Після служби, Василь ще трохи служив у військовій частині м.Сарни. Деякий час, працював різноробочим в своєму рідному селі, також їздив на заробітки до Києва та Одеси. Він ніколи не цурався будь якої роботи.Згодом Василь Григорович одружився. Сім’я жила, працювала, виховувала трьох діток – сина та дві доньки. Як міг Василь старався для найрідніших. «Тато часто привозив хороші подарунки з Києва та Одеси – ділиться спогадом найменша донька Олена – хотів, щоб все було у його сина та донечок-пташенят. Василь Григорович, як і його батько любив називати своїх доньок «зозулькою» та «ластівкою», адже це дівчатка і їм, як нікому іншому треба батьківська турбота і звичайно захист.… Читати далі

Народився Микола в с.Тутовичі, у сільській дружній родині. Батько працював шофером, а мати – кухарем у Сарненській районній лікарні. У 2004 році закінчив 11 клас Тутовицької ЗОШ та вступив у Рівненський Міжнародний економіко-гуманітарний університет ім. С.Дем’янчука за спеціальністю “Фізичне виховання та лікувальна фізкультура”. Після закінчення університету, з 2010 по 2022 роки, працював вчителем фізичної культури у Тутовицькій ЗОШ І-ІІІ ступенів. Також зарекомендував себе як вчитель лікувальної фізкультури, працюючи з особливими дітьми. Був керівником шкільних гуртків з волейболу, баскетболу та футболу, учасники яких займали призові місця на різних спортивних змаганнях.

До уроків готувався старанно, діти дуже любили його заняття, адже вчитель разом з ними грав у футбол, ділився спортивними секретами. Не встигне пообідати після уроків вдома, а хлопчаки уже чекають на гурткові заняття з футболу. Організував волейбольну та футбольну команди, грав у молодіжній футбольній команді “Горинь”. Діти і зараз згадують та сумують за своїм улюбленим вчителем. Завжди добросовісно виконував свою роботу.

Микола Миколайович за час роботи у школі був нагороджений Грамотою відділу освіти за ІІ місце у районному конкурсі “Олімпійський куточок 2019” та Дипломом за ІІІ місце у 2020 році  за участь у районному конкурсі “Олімпійський куточок”…

25 лютого 2022 року призваний на військову службу.… Читати далі

Народився Олександр 3 жовтня 1979 року у селі Мале Вербче, тут і проживав. З 1986 по 1995 роки навчався в Маловербченській ЗОШ. Після закінчення 9 класу, продовжив навчався у 10 класі Великовербченської ЗОШ. Після закінчення 10 класу поїхав на заробітки. В дитинстві цікавився риболовлею. Офіційно ніде не працював, заробляв на життя тимчасовими заробітками (ремонт, будівництво).

21 листопада 1997 року Олександр був призваний на строкову військову службу (служив півтора роки). Після служби в армії, одружився. З дружиною Валентиною Миколаївною виховували двох доньок – Ірину та Діану.

На початку повномасштабного вторгнення Олександр Андрійович отримав повістку та був мобілізований 26 лютого 2022 року у лави ЗСУ. Спочатку проходив навчання на Тучинському полігоні, потім служив у 94-му батальйоні охорони та обслуговування в селищі Млинів. З Млинова направили в Черкаську область на полігон, згодом – в окрему штурмову бригаду у Донецьку область м. Бахмут. Мав позивний «Буба». Отримавши там осколкове поранення, деякий час проходив лікування в госпіталі м. Павлоград. Після реабілітації служив в батальйоні охорони м.… Читати далі

Анатолій Шевчук народився 9 травня 1980 року у селі Чабель на Сарненщині. Коли хлопчику було три роки, родина переїхала до Рівного. Тут навчався у Рівненській гімназії № 17, а потім здобув фах бухгалтера у Рівненському професійному ліцеї (колишнє ПТУ, число 11). Потім була строкова служба в армії.

“Після служби Анатолій підписав контракт зі Збройними силами України. У 2014-2015 роках відслужив півтора роки в зоні проведення антитерористичної операції на сході країни. А коли повернувся, працював слюсарем на Рівнетеплоенерго. Останні роки працював закордоном, а коли розпочалось повномасштабне вторгнення – повернувся і відразу пішов до центру комплектування. Із середини березня 2022 року Анатолій вже захищав нас усіх на фронті,” – розповідає сестра Героя Людмила.

“Хто як не я” – говорив Анатолій рідним, коли став на службу в ЗСУ. Добрий та люблячий чоловік, турботливий батько для сина та доньки, щирий брат та син…

“Для нього інші були завжди важливіше. Про його доброту та відповідальність говорять і колеги брата. Навіть під час служби, коли ми запитували, що йому потрібно, він, як командир, завжди казав: “А ви знаєте, скільки у мене хлопців?”… Читати далі

Василь Леонідович – житель села Любиковичі. Василь був людиною великої душі – добрим, щирим, завжди готовим підтримати словом і ділом. Його знали як відповідального працівника, люблячого чоловіка, турботливого батька, брата, друга. Завжди спокійний і врівноважений, він був опорою для своєї сім’ї, жив працею і турботою про близьких. Любив землю, на якій виріс, мав золоті руки й ніколи не цурався роботи.

У 2024 році Василь Леонідович добровільно став на захист України. Воїн 127-ї окремої бригади територіальної оборони, 225-го окремого штурмового полку, до останнього виконував свій обов’язок, демонструючи відвагу та самопожертву.

Трагічна смерть спіткала 50-річного солдата Мороза Василя Леонідовича 12 березня 2025 року на Сумському напрямку.

У Героя залишилися мама, дружина, дві доньки, сестра та три брати.

Похований на місцевому кладовищі у рідному селі Любиковичі.

… Читати далі