Король Олександр Вікторович (03.10.1985-20.06.2023 )

КОРОЛЬ Олександр Вікторович народився 3 жовтня 1985 року та проживав у селі Порозове. Навчався у школі села Тайкури. Далі вступив до Мирогощанського професійно-технічного училища для здобуття спеціальності електромеханіка. Після закінчення навчання працював на підприємстві міста Рівного “КерамБуд”. В подальшому працював на різних роботах, в Україні та за кордоном. Брався за різну роботу.

2004 одружився. Разом із дружиною виховували двох доньок та сина. Любив свою сім’ю та діток, завжди допомагав по господарству. Мав багато друзів. Любив спорт та риболовлю. Самовпевнений та волелюбний, життєрадісний. Перед початком повномасштабного вторгнення російських військ на територію України повернувся із Чехії відпочити. Він мав можливість виїхати назад на роботу за кордон та вибрав Україну! І вже 09 березня 2022 року вступив до Добровільного формування територіальної оборони. Боронив нашу землю у Києві. Із серпня 2022 року був у різних населених пунктах Донецької області: Павлівка, Богатирь, Курахово та Велика Новосілка.

На . 20 червня 2023 року солдат, навідник 2-го механізованого відділення 1-го механізованого взводу 7-ї механізованої роти 3-го механізованого батальйону Король Олександр Вікторович, захищаючи суверенітет та територіальну цілісність України у боротьбі з російським ворогом, вірний військовій присязі, внаслідок мінометно-артилерійського обстрілу від отриманих травм загинув в районі населеного пункту Велика Новосілка Донецької області.… Читати далі

Коспа Микола Михайлович, позивний “Продюсер” (29.08.2001-29.09.2023)

Коспа Микола Михайлович народився у селі Колоденка 29 серпня 2001 року. Навчався у Колоденській школі, після завершення 9го класу поступив до Рівненського Професійно-технічного училища №1 на спеціальність «Опоряджувальник будівельний». Микола завжди був за справедливість, сонячним, життєлюбним, життєрадісним, мужнім та хоробрим. Активно брав участь у житті школи, громади. Улюбленими предметами були література та історія. Був ведучим на різних заходах. Захоплювався бойовим мистецтвом – теквандо та футболом, грав у складі футбольної команди, яка представляла Колоденку. Згодом за покликанням свого серця вступив у Київський університет імені Карпенка Карого на факультет театрального мистецтва. В подальшому планував стати режисером. Встиг знятись у короткометражних фільмах. Писав вірші, був творчою людиною. Він вдихав кожну мить на повні груди, мріяв, будував плани на майбутнє.

На другий день повномасштабного вторгнення, 25 лютого 2022 року Микола добровільно пішов у тероборону міста Києва. Згодом, через тижні два склав присягу на вірність, у лавах Збройних Сил України, про що навіть не відразу повідомив рідним. Він був справжнім, він розумів свою відповідальність за майбутнє своє, своєї країни, своєї нації.… Читати далі

Усач Олександр ( )

Олександр Усач народився у селі Балашівка. Закінчив місцеву школу та присвятив себе улюбленій справі – роботі по дереву.

Він не мав досвіду військової служби, але коли ворог відкрито напав на рідну країну, покинув роботу за кордоном і повернувся в Україну, щоб добровольцем стати до лав ЗСУ.

“Він говорив, що як українець мусить це зробити. “Якщо ми їх не зупинимо, то вони прийдуть сюди, до нас” – це було його переконання, тому пішов,” – розповідає дружина Героя Антоніна.

Олександр мав заради кого воювати – виховував чотирьох дітей. Людина із золотими руками, який доводив до кінця все, за що брався, у нього все виходило. Проте про негаразди військової служби рідним не розповідав.

“Він тримав це у собі, у нього завжди було все добре, жодного разу не пожалівся. Він ніколи не казав, що чогось не зможе. Завжди брав паузу, думав і робив. Людина із золотим серцем, яка ніколи не піднімала голос, надзвичайно ніжний, турботливий чоловік та батько… Немає слів, щоб описати, яким хорошим він був.… Читати далі

Ткачук Михайло Миколайович (17.11.78 -26.01.2024)

Михайло Ткачук народився у селі Невірків. Після завершення навчання у місцевій школі, повністю віддав сили роботі. Тривалий час був слюсарем у КП “Рівнеелектроавтотранс”, а за тим працював м’ясником у супермаркеті Fozzy.

Дружина Героя Анна розповідає, що Михайло дуже любив риболовлю, був надзвичайно добрим та щирим, міг віддати заради інших усе. Та понад усе любив своїх рідних.

Разом із дружиною виростили трьох донечок, тішилися дворічному онуку.

У січні 2023 року Михайла мобілізували. Він без вагань став до лав Збройних сил України. Повторював рідним, що мусить служити, адже хоче вберегти їх, готовий зробити все, щоб ворог не прийшов у рідні землі.

У червні 2023 року Михайло отримав важке поранення у руку. Переніс велику кількість операцій, знеболення, наркозу… Це позначилося на здоров’ї захисника, яке і до того добряче постраждало. На жаль, 26 січня 2024 року 45-річний солдат Михайло Ткачук помер…

Публікації про Ткачука Михайла

Спогади:

“Він так хотів дочекатися статусу учасника бойових дій, але… Документи ми отримали вже коли Михайла не стало.

Михайло багато розповідав про ті страхи, що довелося побачити, коли був на передовій.

Читати далі

Каменчук Дмитро Васильович ( -23.01.2024)

 

.

Каменчук Дмитро Васильович народився в місті Рівне 17 червня 1975 року в родині вчителів. Батьки, Зоя Миколаївна та Василь Кирилович виростили і виховали гідного сина, люблячого батька та патріота України з великої літери.

Все життя проживав в селі Колоденка. Дмитро навчався в Колоденській середній школі. Після закінчення якої вступив у Чернігівський юридичний технікум, де здобув освіту в сфері права.

У 1994 році був призваний до лав Збройних Сил України. Проходив строкову службу в аеромобільних військах у 95-ій десантно-штурмовій бригаді міста Житомир. Був демобілізований в1996 році у званні молодший сержант.

Повернувшись додому розпочав свій трудовий шлях у Рівненській податковій інспекції оперативним співробітником. Також працював у Корнинській сільській раді, у різних комерційних структурах та був найманим робітником.

Був одружений, має синів Миколу та Олександра, дочку Софію.

Дмитро був справжнім патріотом, щиро любив Україну і тому, на початку повномасштабного вторгення, не вагаючись, пішов до військомату. Очікуючи повістку, брав участь у спорудженні блокпостів. На фронт пішов добровольцем 8 березня 2022 року. Служив у складі четвертої окремої танкової бригади на Запорізькому, Донецькому та Дніпропетровському напрямках.Брав… Читати далі

Токарець Михайло ( 15.01.2024)

.

Михайло Токарець народився у селі Воскодави тоді Гощанського району, здобув середню спеціальну освіту, а все життя присвятив роботі з автомобілями, які дуже любив. В останні роки працював водієм у ТОВ “Акватон”.

Він служив в армії, а у 2014, коли ворог вперше прийшов на українську землю, пішов добровольцем захищати Батьківщину. Відслужив у зоні проведення антитерористичної операції два роки, має статус учасника бойових дій. У лютому 2022 року також не став чекати повістки, пішов добровольцем вже на другий день після початку повномасштабного вторгнення. Говорив просто: “Я люблю свою сім’ю, свою Україну і мені треба її захищати.” Він повторював, що зараз нас боронять молоді хлопці, які ще не знають, що це, а в нього — досвід, тож мусить йти служити.

Михайло служив у кількох частинах, спершу на Рівненщині, але потім сам написав рапорт з проханням перевести його в зону активних бойових дій.

Добрий, щирий, веселий Михайло до усіх ставився з повагою. Не мав шкідливих звичок, завжди відповідально виконував усі завдання, тож і колеги по роботі, і побратими завжди могли на нього покластися.… Читати далі

Михалюк Олександр Володимирович (18.02.1975-25.07.2023)

Олександр Михалюк народився 18 лютого 1975 року в місті Костополі. У 1991 році закінчив Костопільську ЗОШ № 5 та вступив до  Костопільського СПТУ № 14.  Навчався 3 роки. за спеціальністю «Слюсар- ремонтник» Після закінчення училища літо попрацював у Костопільському домобудівному комбінаті. А восени його призвали на строкову службу. Олександр проходив службу у Мукачеві та Львові, був автомеханіком.
Після її завершення  працював у Костопільському  домобудівному комбінаті, де й познайомився зі своєю дружиною Світланою. У 1998 році одружився, через два роки народився син Роман. Довгий час Олександр працював у будівельній сфері в Москві та Санкт- Петербурзі. В 2013 році народився син Богдан, чоловік з цього часу вже продовжив працювати  в Києві, потім в Польщі.
Коли почалася війна Олександр не зміг стояти осторонь, і в перші ж дні пішов у військкомат, записався добровольцем. Але отримав тимчасову відмову. Та все ж 20 грудня 2022 року Олександра мобілізували на військову службу. Навідник   А 4667 військової частини, 3 механізованого  відділення, 1 механізованого взводу,  9  механізованої  роти, 3 механізованого батальйону 42 бригади .… Читати далі

Хомич Микола Миколайович

Хомич Микола вірний син України, 1 відділення 2 механізованого взводу 8 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини А4447, солдат ХОМИЧ Микола Миколайович, 1977 р.н..

Микола Миколайович, загинув під час артилерійського обстрілу позицій в районі н.п. Мала Токмачка Запорізької області 13 червня 2023 року.

Біль і смуток в Зарічненській громаді…

06 листопада, схиливши голови у пошані мешканці громади живим коридором зустрічали на щиті мужнього захисника України Героя Хомича Миколу Миколайовича.

Провести в останню дорогу та віддати останню шану Герою прийшли рідні, друзі, військовослужбовці, керівництво та жителі громади. Панахиду за упокій душі захисника відслужили у храмі Святих Бориса і Гліба селища Зарічне. Поховали Миколу Хомича на місцевому кладовищі селища Зарічне із військовими почестями.

Незламний воїн до останнього подиху залишався вірним військовій присязі! Зі зболеним від горя серцем мама та вся родина.

В цю гірку мить розділяємо важке горе з рідними. Нехай душа Героя знайде вічний спокій…

Слава Україні! Героям слава!

Ruslana Kuchynska

Наскільки він був спокійним, настільки й сміливим», – так про мого двоюрідного брата сьогодні говорить його побратим.… Читати далі

Кривцов Максим (22.01.1990-07.01.2021)

Рівне віддасть шану поету, фотографу, добровольцю «Правого сектору» та Національної гвардії, кулеметнику 3-го окремого полку СпП імені князя Святослава Хороброго, рівнянину Максиму Кривцову, який загинув у російсько-українській війні.

Максим Кривцов народився у Рівному 22 січня 1990 року. Навчався у місцевих школах № 23 та №28, в економіко-технологічному коледжі НУВГП.

Максим – активний учасник Революції Гідності. Після нападу Росії визвольних дух тягнув його захищати Україну. У 2014 році долучився до «Добровольчого українського корпусу», пройшов вишкіл та разом із побратимами вирушив на війну. За цей час Максим сформувався як воїн, тоді й почав займатись порятунком тварин. Рідним не повідомляв про свої наміри, приховував місце перебування, аби не хвилювати зайвий раз маму, – лише за кілька місяців, із випадкового відео вони дізнались, де знаходиться Максим. Згодом підписав контракт та служив у бригаді швидкого реагування за стандартами НАТО.

Позивний Максима Кривцова – Далі. Розповідав, що він наче сам виник: коли треба було назватись, все, що озвучував командиру, уже було. У той час читав книгу про Італію і мав з собою гель для накручування вусів, подумав – о, Далі!… Читати далі

Бондар Віктор Степанович (23.10.1975-13.06.2023)



Бондар Віктор Степанович народився 23 жовтня 1975 року в селі Малятин. Тут майбутній Герой закінчив середню школу, а відтак уступив до Корецької автошколи «ДОСААФ», де здобув професію водія. Потім – служба в армії. По закінченню – певний час працював у місцевому колгоспі будівельником, потім у лісництві.
З 2014 по 2015 роки Віктор Бондар звільняв українську землю від московитської напасті, був учасником АТО. Маючи військовий досвід, 26 грудня 2022 року Віктор Степанович був мобілізований до лав Збройних Сил України, служив у 8-му окремому гірсько- штурмовому батальйоні. Разом із побратимами брав участь у багатьох переможних боях.
13 червня 2023 року у бою з окупантами поблизу населеного пункту Берестове Донецької області ворожа куля обірвала на 47 році життя захисника.
У пам’яті всіх, хто знав Віктора, він залишиться добрим, щирим, вірним товаришем, працелюбним чоловіком, який завжди готовий був прийти на допомогу.

Читати далі