Гощанська територіальна громада

Роман народився 31 грудня 1986 року у місті Чистякове (колишній Торез) Донецької області. Там закінчив 10 місцеву школу. А за тим здобув фах юриста у Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого.

У 2014 році через військові дії разом із рідними вимушені були виїхати з рідного міста та переїхати на Рівненщину. Тут Роман працював спершу заступником, а за тим керівником сільськогосподарського підприємства. Дбав про батьків, разом із дружиною Марією виховували маленьку донечку Анечку.

Надзвичайно добрий та світлий Роман швидко став своїм на Рівненщині, його полюбили й прийняли, наче провів тут усе своє життя.

Чесний та людяний Роман практично весь період служби провів у зоні активних бойових дій. Але жодного разу не поскаржився, не нарікав, що важко.

На жаль, 23 червня 2024 року 37-річний матрос Роман Оліфір загинув під час виконання бойового завдання на Херсонському напрямку.

Поховали  Романа на кладовищі в с. Тучин, де мешкає родина.

… Читати далі

Петро Наумчук народився 17 січня 1976 року в смт Гоща. Згодом родина переїхала в Крим, де минуло дитинство хлопця. Майбутній Герой після закінчення школи навчався у професійно-технічному училищі №21 м.Ялта, та здобув професію столяра будівельного. Потім – служба в армії. 2013-го Петро з матір’ю переїхав на постійне місце проживання в село Симонів.
Він не боявся труднощів, не боявся роботи. Працював в ДЗ ОВСТ “Агатівка” на посаді робітника комплексного обслуговування й ремонту будинків, столяром у
ТОВ «Акріс-Агро».

30 травня 2023 року Петро Борисович був призваний на військову службу по мобілізації. Був стрільцем-санітаром гірсько-штурмової роти.
Загинув 18 липня під час мінометного обстрілу противника в районі села Берестове Бахмутського району Донецької області у віці 47 років.
Добрим, працьовитим, сміливим та справедливим згадують загиблого Петра рідні та знайомі.
Поховали Героя 21 липня 2023 року в с.Симонів

… Читати далі

Володимир Озарчук народився 2 лютого 1975 року в багатодітній родині Василя й Тамари Озарчуків із села Жалянка Гощанського району. Був третьою із п’яти дітей в сім’ї.

Шкільні роки Героя пов’язані з Садівською школою. Після її закінчення, вступив до вищого ПТУ №1 м. Рівне, де здобув фах штукатура, лицювальника-плиточника.

Травень 1998 року став одним із найщасливіших у його житті – Володимир змінив статус парубка на одруженого чоловіка. З майбутньою дружиною Валентиною познайомився у Малятині, де вона працювала землевпорядником тодішньої Малятинської сільської ради. Уже за рік, 1999 року, щасливе молоде подружжя раділо появі на світ синочка Романа. Певний час родина жила в селі Милятин Острозького району разом із мамою Валентини. . Згодом сім’я переїхала в Гощу.

Володимир Озарчук любив свою сім’ю, свою роботу. Аби забезпечити гідне життя родині, працював плиточником у різних країнах. Весь світ був його робочим місцем.

Він любив Україну. Тож коли російські орки увірвалися в мирне життя українців, чоловік у перші дні березня добровольцем поповнив ряди Нацгвардії. Разом з ним з власної волі пішли боронити рідну землю гощанці, друзі-сусіди Віталій Калінчук, Михайло Маснюк, а згодом Андрій Тимощук.… Читати далі

Микола Дячук народився 9 червня 1995 року у селі Синів на Гощанщині. Тут майбутній Герой закінчив середню школу, а відтак вступив до Здолбунівського професійного ліцею залізничного транспорту, де здобув професію зварювальника. Зростав добрим та працьовитим. 31 жовтні 2022 року Микола став на захист України у складі навідника 3 десантно-штурмового взводу 7 десантно-штурмової роти 3 десантно штурмового батальйону.
Загинув 6 лютого під час виконання бойового завдання в районі ведення бойових дій в населеному пункті Новомихайлівка, Донецької області.
Молодий чоловік не встиг створити власну сім’ю, виростити дітей, побудувати дім. Залишив у скорботі батька Віталія, матір Людмилу, молодшу сестру Анастасію.
Поховали Героя 17 лютого 2023 року в селі Синів.
Він був сміливим, харизматичним, працьовитим-допомагав рідним.

… Читати далі

Химич Андрій Вячеславович народився 22 травня 1985 року в селі Чудницяі. Зростав веселим і дужим хлопцем, змалку полюбивши сільське господарство. Після закінчення Воскодавської ЗОШ І-ІІІ ст. вступив до Корецького ВПУ №24, де здобув професію електрика.  Після того сповнений сил і енергії юнак був мобілізований на строкову військову службу у 169-й навчальний центр «Десна».  Повернувшись додому, працював на різних підприємствах і посадах. Згодом одружився і проживав у рідному селі. 2014 року, коли почалася антитерористична операція,  Андрія мобілізували і він захищав цілісність  України на Сході в складі однієї із десантно-штурмових бригад. Тривало це понад рік. Після цього змужнілий, досвідчений чоловік повернувся додому. Жив Андрій звичним життям. . Після повномасштабного вторгнення росії в Україну, не вагаючись, 12 березня пішов захищати цілісність держави. Воював на східних рубежах у складі 115 окремої механізованої бригади у розвідувальній роті.  Але 23 квітня 2022 року все змінилося назавжди. Під час бою, закривши собою молодого побратима, Андрій отримав поранення, яке виявилося несумісним із життям. Сталося це в місті Лисичанську Луганської області.… Читати далі

Грищенко Вадим Леонідович народився 25 травня 1983 року в м. Житомирі. Закінчив одну з місцевих шкіл. Рано почав працювати, всіляко намагаючись допомогти родині. 2002 року одружився із гощанкою Іриною, тодішньою студенткою агроекологічного університету, після чого переїхав до Гощі, яка стала для чоловіка другою домівкою. У липні 2003 року в подружжя народилася донька Вероніка. Вадим був люблячим батьком, хорошим чоловіком. Сім’я для нього завжди була на першому місці. Також був вправним кулінаром, хорошим господарем, майстерно справляючись із будь-якою роботою. Тривалий час займався підприємницькою діяльністю, працюючи на ринку, часто їздив на роботу в Київ, Польщу. Надзвичайно любив подорожувати, читати книги, рибалити.

У липні 2022 року Вадима призвали на військову службу. Не вагаючись, чоловік вирушив до Житомира, а звідти – на навчання до Англії. Після повернення, 24 серпня, був зарахований до особового складу військової частини А1126, що розташована в смт Гвардійське. Звання – старший стрілець 9 парашутно- десантної роти 3 парашутно- десантного батальйону.

Старший солдат 3-го парашутно-десантного батальйону Вадим Вадим Грищенко загинув 25 жовтня в районі села Новосадове Краматорського району Донецької області.… Читати далі

Осадчук Петро Михайлович народився 31 жовтня 1995 року   в Харкові. Після аварії на ЧАЕС , молода сім’я  змушена була виїхати в Молдову . Зголом мама .повернулась на Батьківщину до рідної хати – у Воскодави..Петро навчався у Воскодавській ЗОШ І-ІІІ ст  Після закінчення школи юнак вступив до Соснівського професійного ліцею, де здобув професію маляра-штукатура. Працював полірувальником-шліфувальником виробів із природного каменю у місцевого підприємця, де з виготовлялися пам’ятники.

. В армії не служив. У молодого кароокого хлопця була наречена Ельвіра, з якою він мріяв одружитись, побудувати великий будинок на ділянці, де вже посадив із двадцять  плодових дерев. Але не склалось….

10 серпня 2022 року Петро як справжній патріот своєї країни пішов добровольцем  охороняти державні кордони від ворога.

9 січня під час виконання бойового завдання кулеметник Державної прикордонної служби України отримав несумісні з життям поранення у Соледарі Донецької області. Йому було лише 28.

Похоронений герой у селі Воскодави.

… Читати далі

Степанюк Іван Миколайович народився 17 січня 1976 року в селі Річиця. Іван був третьою дитиною у сім’ї. Синів мама ростила сама.

1983 року хлопець пішов до першого класу Річицької школи. Після закінчення школи, здобув омріяну професію тракториста в Корецькому СПТУ-24. Досягнувши повноліття, Іван став до лав армії. Згодом повернувся до рідного села і  працював у місцевому колгоспі «Червоний партизан», а потім – різноробочим у с. Любомирці.

2 березня 2022 року він добровольцем став на захист Батьківщини. Був розвідником-мінером групи спеціальної розвідки Збройних сил України у складі підрозділу морської піхоти. Зранку 6 січня ще вітав друзів і знайомих із прийдешнім святом Різдва, а вже ввечері всю Річицю облетіла страшна звістка: не стало Ваника (так називали його в селі). Герой загинув, виконуючи бойове завдання, поблизу населеного пункту Кузьмине Сєверодонецького району. Вдома залишилась самотньою старенька матуся.

Поховали Героя на місцевому кладовищі в Річиці з усіма почестями.

… Читати далі

Твердюк Борис Миколайович народився 2 червня 1968 року в с. Воскодави. Після закінчення місцевої школи здобув професію слюсаря в Рівненському училищі № 10. Далі була строкова служба в ЗСУ, яку проходив в Угорщині за спеціальністю радіоперехоплення і пеленгування радіотелефонної передачі.

Після повернення додому працював на заводі «РівнеАзот», згодом на Гощанському маслозаводі. Дуже любив збирати гриби, грати у футбол, був членом команди «Горинь». Після одруження переїхав жити в місто Рівне. У молодого подружжя народився син Микола. Згодом Борис став майстром із ремонтних робіт. . Коли почалася війна, Бориса мобілізували 15 березня 2022 року. Після підготовки на військовому полігоні, Борис Миколайович був зарахований в особовий склад 68 окремої єгерської бригади. І вже влітку боронив цілісність України на Сході.

24 січня 2023 року. відбувся сильний бій з ворогом. Борис Твердюк загинув поблизу с. Павлівка Донецької області.

Похоронений Герой у с. Воскодави за всіма почестями.

Публікації про Твердюка Б.

На Гощанщині попрощалися із Захисником Борисом Твердюком

Прощання з Героєм відбулося в Рівному, згодом кортеж з тілом загиблого прибув на площу Героїв Майдану в Гощу.… Читати далі