Андрій народився 10 грудня 1995 року у селищі Гоща в родині Василя та Оксани Корпанів. Зростав у любові та турботі разом із сестрою Марією.

Після закінчення Гощанської ЗОШ здобув освіту у Рівненському технічному фаховому коледжі НУВГП за спеціальністю будівельника. Подальше навчання продовжив у Національному університеті водного господарства та природокористування.

З дитинства проявляв особливі здібності до моделювання й конструювання, брав участь у змаганнях та здобув чимало нагород.

У мирному житті працював у готельному комплексі, у компанії «РівнеХолод», а останнім місцем роботи був молокозавод «Гощаночка».

12 червня 2024 року Андрій став на захист Батьківщини. Був призваний до лав Збройних Сил України, проходив службу як стрілець-снайпер мотопіхотного відділення 58-ї бригади.

Певний час перебував у найгарячіших точках бойових дій на Донбасі, де отримав поранення. За успіхи у бойовій підготовці, мужність і професійну майстерність був відзначений орденом.

Жив, мріяв, складав плани про щасливе майбутнє. На днях мав розписатися зі своєю коханою дівчиною… Та замість весільної радості сьогодні звучить жалобний спів.

14 вересня 2025 року Андрій загинув під час виконання бойового завдання на території Харківської області.… Читати далі

Головний сержант, Вадим Корнійчук народився 21 квітня 2001 року у селі Пустомити на Гощанщині. Тут майбутній Герой закінчив середню школу, а відтак уступив до Здолбунівського професійного ліцею залізничного транспорту, де здобув професію машиніст тепловоза, слюсар з ремонту рухомого складу. Після навчання Вадим працював у вагонному депо слюсарем, проявляючи великий інтерес до комп’ютерних технологій.

Згодом Вадим був призваний на строкову військову службу. Після того підписав контракт і продовжував служити далі.

“Добрий,працьовитий, спокійний, щирий. Красень, якому б радіти життю і цвітінню молодих років, самостійно прийняв дуже доросле чоловіче рішення – стати на захист України і всіх, кого тут так любив. З вірою в перемогу над ворогом і очищення української землі від окупантів, він разом з побратимами на фронті давав усім нам можливість жити тут, у рідному краї“- згадують односельці.

Попри юний вік Вадим мужньо боронив Україну від російських окупантів у складі головного сержанта 1-го взводу оперативного призначення Національної гвардії України.

Загинув Вадим 18 липня під час виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності України в Запорізькій області.… Читати далі

Юрій народився 13 квітня 1999 року в родині Петра та Олени Литвинчуків у селі Тучин. Закінчив одинадцять класів Тучинської школи.

Після завершення навчання здобув фах адміністратора. Працював пожежним-респіраторником: спочатку в ТОВ «Текстиль-Рівне», а згодом — у ТОВ «Макова Компанія» в місті Рівне.

У вільний час приїздив додому, допомагав батькам по господарству. Любив відпочинок у колі рідних та друзів. Мав і творче захоплення — писав музичні мелодії.

4 березня 2022 року Юрій був призваний на військову службу, де служив разом із рідним братом Іваном у роті оперативного призначення міста Сарни. Життя Героя обірвалося 15 липня 2024 року під час виконання бойового завдання в Донецькій області.

У пам’яті односельців Юрій Литвинчук назавжди залишиться щирим, світлим, життєрадісним юнаком, добрим і людяним, справжнім патріотом, який вірив у Перемогу України й наближав її ціною власного життя.

Поховали ь загиблого на місцевому кладовищі.

Йому нащзавжди 25

… Читати далі

Олександр народився 3 квітня 1982 року в селі Пашуки. Навчався у Русивельській школі, а відтак уступив до Рівненського професійно-технічного училища, де здобув професію будівельника. Працював у місцевому колгоспі за спеціальністю. Їздив на заробітки за кордон.

У вересні 2022 року Олександр Зарічнюк був призваний на військову службу. Воював у складі десантно-штурмової роти 3 десантно-штурмового батальйону, стрілець.

Олександр загинув 22 лютого 2023 року під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Новомихайлівка Донецької області.

Вірний військовій присязі до останнього подиху в бою за нашу Батьківщину Герой виявив стійкість і мужність.

Похоронили Героя на місцевому кладовищі.

У загиблого залишилися сестри Жанна та Галина, брат Юрій

… Читати далі

Олександр Миколайович Дубич народився в Тучині, де і здобував середню освіту. Згодом навчався у Рівненській академії патрульної поліції. Після завершення навчання працював охоронцем.

У лютому 2017 року підписав контракт на військову службу. Служив у Львівській області, а влітку 2018 року вирушив у зону АТО. У 2020 році завершив службу і працював водієм-експедитором.

З початком повномасштабного вторгнення, 28 лютого 2022 року, Олександр знову став на захист України. Через бойовий досвід його направили на полігон як інструктора для навчання новобранців.

Він завжди прагнув допомагати іншим, віддавав себе навчанню молодих воїнів, хоча це забирало багато сил. Олександр був люблячим батьком трьох синів. Попри щільний графік, знаходив час, щоб приділити увагу родині, вихідні проводив із дітьми, допомагав дружині.

На жаль, 13 лютого 2025 року під час виконання обов’язків військової служби старший сержан Олександр Дубич отримав поранення. Помер у лікарні, після семи днів боротьби за життя, його серце зупинилося 20 лютого.

Мужнього Героя поховали в Рівному на кладовищі «Нове”

… Читати далі

Роман народився 31 грудня 1986 року у місті Чистякове (колишній Торез) Донецької області. Там закінчив 10 місцеву школу. А за тим здобув фах юриста у Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого.

У 2014 році через військові дії разом із рідними вимушені були виїхати з рідного міста та переїхати на Рівненщину. Тут Роман працював спершу заступником, а за тим керівником сільськогосподарського підприємства. Дбав про батьків, разом із дружиною Марією виховували маленьку донечку Анечку.

Надзвичайно добрий та світлий Роман швидко став своїм на Рівненщині, його полюбили й прийняли, наче провів тут усе своє життя.

Чесний та людяний Роман практично весь період служби провів у зоні активних бойових дій. Але жодного разу не поскаржився, не нарікав, що важко.

На жаль, 23 червня 2024 року 37-річний матрос Роман Оліфір загинув під час виконання бойового завдання на Херсонському напрямку.

Поховали  Романа на кладовищі в с. Тучин, де мешкає родина.

… Читати далі

Петро Наумчук народився 17 січня 1976 року в смт Гоща. Згодом родина переїхала в Крим, де минуло дитинство хлопця. Майбутній Герой після закінчення школи навчався у професійно-технічному училищі №21 м.Ялта, та здобув професію столяра будівельного. Потім – служба в армії. 2013-го Петро з матір’ю переїхав на постійне місце проживання в село Симонів.
Він не боявся труднощів, не боявся роботи. Працював в ДЗ ОВСТ “Агатівка” на посаді робітника комплексного обслуговування й ремонту будинків, столяром у
ТОВ «Акріс-Агро».

30 травня 2023 року Петро Борисович був призваний на військову службу по мобілізації. Був стрільцем-санітаром гірсько-штурмової роти.
Загинув 18 липня під час мінометного обстрілу противника в районі села Берестове Бахмутського району Донецької області у віці 47 років.
Добрим, працьовитим, сміливим та справедливим згадують загиблого Петра рідні та знайомі.
Поховали Героя 21 липня 2023 року в с.Симонів

… Читати далі

Володимир Озарчук народився 2 лютого 1975 року в багатодітній родині Василя й Тамари Озарчуків із села Жалянка Гощанського району. Був третьою із п’яти дітей в сім’ї.

Шкільні роки Героя пов’язані з Садівською школою. Після її закінчення, вступив до вищого ПТУ №1 м. Рівне, де здобув фах штукатура, лицювальника-плиточника.

Травень 1998 року став одним із найщасливіших у його житті – Володимир змінив статус парубка на одруженого чоловіка. З майбутньою дружиною Валентиною познайомився у Малятині, де вона працювала землевпорядником тодішньої Малятинської сільської ради. Уже за рік, 1999 року, щасливе молоде подружжя раділо появі на світ синочка Романа. Певний час родина жила в селі Милятин Острозького району разом із мамою Валентини. . Згодом сім’я переїхала в Гощу.

Володимир Озарчук любив свою сім’ю, свою роботу. Аби забезпечити гідне життя родині, працював плиточником у різних країнах. Весь світ був його робочим місцем.

Він любив Україну. Тож коли російські орки увірвалися в мирне життя українців, чоловік у перші дні березня добровольцем поповнив ряди Нацгвардії. Разом з ним з власної волі пішли боронити рідну землю гощанці, друзі-сусіди Віталій Калінчук, Михайло Маснюк, а згодом Андрій Тимощук.… Читати далі

Микола Дячук народився 9 червня 1995 року у селі Синів на Гощанщині. Тут майбутній Герой закінчив середню школу, а відтак вступив до Здолбунівського професійного ліцею залізничного транспорту, де здобув професію зварювальника. Зростав добрим та працьовитим. 31 жовтні 2022 року Микола став на захист України у складі навідника 3 десантно-штурмового взводу 7 десантно-штурмової роти 3 десантно штурмового батальйону.
Загинув 6 лютого під час виконання бойового завдання в районі ведення бойових дій в населеному пункті Новомихайлівка, Донецької області.
Молодий чоловік не встиг створити власну сім’ю, виростити дітей, побудувати дім. Залишив у скорботі батька Віталія, матір Людмилу, молодшу сестру Анастасію.
Поховали Героя 17 лютого 2023 року в селі Синів.
Він був сміливим, харизматичним, працьовитим-допомагав рідним.

… Читати далі