Щербан Раїса – Сторінка 17 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Гром’як Олександр Михайлович (11.02.1977-11.01.2023)

Громʼяк Олександр Михайлович народився 11 лютого 1977 року в м. Радивилові в сім’ї Громʼяка Михайла Михайловича та Громʼяк Олени Борисівни. З 1-го по 11-й клас навчався у Радивилівському ліцеї №1. Вчився добре, особливо любив історію та літературу. Службу в ЗСУ проходив у внутрішніх військах на Дніпропетровщині. Демобілізувався у званні сержанта. Після служби в армії працював у Радивилові на СТО майстром легкових автомобілів. Через кілька років переїхав працювати і жити до Києва. Там одружився, в шлюбі в нього народилася дочка Анастасія. Працював також на СТО по своїй спеціальності. Олександр був різносторонньою людиною. Любив літературу, писав вірші, добре малював, займався нумізматикою, збирав старовинні монети, а ще сконструював та затестував спортивний снаряд для катання мʼязів спини.

24 лютого 2022 року із початком повномасштабного вторгнення Олександр пішов добровольцем захищати Київ, служив в артилерійських військах старшим стрільцем механізованого відділення. Брав участь у боях на Донеччині, Миколаєві, Херсоні. Останній свій бій прийняв під містом Соледар Бахмутського району Донецької області. Загинув 9 січня 2023 року під час артилерійського обстрілу з боку збройних сил російської федерації.… Читати далі

Сернюк В’ячеслав Петрович (28.08.1985-17.06.2023)

Народився В’ячеслав у с. Городець Володимирецького району (нині Сарненського) у звичайній сільській сім’ї. Рано залишився без батька, тому вихованням його та меншого брата Віталія повністю лягло на плечі матері – Варвари Степанівни.

У 1991 році, в місцевій школі В’ячеслав розпочав навчання, а завершив здобувати базову загальну освіту в 2000 році у Загальноосвітній школі №4 І-ІІ ст. м. Вараш. Далі продовжив навчання у ВПУ №29 смт. Володимирець, яке закінчив у 2003 році та здобув спеціальності: електрозварник, електромонтажник силових та освітлювальних мереж. У 2004-2005 роках В’ячеслав Петрович працював по спеціальності у м. Вараш (колишній Кузнецовськ) на Дочірньому підприємстві Західно-Українського монтажного управління Відкритого акціонерного товариства «Південтеплоенергомонтаж», звідки був призваний на строкову службу в Збройні Сили України (2005-2006 р.р.).

З 2011 по 2015 роки В’ячеслав працював у ПРаТ «Рафалівський базальтовий кар’єр». За цей час, встиг одружився, народилася старша донечка, а також був призваний по частковій мобілізації та перебував у зоні проведення АТО, мав три нагороди. У 2017 році у захисника народилася друга донечка.

20 квітня 2022 року був мобілізований захищати суверенітет та територіальну цілісність нашої держави, проходив навчання на Яворівському полігоні.… Читати далі

Міщук Сергій Олегович (14.09.1977-27.05.2024)

Сергій Міщук народився 14 вересня 1977 року у Рівному. Тут минуло його дитинство, навчався у 24 школі. А далі вступив до професійно-технічного училища, де здобув фах будівельника. Працював за фахом у ремонтно-будівельній компанії «ОСМА» та «Кодест».

Сергій служив в армії, в інженерних військах у місті Стрий. Попри те, що не мав особливого військового досвіду і був обмежено придатним, коли отримав повістку, без вагань став на захист Батьківщини.

Мобілізували Сергія 28 березня 2024 року. За цей час рідним про службу розповідав мало. Адже військові не звикли говорити багато, щоб не хвилювати рідних, а також знають, що є чимало того, що й не варто розповідати. Жартома Сергій говорив, що влучно стріляє і вони дають гідну відсіч ворогу.

Щирий, турботливий та відважний солдат Сергій Міщук загинув під час захисту України 27 травня 2024 року на Донеччині.

Прощання з Героєм відбулося 30 травня о 9.30 на Майдані Незалежності. Поховали Сергія Міщука на Алеї Героїв кладовища Нове.

Прокопчук Сергій Миколайович (08.05.1986-14.05.2024)

Сергій Прокопчук народився 8 травня 1986 року у селі Балашівка у багатодітній родині, де батьки виховували шестеро синів та чотири доньки. Хлопець виростав допитливим, розумним та працьовитим. З раннього дитинства не цурався будь-якої сільської роботи, адже намагався завжди і у всьому допомагати тату та мамі, яка рано пішла із життя.
З 1992 року по 2003 рік навчався в Балашівській середній школі. Сергій був наполегливим та успішним учнем, вчився добре. Вчителі та одноклассники апам’ятали його як сумлінного та надійного товариша, який завжди прийде на допомогу і ніколи не підведе.
Сергій Миколайович рано залишився сиротою, тому не зміг продовжити навчання, оскільки як на його плечі, так і на плечі його старших братів і сестер, лягли клопоти піклування за меншими дітьми. Сергій був одруженим, однак сімейне життя не склалося, у нього залишилося троє неповнолітніх дітей. 14 травня 2024 року старший розвідник-гранатометник Прокопчук Сергій Миколайович, загинув під час виконання бойового завдання у Луганській області.
Заупокійна служба відбулась у церкві Святого Іоанна Богослова села Балашівка
Поховали Сергія Миколайовича на сільському кладовищі зі всіма військовими почестями.… Читати далі

Курильчик Володимир Петрович (20.10.1975-09.06.2023 )

Володимир народився 20 жовтня 1975 року і проживав у місті Березне. З 1982 року по 1990 рік навчався у Березнівській загальноосвітній школі-інтернат, а з 1990 по 1992 – у Березнівськомулісовому коледжі за спеціальністю «Лісове господарство». З 1993 по 1995 рік проходив строкову військову службу у Державній прикордонній службі України. В свій час працював бригадиром на сірниковій фабриці у місті Березне.
У мирний час Володимир був надзвичайно добрим, щирим, комунікабельним чоловіком, котрий завжди був готовий прийти на допомогу. Обожнював риболовлю та «тихе полювання».
Солдат, стрілець-помічник гранатометника механізованого батальйону захищав рідну землю з січня 2023 року. Загинув на Запорізькому напрямку ще 09 червня 2023 року. Після тривалого пошуку тіла лише 16 травня 2024 року, Березнівська громада з глибоким сумом провела у останній земний шлях свого Героя. Поховали Володимира Петровича на міському кладовищі в урочищі «Лукавець» на Алеї Слави поруч із земляками, які віддали своє життя за майбутнє незалежної України.
У загиблого Героя залишилися сестри: Марина, Людмила і Тетяна.

Курята Михайло Георгійович (22.06.1989-16.04.2024)

Михайло народився 22 червня 1989 року в місті Березне. В молодших класах навчався в Березнівській загальноосвітній школі №2, а згодом у Березнівському агротехнічному ліцей-інтернаті. В цивільному житті працював на будівельних роботах.
08 серпня 2022 року старший солдат Михайло Курята призваний на військову службу по мобілізації, став гранатометником 5 механізованої роти 2 механізованого батальйону.
16 квітня 2024 року воїн помер в бліндажі на позиціях ротного опорного пункту.
Чин похорону відбувся у храмі Різдва Пресвятої Богородиці міста Березне Поховали Михайла зі всіма військовими почестями на міському кладовищі в урочищі «Лукавець» на Алеї Слави.
Михайло був неодружений у нього залишилися сестри та племінники.

Цицюра Володимир Володимирович (20.10.1993- 29.11.2023)

Народився Володимир у с.Кричильськ. У багатодітній родині зростало семеро дітей: п’ять синів та дві доньки. З 2000 по 2011 роки навчався у Кричильській ЗОШ (нині Кричильський ліцей імені Леоніда Куліша-Зіньківа). Був домашньою дитиною, любив займатися спортом. Ще зі шкільних років захоплювався військовою справою, та хотів поповнити ряди армії, що і зробив. Після закінчення школи сам пішов до військкомату та призвався на строкову військову службу, яку проходив у м. Києві у президентському полку. По закінченню терміну служби підписав контракт ще на 3 роки. Наступним етапом був Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Закінчив навчання наприкінці 2021 року у званні старшого лейтенанта.

Останні 8 років проживав у різних містах : Києві, Харкові.

На час повномасштабного вторгнення був військовим 4-го прикордонного загону Державної прикордонної служби України та брав активну участь в обороні та захисті м. Харкова, за що був нагороджений почесною відзнакою «За захист міста-героя Харків», а також мав і інші нагороди та медалі.

З 9 лютого 2023 року старшого лейтенанта Цицюру Володимира призначено на посаду начальника відділення інженерних робіт відділу інженерної підтримки військової частини 9951 с.… Читати далі

Колос Василь Федорович (31.01.1986-04.06.2023)

Народився Василь в с. Кричильськ, у простій селянській родині. Батьки працювали у місцевому колгоспі. Сам же Василь з дитинства був працьовитим, доброзичливим і дружелюбним, допомагав усім і у всьому, дуже любив тварин.

З 1992 по 2003 роки навчався в Кричильський ЗОШ І-ІІІ ступенів (нині Кричильський ліцей ім. Леоніда Куліша-Зіньківа). Після закінчення школи пішов працювати у місцеве сільське господарство – доглядати за тваринами.

У 2004 році був призваний на строкову військову службу, яку проходив у смт. Десна. З 15 серпня 2015 року брав участь в АТО/ООС, за що був нагороджений відзнакою Президента України. Спочатку проходив навчання на Рівненському полігоні, з 03.09.2015 року – на полігоні в смт. Десна, з 02.01.2016 року – в с. Щастя Луганської обл., а з 11.11.2016 р. – на Яворівському полігоні Львівської обл.

В перший день повномасштабного вторгнення, Василь невагаючись пішов захищати Україну. Був бійцем в/ч А1008, 14-їокремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.

04 квітня 2023 року, під час несення служби, у населеному пункті Куп’янськ, Харківської області, серце воїна зупинилося.… Читати далі

Донов Радіон Зоятанович (03.01.1999-05.03.2022)

Радіон Донов народився 3 січня 1999 року в місті Ужгород. Навчався у школі села Домбоки Мукачівського району. А згодом отримав житло в Ужгороді, де й проживав.

“Я жила вже у Рівному, а в 2021 році підписав контракт зі Збройними силами України. Його не хотіли брати до армії, але Радіон кілька разів приходив, просив і врешті таки став на службу. Спершу проходив навчання на полігоні, хотів приїхати до мене на Новий рік, але не відпустили. Тоді їх направили служити в Луганську область,” – розповідає мама захисника Оксана.

Син та мама постійно підтримували спілкувалися, але 5 березня 2022 року зв’язок обірвався…

“Командир Радіона сказав, що був бій, колона підірвалася, син зник безвісти… Відтоді не було жодної звістки. Лише кілька тижнів тому зателефонував слідчий і сказав, що ідентифікували тіло Радіона у Києві…” – продовжує мама.

23-річний солдат Радіон Донов загинув 5 березня 2022 року на Луганському напрямку. Нарешті тіло захисника повернулося до рідних…

Поховали Радіона Донова на кладовищі “Нове”.

Огоновський Вадим Валентинович (26.06.1985-10.05.2024)

Вадим Огоновський народився 26 червня 1985 року в селі Малий Олексин. Розпочинав навчання у початковій школі Малого Олексина, а потім сім’я переїхала до Квасилова. Саме тут закінчив школу та жив надалі. До Рівного переїхав після одруження разом із коханою Наталею.

“Вадим працював за кордоном долекобійником, але після початку повномасштабного вторгнення в перші ж дні повернувся додому. Він пішов добровольцем, головним аргументом було ” Хто як не я”,” – розповідає дружина Героя Наталя.

“Брат дуже любив Україну. Був справжнім патріотом своєї країни, хіба ж він міг вчинити інакше?” – говорить сестра Героя Тетяна.

Надзвичайно добра людина, хороший друг та побратим, який завжди був готовий прийти на допомогу, люблячий та надійний чоловік боронив рідну землю від агресора не шкодуючи себе, бажаючи кращого майбутнього для родини.

На жаль, 10 травня 2024 року 38-річний солдат Вадим Огоновський помер від отриманих поранень у бою на Донецькому напрямку.

Поховали Вадима Огоновського на кладовищі у Малому Олексині.