Автор: Щербан Раїса

Василь  Петрович  Коляда   народився 12. 06 1986  року  у місті Костопіль Рівненської області. Мама померла, коли хлопчику було 2 роки. Дитинство він провів у селі Данчиміст.
   Виховував    Василя  тато та   бабуся   з  дідусем.  Бабуся  стала для  нього  теплим промінчиком сонця, який  провів  його   протягом всього дитинства, юності, дорослого  життя.    У 1992 році Василь пішов  навчатися  в  Данчимістську  загальноосвітню  школу I – II  ступенів. 
  В 2001р. закінчив 9 класів, вступив  до  Костопільського  будівельно – технологічного коледжу,  на спеціальність  « Столяр».  Після закінчення навчання, працював.. Рано пішов на роботу. Коли йому було 23, помер і батько. Василь працював на будівництвах, був хорошим майстром. Всього в житті досяг самостійно. 

  У травні 2007 р.  Василь  познайомився  з Олею, яка згодом  стала його дружиною . У 2008р.  народився  синочок – Олексійко, а  в  2010р.  донечка – Софійка.

Коли  розпочалася  повномасштабна  війна з  росією,  був призваний до лав  ЗСУ.  З 25 лютого 2022р. перебував у    Костопільській   територіальній обороні .
У травні  2022р.  переведений до  Володимира –  Волинського – в/ ч 1008,  14 бригада.  … Читати далі

Народився Володимир Васюков 1 березня 1982 року в селищі Мізоч в багатодітній сім’ї. Мама Галина Павлівна працювала завідувачкою дитячого садочка «Малятко», а тато Вячеслав Васильович був фельдшером станції швидкої допомоги. . У 1989 р. Володимир пішов до першого класу в Мізоцьку середнью школу. По закінченні школи (1997 р.- 2004 р) навчався в Кременецькому обласному гуманітарно-педагогічному інституті (тепер Кременецька обласна гуманітарно-педагогічна академія ім. Тараса Шевченка), де отримав вищу освіту за спеціальністю вчитель образотворчого мистецтва, етика, естетика та художня праця.
З 2004 року був членом спілки художників-новаторів Західної України. 2008 року одружився та переїхав жити до Києва. У 2008-2019 роках працював менеджером відділу продажі в компанії Rainbow Technologies в Києві, а з 2019 року – менеджером продажу у веломагазині
VeloGo в Києві.
У перший же день війни Володимир пішов добровольцем в територіальну оборону Києва. Потім перевівся в Луганське ТРО. Від початку війни був у найскладніших місцях. Був на передовій, де так швидко згасають життя. Раніше Володимир не служив в армії. Та оскільки був досить начитаний та обізнаний у військовій справі, отримав звання старшого сержанта, а згодом став командиром роти.… Читати далі

Віталій Дударчук народився 17 вересня 1990 року в селі Резніківка Артемівського району (колишня назва Бахмутського району) Донецької області. У 1993 році, коли Віталій був ще зовсім малим, його родина переїхала на Рівненщину – до мальовничого села Прислуч, що на Березнівщині.

Віталій був яскравим прикладом для наслідування у багатодітній родині. Вчителі з місцевої школи запам’ятали його як здібного та розумного учня, який самотужки торував життєвий шлях. Адже блискуче закінчив навчання у Острозькій академії, здобувши фах юриста.

В 2015 році закінчив військову кафедру і склав Військову присягу на вірність українському народу, отримавши звання «Молодший лейтенант запасу». 

28 червня 2022 року Віталій був призваний на військову службу по мобілізації та зарахований до числа слухачів конкурсу підвищення кваліфікації при Національній академії Сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного. Після проходження курсу підвищення кваліфікації отримав звання «Лейтенант» та був направлений до 108-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмового бригади (військова частина А3715) на посаду командира штурмового взводу, звідки був переміщений в зону бойових дій. 

4 листопада 2022 року лейтенант Дударчук Віталій Вікторович, командир 2-го гірсько-штурмового взводу 3-ї гірсько-штурмової роти, загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Спірне Бахмутського району Донецької області. … Читати далі

Юрдига Олександр Володимирович народився 27 грудня 1987 року у Львові Здобув вищу юридичну освіту у Львівському державному університеті внутрішніх справ. З 2015 по 2016 роки був учасником АТО. Після повернення підписав контракт з Держа́вною прикордо́нною слу́жбою Украї́ни. В 2020 році після закінчення контракту працював в Службі охорони. Одружившись переїхав у с. Зоря, Рівненського району. У вільний час любив бути з родиною, грати у футбол, читати, захоплювався відеоіграми. Обожнював
тварин, особливо собак.

02 березня 2022 року був призваний на військову службу Рівненським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки Рівненської області. Служив у 14-му окремому стрілецькому батальйоні «Полісся» (в/ч А7098). Був командиром відділення.
Спочатку стримував агресора на кордоні Сумської області, а потім був переведений на Бахмутський напрямок, де отримав поранення. Після лікування повернувся до лав ЗСУ.

Загинув 15 лютого 2023 року у бою за нашу Батьківщину, її свободу і Незалежність, під час мінометного обстрілу зі сторони противника в районі населеного пункту Іванівське Донецької області.
Вдома на Олександра чекали дружина Катерина, донька Анна, мама Тетяна, сестра Оксана.… Читати далі

Народився Юрій Бебко 6 травня 1994 року в селі Сухівці Рівненського р-ну, Рівненської області. З 2000 по 2011 рр. навчався у Іскрівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. З 2011 року навчався в Рівненському професійному ліцеї. Здобув професію автомеханіка. Але працював не за професією. Займався
фасадними роботами. Захоплювався спортом (футбол, баскетбол), був гравцем Новожуківської команди з футболу – ФК «Новожуків». Брав активну участь у турнірах, був захисником у команді. Він людина, яка відзначалася постійно своєю добротою і був відкритим для допомоги, хто б її не
попросив.
З квітня 2018 по жовтень 2020 року служив в ЗСУ, рота охорони. 27 лютого 2022 року добровольцем вступив до лав ЗСУ. Перших два місяці перебував на Рівненщині, а наступі п’ять місяців на Черкаському напрямку. З 22 липня 2022 року був на передовій біля міста Донецьк. 19 жовтня 2022 року Юрій разом з побратимами був направлений до населеного пункту Авдіївка Донецької області в 110-ту окрему механізовану бригаду імені генерал-хорунжого Марка Безручка, що входить до механізованих військ Збройних сил України, і перебував там безвиїзно.… Читати далі