Опольський Дмитро Вікторович (24.02.1988 – 28.12.2024)

Дмитро Опольський народився 24 лютого 1988 року у селі Шубків. Усе життя прожив у Рівному, закінчив Рівненський ліцей №8, за тим опанував фах охоронника. Служив у Державній службі з надзвичайних ситуацій, мав звання сержанта.

«Він всього себе присвячував роботі, був у найгарячіших точках – до того ж у прямому сенсі цього слова. Дмитро був серед десяти рівненських рятувальників, котрі допомагали гасити пожежі у горах Греції в 2021 році. Там вони працювали у складі зведеного загону зі ста пожежників з усієї України. Гасили пожежі у курортному містечку Едіпсос на острові Евбея, спершу рятували людей, місто, наближені села, а за тим і місцеву природу…» – розповідає дружина Героя Ірина.

У складі підрозділів ДСНС Дмитро брав участь у ліквідації пожежі у Чорнобильських лісах. Також ніс службу під час Операції об’єднаних сил, отримав статус учасника бойових дій, чимало нагород. А в серпні 2024 року остаточно перевівся до Збройних сил України.

«Він дуже любив допомагати іншим, завжди намагався це робити. Найкращий чоловік, люблячий тато наших двох діток, надзвичайно добрий і щирий… Він завжди прагнув уберегти нас від усього поганого», – продовжує дружина.… Читати далі

Ульмер Сергій Михайлович (09.01.1978-08.01.2025)

Сергій Ульмер народився 9 січня 1978 року в місті Рівне. Спочатку навчався у школі за числом 23, а завершив дев’ять класів у 26 школі (1993 рік). Після закінчення школи вступив до Рівненського автотранспортного технікуму за спеціальністю “Технічне обслуговування і ремонт автомобілів і двигунів”. Сергію було присвоєно кваліфікацію техніка-механіка. В 1997 році закінчив технікум і був призваний на службу в армію.

Під час повномасштабного вторгнення Сергій став на захист рідної країни, бо знав, що повинен виборювати краще майбутнє для власних дітей, яких у нього троє: Назар, а також близнята – Артем та Павло.

Надійний побратим, мужній воїн, люблячий батько, син та брат Сергій Ульмер загинув під час виконання бойового завдання 8 січня 2025 року на Донеччині.

 У чоловіка залишилися дружина та троє синів.

Заупокійну службу провели у Свято-Покровському кафедральному соборі Рівного. Поховали захисника на Алеї Героїв кладовища “Нове”.

Читати далі

Шунькевич Василь Григорович (03.08.1974 – 14.01.2023)

Народився Василь та усе життя прожив у селі Білятичі. Був наймолодшим із трьох дітей в працьовитій сім’ї Григорія та Одарки Шунькевичів. У дитинстві, як і більшість хлопчаків, любив грати у футбол, ловити рибу а також обожнював збирати у лісі гриби і ягоди. Після закінчення місцевої школи Василь вступив до СПТУ №21 в місті Сарни (нині ЗП(ПТ)О “Сарненський аграрно-технологічний професійний коледж”). Згодом була армія, служив в Луганську. Мав звання сержант ВДВ. Після служби, Василь ще трохи служив у військовій частині м.Сарни. Деякий час, працював різноробочим в своєму рідному селі, також їздив на заробітки до Києва та Одеси. Він ніколи не цурався будь якої роботи.Згодом Василь Григорович одружився. Сім’я жила, працювала, виховувала трьох діток – сина та дві доньки. Як міг Василь старався для найрідніших. «Тато часто привозив хороші подарунки з Києва та Одеси – ділиться спогадом найменша донька Олена – хотів, щоб все було у його сина та донечок-пташенят. Василь Григорович, як і його батько любив називати своїх доньок «зозулькою» та «ластівкою», адже це дівчатка і їм, як нікому іншому треба батьківська турбота і звичайно захист.… Читати далі

Кравчук Павло Костянтинович (20.08.1990-29.09.2023)

Павло Кравчук народився у селі Солонів колишнього Радивилівського району. Після завершення 9 класів у рівненській школі вирішив здобувати фах кухаря-кондитера у Радивилівському професійному ліцеї.

“Після завершення навчання Павло пішов в армію, а коли завершив строкову службу, влаштувався на роботу на ТзОВ “Хлібодар” (“Рум’янець”) і пропрацював там аж до самої мобілізації. Він був старшим зміни, працював укладальником-пакувальником. Дуже спокійний, врівноважений, ніколи нікому не відмовляв, навіть коли хлопці просили помінятися чи вийти за них на зміну. Не став відмовлятися і коли прийшла повістка. У серпні 2022 року пройшов усі комісії, а вже у вересні пішов захищати нас усіх,” – розповідає дружина Героя Ірина.

Павло був мінометником у 128 гірсько-штурмовій бригаді. Він воював на Херсонщині, згодом на Бахмутському напрямку. Рідних завжди заспокоював, аби не переживали — “Все буде добре”.

29 вересня 2023 року 33-річний старший солдат Павло Кравчук помер в лікувальному закладі внаслідок отриманих поранень під час мінометного обстрілу поблизу села Кам’янське Запорізької області.

Прощання із Героем відбулося 6 жовтня, о 10.00 на майдані Незалежності.… Читати далі

Капітула Юрій Петрович(19.04.1987- 01.10.2023)

Юрій Капітула народився у Рівному 19 квітня 1987 року. Навчався в загальноосвітній школі №3, після чого вступив до вищого професійного училища за числом 1, де здобув кваліфікацію майстра штукатура.

Працював Юрій у сфері ремонту квартир. Дружина Героя Тетяна розповідає, що його цінували за майстерність та золоті руки, та й він сам обожнював свою роботу.

З першого дня повномасштабного вторгнення Юрій хотів добровольцем вступити до лав ЗСУ, але йому відмовили, оскільки він не служив у армії. Проте влітку 2023 року Юрія мобілізували. Одягнувши однострій, він став на захист країни та рідних.

«Юра в крайній розмові неодноразово повторював: «Я обіцяю, що повернусь до тебе і до дітей. Все буде добре». Він завжди був люблячим батьком та чоловіком»,- пригадує Тетяна.

Добрий, працелюбний, щирий Юрій завжди міг прийти на допомогу. Та найбільше він любив свого 14-річного сина Дениса та 8-річну донечку Євгенію.

36-річний старший стрілець Юрій Капітула загинув 1 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Капітула Юрій Петрович – Почесний громадянин м.… Читати далі

Байдан Петро Сергійович (20.06.1970 – 29.10.2023)

Петро Байдан народився 20 червня 1970 року у Рівному. Закінчив школу-інтернат, а за тим здобув фах столяра-тесляра у ПТУ №38. Строкову службу в армії проходив у далекому Владивостоку у військах спеціального призначення морської піхоти.

Після повернення з армії понад 10 років працював за спеціальністю у парку культури імені Тараса Шевченка у Рівному, за тим — на будівництвах в Україні та за кордоном. Та в останні роки працював будівельником на ТзОВ фірма “ОВІС”.

Дуже добрий, спокійний чоловік, який готовий віддати все для рідних, максимально підтримати і допомогти. Справжній рибалка, що проводив чимало часу з вудкою на водоймі. Люблячий чоловік та батько. Петро надзвичайно чекав народження донечки, якій іще немає і трьох років, був люблячим вітчимом — справжнім татом для 21-річної Анни та 12-річної Маріанни — донечок дружини від першого шлюбу. Саме захист дітей і вважав своїм головним обов’язком.

“Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, Петро відправив мене з дітьми за кордон. А сам залишився чекати повістку. Його мобілізували у травні 2022 року. Він спокійно сприйняв це, говорив, що повинен нас захищати, що хто ж, як не він.… Читати далі

Малахов Вадим (02.09.1970-17.02.2024)

Вадим Малахов народився 2 вересня 1970 року у Рівному. Закінчив місцеву школу №23, а за тим здобув фах слюсаря у професійно-технічному училищі №10. Багато років пропрацював за спеціальністю на ПрАТ “Рівнеазот”.

Надзвичайно добрий, спокійний, стриманий… Вадим все намагався робити для своєї сім’ї — дружини Антоніни та єдиного сина Артема.

“Строкову службу в армії Вадим проходив іще за часів союзу, але коли в липні 2023 року отримав повістку, сприйняв все спокійно. Пройшов медкомісію та вирушив на навчання. Вже там його спрямували до прикордонників. Він проходив навчання, а потім направили на службу на Донеччину,” – розповідає дружина Героя Антоніна.

Про військову службу рідним Вадим практично нічого не розповідав. У нього все зазвичай було “нормально”, і жодних подробиць про будні на самісінькому “нулі”. Він більше переживав про єдиних рідних людей, які в нього залишилися, прагнув повернутися до них додому…

На жаль, 17 лютого 2024 року 53-річний старший солдат Вадим Малахов загинув під час бойових дій на Донецькому напрямку…

Прощання із Героями відбудеться завтра, 22 лютого, о 10.00 на майдані Незалежності у Рівному.… Читати далі

Малевич Сергій Анатолійович (07.03.1983-10.08.2023)

Сергій Анатолійович Малевич народився 7 березня 1983 року. Навчався у Корецькій загальноосвітній школі №1, опісля закінчив ВПУ №24 м.Корця. Сергій був найменшим серед трьох братів. Добрий, компанійський, жертовний, доброзичливий чоловік завше з посмішкою на вустах зустрічав людей, ніколи не відмовляв  у допомозі, постійно допомагав рідним, близьким та друзям. Дуже любив батьків. Був одруженим, мав сина Олександра.

           До лав Збройних  Сил України був призваний у вересні 2022року. Він боронив рідну землю від російського агресора, захищаючи кожного з нас, щоб ми мали   можливість вчитися, працювати, жити в безпеці та любові, мріяти, радіти. Сам  же мріяв збудувати власний дім, де б збиралися рідні та друзі. Та не судилося…

           Війна триває і за кожний крок, що наближає нас до заповітної перемоги, ми платимо життям кращих  синів та дочок любої України, адже рашистської нечисті  незліченна кількість  приповзла у наші домівки.

            Сергій Малевич загинув 10 серпня 2023 року внаслідок  мінно-вибухової травми при виконанні бойового завдання в районі населеного пункту Чернещина Борівської селищної громади Ізюмського  району Харківської області.… Читати далі

Бараболя Михайло (21.11.1993-29. 03.2025)

Михайло Бараболя народився 21 листопада 1993 року в місті Рівне. Навчався у місцевій 24-й школі. Після школи Михайло вирішив навчатися на інкасатора у Рівненській академії патрульної поліції. Перед війною працював на підприємстві «Екобуд», займався висотно-монтажними роботами.

У 2016-2017 роках він проходив службу по контракту. 3 березня 2022 року, Михайло став на захист своєї країни.

«Він був добрий та чуйний молодий чоловік, завжди готовий прийти на допомогу іншим. Михайло дуже любив подорожі, мандрівки в гори і захоплювався малюванням. Також займався спортом», – каже мама Тетяна.

На жаль, 32-річний молодший сержант Михайло Ігорович Бараболя загинув 29 квітня 2025 року, під час виконання бойового завдання на Донецькому напрямку.

У Героя залишилася мама та бабуся. Поховали захисника на кладовищі «Нове» у Рівному

Читати далі

Тростянчук Дмитро Володимирович (26.10.1991-04.12.2024)

Тростянчук Дмитро Володимирович народився 26 жовтня 1991 року в селі Бокійма, де і закінчив дев’ять класів Бокіймівської ЗОШ. З 2006 року навчався у Млинівському ветеринарному коледжі за спеціальністю «Бджільництво». У 2010 році вступив до Рівненського інституту слов’янознавства на спеціальність «Товарознавство в митній справі», здобув диплом спеціаліста. 

 У 2013 році Дмитро одружився та відтоді проживав із сім’єю у місті Дубно. Працював водієм у Дубенській центральній районній лікарні та Дубенському відділенні АТ «Ощадбанк».  Не зважаючи на те, що Дмитро ніколи не тримав зброї у руках, не проходив військової служби, 07 березня 2022 року він добровольцем вступив до лав Збройних Сил України. З того часу міцно тримав оборону нашої країни в складі батальйону окремої бригади ТРО спочатку на посаді  помічника  гранатометника, потім – гранатометника гранатометного відділу.  Під час оборони Донецької області 23 лютого 2024 року отримав звання молодшого сержанта та став командиром окремого вогнеметного відділення роти вогневої підтримки. Сумлінно та відважно виконував поставлені командуванням завдання по обороні позицій в населених пунктах Північне, Курюлівка, Озарянівка, Дружба Торецького району Донецької області. … Читати далі