Війна (2022)

Веремейчик Максим Олегович (18.03.1996-21.04.2025)

Максим Веремейчик народився 18 березня 1996 року в селі Стара Мощаниця Рівненського району. Навчався у місцевій школі, а згодом здобув фах столяра у Здолбунівському училищі та Кременецькому лісотехнічному коледжі.

Працював у Рівненському ШЕУ та будівельній компанії «Євромагістральбуд». Згодом підписав контракт зі Збройними силами України, брав участь в антитерористичній операції. На початку повномасштабного вторгнення Максим Веремейчик знову став на захист Батьківщини.

«Більшу частину служби Максим був оператором станції протиповітряної оборони. Він був відданий своїй справі – любив Україну, вірив у нашу перемогу. Завжди казав: “Якщо я не піду – вони прийдуть сюди”. Це була дуже добра та щира людина. Якими б не були труднощі в житті – він завжди посміхався. У вільний час полюбляв рибалити, але з початком війни це захоплення стало на паузу. Найбільше в житті Максим любив донечку», – розповіла дружина Захисника.

На жаль, 29-річний сержант Максим Веремейчик загинув 21 квітня 2025 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Воїн вважався зниклим безвісти – лише нещодавно його тіло ідентифікували та передали рідним для гідного поховання.

… Детальніше

Томчук Олександр Олександрович (24.11.1988-17.121.2022)

Томчук Олександр Олександрович народився 24 листопада 1988 року в місті Братськ Іркутської області. Коли хлопцеві виповнилося п’ять років, родина переїхала до міста Сарни. Тут Олександр навчався у Сарненській ЗОШ №2.

У 2007 році був призваний до лав Збройних Сил України у місті Васильків Вінницької області, де проходив службу на посаді водія автомобільної роти. Після завершення служби у 2008 році повернувся додому, оселившись у селі Немовичі.

У 2015 році Олександр одружився з Марією Круглик. У подружжя народилося троє дітей: син Олександр та донечки Валерія і Ангеліна. Працював будівельником, любив свою справу та завжди відповідально ставився до роботи.

З початком повномасштабного вторгнення росії, 28 лютого 2022 року, був мобілізований до лав Збройних Сил України. Без вагань став на захист Батьківщини, його слова: «Хто, як не ми, повинні захищати своїх дітей».

Службу проходив у складі «14 ОСБ» Рівненської області «Захід». Спочатку брав участь в обороні Рівного, згодом виконував бойові завдання у місті Конотоп Сумської області. Вісім місяців Олександр разом із побратимами тримав оборону на Сумщині, після чого його підрозділ перевели на один із найгарячіших напрямків – Донецький.… Детальніше

Хромець Євгеній Олександрович, псевдо “Хижак”, (23.04.1980-16.07.2025)

Хромець Євгеній Олександрович, псевдо “Хижак”, народився 23 квітня 1980 року в селі Требухів, Броварського району, Київської області, у простій, працьовитій та дружній родині Катерини Василівни та Олександра Миколайовича. Батьки виховали двох синів, Олега та Євгенія, прищеплюючи їм чесність, любов до праці та повагу до людей.

З дитинства Євгеній був тихим, спокійним та допитливим хлопчиком. Разом з братом Олегом любив рибалити, працювати на полі з батьками, ходити в ліс, майструвати. В 1996 році закінчив дев’ятий клас Требухівської загально-освітньої середньої школи.

Через скрутне матеріальне становище змушений був у ранньому віці піти на роботу і паралельно навчатися в вечірній загально-освітній школі м. Бровари. Євгеній роботи не боявся, за все що брався – все виходило. Працював на різних роботах в рідному селі, в місті Бровари, місті Київ.

В 2004 році Женя приїхав в гості до брата Олега в село Рокитне, який перший одружився і проживав тут. Так познайомився з майбутньою дружиною Аллою та одразу вирішив, що це його доля. Разом прожили 21 рік та виховали два сини: Герасима ти Михайла.

… Детальніше

Окерешко Григорій Миколайович ( 01.06.1970-02.03.2024)

Окерешко Григорій Миколайович народився 01.06.1970 року в смт Першотравневе (нині Новий Моквин) Березнівського району Рівненської області.
Григорій зростав у багатодітній родині. Він був найменшим, шостою дитиною в сімї. Батьки мали велике господарство та багато працювали на землі. Відповідальність, дисципліну, розумний підхід до будь-якої справи Григорій перейняв від своїх батьків. У 1987 році закінчив повний курс Першотравневої середньої загальноосвітньої школи Березнівського району Рівненської області.
У шкільні роки ходив на різні секції, зокрема на секцію дзюдо. Отримав свідоцтво що пройшов навчання, по програмі радіоелектроніка. У 1987 році вступив до Інституту водного господарства, проте залишив навчання після служби в армії.
З 05.07.1988р. по 30.07.1989р. служив в армії. З 01.09.1991р. по 26.06.1992р. навчався в Костопільському ПТУ, де здобув кваліфікацію електрослюсаря 4- го розряду.
З 1992 – 1999 рр. працював у Костопільському домобудівному комбінаті (цехи ДСП, ПТС). Постійно підвищував свою кваліфікацію. На роботі неодноразово висловлювалась подяка за високу професійну майстерність та трудові здобутки. Григорія дуже поважали як хорошу людину та кваліфікованого працівника. Йому довіряли найскладніші завдання.… Детальніше

Щур Василь Олегович (02.06.1998 – 09.11.2025)

Василь народився у мальовничому селі Трипутні на Дубровиччині. Коли йому виповнилося п’ять років, родина переїхала на постійне місце проживання до міста Сарни. З юних років Василько вирізнявся щирістю та дружелюбністю. Він дуже любив допомагати дідусям і бабусям по господарству, а особливо — дідусеві Роману ремонтувати його маленький тракторець. Майже кожних вихідних разом зі старшим братом вони їздили в село.

У 2005–2014 роках Василь навчався у Сарненському НВК «Школа-колегіум» імені Т. Г. Шевченка. Після закінчення дев’яти класів вступив до Сарненського вищого професійного училища № 22, де здобув фах слюсаря з ремонту автомобілів та водія категорії С. Мріючи про професію, що поєднує працю й відповідальність, продовжив навчання в Луцькому національному технічному університеті.

Василь завжди прагнув розвиватися, досягати більшого й бути корисним людям. Працюючи водієм-експедитором на хлібозаводі «Скиба» та м’ясокомбінаті «Пан Курчак», він здобув щиру повагу колег за доброту, людяність і надійність.

У квітні 2024 року Василя мобілізували до лав Збройних Сил України. Спочатку він проходив військову підготовку на Рівненському, згодом — на Яворівському полігонах.… Детальніше

Паскар Дмитро Юрійович (24.02.1997- 22.10.2023)

Дмитро Паскар народився 24 лютого 1997 року у Рівному. Навчався у місцевій 13-й школі, згодом в університеті водного господарства і природокористування, а потім працював пекарем на хлібозаводі «Рум’янець».

У лютому 2023 року Дмитро добровольцем приєднався до захисту України.

«Він прийняв таке рішення, але нікому про це не сказав. За кілька днів перед виїздом на полігон лише попередив батька. Дмитро завжди самостійно приймав рішення, любив ризикувати, захоплювався мотоциклами. У нього все відбувалося на швидкості – навіть будучи фактично дитиною, він поводився як дорослий. Ставив перед собою цілі і досягав їх», – розповіла мама Захисника.

На жаль, 26-річний старший солдат Дмитро Паскар загинув 22 жовтня 2023 року у бою з російськими окупантами на Запорізькому напрямку. Тривалий час боєць вважався зниклим безвісти – лише нещодавно його тіло ідентифікували й передали рідним для гідного поховання.

Із найрідніших у Дмитра залишилися батьки, двоє сестер та бабуся. А ще кохана дівчина, з якою хотів одружитися у відпустці, в яку він так і не прийшов.

Поховали військовослужбовця на Алеї Героїв кладовища «Нове» в обласному центрі.

… Детальніше

Панько Сергій Іванович (01.01.1973-13.04.2025)

Панько Сергій Іванович народився в місті Костополі. Навчався у школі №1 до 1990 року, закінчив місцеве СПТУ – № 14, за фахом електрик. З 1993 року працював будівельником, в цьому ж році призвали до служби в армію. Коли повернувся додому, працював електрослюсарем в Костопільському ДБК( 1996). Був чесним та добросовісним працівником, гарно відзивалися за нього працівники. У 1997 році одружився. У 1999 році народився син Владислав, а у 2004 році – донька Аліна. Працював на фанерному заводі, їздив на заробітки за кордон, а коли повертався, його завжди вдома чекала робота – ремонтував людям електротехніку. До повномасштабного вторгнення Сергій працював на лісопильному підприємстві.

Повістка прийшла у грудні 2022-го. Сергій Панько пройшов навчання і невдовзі поїхав на фронт. Воював у найгарячіших точках на Донеччині та на Харківщині. Служив командиром міномету мінометного взводу. Додому приїздив лише один раз – у листопаді 2024-го на весілля сина.

У квітні 2025-го, на Вербну неділю, Сергій Панько повідомив дружині, що у нього знову бойовий вихід.

13 квітня під час заходу на позицію в районі села Плещіївка Краматорського району на Донеччині автомобіль, у якому їхала бойова група, потрапив під удар ворожого дрона. … Детальніше

Шкіндер Андрій Вячеславович (03.06.1993-28.05.2026)

ШКІНДЕР АНДРІЙ ВЯЧЕСЛАВОВИЧ народився 3 червня 1993 року в місті Рівне. Проживав із родиною у селищі Млинів. Навчався у Млинівській гуманітарній гімназії Млинівської селищної ради Рівненської області. Згодом здобував освіту в Національному університеті «Львівська політехніка» за спеціальністю «Комп’ютерні науки».

Свій професійний шлях у сфері програмування розпочав у товаристві з обмеженою відповідальністю «Софтсерв-Україна». У подальшому працював у низці ІТ-компаній, де обіймав посаду провідного мобільного розробника.

Зі слів рідних, Андрій був життєрадісною людиною, любив жартувати, вирізнявся добротою та щирістю. Він завжди був готовий прийти на допомогу й насамперед прагнув зробити якнайкраще для інших. Любив готувати, захоплювався туризмом, любив природу та гори. Мріяв підкорити всі гірські вершини України, а також пройти Закарпатський туристичний шлях.

У 2024 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Запорізькому, Миколаївському, Донецькому та Північно-Слобожанському напрямках у складі 419-го окремого батальйону безпілотних систем Оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних Сил України.

Нагороджений медаллю «Кращий сержант військової частини А5027».

18 червня 2026 року молодший сержант, командир взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів роти ударних безпілотних авіаційних комплексів окремого батальйону безпілотних систем під час виконання бойового завдання отримав важкі поранення.

… Детальніше

Момотюк Андрій Анатолієвич (22.10.1991-28.06.2026)

МОМОТЮК АНДРІЙ АНАТОЛІЙОВИЧ народився 22 жовтня 1991 року. Виріс у селі Квітневе, де закінчив місцеву школу, після чого навчався в Острозькому ВПУ. Одружився та проживав у селі Озеряни. Працював у ТОВ «Волинь-Край», згодом — далекобійником у міжнародних транспортних компаніях.

З початком повномасштабного вторгнення він без вагань повернувся в Україну, твердо вирішивши стати до лав Збройних Сил України. Попри перші невдачі, не відступив від свого наміру і наполегливо домагався права захищати Батьківщину. Його рішучість і любов до України зрештою привели його до військової служби. 16 жовтня 2024 року був призваний на військову службу. Спочатку проходив службу в тиловому підрозділі, однак за власним бажанням перевівся до бойової бригади на передову. Він свідомо обрав найнебезпечніший шлях, адже прагнув бути там, де найважче, і віддано боронити Україну на передових позиціях.

Проте 4 червня 2026 року в Запорізькій області він отримав важкі поранення внаслідок ворожого ураження із застосуванням FPV-дрону.

За його життя до останнього подиху боролися найкращі лікарі, тривалий час складне лікування та реабілітація проходили у Німеччині.

… Детальніше

Костюкевич Юрій (27.06. 1986- 03.06.2025)

Юрій Костюкевич народився 27 червня 1986 року в Рівному. Навчався у загальноосвітній школі №22, а згодом здобув фах штукатура у Вищому професійному училищі №1.

Після навчання працював на будівництвах, виконував ремонтні роботи. У лютому 2025 року Юрія Костюкевича мобілізували до лав Збройних сил України.

«Він швидко адаптувався та звик до служби, ніколи не скаржився. Це був дуже позитивний хлопець, завжди готовий захистити та допомогти – він усе робив з усмішкою. У шкільні роки Юрій займався регбі, був фізично підготовленим. Це був турботливий син, який завжди підтримував рідних і знаходив для них теплі слова. Його любили та поважали друзі, адже він умів згуртувати навколо себе людей, залишаючись щирим, добрим і відкритим до кожного», – розповіла мама Захисника.

На жаль, 38-річний солдат Юрій Костюкевич загинув 3 червня 2025 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Воїн вважався зниклим безвісти – лише нещодавно його тіло ідентифікували за допомогою ДНК-експертизи та передали рідним для гідного поховання.

У Захисника залишилися батьки, троє братів та дві сестри.

… Детальніше