Революція гідності. Війна. Рівненщина

Гогой Віктор Анатолійович народився 29 липня 1983 року у селі Вербень Дубенського району. Закінчив місцеву школу, а згодом навчався у
Національному університеті водного господарства та природокористування.
Після строкової служби в армії тривалий час працював на «Рівнеазоті», а згодом – у магазині дверної фурнітури та замків «Замикайко». У березні 2025 року Віктора Гогоя мобілізували до лав Збройних Сил України. воїн був молодшим сержантом, командиром відділення управління 2
мінометного взводу мінометної батареї мотопіхотного батальйону. «Побратими та командири його цінували, тому що Віктор був дуже
відповідальний, швидко вчився, вирізнявся своєю обізнаністю у багатьох сферах. Чоловік був душею компанії та надійною опорою для своєї сім’ї.
Щирий, веселий та життєрадісний – він заряджав усіх своїм оптимізмом і ніколи не панікував перед труднощами. Це була людина, з якою завжди цікаво, найкращий друг, який вмів вислухати та підтримати розмову», – розповіла дружина Захисника.
На жаль, 42-річний молодший сержант Віктор Гогой загинув 4 січня 2026 року під час виконання бойового завдання у Донецькій області.
У Віктора залишилися дружина, двоє дітей, мама та двоє братів.… Детальніше

Публікації про Харитона Ю

Із загиблими Юрієм Харитонюком попрощалися у Рівному

6 квітня у Рівному попрощалися із 34-річним Юрієм Харитонюком

“Він сам пішов добровольцем із перших днів. Він завжди старався: перший раз, другий раз, і на третій його вже взяли.

Володимир Сергійович Тодор народився 20 липня 1989 року в мальовничому селі Вовковиї Млинівського ( нині – Дубенського) району Рівненської області. Зростав у патріотичній українській родині. Батьки, Сергій Семенович і Тетяна Миколаївна виховували його в атмосфері поваги, християнських цінностей та вірності Батьківщині. Навчався у Вовковиївській ЗОШ І –ІІІ ступенів. Після закінчення 9 класу Володимир свідомо вирішив опанувати  робітничу спеціальність – прагнув бути самостійним, корисним для родини та суспільства. Навчаючись у Демидівському професійно-технічному училищі, здобув практичні навички та фах столяра. Володимир Тодор проявляв себе не лише у
навчанні, а і у спорті. Неодноразово здобував призові місця у різних спортивних змаганнях.
Після закінчення училища, у 2007 році, Володимир був призваний на строкову службу. Півтора року служив водієм-механіком, а згодом став командиром танка. Після строкової служби Володимир повернувся у рідне село, але невдовзі влаштувався працювати на будівництво в м. Київ. Професійно захоплювався боксом та брав участь у Всеукраїнських змаганнях. Після подій на Майдані, у яких брав участь, Володимир Тодор у свої 24 роки твердо вирішив вступити до лав ЗСУ.… Детальніше

Мельникович Сергій Миколайович народився 14 липня 2004 року в селі Дібрівськ Зарічненського району Рівненської області.
З  2010 року навчався у Дібрівській ЗОШ І-ІІІ ступенів,  закінчив 9 класів. 
У 2019 році,  вступив до Костопільського обласного ліцею-інтернату спортивного профілю (КОЛІСП) на відділення футболу. У ліцеї Сергій грав на позиції воротаря, хоча в матчах з друзями міг виступити і в ролі форварда чи захисника. Впродовж навчання неодноразово з командою брав участь у змаганнях, де вони здобували призові місця. Після закінчення ліцею, отримав І спортивний розряд з футболу.
У вересні 2021 року вступив до  Тернопільського національного  педагогічного університету імені Володимира Гнатюка на спеціальність «фізична реабілітація». 
Із початком повномасштабного вторгнення,  Сергій  говорив, що його ставлення до життя змінилося.  На  3-мукурсу, у віці 19 років, він пройшов відбір та добровільно доєднався до лав 12-ої бригади спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України.
Про свої наміри хлопець  нікого не повідомляв, адже хвилювався, що рідні намагатимуться його відмовити. Але для нього, як згодом казав, це рішення не було спонтанним – він довго і потайки зважував його, готувався та особливо активно працював над своєю фізичною підготовкою.… Детальніше

Народився Віктор 3 червня 1995 року в с. Озеряни Дубенського району,  Рівненської областію

Віктор навчався в школі с. Княгинен Мирогощанської громади. 

Після закінчення школи Віктор навчався в Національному університеті ім. І. Франка м. Львів. Як сказав брат: «В ті роки він майже не змінився. Старанно навчався, спілкувався з друзями і сім’єю. Кожні вихідні Вітя приїжджав додому і допомагав батькам по господарству».

Після навчання Віктор працював в с. Варковичі на виробництві пінопласту «ІЗОТЕРМ – С». Він був ощадливий, практичний до всього і відповідально ставився до будь-якої роботи. 

Під час повномасштабного вторгнення чоловік добровольцем приєднався до війська, щоб захищати свою країну від ворога. Як доброволець вступив до територіальної оборони Варковицької сільської ради. Він не пропускав жодного чергування на блок посту.Товариші говорили: «Вітя був своїм хлопцем, з ним було про що проговорити, він намагався бути в усьому корисним». Згодом доєднався до оборони УКраїни. Проходив службу у 710-ій бригаді охорони Державної спеціальної служби транспорту Міністерства оборони України. Був стрільцем 1-ої штурмової роти. 

Перебуваючи в зоні бойових дій, Віктор завжди казав, що з ним надійні товариші і командири, які приймали рішення лиш після того, коли радилися з солдатами.… Детальніше

З початком повномасштабного вторгнення добровільно вступив до лав ТРО. З 9 березня 2022 року перебував на службі, як солдат гранатометного відділення взводу вогневої підтримки 224-го батальйону територіальної оборони, 126 бригади ТРО ЗСУ. За свій військовий шлях був неодноразово відзначений Грамотами та Подяками від вищого командування. Нагороджений медалями «За хоробрість в бою» та «Сталевий хрест». За місяць до загибелі отримав ступінь бакалавра, складав державний іспит з окопу.

Правник все своє життя – і не тільки правник, а ще і праведник, саме тому мав позивний «Ісус».… Детальніше

Назарчук Павло Володимирович народився у м. Костопіль. Навчався у школі №6, згодом — у Костопільському будівельному коледжі. Працював будівельником за кордоном.
Коли розпочалася війна, Павло не вагаючись,  добровольно пішов до ТЦК . У листопаді вступив до лав ЗСУ. А вже у грудні 2022 року був у складі 88-го батальйону 106-ї бригади ТРО на околицях м. Бахмут. Саме там і розпочався його бойовий шлях на посаді стрільця-піхотинця. Більше року його підрозділ перебував у населених пунктах Бахмут, Нове, Щурове, Зарічне, Лиман Донецької області. Саме тут отримав поранення тім’яної частини голови та контузію.
У листопаді 2023 року Павло приїздив додому у відпустку. Тоді, як виявилося, бачився з родиною востаннє. Після відпустки був переведений до 80-ї десантно-штурмової бригади, де захищав українську землю під Красногорівкою. Командир в/ч А7181, де служив Павло, відгукувався про нього позитивно, як про воїна з достатнім рівнем професійних умінь і навичок, відповідального, підготовленого, грамотного.  Захисник виявляв на службі розумну ініціативу та вдосконалював свій професійний рівень.
У вересні 2024 року старший солдат Павло Назарчук помер від множинних травм поблизу села Битиця на Сумщині. … Детальніше

Дмитро Іванович народився  17 березня 1995 року у с. Лопавше  Демидівської територіальної громади. У 2012 році закінчив Хрінницьку середню школу. У 2013 році вісімнадцятирічний юнак  добровольцем пішов на контрактну службу в ЗСУ,  а вже в  2014 році брав участь в АТО на сході України. У 2015-2020 роках навчався у Київському Військовому інституті телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут.

Після закінчення інституту продовжив службу в 95-ій десантно-штурмовій бригаді на посаді заступника начальника зв’язку батальйону. У 2021 році після ротації потрапив на Донецький напрямок, де й перебував на час повномасштабного вторгнення російських військ в Україну.  Капітан Дмитро Диган займав посаду начальника зв’язку і кібербезпеки 13-го  окремого батальйону 95-ої ДШБ.

 Фронтові дороги Дмитра  пролягали селами і містами Донецького, Харківського, Сумського напрямків, але ворожі кулі і осколки обминали  молодого офіцера. На жаль, він помер від   хвороби. 

Поховали Дмитра на Хрінницькому кладовищі поряд із могилами дідуся Володимира і бабусі Романії Смальків.

За період служби Дмитро отримав  нагороди:

• Медаль «Захиснику Вітчизни» (від імені Президента України);
• Медаль «За військову службу Україні» (від імені Президента України);
• Медаль «За участь в антитерористичній операції»;
• Нагрудний знак «Знак пошани» (від Міністра оборони України);
• Медаль учасника АТО;
• Медаль «За 10 років сумлінної праці»;
• Медаль «Ветеран війни» (від Міністерства оборони України).