Війна (2022) – Сторінка 33 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Суходольський Віктор Тарасович (30.05.1968-14.06.2023)

Відданий своїй країні та її народові, воїн-блогер Віктор “Дідусік” Суходольський народився у селі Межирічі. Розпочинав працювати телемайстром, а згодом започаткував власну справу.

Він був приватним підприємцем. Свого часу служив у військово-транспортній авіації під Москвою та Арцизі, під Одесою.

На війну пішов добровольцем ще у вересні 2014 року. Воював у розвідці. Там під час підготовки набув спеціальності снайпера.

А коли повернувся додому, відкрив власний YouTube-канал Didusik. TV, названий так на честь онука. На цій платформі за допомогою чат-рулетки він спілкувався про політику з випадковими людьми з різних регіонів Росії, заперечуючи пропагандистські штампи Кремля.

Віктор завжди був упевнений у своїх діях, завжди до всього підходив з логічним розрахунком, планував усе чітко і виважено. І, розповідає донька, саме так завжди і виходило — правильно та по-справедливості.

14 червня старшого солдата Віктора Суходольського нагородили медаллю “За хоробрість в бою”. А вже за кілька днів — 16 червня 2023 року 55-річний “Дідусік” загинув під час артилерійського обстрілу поблизу села П’ятихатки Запорізької області…

Прощання із Героєм відбулося 22 червня, о 10.00 на майдані Незалежності.… Читати далі

Пупенко Анатолій Іванович ( 1967- 17.06.2023 )

Анатолій Пупенко народився у селі Лютинськ на Дубровиччині. Але змалечку жив у Квасилові. Саме тут пішов на першу роботу — токарем на “Рівнесільмаші”, звідси ж призваний на строкову службу в армії. Після повернення ще кілька років продовжував працювати на підприємстві, за тим — у гірничому цеху на ЦШК. А згодом зайнявся будівництвом.

У 2020 році Анатолій добровольцем підписав контракт із Збройними силами України. Рік прослужив у найгарячіших точках сходу нашої країни, і повномасштабне вторгнення зустрів на Донеччині. В ході бойових дій Герой отримав декілька поранень. Вперше його поранило осколком у руку. Пройшовши реабілітацію, чоловік знову повернувся до своїх. Удруге отримав важку контузію та втратив слух на одне вухо. Однак, через деякий час знову повернувся на поле битви.

Герой, який нічого не боявся, так розповідають про нього побратими рідним. І ніщо не могло його стримати — навіть поранення.

І хоч за станом здоров’я Анатолій іще міг продовжувати лікування, сам написав рапорт, аби повернутися на фронт. Пройшов чергове навчання, став командиром відділення, командував і оберігав солдатів, наче рідних.… Читати далі

Юшеєв Сергій ?? (??? – 08.06.2023)

Сергій Юшеєв народився у Рівному, закінчив 24 школу, а за тим здобував виробничі професії зварювальника та плиточника в технічному училищі.

Після строкової служби в армії, працював за спеціальністю. Роботу знаходив здебільшого за кордоном. Але як тільки розпочалось повномасштабне вторгнення, у перший же день записався добровольцем у військкоматі. Сергій служив в Ужгороді, а за тим його підрозділ направили у Бахмут, звідти — на Запоріжжя.

Саме 8 червня 2023 року 46-річний солдат Сергій Юшеєв загинув від осколкових поранень під час артилерійського обстрілу позицій поблизу населеного пункту Мала Токмачка Запорізької області… Його пухнаста улюблениця перша наче відчула непоправне.

Прощання із Героями відбулося 16 червня, о 10.00 на майдані Незалежності. Поховали Сергія Юшеєва на кладовищі “Нове”.

Конончук Микола Михайлович (19.05.1967-08.06.2023)

Микола Конончук народився у Рівному, тут навчався у школі, згодом отримав фах електрика і все життя – працював своїми руками. Відслуживши у ракетних військах ще за часів радянського союзу, він повернувся у рідне місто, де разом з дружиною працював, виховував доньку та будував власне затишне життя

.Він робив чудові ремонти, він знав усе, що стосувалося господарства, родина та робота – це була його велика розрада, втіха. Останній час до війни Микола працював у місцевій ДЮСШ сторожем, паралельно теж допомагав з дрібними ремонтами, особливо, що стосувалося електрики .

У перший день повномасштабного вторгнення чоловік одразу став на облік в ТЦК, а у січні 2023 року його призвали на військову службу.

Щирий, невідмовний, працьовитий, вірний друг, найкращий у світі батько, турботливий чоловік, а ще – невимовний патріот рідного міста та держави… Таким Микола Конончук назавжди залишиться у пам’яті кожного, хто його знав.

На жаль, 56-річний рядовий Микола Конончук загинув 8 червня 2023 року під час артилерійського обстрілу позицій в районі населеного пункту Мала Токмачка, Запорізької області.… Читати далі

Рожко Олег Анатолійович (14.01.1980-12.06.2023)

Олег Рожко народився у Рівному. Навчався у 25 місцевій школі. Після завершення — відразу пішов працювати. Олег спробував себе у різних сферах, не цурався фізичної роботи.

Строкову службу в армії не проходив, адже не підходив за станом здоров’я. Попри це, коли ворог розпочав повномасштабне вторгнення у нашу країну, Олег не вагався — пішов у військкомат та записався добровольцем до лав Збройних сил України. Про те, що тепер захищатиме Україну в однострої, розповів рідним лише згодом. Зателефонував сестрі, аби повідомити та залишити контакти, за якими у крайньому випадку можна буде дізнатися більше.

Спокійний, врівноважений Олег намагався не хвилювати рідних. Тож про те, що довелося побачити, пережити не розповідав. Добрий та щирий він прагнув бути корисним. Але ані тато, ані сестра Олега не мали інформації, де саме служив наш захисник.

На жаль, родина отримала сумну звістку. 12 червня 2023 року в бою з противником в районі села Мала Токмачка Запорізької області Олег Рожко загинув від отриманих травм…У нього залишилася сестра та батько

Прощання із Героєм відбулося 20 червня, о 10.00 на майдані Незалежності.… Читати далі

Ципрук Андрій Юрійович(?16.12.1991 -12.06.2023)

Андрій Ципрук народився у Рівному. Закінчив Хмельницький національний університет за фахом “інженер-механік”. Та знайшов себе в іншій сфері.

Найбільше часу приділяв сім’ї. Разом із дружиною Катериною ростили донечок-двійняток, яким лиш нещодавно виповнилося три роки. Тож саме дівчатка, їх безпека та добробут були для Андрія на першому місці.

Призвали на службу Андрія у Миколаєві — саме там у січні 2023 року перебував у відрядженні по роботі. Пройшов перше навчання військовій справі, отримав звання матроса, техніка повітряно-десантної служби. За тим навчався у Великій Британії, а коли повернувся — вирушив у найгарячіші точки…

На жаль, 12 червня під час бойового зіткнення з силами противника в районі населеного пункту Шахтарське Донецької області в наслідок артилерійського обстрілу 31-річний Андрій Ципрук загинув…

Прощання із Героями відбулося 17 червня, о 10.00 на майдані Незалежності. Поховали захисника на кладовищі “Нове”…

Андрущак Олег Анатолієвич (25.07.1967-08.06.2023)

Олег Андрущак народився у Казахстані. Коли йому було два роки, разом із батьками переїхав жити в Україну у селище Мізоч. Саме тут закінчив школу, звідси пішов на строкову службу в армії. Служив у прикордонних військах. А за тим повернувся у рідний Мізоч до батьків та трьох старших сестер — Тетяни, Галини та Лариси.

Згодом Олег переїхав до Рівного. У нашому місці познайомився зі своєю дружиною Іриною, тут же народилося двоє їх спільних синів — Антон та Павло. Тут же займався своєю улюбленою справою, якій присвятив усе життя — будівництвом.

Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, Герой не міг залишатися осторонь. Він двічі приходив у військкомат, аби добровольцем іти у військо, проте щоразу чув прохання почекати.

“Я готовий вас захищати, вже трохи пожив, то чого ж чекати, поки гинуть молоді хлопці?” – говорив Герой. І слова були сповнені не лише патріотизмом, а й батьківською турботою, бо ж уже понад рік в лавах Збройних сил України нашу землю боронить його старший син Антон.

Наш Герой таки дочекався свого виклику — у січні 2023 року і він вирушив захищати Батьківщину.… Читати далі

Миколайчик Петро Федорович (05.05.1975-13.09.2022)

Народився Петро в селі Кухітська Воля 05 травня 1975 року. З 1982 року по 1992 рік навчався в Кухітсько-Вільській загальноосвітній школі ( зараз Кухотсько-Вільський ліцей). Зі слів однокласників Петро був спокійним та трохи сором’язливим хлопцем. Ніколи не відмовляв в допомозі, завжди брав участь у шкільних заходах та житті класу. Друзі згадують його як веселого, життєрадісного товариша, який завжди вмів підтримати, ніколи не залишав у біді та був справжнім другом. Після закінчення школи вступив до Любешівського Вищого професійно технічного училища на спеціальність «Водій». Життєва стежка Петра досить важка. Діти рано втратили батьків. Спочатку померла мати, згодом і батько. Згодом Петра зустрів Раїсу , яка стала його дружиною, вірним другом та порадником, ділила з ним всі радощі та негаразди. В їхній сім’ї народилося двоє донечок.

Молодший сержант Петро Миколайчик водій транспортного відділення інженерно-дорожнього взводу дорожньої роти військової частини А 7024 був призваний під час мобілізації 13 березня 2022 року відділом Вараського РТЦК та СП.

Загинув 13 вересня 2022 року під час бойових дій в районі населеного пункту Лозова Харківської області в результаті нанесення ракетного удару противником по розташуванню військової роти.… Читати далі

Терлецький Олександр Валерійович (30.11.1990-12.11.2022)

Терлецький Олександр народився у с. Вичівка 30.11.1990 р. , де проживав у двох із мамою, яка й виховала порядного сина, справжнього героя і патріота. У 2008р. Олександр закінчив Вичівській ліцей, далі була строкова військова служба. Повернувшись додому Олександр, допомагав мамі по господарству, їздив на заробітки.
У 2015р. Терлецький Олександр зустрів свою половинку – Наталію Чепуру. Закохані побрались, у них народилась донечка Злата, проте сімейне життя у подружжя не склалося.
21.03.2022 Терлецький Олександр Валерійович призваний на військову службу по мобілізації на період дії воєнного стану та з метою забезпечення охорони держави, підтримання бойової та мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, до виконання дій на різкі зміни в оперативній обстановці.
31-річний воїн з 13 квітня проходив службу у лавах Збройних сил України. 12.08.2022 року отримав поранення на сході України. Лікувався у військовому госпіталі, після чого перебував на лікуванні у Зарічненській лікарні. Та травми, отримані на війні ,дали про себе знати – Олександр помирає, в рідній хаті, у Вичівці 12.11.2022 р, лишивши маленьку донечку зростати без тата.… Читати далі

Полюхович Іван Іванович (06.07.1984-28.10.2022)

Народився Іван Іванович 6 липня 1984 року у селі Соломир. У сім’ї був наймолодшим сином якого батьки дуже любили. Початкову освіту здобув у місцевій школі. А в 5-й клас пішов у Серницьку загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів. У школі вчився добре, був скромним, за потреби проявляв рішучість, сміливість. Саме ці риси і спонукали його стати на захист України, на захист своєї сім’ї.

Працював здебільшого на будівництвах. Ця робота йому подобалася, мав до неї хист. З родиною жив у селі Зарічне.

28 липня 2022 року Іван Полюхович був призваний на військову службу другим відділком Вараського району територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Спочатку було навчання на полігоні на Житомирщині, потім Дніпро, а згодом Іван опинився на Луганщині. Служив у 25-й окремій повітрянодесантній Січеславський бригаді. Обіймав посаду стрільця-снайпера.

Молодший сержант Іван Полюхович загинув 28 жовтня 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу села Червонопопівка Луганської області. Воїну було 38 років.

Поховали Івана у селищі Зарічне..

У захисника Іван Полюховича залишилася дружина і двоє дітей.… Читати далі