Революція гідності. Війна. Рівненщина

Микола Оверчук 1982 року народження в с. Опарипси Дубенського район. Випускник міської тоді ще другої школи (сьогодні Радивилівський ліцей №2 ім. П.Г.Стрижака), виховувався у багатодітній родині, був серед п’ятьох дітей найстаршим сином у батьків. Молодший брат полеглого Героя також зі зброєю в руках захищає територіальну цілісність України на фронті.

Солдат єгерської роти був призваний на службу в Збройних Силах України 23 серпня 2023 року.

Загинув Микола Оверчук 30 жовтня 2023 року в результаті мінно – вибухової травми , несумісної з життям, виконуючи бойове завдання на Луганщині.

Поховали героя на кладовищі в с. Опарипси.

У Героя залишились малолітні син та донька.

Чин похорону Миколи Оверчука відбувся сьогодні, на останнє прощання з полеглим Захисником прийшли односельці, друзі, знайомі, однокласники, представники влади територіальної громади, територіального центру комплектування Другий вiддiл Дубенського РТЦК та СП , бійці роти охорони.

За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку Указом президента України №818/2023 орденом “За мужність” ІІІ ступеня нагороджено ОВЕРЧУКА Миколу Миколайовича (посмертно) – солдата.… Читати далі

Терещук Ігор Васильович народився 6 лютого 1969 року у місті Костополі. Закінчив середню школу №1, імені Т. Шевченка, де показав себе здібним
учнем як переможець багатьох шкільних олімпіад. Любив грати в шахи, був членом шахового клубу. Працював на місцевих підприємствах. Одружився,
народилося двоє дітей, донька та син.У 2014 році Ігор Терещук пішов служити добровольцем. Підписав 3-річний контракт, виконував бойові завдання у зоні проведення АТО. У перші дні повномасштабного вторгнення Ігор Терещук одразу пішов до військкомату, 3 березня 2022 був зарахований на військову службу. Після проходження навчання працював сапером. Відпустки проводив удома, в Костополі.
Улітку 2024 лікувався в госпіталі, мав проблеми зі здоров’ям. ВЛК визнала чоловіка придатним для продовження служби. Пізніше Ігор був переведений
служити в іншу військову частину стрільцем-снайпером.

У ніч на 11 січня старший солдат Ігор Терещук помер на чергуванні на позиції біля населеного пункту Улакли на Донеччині. У захисника залишилися двоє дорослих дітей, двоє онуків, мама і сестра.
22 січня  2025 року Ігоря Терещука відспівали у храмі Петра і Павла, на майдані Шевченка відбулася прощальна церемонія. За побажанням родини тіло
Ігоря Терещука піддали кремації у Київському крематорії.… Читати далі

Мельник Олександр Миколайович народився 22 вересня 1968 року в місті Рівне. Навчався у школі №23 м. Рівне, згодом здобував освіту в професійно-технічному училищі. Останні роки працював охоронцем.

Проходив строкову військову службу у 1984 році в прикордонних військах. У березні 2022 року, будучи справжнім патріотом, добровільно став на захист України та вступив до лав Збройних Сил України.

Олександр був скромною людиною, не любив вихвалятися, але ділився з рідними спогадами про службу, про моменти єдності з побратимами. Вони разом мріяли про перемогу та повернення додому.

Був доброю, щирою людиною, чудовим чоловіком, батьком та дідусем. Завжди прагнув, щоб у його родині панували мир і злагода. Любив проводити час із сім’єю, бавити онуків, ходити з ними на риболовлю, займатися спортом. У Героя залишилися дружина Лариса, донька Світлана та син Андрій.

Та онуки Дмитро, Каріна, Ангеліна та Давид.

На жаль, у віці 56 років, захищаючи суверенітет України, Олександр загинув 9 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Поховали захисника на кладовищі “Нове”

… Читати далі

Народився Андрій у с.Стрільськ, де на той час проживала родина. Як йому виповнилося п’ять років то батьки добудували будинок і переїхали жити в с.Дубки, Люхчанського старостинського округу. З 2002 по 2006 роки Андрій навчався у Дубківській початковій школі. Далі продовжив навчання у Сарненському НВК «Школа-колегіум» ім.Т.Г.Шевченка. Після закінчення 9-го класу, здобував освіту у ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей» за спеціальністю «слюсар з ремонту автомобілів», адже ще з дитинства цікавився автотранспортом. Під час навчання в училищі отримав декілька категорій водія і відразу ж пішов працювати на СТО «Автоцентр». Згодом перейшов працювати на пилораму у Сарненський держлісгосп. Андрій любив разом з татом роботи по дереву. І досі в дворі стоять їхні вироби – бесідка та гойдалка. Ще в них було одне спільне захоплення – риболовля.

У 2019 році Андрій зустрів свою майбутню дружину Наталю і для того щоб заробити кошти на весілля вирушив на заробітки до Польщі. У 2020 році він одружився і знову повернувся на роботу на пилораму, де здобув авторитет і повагу серед працівників.… Читати далі

Народився Володимир в селі Чемерне Сарненського району Рівненської області, де і проживав все своє життя. З 2000 по 2009 роки навчався Чемернянській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів. За час навчання у школі зарекомендував себе здібним та старанним учнем. Полюбляв предмети природничої освітньої галузі, уроки фізичної культури, добре знав іноземну (англійську) мову. Після закінчення школи продовжив навчання у ДНЗ “Здолбунівське вище професійне училище залізничного транспорту”. У 2012 році, був призваний на строкову військову службу, яку проходив у підрозділі Повітряних сил Збройних сил України м. Севастополь (Автономна Республіка Крим). Після служби, з 2013 року працював на залізничній станції Сарни.

У 2017 році Володимир одружився, згодом народилася донечка Даринка, а через два роки – Соломійка. Був хорошим сім’янином.

Володимир з перших днів повномасштабного вторгнення, 25 лютого 2022 року, вступив до лав Територіальної оборони 104-ї бригади 60-го батальйону “Поліські вовки” військової частини А7072. Ніс службу старшим солдатом, перебував на посадах: стрільця, гранатометника, аеророзвідника, навідника. Мав позивний Кум.

У квітні 2023 року вищим командування було прийняте рішення, відправити батальйон на Схід.… Читати далі

Віталій Леонідович Зінич народився 6 листопада 1978 року в місті Рівне. Початкову освіту здобув у Рівненській школі №7, середню освіту — у 22-й школі. Згодом навчався у Рівненському державному гуманітарному університеті, де отримав фах практичного психолога.

З 2000-х років працював у медіа: був ведучим на Луганському Державному телебаченні, після повернення до Рівного — діджеєм та звукорежисером на радіо “Ніко-FM”, “Народне радіо”. Був автором і продюсером проєкту “Арт-Відрив”.

Був байкером, захоплювався музикою та туризмом. Його життєвим кредо були слова: “Вимагай неможливого — отримаєш максимум”.

У лютому 2023 року Віталій свідомо став на захист України, долучившись до Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Навчався бойовій медицині у Європі за стандартами НАТО, отримав відповідні навички та сертифікації. Був практикуючим інструктором з тактичної медицини, рятував життя побратимів у найскладніших бойових умовах.

У жовтні 2023 року наказом Головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного був відзначений почесним нагрудним знаком “Золотий Хрест”.

На жаль, у віці 46 років, захищаючи суверенітет України, Віталій загинув у бою 5 лютого 2025 року в Покровському районі Донецької області.… Читати далі

Денис Васильович народився 15 травня 1992 року в Рівному. Навчався у 13-й школі, після чого здобував освіту в автотранспортному технікумі. Згодом вступив до Національного університету водного господарства та природокористування, де він навчався заочно. Однак у 2013 році його призвали на строкову службу, яка тривала два роки. Повернувшись з армії, він завершив навчання та розпочав працювати на Приватному підприємстві «Фабрика кондитерських прикрас».

Футбол був його великою пристрастю. Він присвятив себе тренерству в академії «Стандарт» – виховував юних спортсменів, передаючи їм свої знання та любов до гри. Водночас він і сам виходив на поле, граючи у дорослих матчах.

З початком повномасштабного вторгнення, 25 лютого 2022 року, був мобілізований до лав ЗСУ. Спочатку ніс службу на Рівненщині, а у травні 2023 року його направили у Донецьку область. Будучи бойовим медиком – у листопаді-грудні 2024 року проходив навчання в Іспанії.

“Денис був людиною, яка випромінювала світло. Він мав унікальний дар об’єднувати людей, підтримувати їх – словом, ділом, турботою. Він завжди був поруч, коли комусь було важко, завжди готовий допомогти.… Читати далі

Стецюк Віктор Володимирович народився 7 травня 1981 року в місті Костопіль. Закінчив Костопільську ЗОШ №1 та був випускником Костопільського професійного технічного училища. Проходив строкову службу 2009 року  у лавах української армії. Працював  робітником на різних підприємствах  міста Костопіль.
7 лютого 2023 року Віктора мобілізували на військову службу.  Він був солдатом стрільцем-помічником гранатометника військової частини А1008. 
«Він був сумлінним, відповідальним, добродушним, порядним. Міг розв’язати будь-яку проблему та завжди охоче допомагав іншим. Вмів грати на гітарі та
красиво співав. Був відданий сім’ї та друзям, мав велике почуття відповідальності», – розповідає матір загиблого.

Віктор Стецюк загинув 20 квітня 2023 року під час виконання військового обов’язку поблизу Кучерівки Харківської області, внаслідок ворожого обстрілу

. У Віктора залишилися: син, матір, сестра та брат.

Віктора Стецюка поховали на “Новому” кладовищі м. Костопіль поруч з іншими Воїнами Небесного Легіону.

 За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку Указом ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №601/2023 нагороджено Орденом “За мужність” ІІІ ступеня СТЕЦЮКА Віктора Володимировича (посмертно) — солдата.

Нагороджено Орденом Князівський хрест Героя “Навіки в строю”

Публікації про Стецюка В.

… Читати далі

Тарасюк Вадим Миколайович народився 13 липня 1978 року у селі Кургани що на Березнівщині. У 1993 році закінчив Курганську загальноосвітню школу та вступив до Березнівського лісового коледжу, навчання в якому закінчив в 1995 році за спеціальністю «Лісове господарство».
У серпні 2022 року сержант Вадим Тарасюк був мобілізований до Державної Прикордонної служби України. З березня по червень 2023 року був задіяний у здійсненні заходів із забезпечення оборони та відсічі збройної агресії російської федерації під Бахмутом. 
19 липня 2023  року інспектор прикордонної служби, кулеметник прикордонного загону Державної прикордонної служби України Вадим Тарасюк помер перебуваючи на військовій службі.
Вадим Миколайович самотужки виховав дві доньки, мав почесний статус дідуся. Рідні та односельчани запам’ятають його як щиросердечну людину, завжди готову прийти на допомогу. Смерть Вадима стала приголомшливим ударом для його мами та двох доньок, зятів, брата та всієї родини.
Заупокійна служба відбулася у Свято-Покровському храмі села Кургани.

… Читати далі

Зубчик Володимир народився 31 жовтня 1970 року у селі Прислуч Березнівської громади. Із 1978 до 1988 року навчався у Прислуцькій середнійм школі. Він був трудолюбивим, добрим господарем.
Військову службу у Збройних Силах України Захисник проходив з 04 квітня 2022 року.
Старший навідник реактивної артилерійської батареї загинув 29 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання з виявлення та знищення сил противника неподалік населеного пункту Калинове Куп’янського району Харківської області.
Заупокійна служба відбулася у Церкві Різдва Пресвятої Богородиці села Прислуч.
У захисника залишилися мама, дружина, троє дочок, неповнолітній син
Поховали Зубчика Володимира Петровича на місцевому сільському кладовищі зі всіма військовими почестями.

… Читати далі