Революція гідності. Війна. Рівненщина

Сергій Ільчук народився 17 січня в 1981  році, проживав у селі Колоденка Рівненського району, працював виконробом на будівництві, мав дружину, доньку і п’ятьох синів, найстаршому було 19 років, найменшому – лише два. З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну чоловік став волонтером, почав доставляти гуманітарні вантажі у зону активних бойових дій та врятував близько 300 українців з окупованої Київщини. На початку березня пан Сергій вирушив у свою шосту поїздку, яка стала для нього фатальною. Біля селища Бородянка автомобіль з позначкою «Евакуація», в якому він перебував, потрапив під обстріл. Сергій із численними пораненнями розвернув авто, доїхав до найближчого блокпосту. Українські захисники вкололи кровоспинне і доправили чоловіка у лікарню. Але врятувати волонтера не вдалося, 17 березня він помер у лікарні.

Прощалися з чоловіком 19 березня о 14:00 год в Церква Святої Трійці м.Рівне за адресою вул. К. Литвина 2, мікрорайон Червоні гори. Поховали Сергія на кладовищі в с. Колоденка.

Волонтера Сергія Ільчука посмертно нагородили «Янголом перемоги»… Детальніше

… Детальніше

Лунковський Валентин Ярославович народився 9 січня 1994 року в смт. Володимирець Рівненської області.
У 2000 році пішов до першого класу Володимирецького районного колегіуму. 2009-2012р.р. навчався у Володимирецькому вищому професійно-технічному училищі  №29.
У 2012 році вступив до Львівської академії імені Петра Сагайдачного на факультет аеромобільних військ та розвідки. У 2012 році факультет переведено до Військової академії у м.Одеса. Академію закінчив у 2016 році. Проходив  службу    у  Збройних силах  України,  79 ДШБ.  З 2019 р. в 95 ДШБ.
Був заступником командира 2 десантно-штурмового батальйону військової частини А0281,майор.
Спортсмен таких видів спорту (паверліфтинг, бокс, футбол, кросфіт, плавання).
В 2022 р. пройшов спецпідрозділ»Альфа»СБУ в м. Київ. Після закінчення контрактної  служби  в ЗСУ (28.02.2022 р.) був інструктором з стрибків з парашуту. Здійснив більше 300 стрибків.
З 2016 року пройшов 5 ротацій в зоні ООС, кожна   7-9місяців…
Героїчно загинув захищаючи територіальну цілісність та незалежність України 22 травня
2022 року поблизу села Долина Донецької області.
Був прикладом зразкового виконання військових обов’язків,незламний , мужній патріот
України!!! Патріот який мотивував всіх навколо, який ніколи не ховався за спинами ,а йшов вперед і вів за собою людей.… Детальніше

Островський Дмитро Миколайович народився 2002 року в селі Серники.  Навчався у місцевій ЗОШ. Після закінчення школи пішов вчитися у Сарни. 7 квітня 2021 року рідні провели служити  в ЗСУ.  Проходив  службу  в 101-й окремій бригаді охорони Генерального штабу України.
Загинув Дмитро в перші дні війни 26.02.2022 року. Місяці надій і віри у те, що він є серед живих, виявилися марними. 20-річний солдат загинув 26 лютого внаслідок вогневого ураження. Проте лише нещодавно його тіло вдалось ідентифікувати завдяки ДНК-аналізу.  16 червня тіло Дмитра   доставлено додому.

Поховали Захисника 17 червня 2022 року в його рідному селі Серники.… Детальніше

Мовчун Сергій Олександрович народився 31 серпня 1995 року в Мутвиці Зарічненського, нині Вараського району. У 2001 році Сергій пішов у перший клас Мутвицької ЗОШ. Закінчив навчання у 2012 році. Відразу  вступив до Вищого професійного училища №1 м. Рівне, здобув спеціальність  будівельника. Служити в ЗСУ, Національній Гвардії в Одесі. Учасник бойових дій   на Сході України.  У 2016 році
нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції». З
2017 року,сержанта Сергій Мовчан  щороку підписував контракт для проходження служби в Збройних Силах України.
24 лютого 2022 року загинув на бойовому посту від множинних осколкових поранень внаслідок ворожого
обстрілу 300-мм РСЗВ «Смерч».

Похований в с. Мутвиця Вараського району Рівненської області.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі  Мовчун Сергій Олександрович – сержант, командир зенітного артилерійського дивізіону 24 ОМБр нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).… Детальніше

Моторко Ігор Валерійович  народився 18 квітня 1985 року на Миколаївщині. Там навчався в ЗОШ до 9-го класу. Потім з мамою  переїхали на її батьківщину у Вичівку.  У 2002 році  закінчив Вичівську  загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів. У 2002-2004 роках  в Сумах проходив у внутрішніх військах  строкову військову службу, далі служив за  контрактом. Після закінчення терміну контракту повернувся
додому.
28 квітня 2015 року під час однієї з хвиль мобілізації  поповнив ряди Збройних сил України. Воєнні будні розпочалися у складі новосформованого на Дубенщині 301-го дорожньо-комендантського батальйону. Служив в АТО, донецький напрямок до 2018 року. Як учасник бойових дій, підписав контракт ще на 6 місяців, службу  проходив водієм реанімобіля у медичній роті  в складі 14-ої окремої механізованої бригади.

За звитяжну військову службу був відзначений Грамотами та Подяками від свого командування.
Нагороджений медаллю «Учасник АТО», медаллю «Захисник рідної землі», відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції».

У травні 2021 року Ігор знову підписує контракт і відбуває до війська. 20 березня 2022 року воїн загинув на Луганщині, внаслідок бойового зіткнення та масового артилерійського обстрілу.… Детальніше

Народився 14 травня 1999 року в селі Морочне Зарічненського району (нині – Зарічненської селищної об’єднаної територіальної громади Вараського району) Рівненської області. У 2014 році закінчив 9 класів загальноосвітньої школи, у 2016 році – Київський військовий ліцей імені Івана Богуна (місто Київ).

У Збройних силах України з 2016 року. У червні 2020 року закінчив Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (місто Львів).

З 21 червня 2020 року служив заступником командира з морально-психологічного забезпечення 3-ї танкової роти танкового батальйону 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха Оперативного командування «Схід» Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А0536 (польова пошта В0927), міста Сєвєродонецьк/Лисичанськ Луганської області).

З 2020 року брав участь в операції об’єднаних сил на сході України.

З 24 лютого 2022 року, після широкомасштабного вторгнення Росії в Україну, брав участь у боях з російськими окупантами.

6 березня 2022 року група, яку очолював лейтенант Богдан Корнійчук, здійснювала марш з села Красна Поляна до села Георгіївка Старомлинівської сільської об‘єднаної територіальної громади Волноваського району Донецької області.… Детальніше

Бахтін Андрій Олександрович народився 17 серпня 1987 року року в в смт Гощі Рівненського району (до 2021 р. – Гощанського району) в сім’ї вчителів.

У 2004 році закінчив Гощанську школу і вступив до Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академії їмені Тараса Шевченка на загальнотехнічний факультет, який закінчив у 2009 році.

Після закінчення навчального закладу 3 роки працював вчителем інформатики і креслення рідної Гощанськоі школи.

Останнім часом працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Акріс арго» фахівцем з технічного забезпечення відділу моніторингу та технічного забезпечення.

З перших днів війни служив солдатом, старшим стрільцем 1-го відділення стрілецького взводу з охорони та оборони об’єкту № 9 Національної гвардії України.

Під час виконання обов’язків військової служби загинув 14 березня 2022 року внаслідок авіаційного ракетного удару по будівлі телевежі в селі Антопіль Рівненського району.

Похований на кладовищі у смт Гощі.

У Андрія залишилися батьки, брати, дружина та донька.

Указом Президента України від 17 квітня 2022 року № 255/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі солдата Бахтіна Андрія Олександровича  нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).… Детальніше

Войтович Василь Васильович народився в 1971 році у селі Вичівка  Зрічненського, нині Вараського району. Там же у 1978 році пішов у перший клас місцевої школи.Закінчив Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя за спеціальністю «Електрифікація».

Після навчання була строкова військова служба. У 1992 році прийнятий на посаду електромонтера оперативно-виїзної бригади Зарічненського РЕМу. З того часу на різних посадах – від диспетчера оперативно-диспетчерської групи до головного інженера. Працював у   Зарічненському РЕМі до 2022 року. У січні 2022 підписав контракт зі Збройними Силами України. За розподілом потрапив у 14-у окрему механізовану бригаду імені князя Романа Великого, у складі якої боронив Батьківщину. Загинув Василь  25.03.2022 в результаті авіаудару під час виконання бойового  завдання на Миколаївщині.
Всі, хто знав Василя Васильовича, говорять тільки хороше про нього. Був чесною і  відвертою людиною. Ніколи не лукавив.
Прощалися із захисником 31 березня у Зарічному та в його рідному селі Вичівка.
Поховали  Войтовича Василя Васильовича в рідному селі Вичівка.

У нього залишилась дружина та двоє доньок.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі  Указом Президента УКРАЇНИ №293/2022  Войтовича Василя Васильовича — штаб-сержанта нагороджено  орденом “За мужність” ІІІ ступеня  (посмертно)

У  селищі Зарічне назвали вулицю на  честь Василя Войтовича . … Детальніше

 

 Радовенчик Антон народився 16 травня 2003 року в селі Бабині Рівненського району (до 2021 р. – Гощанського району). Після закінчення  Бабинського ліцею навчався в Рівненському автотранспортному  коледжі, але  весь час мріяв бути військовим. І щойно йому виповнилося 18,  залишив навчання і підписав контракт на проходження війської служби у складі 14-ї окремої механізованої бригади  ім. князя Романа Великого.

З перших днів російської агресії він боронив наші міста і села  у Київській області, стримував наступ на столицю. Загинув хлопець під час виконання бойового завдання 7 березня 2022 року в Бородянському районі.

Поховали 18-річного захисника  8 квітня 2022 року в рідному Бабині.
У Антона залишилися  батьки та троє братів.

Указом Президента України від 2 травня 2022 року № 293/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі солдата Радовенчика Антона Миколайовича нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).… Детальніше