Війна (2022) – Page 46 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Колос Василь Федорович (31.01.1986-04.06.2023)

Народився Василь в с. Кричильськ, у простій селянській родині. Батьки працювали у місцевому колгоспі. Сам же Василь з дитинства був працьовитим, доброзичливим і дружелюбним, допомагав усім і у всьому, дуже любив тварин.

З 1992 по 2003 роки навчався в Кричильський ЗОШ І-ІІІ ступенів (нині Кричильський ліцей ім. Леоніда Куліша-Зіньківа). Після закінчення школи пішов працювати у місцеве сільське господарство – доглядати за тваринами.

У 2004 році був призваний на строкову військову службу, яку проходив у смт. Десна. З 15 серпня 2015 року брав участь в АТО/ООС, за що був нагороджений відзнакою Президента України. Спочатку проходив навчання на Рівненському полігоні, з 03.09.2015 року – на полігоні в смт. Десна, з 02.01.2016 року – в с. Щастя Луганської обл., а з 11.11.2016 р. – на Яворівському полігоні Львівської обл.

В перший день повномасштабного вторгнення, Василь невагаючись пішов захищати Україну. Був бійцем в/ч А1008, 14-їокремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.

04 квітня 2023 року, під час несення служби, у населеному пункті Куп’янськ, Харківської області, серце воїна зупинилося.… Читати далі

Донов Радіон Зоятанович (03.01.1999-05.03.2022)

Радіон Донов народився 3 січня 1999 року в місті Ужгород. Навчався у школі села Домбоки Мукачівського району. А згодом отримав житло в Ужгороді, де й проживав.

“Я жила вже у Рівному, а в 2021 році підписав контракт зі Збройними силами України. Його не хотіли брати до армії, але Радіон кілька разів приходив, просив і врешті таки став на службу. Спершу проходив навчання на полігоні, хотів приїхати до мене на Новий рік, але не відпустили. Тоді їх направили служити в Луганську область,” – розповідає мама захисника Оксана.

Син та мама постійно підтримували спілкувалися, але 5 березня 2022 року зв’язок обірвався…

“Командир Радіона сказав, що був бій, колона підірвалася, син зник безвісти… Відтоді не було жодної звістки. Лише кілька тижнів тому зателефонував слідчий і сказав, що ідентифікували тіло Радіона у Києві…” – продовжує мама.

23-річний солдат Радіон Донов загинув 5 березня 2022 року на Луганському напрямку. Нарешті тіло захисника повернулося до рідних…

Поховали Радіона Донова на кладовищі “Нове”.

Огоновський Вадим Валентинович (26.06.1985-10.05.2024)

Вадим Огоновський народився 26 червня 1985 року в селі Малий Олексин. Розпочинав навчання у початковій школі Малого Олексина, а потім сім’я переїхала до Квасилова. Саме тут закінчив школу та жив надалі. До Рівного переїхав після одруження разом із коханою Наталею.

“Вадим працював за кордоном долекобійником, але після початку повномасштабного вторгнення в перші ж дні повернувся додому. Він пішов добровольцем, головним аргументом було ” Хто як не я”,” – розповідає дружина Героя Наталя.

“Брат дуже любив Україну. Був справжнім патріотом своєї країни, хіба ж він міг вчинити інакше?” – говорить сестра Героя Тетяна.

Надзвичайно добра людина, хороший друг та побратим, який завжди був готовий прийти на допомогу, люблячий та надійний чоловік боронив рідну землю від агресора не шкодуючи себе, бажаючи кращого майбутнього для родини.

На жаль, 10 травня 2024 року 38-річний солдат Вадим Огоновський помер від отриманих поранень у бою на Донецькому напрямку.

Поховали Вадима Огоновського на кладовищі у Малому Олексині.

Бережний Олександр Олександрович (22.04.1988-16.01.2024)

Народився Олександр у с.Корост в багатодітній родині. Закінчив Коростську ЗОШ І-ІІІ ст. Далі здобував спеціальність будівельника у м.Костопіль. З 1999 по 2000 роки проходив строкову військову службу у смт. Вишневе Київської області. По завершенню служби повернувся в рідне село де працював на різних сезонних роботах. У 2014 році приймав участь в АТО/ООС. За сумлінну службу був нагороджений медаллю за участь в АТО.

01 березня 2022 року був мобілізований до лав 14-го окремого стрілецького батальйону “Полісся”.

6 лютого 2023 року звʼязок родини з Олександром зник. Він був в одній з найгарячіших точок фронту – Бахмуті. Упродовж року родина сподівалася на зустріч з сином, братом, побратимом. На жаль, дива не сталося. Експертиза підтвердила загибель військового. Він мав би повернутися до рідної домівки з довгоочікуваною перемогою, повернутись в обійми батьків, братів та сестер. Радіти життю, будуючи плани на майбутнє. Але життя обірвала війна…

У Героя залишилися два брати, дві сестри, мама та батько, який також захищає кордони нашої країни.

Похований на кладовищі у рідному с.Корост.… Читати далі

Самков Володимир (27.12.2000-12.05.2024)

Володимир Самков народився 27 грудня 2000 року у місті Рівне. Родина жила у Квасилові, тут Володя закінчив школу, тут же навчався у професійному ліцеї на механіка. Працював у столиці в інтернет-магазині.

Коли ж розпочалося повномасштабне вторгнення, Володимир повернувся з Києва додому в Квасилів.

“Життєрадісний, веселий, позитивний хлопець. Він любив баскетбол та риболовлю, читав та писав реп, навіть записали з другом одну пісню на студії. Мав багато друзів та знайомих. Він хотів багато встигнути. Завжди повторював: «Треба жити так, щоб було що згадати. Треба брати від життя все» І саме так жив.

Він пішов добровольцем в «Азов» у лютому 2023 року. Я просила зачекати повістки, але Володя лише сказав: «Мам війна закінчиться, а я навіть не воював». Проходив курс молодого бійця, а тоді вони вирушили в зону активних бойових дій. Мені говорив лише якісь побутові речі, про службу не розповідав. Казав, що мені цього знати не треба,» – розповідає мама Героя Вікторія .

На жаль, 23-річний солдат Володимир Самков, будучи вірним військовій присязі, виявивши стійкість і мужність у бою за суверенітет, територіальну цілісність та незалежність України, загинув 12 травня 2024 року на Донецькому напрямку.… Читати далі

Машлай Андрій (22.12.1985-27.03.2024)

Андрій Машлай народився 22 грудня 1985 року у Рівному. Закінчив Рівненський ліцей №22. Далі була строкова служба в армії, яка проходила у прикордонних військах.

“Потім Андрій змінив чимало робіт, останнім часом працював на будівництвах. Спершу в Рівному, потім за кордоном, а згодом повернувся знову в рідне місто. Коли ж розпочалося повномасштабне вторгнення, Андрій провів дружину та двох синів у Польщу, а сам добровольцем пішов у військкомат. І вже в середині березня розпочав службу в Збройних силах України,” – розповідає мама Героя Людмила.

Про службу рідним розповідав небагато — намагався вберегти від зайвих хвилювань.

“Спершу Андрій проходив навчання на полігоні, а потім його направили у Одесу, де служив у проти-повітряній обороні. Розповідав, як виїжджали в складі мобільних груп. Це йому подобалося. Ми говорили, як військовий з військовим, звісно були гарні моменти, було і те, що не подобалося. Але це служба,” – каже старший брат Героя Павло.

Андрій розповідав, як разом із побратимами облаштовували позиції та бліндажі, як допомагали один одному.

У березні 2024 року Андрія перевели на службу на Донеччину.… Читати далі

Кужель Роман Юрійович, “Ворон” (14.10.2001- 07.08.2023)

Роман Кужель народився у Рівному. Після закінчення школи, число 25, навчався на кухаря та одночасно працював на будівництві, на станції техобслуговування авто. Мав золоті руки, робота просто горіла. Любив автівки, рибалку, спілкуватися з друзями.

Коли розпочалась війна, Роман допомагав у сховищі 25 школи, за тим був членом ДФТГ, а потім разом із хлопцями підписав контракт із ЗСУ.

Він казав: “А хто як не я? Якщо я не піду воювати сьогодні, завтра ви всі мінятимете паспорти на російські”.

Роман надзвичайно любив свого молодшого брата, завжди з повагою ставився до тата (хоч вони не рідні, але з першої зустрічі знайшли спільну мову, підтримували один одного, були справжніми друзями). А ще освідчився коханій, планував одружитися після закінчення війни…

Роман розумів за що саме воює, усвідомлював усю відповідальність, але мав власні плани, мріяв та чекав повернення додому.

На жаль, 7 серпня 2023 року в районі села Козачі Лагері Херсонської області 21-річний солдат Роман Кужель загинув…

Прощання із Героєм відбулося 17 серпня, о 10.00 на майдані Незалежності.… Читати далі

Ничипорук Вячеслав Сильвестрович(28.08.1987-04.11.2023)

Народився Вячеслав у с.Підлісне, тоді ще Дубровицького району. Згодом родина проживала у м.Сарни. Тут у 2002 році закінчив 9-й клас Сарненського НВК «Школа-колегіум» (нині ліцей №1) і продовжив навчання у ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей», який закінчив у 2005 році та здобув спеціальність тракториста-водія.

Вячеслав ще зовсім юним, відразу після закінчення училища, почав трудову діяльність на серйозній та відповідальній посаді — охоронець у Катеринівській виправній колонії №46. Завзятість, наполегливість, відданість своїй справі нового працівника відразу помітило керівництво закладу. І поступово, за відповідальне ставлення до виконання посадових обов’язків, Вячеслав отримав звання молодший сержант внутрішньої служби. Поза роботою він був затятим вболівальником футболу. Намагався не пропустити жодного матчу. Любив готувати і радувати родину різними стравами, смаколиками та випічкою.

Рідні та колеги знають його як чесну та щиру людину. Спокійного та доброзичливого друга, мужнього та не конфліктного працівника.

Як справжній патріот Вячеслав не заховався за посадою, а добровільно 23 лютого 2023 року став до лав ЗСУ. Ніс службу у військовій частині №0641 в 90-му окремому аеромобільному батальйоні імені Героя України старшого лейтенанта Івана Зубкова.… Читати далі

Масюк Григорій Григорович (11.06.1975 -31.10.2023)

Народився Григорій 11 червня 1975 році в селі Селище, що на Любешівщині , Камінь – Каширський район, Волинська область. Шкільні роки майбутнього захисника промайнули у місцевій школі. У 1992 році закінчив школу і продовжив навчання в Любешовському ПТУ. Згодом в Григорія була служба в армії.

Невдовзі після строкової служби в армії, одружився. Його дружина, Анна, родом із с. Кухітська – Воля (тодішнього) Зарічненського району. Переїхав житии, разом з нею у Кухітську – Волю. Впродовж життя, разом з дружиною виховували четверо дітей – троє синів і доньку.

Коли старшого сина призвали до лав ЗСУ, Григорій не зміг всидіти вдома і також пішов захищати рідну землю.

Після навчання за розподілом був призначений командиром міномету мінометного взводу.

. Солдат був командиром 3 міномету мінометного взводу роти вогневої підтримки військової частини А 4447.

Життя героя обірвалося 26 жовтня 2023 року внаслідок вогневого ураження неподалік населеного пункту Роботине Запорізької області.

Похований Григорій Григорович 31 жовтня 2023 року на сільському кладовищі в селі Кухітська Воля.

Кузло Анатолій Петрович (15.03.1984 –31.10. 2023)

Народився Анатолій Кузло 15 березня 1984 року в селі Сварицевичі (тодішнього) Дубровицького району. Шкільні роки майбутнього захисника промайнули у місцевої школи. Проживав з батьками, та після закінчення загальноосвітнього закладу, Анатолій в 2001 році пішов служити в армію. На строковій службі находився у м. Золочів Львівської області. Після армії їздив на заробітки та працював на будівельних роботах. Впродовж всього життя, він проявляв свої хороші якості, завжди сміливий, веселий, відкритий, уважний, завжди життєрадісний.
Невдовзі після строкової служби в армії, одружився. Його дружина, Наталія, родом із с. Серники (тодішнього) Зарічненського району. Після одруження проживали з Наталією в її нідному селі Серники. Згодом в них з дружиною з`явилися двоє синів. Був активним у громадській діяльності. Ніколи не відмовляв у допомозі знайомим, родичам, та друзям. Хороший чоловік та люблячий батько.
На початку повномаштабного вторгнення росії в Україну (26 лютого 2022 року) був мобілізований до лав ЗСУ Мав звання старшого солдата 3 протитанкового відділення протитанкового взводу 1 механізованого батальйону військової частини А1302. Від побратимів отримав позивний “Maestro”, бо дуже гарно співав, не дивлячись на різні життєві обставини.… Читати далі