Гузь Роман народився 5 листопада 1994 року в селі Іллін Рівненського району (до 2021 р. – Гощанського району).
З перших днів повномасштабного вторгнення росії на територію вільної та незалежної України, став на її захист разом зі своїми двома рідними братами.
Роман загинув 3 жовтня в районі населеного пункту Дробишево Донецької області.
Поховали військовослужбовця 9 жовтня 2022 року в рідному селі Ілліні.
В загиблого залишилися батьки та два брати.… Читати далі
Крохмалюк Тарас народився у селі Пустомити Рівненського району (до 2021 р. – Гощанського району). Навчався в Малятинській школі, після закінчення якої поступив у Рівненській професійний ліцей за спеціальністю токар- фрезеровщик. Після завершення навчання проходив строкову військову службу.
З перших днів повномасштабного вторгнення російських військ в Україну, Тарас був призваний на військову службу під час мобілізації.
Загинув Тарас 2 листопада 2022 року під час артилерійського обстрілу поблизу міста Бахмута Донецької області.
Поховали Героя 9 листопада 2022 року на кладовищі в с. Мощони Рівненського району.
У загиблого залишилися батьки, сестра, дружина та донька.… Читати далі
Бур’ян Роман народився 12 травня 1998 року в селі Мощони Рівненського району (до 2021 р. – Гощанського району). Початкову освіту отримав в Малятинській школі. Пізніше сім’я переїхала в село Витків цього ж району. Закінчивши 9-й клас Синівської ЗОШ, здобув середню спеціальну освіту за фахом опоряджувальника-будівельника у ВПУ № 1 м. Рівного.
Захоплювався спортом, зокрема футболом. У студентські роки займався боксом.
З 2018 року призваний на строкову службу, через півроку підписав контракт. У листопаді 2021 року звільнився з армії та повернувся до цивільного життя.
Під час повномасштабної війни Роман знову став на захист України. У лавах 2-го батальйону спеціального призначення «Донбас» Національної гвардії України вирушив боронити рідну країну від російських окупантів.
Старший сержант Роман Бур’ян загинув 26 травня 2022 року в районі селища Синецьке Луганської області.
Поховали захисника 25 червня 2022 року в рідному селі Виткові.
У загиблого залишились батьки, сестри, дружина та 1-річна донька.
Указом Президента України від 04 серпня 2022 року № 558/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі старшого сержанта Бур’яна Романа Святославовича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).… Читати далі
Мохотонко Іван Володимирович – старший солдат, учасник АТО, в 2015-2016 роках перебував на передовій у зоні антитерористичної операції.
Під час оголошення загальної мобілізації в Україні був призваний до лав ЗСУ.
Героїчно загинув, назавжди залишивши в пам’ять про себе нашу вдячність за хоробрий спротив російським окупантам.
У загиблого Героя залишились батьки, дружина, двоє неповнолітніх дітей – син та донька.
Поховали Героя на кладовищі в с. Перенятин Дубенського району (до 2021 року – Радивилівський район).
Указом Президента №194/2022 від 31 березня 2022 року «за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» старшого солдата Мохотенка Івана Володимировича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).… Читати далі
Нисинець Василь народився дев’ятого січня 1991 року в селі Городище Березнівського району.
Трудову діяльність Василь Нисинець розпочав у спецпідрозділі в грудні 2012 року на посаді поліцейського-водія. В органах внутрішніх справ він служив понад дев’ять років. Активно займався спортом, захоплювався самбо. Брав участь у спортивних змаганнях, на його рахунку — не одна перемога, не одна медаль і кубок.
У 2016 році після ретельного відбору Василь Нисинець став частиною новоствореного спецпідрозділу КОРД. Працював старшим інспектором 4-го відділу з проведення спеціальних операцій (штурмового) управління КОРД Головного управління Національної поліції в Рівненській області. Згодом обрав вузьку спеціалізацію — кінолога.
Виконуючи бойове завдання, о четвертій годині ранку 22 травня, капітан поліції героїчно загинув на 31-му році життя в с. Вільноандріївка, Запорізької області.
Без батька залишилася дворічна донька.
Поховали полеглого правоохоронця поряд із могилою батька в селі Городище колишнього Березнівського району
Ільченко Олександр народився 20 серпня 1974 року в смт Гощі Рівненського району (до 2021 р. – Гощанського району). Тут минуло дитинство та шкільні роки. Після закінчення 9-го класу вступив до Квасилівського середнього професійно-технічного училища №16, де здобув професію штукатура, облицювальника-плиточника. Уже з липня 1993 року Олександр розпочав свій трудовий шлях. 9 листопада 1996 року одружився. У шлюбі народилося двоє дітей: дочка Ольга та син Дмитро. Заради благополуччя сім’ї багато працював, неодноразово їздив на заробітки за кордон, зокрема, 2 роки працював за контрактом у Канаді.
27 лютого 2022 року Саша добровольцем записався до лав ЗСУ. Прийнявши військову присягу, проходив навчання на полігоні. Після навчання його відібрали до 57 ОМПБр імені Костя Гордієнка, розподіливши у 42-й батальйон бойовим медиком 1-го механізованого взводу 2-ої механізованої роти, з позивним «Охотник».
11 травня 2022 року Олександр Ільченко загинув поблизу населеного пункту Тошківка Луганської області.
Поховали Олександра 20 травня 2022 року в рідній Гощі.
У Героя залишились дружина та двоє дітей.
Рішенням сесії Гощанської селищної ради Рівненської області №1729 від 30 вересня 2022 року вулицю у смт Гоща, на якій народився і виріс Олександр Ільченко, перейменовано на його честь.… Читати далі
Петро Пилипчук народився 13 липня 1979 в с. Довгалівка Дубенського району (до 2021 року – Радивилівський район). Навчався у Довгалівській ЗОШ І-ІІІ ст. Завершив заклад на рівні дев’яти класів.
Закінчивши курси трактористів, Петро поповнив колектив механізаторів місцевого колгоспу.
З 2014 року брав участь у зоні проведення АТО, ООС. В 2021 році вступив на контрактну службу в ЗСУ. З перших днів повномасштабного вторгнення російських окупантів став на захист своєї держави.
Загинув 14 травня 2022 року у с. Успенівка Гуляйпільського району Запорізької області, під час виконання бойового завдання по захисту незалежності України.
У загиблого Героя залишилась сестра.
Поховали Героя у рідному селі Довгалівка.… Читати далі
Степанюк Сергій народився 6 листопада 1966 року в селі Синів Рівненського району (до 2021 р. – Гощанського району).
Навчався в Синівській середній школі. Після закінчення восьмого класу продовжив навчання у Соснівському ПТУ, де здобував освіту муляра-штукатура.
В 1985 році був призваний на строкову службу, яку проходив у місті Калініграді, демобілізувався у званні старшого сержанта.
У 1988 році одружився, в 1992 році в сім’ї народилася перша донечка Катя, а через рік друга донечка Надя. Спочатку молода сім’я проживала в місті Рівному, але згодом повернулися жити до рідного села Синів.
Працював в будівельній бригаді колгоспу ім. Мічуріна, пізніше різноробочим на різних підприємствах, зокрема і в Польщі.
6 березня 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ, служив в 68-й єгерській бригаді.
Старший сержант Степанюк загинув 13 травня 2022 року внаслідок мінометного обстрілу в районі села Новомайорське Донецької області.
Прощання з Сергієм Степанюком відбулося 20 травня 2022 року в селі Синів Гощанської селищної ради, чин похорону відслужено в Церкві Івана Богослова. Похоронили Сергія в рідному селі.… Читати далі
Олександр Мартинюк народився 22 жовтня 1974 року в с. Яполоть Дубенського району (до 2021 року – Костопільський район). Закінчив місцеву школу. Проживав у м. Києві, працював комірником ТОВ «ТВГ український прапор».
Герой відстоював територіальну цілісність нашої Батьківщини з самого початку неоголошеного вторгнення росії, був учасником АТО у 2015 -2016 роки.
24 лютого 2022 року пішов добровольцем боронити рідну землю.
26 жовтня 2022 року під час мінометного обстрілу поблизу населеного пункту Одрадівка Донецької області загинув старший солдат Мартинюк Олександр Анатолійович, захищаючи волю та незалежність України.
Похоронили воїна на місцевому кладовищі в селі Яполоть.… Читати далі
Микола Марчук народився у селі Горбів тоді ще Гощанського району. Навчався у Дроздівській школі, а по завершенню пішов служити в армію. Додому повернувся із сержантськими погонами. Життя своє поєднав із зв’язком — спершу займався монтажем телефонних ліній, а за тим — інтернет-кабелів.
З початком війни у військкоматі записався добровольцем.12 жовтня Микола отримав повістку і був відправлений в Авдіївку.
46-річний сержант Микола Марчук загинув 30 жовтня в наслідок танкового обстрілу поблизу Авдіївки на Донеччині…
Поховали Миколу Марчука на малій батьківщині, у селі, де живе мама, на Горбівських горбах.… Читати далі