Війна (2022) – Page 5 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Лагода Анатолій Анатолійович (06.06.1978-20.02.2025)

Анатолій Лагода народився 6 червня 1978 року, житель Острога. Навчався у Рівненському державному гуманітарному університеті за спеціальністю «Народна художня творчість». Анатолій був вокалістом і гітаристом власного гурту «Стара хата», з яким виступав понад 20 років. Останні 15 років працював у місцевому будинку культури та Острозькому вищому професійному училищі, де вів вокально-інструментальний гурток. Захисник вступив до лав Збройних сил України 4 березня 2022 року. За три роки служби він здобув репутацію справжнього воїна.

Загинув солдат Анатолій Лагода 20 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Поховали військовослужбовця в Острозі.

Кириченко Руслан Володимирович, позивний “КУБА”(10.11.1997- 03.01.2024)

Кириченко Руслан Володимирович народився 10 лютого 1997 року в селі Жуківка Буринського району Сумської області. Після закінчення 9 класів Жуківської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів, продовжив навчання в Конотопському індустріально-педагогічному фаховому коледжі Сумського державного університету за спеціальністю «Будівництво та експлуатація будівель та споруд». За спогадами однокурсників та викладачів, Руслан був відповідальним, самостійним, вимогливим до себе, здатним приймати правильні рішення і в той же час щирим, відкритим, дружелюбним, готовим прийти на допомогу. Після закінчення навчального закладу, проходив строкову військову службу у танкових військах.

Після повномасштабного вторгнення російських агресорів на територію України, у жовтні 2022 року, не вагаючись, як справжній чоловік, став на захист незалежності та суверенітету рідної країни, поповнивши лави Збройних Сил України. Під час війни, у грудні 2022 року, Руслан одружився зі своєю коханою дівчиною – дубенчанкою. Молода родина певний час проживала у Дубні. Одруження під час війни для них – це непохитна віра в те, що кохання переможе війну, його не заглушити ворожими вибухами, не спалити в пожежах, не зламати, це віра в близьку перемогу українського народу над російськими загарбниками.… Читати далі

Василюк Максим Васильович (21.04.1999-15.12.2024)

ВАСИЛЮК Максим Васильович народився 21 квітня 1999 року у місті Дубно Рівненської області. Впродовж 2006-2015 років навчався у Дубенській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №6. Після закінчення 9-го класу вступив до Дубенського вищого художнього професійно-технічного училища, де здобув фах «Різьбяр по дереву та бересту. Столяр будівельник».
Свою військову службу розпочав у квітні 2019 року, спочатку як строковик, а згодом продовжив службу на контрактній основі. Служив стрільцем у складі 101 окремої бригади охорони Генерального штабу Збройних Сил України, пізніше був переведений на посаду навідника.
Він брав участь в антитерористичній операції, воював в гарячих точках Донецької та Харківської області, мав посвідчення учасника бойових дій та був нагороджений грамотою за сумлінне виконання службових обов’язків.

У 2023 році Максим одружився. Тож вдома на нього постійно чекала кохана дружина. Молодий чоловік дуже любив життя, був надзвичайно доброю і чуйною людиною, завжди намагався прийти на допомогу потребуючим, дуже любив тварин і навіть рятував котиків з позицій.
29 січня 2024 року воїн був переведений до 47 окремої інженерної бригади на посаду водія-сапера. … Читати далі

Мурзак Валентин Васильович, позивний «Мозолик»(24.08.1978-16.09.2022)

Мурзак Валентин Васильович (позивний «Мозолик») народився 24.08.1978 р.в м. Костопіль Рівненської області. З 1985-1993 р. навчався в школі №6 м. Костопіль, після закінчення вступив до Дубнівського училища культури по класу гри на музичних інструментах ( клас труба). 12 листопада 1996 р. був призваний на службу в ЗCУ. Службу проходив в Закарпатській обл. м. Перечин. Показав гарні результати на службі, мав командирські якості, за що був призначений командиром самохідної артилерійської установки, користувався авторитетом у командирів. Після демобілізації з армії у 98-у році переїхав в місто Одеса .
У 1999р. Валентин одружився на Альоні Василівні та виховував сина Владислава. Мав власний бізнес з продажу речей та мототехніки. Працював начальником охорони на промисловому ринку. У 2019р. переїхав разом із дружиною до села Лозове Вінницької області, де займались сільським господарством. Разом із дружиною працювали на ягідно-фруктовому приватному підприємстві у селі Лозова.
З початку повномасштабного вторгнення окупантів в Україну не міг знайти собі місця та рвався на фронт його зупиняла дружина та пояснювала що він має стару травму коліна. Та коли йому було вручено повістку, без вагань пішов до військкомату та мобілізувався до лав Збройних Сил України.… Читати далі

Фесовець Володимир Віталійович (13.07.1996 – 14.08.2024)

Володимир народився та проживав у місті Сарни. Був роботящим, не цурався жодної роботи. Дуже любив дітей, цінував прості речі та щиро радів життю. Він був добрим і привітним, завжди готовим прийти на допомогу, ніколи не залишався осторонь чужої біди.
Після закінчення Сарненського ВПУ №22 здобув фах автомеханіка. Машини, техніка, механізми були його стихією. Навіть працюючи різноробочим, він завжди знаходив час на улюблену справу: лагодити й «оживляти» мотори.

У травні 2024 року Володимир став до лав Збройних сил України. Спочатку — у військовій частині А4886, згодом — кулеметником у частині А4056 у складі 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша. Без вагань прийняв рішення стати на варті свободи, бо вірив, що бореться за майбутнє своєї країни, своїх близьких. Його позивний — «Вовчик». Попри всі труднощі війни, він не втрачав почуття гумору, був душею колективу й опорою для побратимів.

14 серпня 2024 року в районі населеного пункту Межове на Донеччині Володимир не повернувся з бойового завдання. Упродовж дев’яти місяців рідні й близькі жили надією, чекали бодай найменшої звістки.… Читати далі

Христич Євген Миколайович, псевдо “Жека”(18.08.1979-04.02.2024)

Євген Христич народився 18 серпня 1979 року у м.Рівне. Закінчив Рівненський ліцей №15, а потім – радіотехнічне училище за спеціальністю “Монтажник радіоапаратури та приладів”. Після закінчення, служив строковиком в Українській армії в м. Києві.

Служба народові України розпочалась з армійської підготовки строковика. А згодом добровольцем пішов захищати країну в зону проведення антитерористичної операції. Упродовж 2015-2016 років брав участь в бойових діях на сході країни, нагороджений медалями і відзнаками Президента України. Із 2019 року Євген служив за контрактом три роки, пройшов навчання на професійного розвідника.

У перші дні повномасштабного вторгнення у 2022 році був призваний Рівненським територіальним центром комплектування у зону активних бойових дій.

“Євген командував групою розвідників, з якими разом здійснив не один вихід на завдання. Завжди дбав про своїх бійців, зберіг життя усіх підлеглих. Справжній військовий, до якого за порадою приходили бійці з інших підрозділів”, – розповідають рідні.

Щирий патріот України, він завжди казав “Якщо не я, то хто”. Відповідальний, чуйний і готовий у будь-яку хвилину прийти на допомогу побратимам, знайомим та близьким.… Читати далі

Білик Юрій Олександрович (06.08.1975-16.11.2024)

Юрій Білик народився 6 серпня 1975 року. Навчався у Дубенській загальноосвітній школі №6 та Дубенському професійно-технічному училищі. До служби Юрій Білик працював на комунальному підприємстві “Дубноводоканал”.

Юрій Білик зник безвісти 16 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання в районі Кізомису на Херсонщині. Інформація про встановлення факту смерті надійшла 10 червня.

Впродовж кількох місяців військовослужбовець вважався зниклим безвісти і лише днями надійшло підтвердження про його загибель.

Завтра, 13 червня, о 10.00 годині на майдані Незалежності міста Дубна відбудеться прощання з полеглим воїном. Після прощальної церемонії чин похорону буде звершено у Свято-Георгіївському храмі м.Дубно (вул.Садова). Алеї Слави.

Юрій Білик був неодруженим, дітей не мав. У полеглого воїна залишилася мати.

Поховали Юрія Білика на Алеї слави, що на кладовищі по вулиці Семидубській. 13 червня у Дубні оголосили Днем жалоби.

Попович Олег Анатолійович (03.07.1971- 24.12.2023)

Народився Олег у м.Сарни. Спочатку проживав по вул. Гагаріна (нині Костопільська). До 3-го класу навчався у ЗОШ №3. Коли помер тато, по сімейних обставинах, навчався у Чудельській школі-інтернат, тому що на той час мама була за кордоном. У дитинстві цікавився спортом – грав у волейбол за команду м.Сарни. Захоплювався риболовством – був завзятим рибалкою. Після закінчення школи навчався у ВПУ-22 на тракториста. З 1990 по 1992 роки Олег проходив строкову військову службу в армії. Після служби працював кочегаром майже у всіх державних структурах.

Згодом Олег Анатолійович одружився і проживав з дружиною по вул. Дачна. У молодого подружжя народилося двоє діток і для кращого забезпечення сім’ї Олег почав їздити по заробіткам. Деякий час працював продавцем на ринках у багатьох населених пунктах Сарненського району, також майже десять років працював на пилорамі. До призову Олег Попович працював у ТзОВ «Епіко».

Коли діти виросли Олег Анатолійович з дружиною вирішили почати нове життя: продали свій будинок і знову переїхали у мікрорайон «село сарни» придбавши там житло на вул.Коцюбинського.… Читати далі

Шабадах Всеволод Олександрович (27.10.1988- 24.03.2025)

Народився Всеволод Шабадах 27 жовтня 1988 року в місті Харків, невдовзі разом з мамою переїхали до Шепетівки, де було коріння його роду. Коли мама, Нонна Всеволодівна, викладач музичної школи, була на роботі, хлопчика доглядала бабуся – Ірина Михайлівна.

Маленького Всеволода в дитинстві всі лагідно називали Ясиком за те, що змалку він ніби випромінював світло, був добрий, лагідний та непосидючий. Таким залишився на все життя. Згодом хлопчик пішов у садочок цукрового комбінату. З 1995 по 2005 рік навчався в загальноосвітній школі №1. Займався в музичній школі по класу фортепіано та вокалу. Улюбленими були заняття в класі декоративно-вжиткового мистецтва. Пройшовши основний курс навчання в музичній школі, хлопчику дуже захотілося опанувати ще один інструмент – барабани, що й стало справою всього життя. У 2006 році юнак вступив до Рівненського Державного гуманітарного університету, на факультет естрадного виконавства, навчався з великим задоволенням та ентузіазмом. Скромний, невибагливий, щирий, Всеволод був справжнім другом та надійним товаришем. Після закінчення працював викладачем ударних інструментів Костопольської дитячої музичної школи.

Навчаючись у виші, разом з друзями-музикантами грав у музичному гурті.… Читати далі

Іванішин Тарас Вікторович (24.06.1984-11.09.2023)

Тарас Іванішин народився 24 червня 1984 року в Костополі. Навчався у школах №2 та №8, закінчив Костопільський будівельно-технологічний коледж. Працював на різній роботі, їздив на заробітки. Захоплювався байкерським рухом. Мріяв створити сім’ю і мати дитину, розпочав ремонт своєї оселі, але закінчити не встиг – почалася війна. Тарас одразу пішов до військкомату, де стояла велика черга охочих. Йому спочатку відмовили, сказали чекати.

На службу Тараса Іванішина призвали у липні 2022 року. Двічі його забирали на збірний пункт, і двічі після співбесід, на яких він казав, що хоче служити і захищати країну, повертали додому. Утретє повістка прийшла у перші дні 2023-го. Після проходження медкомісії Тарас Іванішин у лютому 2023 року став до лав ЗСУ і склав присягу.

Спочатку проходив підготовку у навчальному центрі, потім його приписали до 82-ї десантно-штурмової бригади й перекинули у Миколаївську область, потім – у Дніпропетровську. Під час навчання Тарас здобув фах водія, а також пройшов на місці курс тактичної медицини й одержав сертифікат. Числився водієм десантно-штурмового відділення.
У червні 2023-го його підрозділ перекинули на Запорізький напрямок фронту.… Читати далі