Війна (2022) – Page 72 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Синюк Олександр Олександрович (03.11.1989-28.12.2022)

Олександр Олександрович Синюк народився 03 листопада 1989 року в селі Бронне що на Березнівщині. Навчався в Броненській ЗОШ І-ІІІ ступенів. З 2002 року сім’я переїхала на постійне місце проживання в село Друхів. Веселий, енергійний, товариський хлопець відразу став своїм серед нових однокласників. Хоча вчився Саша посередньо, він любив читати книги, брав активну участь у житті школи. Особливо любив уроки фізичного виховання та допризовної військової підготовки. А ще свого класного керівника, вчителя фізкультури та військової підготовки Мороза Ігоря Андрійовича, який зумів створити міцне спортивне ядро в школі. Брав участь у всіх спортивних змаганнях не тільки в школі, а й захищав честь школи в районі з усіх видів спорту.

Після закінчення в 2007 році Друхівської ЗОШ І-ІІІ ст. навчався в Рівненському ВПТУ №1.Здобув професії маляра, штукатура і плиточника.

Ще в школі закохався в Баранчук Людмилу Василівну, яка потім стала його дружиною. У пари в 2009 році народився син Антон. На жаль, подружнє життя в молодої пари не склалось, але Саша завжди підтримував міцні стосунки з сином.… Читати далі

Пінчук Геннадій Іванович, позивний “Шериф” (03.12.1968-28.12.2022)

Народився Генадій Іванович в селі Хиночі Володимирецького району, був найстаршим в сім’ї, де росло четверо синів. Закінчив школу, потім у ПТУ здобув професію електрика. Строкову військову службу проходив у Афганістані. Закінчив Івано-Франківську школу міліції, працював у Володимирецькому районі дільничним. Продовжив навчання в Національній академії внутрішніх справ, після закінчення якої працював у УБОЗі УМВС в Рівненській області, а затим дільничним в Рівненському районі.З 2001 року і до виходу на пенсію у 2011 жив і працював у Клевані.

15 березня 2022 року , Генадій добровільно вступив до лав ЗСУ. У квітні Пінчук Генадій Іванович воював на Авдіївському напрямку у 110 ОМБр ім. Генерал-Хорунжого Безручка.19 травня він отримав осколкове поранення ноги, Після лікування повернувся назад у Авдіївку, був старшим на позиції, де 26 грудня, на світанку, коли він розносив побратимам боєкомплект, його смертельно поранив снайпер.28 грудня вночі життя Пінчука Г.І. обірвалось.

Поховали Героя на кладовищі Клевань 1

Доценко Денис Андрійович (22.06.2002-23.01.2023)

Денис Доценко народився 22 червня 2002 року у селі Бистричі Березнівського, нині Рівненського району. Навчався у місцевій ЗОШ. Потому навчався в Сосновому, де в місцевому ліцеї здобував професію штукатура-лицювальника, маляра. У Соснівському центрі дитячої та юнацької творчості відвідував гурток туризму. Строкову службу проходив у Національній гвардії України. Денис був неодружений.

З початком російської агресії пішов захищати Батьківщину від московських окупантів, став гранатометником у взводі оперативного призначення. Денис був опорою багатодітної сім’ї як єдиний син для батьків та брат для п’ятьох сестричок, які з нетерпінням чекали на повернення рідної людини, адже всі надії були на молодого та енергійного хлопця.

У боях поблизу населеного пункту Мала Токмачка Запорізької області його важко поранили. Лікарі, на жаль, не змогли врятувати життя молодого бійця.

Помер Денис Доценко 23 січня 2023 року.

Відспівування героя відбулося у місцевому Свято – Миколаївському храмі УПЦ, в якому взяло участь одинадцять священників.

Поховали Героя на сільському кладовищі поруч з могилами героїв-односельців.

Савін Андрій Юрійович (11.12.1987- 26.01.2023)

Андрій Савін народився у Рівному. Закінчив 23 місцеву школу, навчався у кооперативному коледжі, а за тим здобував вищу освіту кухаря-технолога в Полтаві. Працював барменом у ресторані “Спорт” багато років, разом із дружиною виховували двох діток — 12-річну Дарину та 9-річного Сашка.

“Якщо можна так сказати, то Бог здійснив мою головну мрію — подарував мені найкращого чоловіка та батька для дітей,” – розповідає дружина Героя Віта.

Війна прийшла у життя раптово, а вже у серпні Андрія мобілізували. У день Незалежності — 24 серпня — склав присягу на вірність України, хоч раніше в армії не служив.

“Андрій не відчував страху, казав, що розуміє заради чого йде, заради майбутнього дітей,” – пригадує Віта.

Надзвичайно люблячий, добрий, Андрій любив свою справу, захоплювався будівництвом, залюбки опоряджував дачу. Як справжня душа компанії, знайшов багато друзів і у війську.

“Він говорив, що після закінчення війни ми будемо дуже багато подорожувати. Адже тепер мав друзів у різних куточках нашої країни — вони домовлялися, що після перемоги обов’язково приїдуть один до одного в гості,” – продовжує дружина.… Читати далі

Простаков Владислав Володимирович (08.01.1990- 03.12.2023)

Владислав Простаков народився у Рівному, навчався у Національному університеті водного господарства та природокористування на економічному факультеті. До повномасштабної війни Владислав монтував системи опалення.. Хлопець ріс без батьків, в армії не служив, але у перші дні вторгнення Росії в Україну пішов добровольцем у військкомат.

.Упродовж усього дня 3 грудня 2022 року нашій військові тримали оборону в районі населеного пункту Яковлівка на Донеччині. В наслідок наступу ворога та вимушеного відступу українських захисників зв’язок із 32-річним стрільцем-санітаром солдатом Владиславом Простаковим був втрачений. У подальшому його тіло знайшли та упізнали у встановленому законом порядку.

Поховали Героя в Рівному на кладовищі “Нове”

Глинський Артур Андрійович (14.04.2001-13.09.2022)

13 вересня, у бою з російським окупантом, захищаючи незалежність та територіальну цілісність України, поблизу населеного пункту Таврійське, що на Херсонщині, поліг ще один воїн – захисник, командир вогнеметного відділення вогнеметного взводу роти радіаційного, хімічного, біологічного захисту старший солдат ГЛИНСЬКИЙ Артур Андрійович (2001 р. н.), житель с. Рогізне.

Артур, захищав Україну від рашистів ще із 2020 року.

13 вересня у боях поблизу села Таврійське, на Херсонщині, загинув командир вогнеметного відділення роти радіаційного, хімічного, біологічного захисту, старший солдат Артур Глинський.

Артур, захищаючи рідну неньку-Україну від російського окупанта ще із 2020 року, не вагаючись, віддав найцінніше, що тільки мав – власне життя.

Йому був лише 21 рік… Без чоловіка залишилася дружина, без батька – маленька дитина, без сина – батьки, без брата – сестри…

Теленський Олександр Олександрович (28.04.1983-07.06.2022)

Олександр Теленський народився 28 квітня 1983 року. ВІн родом з села Ялтушків Барського району Вінницької області.Із своєю майбутньою дружиною Іванною познайомився в Києві, де був на роботі. Згодом одружися. Мали пятеро дітей.

Після вручення повістки у військкомат, він пройшов медкомісію і 12 березня був командирований на проходження навчання у Кам’янець – Подільський.Він єдиний з тих, хто разом з ним навчався військової справи, потрапив на Східний напрямок. Спочатку відправили в Краматорськ, під Рубіжне, пізніше Лисичанськ.

Під час виконання бойового завдання в зоні проведення воєнних дій на території Луганської області загинув житель села Вовковиї Олександр Теленський, якому у квітні 2022 року виповнилося 39.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Героя, який віддав своє життя за мир та спокій на рідній землі, відзначено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. (посмертно).

Публікації про Теленського О.

Нещадний російський окупант забирає життя кращих. Важко сприймати смерть наших захисників. Ще важче знайти слова втіхи і підтримки для рідних, близьких та знайомих Олександра.… Читати далі

Теслюк Віталій Дмитрович (01.07.1986-28.02.2022)

Теслюк Віталій народився 01.07.1986 року в селі Глибока Долина Дубенського району Рівненської області. В 1992 – 2001р. навчався в Глибокодолинській ЗОШ.

Після закінчення школи в 2001 вступив до ВПУ № 25 смт. Демидівка, де продовжив навчання. У 2005 році був призваний на строкову службу до Збройних Сил України. Службу проходив у місті Львові в рядах ВДВ. Після демобілізації із ЗСУ одружився. У сімї народилося двоє дітей: 2008 р.н. та 2012 р.н.

Працював в охоронних фірмах міст Луцька та .Хмельницького. 12 лютого 2015 року був мобілізований до збройних сил України. Відтоді декілька разів підписував контракт і проходив службу в різних місцях України. Спочатку служив у Дубенській військовій частині №130, потім у Дубенській військовій частині №131. Підготовку до бойових дій проходив на військових полігонах Житомира, Яворова та Нового Лану.

Шість разів брав участь у зоні бойових дій на сході України.

ВІталій Теслюк загинув 28 лютого 2022 року захищаючи цілісність та незалежність України на сході нашої держави в районі міста Оріхів Запорізької області.… Читати далі

Стібиш Артур Віталійович (23.03.2003-26.02.2022 )

Стібиш Артур Віталійович, народився 23 березня 2003 року, в с. Княгинине, Дубенського Району, Рівненської області.
З 2009 по 2020 роки навчався у Княгининському ліцеї.
Після закінчення ліцею у 2021 році був призваний на строкову службу (охорона генерального штабу) у м. Київ. Загинув внаслідок обстрілу 26 лютого 2022 року у м. Києві, на вул. Берестецькій. Герою було всього 19 років.

Похований на кладовищі рідного села Вишневе Дубенського району.
20 липня 2022 року солдата посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня: «за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність
військовій присязі».

Потамашнєв Назар Петрович (05.10.1988-13.09.2022)

Потамашнєв Назар Петрович народився 5 жовтня 1988р у селищі Демидівка Рівненської області. Навчався у Демидівському ліцеї. У 2012 році Назар одружився з Наталею Зубрицькою. 10 лютого 2013 року у них народився син Олексій, але подружжя згодом розлучилося. Назар став на захист України ще у вересні 2016 р., добровольцем брав участь в АТО, де прослужив два роки. Після був комісований за станом здоров’я.

Звістка про повномасштабне вторгнення росії застала Назара в Польщі, де він працював на підприємстві і уже 1 березня Назар повернувся в Україну та одразу пішов до військкомату.

Рідні вмовляли його не йти на війну – бо ж має сім’ю, є про кого дбати… але Назар наголошував що не може вчинити інакше. липня 2022 року Назар у друге одружився з Інні Завада, а через два дні після шлюбу вирушив на Схід.

Життя Назара обірвалося 13 вересня о 3:00 під час виконання бойового завдання у місті Лозова Харківської області.

Йому було лише 33 роки.

Публікації про Потамашнєва Н.

Демидівщина попрощалася з героєм.… Читати далі