Війна (2022) – Page 85 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Воронко Віталій Сергійович, «Механ» (29.07.2000-05.10.2022)

Воронко Віталій народився 29 липня 2000 р. в селі Сварицевичі Сарненського району (до 2021 р. – Дубровицького району). Закінчив Сварицевицьку загальноосвітню школу I- III ступенів.

У 2020 р. Віталія призвали в ряди Збройних Сил України. Проходив службу у військовій частині м. Ужгорода Закарпатської області за двома спеціальностями “Артилерист” і “Водій-механік”. У березні 2021 р. зарахований до складу частини, що брала участь у воєнних діях на сході України. Був там 9 місяців.

Віталій Воронко 5 жовтня 2022 р. загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Гаврилівка Херсонської області.

8 жовтня 2022 р. Дубровицька громада попрощалася зі своїм захисником. Похоронили Героя в рідному селі Сварицевичі.

В загиблого залишилися батьки та сестри.

Наказом командувача Оперативного угруповування військ від 29 вересня 2022 року №188 солдата Воронка Віталія Сергійовича нагороджено медаллю «Каховка».

Відповідно до указу ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ від 22 червня 2022 року №433 солдат ВОРОНКО Віталій Сергійович був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.(посмертно)… Читати далі

Придюк Микола Миколайович (16.06.1993-24.09.2022)

Придюк Микола народився 16 червня 1993 року в м. Дубровиці Рівненської області.

У 2010 році вступив до НУВГП на спеціальність екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування, згодом у магістратуру, які закінчив у 2015 році за спеціальністю прикладна екологія та збалансоване природокористування, отримав кваліфікацію інженер з охорони навколишнього середовища.

З початком повномасштабного вторгнення Микола Придюк долучився до лав Збройних сил України. Командир кулеметного взводу захищав свою родину та Батьківщину на різних ділянках фронту. 24 вересня 2022 року при виконанні бойового завдання в Донецькій області воїн загинув.

28 вересня 2022 р. у с. Крупове, жителі Дубровицької громади провели в останню путь свого земляка, Придюка Миколу. Поховали Героя на Крупівському кладовищі.

У загиблого залишилися дружина, донька та батьки.… Читати далі

Гаврилюк Олег Олександрович (1966 ? -17. 05.2022)

Усе своє професійне життя 56-річний рівнянин Олег Гаврилюк провів за кермом автівки. І це мало кого дивувало, бо ж з машинами завжди був на «ти». Останні роки працював водієм у ТОВ «Віксус». А коли у перші дні війни пролунав дзвінок із військкомату, то він не сховався.

У ЗСУ Олег Гаврилюк був заступником начальника навчального курсу в школі танкістів у Чернігівській області. Під час ракетного удару 17 травня по селищу Десна на Чернігівщині 56-річний військовий з Рівненщини Олег Гаврилюк та ще понад 80 людей загинули.

Попрощалися із загиблим 24 травня на території Свято-Покровського Собору.

Поховали Героя на кладовищі «Нове».

Без чоловіка залишилася дружина Ірина, без батька двоє дітей Ярослав та Анастасія.… Читати далі

Симонюк Андрій Вікторович (21.09.1981-12.10.2022)

Симонюк Андрій Вікторович народився 21 вересня 1981 року в смт Володимирець Рівненської області. В період з 1988 року по 1995 рік навчався в загальноосвітній школі № 125 м. Казань, республіка Татарстан, російської федерації.

У 1995 році вступив до Казанського Суворовського військового училища, яке закінчив у 1998 році. З 1998 по 1999 рік проходив військову службу та навчався в Казанській філії військово-артилерійського університету, м. Казань.

У вересні 1999 року переїхав на проживання в Україну, м.Рівне. Навчався в Українському державному університеті водного господарства та природокористування, де отримав повну вищу освіту за спеціальністю «підйомно – транспортні, будівельні, дорожні, меліоративні машини і обладнання та здобув кваліфікацію інженера – механіка.

Свою трудову діяльність Андрій СИМОНЮК розпочав у липні 2002 року на посаді інженера, пізніше переведений на посаду заступника начальника транспортного цеху, а згодом начальником транспортного цеху АТ «Рівневтормет». В період з 2005 по 2009 рік працював на посадах менеджера Приватного підприємства «РОМ» та ТОВ «Українська сірникова фабрика».

З травня 2009 року працював на державній службі в органах Мінприроди України, де пройшов шлях від провідного спеціаліста до начальника відділу.… Читати далі

Зубар Олександр Олексійович (21.07.1966-07.10.2022)

Олександр Зубар народився у селі Бутове на Луганщині. Навчався у місцевій школі. У 1993 у Старобільському профтехучилищі здобув фах електрогазозварювальника. Працював на підприємстві зі збору та переробки металу.

У 1988 році одружився з Ольгою, виростили двох діток – Маргариту та Олексія.

На початку 2000-них роботи було не так багато, тож подружжя взялося за обробку паїв. Вирощували зернові, овочі, а згодом побудували теплиці. Захищав Україну з 2014 року, брав участь у звільненні Новоайдару, Щастя та в боях за Металіст.

Саша був спершу у самообороні, а потім у батальйоні «Айдар»

3 липня 2022 року машина, в який він був за кермом підірвалися на мині.

Захисник помер у лікарні після лікування від важких опіків, отриманих на полі бою.

Без чоловіка, батька, дідуся і сина лишилися дружина, донька, син, онучка та 90-річна мама.

Поховали воїна на кладовищі “Нове”.

У Рівному попрощалися з воїном Олександром Зубарем

“Мало тут бути прощання, а у Дніпрі поховання. У понеділок планували, що тут буде прощання на Майдані і одразу вони виїжджають на Дніпро і там хотіли ховати, ну бо ближче там додому і вони в Дніпрі просто жили, як виїхали з Луганщини.

Байчура Роман Миколайович (06.06.1986-25.07.2022)

Байчура Роман Миколайович народився 6 червня 1986 року в селі Поліське Березнівського району Рівненської області. У 2001 році закінчив Поліську ЗОШ І-ІІ ступенів. Після школи навчався У Соснівському ВПУ №8 де здобув професію столяра-будівельника. Роман у мирному житті працював на різних будівельних роботах.

Коли розпочалося масштабне вторгнення до України пішов добровольцем на війну. Спочатку був направлений у Володимир Волинський, військова частина А 1008, а потім у Донецьку область.

Загинув Роман Байчура 25 липня у боях з російськими окупантами поблизу населеного пункту Берестове Донецької області.

Батьки втратили сина, дружина – чоловіка, двоє малолітніх синів – тата.

Заупокійна служба за загиблим захисником відбулася у Свято-Михайлівській церкві села Поліське.

Мамчур Олександр Богданович (26.08.1986-04.10.2022)

Мамчур Олександр народився в Городищі, навчався в Городищенський ЗОШ. Служив в органах внутрішніх справ 14 років, сім з них очолював вибухотехнічний колектив поліції Рівненщини. Начальник вибухотехнічної служби ГУНП , був одним із кращих у своїй професії, професіонал із великої літери. На його рахунку – тисячі знешкоджених боєприпасів та десятки кілометрів зачищеної території.

36-річний Олександр Мамчур перед загибеллю працював над розмінування деокупованих районів Харківської області. До цього цим же впродовж двох місяців займався на Київщині.

Урівноважений та розсудливий, відповідальний та обережний, був прикладом для колег. Він був другом, який завжди допоможе, порадить і підтримає. Це професіонал із великої літери.

Життя начальника вибухотехнічної служби ГУНП в Рівненській області, рівнянина, підполковника Олександра Мамчура обірвалось 4 жовтня на Харківщині внаслідок вибуху ворожого боєприпасу.

Прощальну панахиду за Олександра Мамчура відправили у Свято-Покровському соборі.

Йому назавжди 36. Поховали Героя в Рівному на кладовищі “Нове”

Франчук Віктор Юрійович (11.04.1994-27.07.2022)

Віктор Франчук народився 11 квітня 1994 року в селі Яполоть на Костопільщині, де і проживав. Останнім часом разом з дружиною займався волонтерством. З початку повномасштабного російського вторгнення, у березні 2022 року без вагань став на захист Батьківщини. Солдат Віктор Франчук був водієм гранатометного відділення взводу вогневої підтримки 2 аеромобільної роти 1 аеромобільного батальйону в/ч А4350.

Виконуючи бойове завдання, Віктор Франчук 27 липня 2022 року загинув під Херсонською Білогіркою в результаті артилерійського обстрілу. Ненависні варвари забрали у батьків люблячого сина, у вагітної жінки – надійного чоловіка, а у шестирічної донечки, котра цьогоріч мала стати першокласницею, – дорогого татуся.

Віктора поховали на місцевому кладовищі в с. Яполоть.… Читати далі

Стецюк Олександр Олександрович (30.03.1985-17.09.2022)

Олександр Стецюк народився 30 березня 1985 року в с. Великий Стидин на Костопільщині. Мобілізований був добровольцем ще на початку розв’язаної росією війни – 10 березня.

Олександр – стрілець-зенітник 1-го зенітно-ракетного взводу зенітно-ракетної батареї військової частини А4053.

Поліг наш Захисник на полі бою як Герой 17 вересня 2022 року неподалік с. Опитне Покровського району Донецької області під час виконання бойового завдання по виявленню та знищенню сил противника.

Війна обірвала життя прекрасного сім’янина, батька двох дітей.

Оленксандра урочисто поховали у рідному селі.… Читати далі

Грановський Андрій Сергійович (06.04.1999-22.09.2022)

Народився Андрій Грановський 6 квітня 1999 в с. Хотин Дубенського району Рівненської області. Навчався у Радивилівській ЗОШ № 1. Закінчив Рівненський технічний фаховий коледж НУВГП, отримав спеціальність електрогазозварювальника.

Воїн Андрій мав пухлину мозку і вилікувався, а з початком війни в Україні пішов добровольцем захищати свою Батьківщину від російських загарбників. На відмовляння рідних відповідав: «А хто піде, як не я”.

Андрій Грановський проходив службу у Донецькій області, поблизу Бахмута, після цього був переведений у Харківську область.

22 вересня 2022 року Андрій Грановський загинув у м. Куп’янськ Харківської області, під час виконання бойового завдання по захисту незалежності України.

Поховали Грановського Андрія на кладовищі в м.Радивилові,

У загиблого героя залишились батьки і молодша сестра.

Указом Президента України №363/2023 “за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку” ГРАНОВСЬКОГО Андрія Сергійовича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Удостоєний відзнаки «Князівський хрест Героя «Навіки в строю».… Читати далі