Революція гідності. Війна. Рівненщина

Басик Андрій народився 1995 в с.  Антонівка  Володимирецького, нині Вараського району. Він в родині старший із  семи дітей. Навчався в місцевій школі. Пізніше вивчився на кухара в Київському Національному університеті харчових технологій, але за фахом не працював.

Сімнадцятого  березня його призвали на військову службу по мобілізації. «Солдат 1 аеромобільного батальйону військової частини А4350 Андрій Басик …Вірний військовій присязі, у бою за нашу Батьківщину, виявивши стійкість і мужність, загинув 26 липня 2022 року під час ведення бойових дій в районі н.п. Білогірка Херсонської області в результаті артилерійського обстрілу з боку противника…

… За час проходження військової служби зарекомендував себе виключно з позитивної сторони. Функціональні обов’язки виконував відмінно, користувався авторитетом серед колег по службі. Мав добрий рівень мотивації до військової служби».

У січні 2022 року Андрію Басику виповнилось 27 років.… Читати далі

Малець Петро Юрійович, народився 6 червня 1990 року в місті Костопіль Рівненської області де на той час проживали його батьки.
З 1996 по 2005 роки навчався у Великопільській загальноосвітній школі Березнівського району, а потім у Березнівському агротехнічному ліцеї-інтернаті. У 2008-2009 роках проходив строкову службу в місті Кривий Ріг у військах МВС.

Після служби в армії Петро вирішив на практиці здобувати навички у сфері будівництва та ремонту, і стати хорошим майстром .

На момент широкомасштабного військового вторгнення в Україну Петро проживав з батьками у селі Велика Купля Березнівського району.
Після телефонного дзвінка з військкомату Петро без вагань приїхав на назначений
день і час, і був розподілений в Житомирську 95 десантно-штурмову бригаду. Його служба
розпочалась 20 червня 2022 року.  Три тижні проходив  навчаннях у Великобританії, після повернення відразу  відправлений на передову .
24 серпня 2022 року під час виконання бойового завдання в Харківській області, неподалік села Довгеньке  натрапили на міну. Петро отримав тяжкі поранення та ще 6 днів боровся за своє життя , але 30 серпня 2022 року його серце перестало битися.… Читати далі

… Читати далі

… Читати далі

Ліщук Олександр Анатолійович, позивний «Камиш», народився 14 грудня 1994 року в селі Томашгород, колишнього Рокитнівського, нині Сарненського району, Рівненської області.

Навчався в місцевій школі. Після її закінчення, з 2009 по 2012 рік навчався у Рокитнівському професійному ліцеї, за професією «Муляр. Пічник. Штукатур».

Проходив строкову службу в армії. Згодом переїхав у Київ. З 2013 до 2019 року служив у Президентському полку.

Пізніше влаштувався адміністратором у приватну компанію, створив сім’ю і планував відкрити власну справу. Купив будинок під Києвом та почав облаштовувати його.

На початку повномасштабного вторгнення Олександр Ліщук відвіз  дружину та двох дітей до рідного села Томашгород. Сам пішов у військкомат добровольцем. Рідним сказав, що йде захищати сім’ю. Служив у 131-му окремому розвідувальному батальйоні.

Олександр разом з побратимами тривалий час ніс службу на Херсонському напрямку. Після звільнення Херсону підрозділ воїна передислокувався на Харківщину. Операція за декілька кілометрів від російського кордону стала для Олександра Ліщука останньою. Після вдало проведеної операції бійці повертались у гарному настрої. 4 січня 2023 року дорогою їх автівка наїхала на міну.… Читати далі

… Читати далі

Савчук Андрій народився 16 червня 1984 року у селі Голубне Березнівського (тепер Рівненського) району. Навчався у Голубнівській ЗОШ. Брав  участь щодо забезпечення оборони України та визволення її від нападу російських агресорів.
Савчук Андрій проявивши мужність та залишившись вірним присязі, загинув 03 листопада 2022 року виконуючи завдання поблизу населеного пункту Новомихайлівка Донецької області. В пам’яті рідних та друзів він назавжди лишився порядним, доброзичливим та життєрадісним.
Двоє дівчаток шкільного віку все життя пам’ятатимуть ціну свободи і незалежності України – адже до Небесного українського війська доєднався і їх тато.
Мати втратила сина, діти – тата, брати та сестра – рідну людину.… Читати далі

Ніс службу, обороняючи від ворога м. Київ, який у ці дні здригається під вогнем від тяжких бойових зіткнень з окупантами.

Загинув 26 лютого 2022 року під час чергування на бойовому посту у військовій частині Києва. Близько 3-ї ночі ворожі ДРГ почали наступ. Українські захисники зайняли кругову оборону. Отримав важке поранення внаслідок пострілу снайпера у стегнову артерію.

На Радивилівщину тіло Героя змогли доставити лише в ніч на суботу, 5 березня.… Читати далі

… Читати далі

Дмитро Переходько народився п’ятнадцятого жовтня 1982 року у селі Суховоля, навчався у Вараському ліцеї №4. Любив грати у футбол. Чоловік працював на хлібозаводі, згодом у ТОВ «КНМП «ЕПМ».

У період 2015-2016 брав призваний по шостій хвилі мобілізації, служив в  АТО. Відзначався відвагою і мужністю. Був зарахований до першої черги мобілізації і коли ворог напав на Україну  він оперативно прийшов у територіальний центр комплектування. Призваний на військову службу  6 березня 2022 року.

Другого травня стрілець-снайпер 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша потрапив під ворожий мінометний обстріл у селі Пречистівка Донецької області.  Дмитро пішов із життя в 39 років.

У нього залишились старенькі батьки. Поховали  Захисника на кладовищі у селі Стара Рафалівка.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, Указом Президента України №418/2022 від 17.06.2022 року Переходько Дмитро Григорович нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

Переходько Дмитро почесний громадянин Вараської міської територіальної громади (посмертно)… Читати далі