Рівненський район – Сторінка 13 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Оліферчук Микола (12.12.1990-20.08.2023)

Микола Оліферчук народився 12 грудня 1990 року у селі Новожуків, що на Рівненщині. У 2014-2015 роках він воював під час АТО. Микола, відслуживши строкову службу, з перших днів вторгнення російських окупантів захищав нашу Україну. Пройшов майже всі сходинки пекла. Першим етапом було визволення міст Слов’янськ, Краматорськ в 51 ОМБР, далі пекло Волновахи, Савур-Могила , Іловайський котел

. Пройшовши ротацію, ще певний час служив в 24 ОМБР отримав відзнаку. Отримав медаль за службу Україні.

З 24 лютого знову пішов захищати нашу Незалежність, проходив навчання в Словаччині, в червні 2023 отримав нагрудний знак від Головнокомандувача ЗСУ В.Залужного “Золотий Хрест “.
Служив у 54 окремому стрілецькому батальйоні, потому виконував обов’язки головного сержанта взводу у 117 окремій механізованій бригаді, воював у Запорізькій області. 20-го серпня 2023 року військовий загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Роботине.

Був одруженим, в подружжя народився син.

Поховали Миколу в рідному селі.

У захисника залишилися батьки, дружина, син, якому на момент смерті тата не було й семи місяців, брати та сестри з сім’ями, інші рідні, друзі та побратими.… Читати далі

Боричевський Ярослав ? (7.03.1982 -5.09.2023)

Ярослав народився у с. Серники на Зарічненщині 07.03.1982. Там пройшло його дитинство та молодість. У село Сухівці приїжджав у гості до рідного брата, який був священником у цьому селі. Тут зустрів свою майбутню дружину, одружився, в подружжя народилося троє дітей. Ярослав жив із сім’єю в мирі та злагоді, виховував дітей, будував плани на майбутнє. Коли у рідний дім прийшла війна, взяв до рук зброю та став на захист України.

Загинув сержант Ярослав Боричевський 05 вересня 2023 року під час виконання бойового завдання щодо захисту незалежності та територіальної цілісності України в районі населеного пункту Північне Донецької області. Цими днями мав би приїхати додому у відпустку до сина на урочисту реєстрацію шлюбу.

Приїхав, вже назавжди В Ярослава Боричевського залишилася овдовіла дружина, дорослий син, молодший син восьмикласник та п’ятикласниця донька.

Власюк Микола Русланович (02.11.1998-11.05.2023 )

Власюк Микола Русланович народився 2 листопада 1998 року в с.Радухівка. Навчався у Сухівецькій ЗОШ 1-2 ступенів Рівненського району, Рівненської області. Спокійний, врівноважений, волелюбний та щирий. Після закінчення школи навчався у Клеванському професійному ліцеї.
21 грудня 2018 року був призваний на строкову службу в Десну. Прослуживши 6 місяців переведений в Командування сухопутних військ ЗСУ, на посаду водія II збройного автомобільного відділення, другого автомобільного взводу, автомобільної роти в/ч А 1937.
15 травня 2020 року звільнений з військової служби. Після звільнення працював у компанії ВітАгро “Зоря”
Призваний на військову службу по мобілізації 26 лютого 2022 року. Микола Власюк був старшим солдатом гірсько-штурмової роти.
11 травня 2023 року загинув, мужньо захищаючи Україну, внаслідок мінометного обстрілу у районі Донецької області.

Указом Президента України від 08 вересня 2023 року No No573/2023 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України та вірність військовій присязі, старший солдат Власюк Микола Русланович, житель села Радухівка, був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Коспа Микола Михайлович, позивний “Продюсер” (29.08.2001-29.09.2023)

Коспа Микола Михайлович народився у селі Колоденка 29 серпня 2001 року. Навчався у Колоденській школі, після завершення 9го класу поступив до Рівненського Професійно-технічного училища №1 на спеціальність «Опоряджувальник будівельний». Микола завжди був за справедливість, сонячним, життєлюбним, життєрадісним, мужнім та хоробрим. Активно брав участь у житті школи, громади. Улюбленими предметами були література та історія. Був ведучим на різних заходах. Захоплювався бойовим мистецтвом – теквандо та футболом, грав у складі футбольної команди, яка представляла Колоденку. Згодом за покликанням свого серця вступив у Київський університет імені Карпенка Карого на факультет театрального мистецтва. В подальшому планував стати режисером. Встиг знятись у короткометражних фільмах. Писав вірші, був творчою людиною. Він вдихав кожну мить на повні груди, мріяв, будував плани на майбутнє.

На другий день повномасштабного вторгнення, 25 лютого 2022 року Микола добровільно пішов у тероборону міста Києва. Згодом, через тижні два склав присягу на вірність, у лавах Збройних Сил України, про що навіть не відразу повідомив рідним. Він був справжнім, він розумів свою відповідальність за майбутнє своє, своєї країни, своєї нації.… Читати далі

Загоройчук Максим Олександрович (13.04.1995 – 14.02.2024)

Максим Загоройчук народився 13 квітня 1995 року у місті Рівне. Навчався у місцевій 25 школі, а за тим у 13-й. Після закінчення — влаштувався працювати комірником на підприємство “МК-Трейд”. Максим не мав досвіду військової служби, був абсолютно не військовою людиною. Проте, коли у квітні 2023 року отримав повістку, не став відмовлятися.

Максим вірив, що зовсім скоро повернеться додому, і обов’язково з перемогою. Налаштовував і себе і близьких людей тільки на позитив.

Саме таким — усміхненим та позитивним — пам’ятатимуть Максима друзі, знайомі. А для рідних — батьків та брата — він на завжди залишиться найдобрішим, щирим та найріднішим Янголом…

28-річний молодший сержант Максим Загоройчук загинув під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини 14 лютого 2024 року на Луганщині…

Прощання із Героєм відбулося 20 лютого, о 10.00 на майдані Незалежності у Рівному. Поховали його на кладовищі “Нове”..

Полянський Ілля Олександрович (12.03.1999 -12.02.2024)

Ілля Полянський народився 12 березня 1999 року у місті Пологи на Запоріжжі. Навчався у місцевій школі №1, а за тим у Державному університеті телекомунікацій у Києві за спеціальністю комп’ютерна інженерія. “Він не служив в армії, навчався на магістратурі — вступив на державну форму навчання, навіть був в числі тих, хто отримував стипендію. Паралельно працював на міжнародну IT-компанію.

Дуже любив ліс, хоч і виріс на Запоріжжі. У море його, як то кажуть, не заженеш, а от з лісу не виженеш. Коли ж почалося повномасштабне вторгнення, замість того, щоб виїхати з Києва, Ілля вступив у територіальну оборону. Вже наступного дня в розмові казав, що отримав зброю й стоятиме на захисті, щоб ми йому не заважали,” – розповідає тато Героя Олександр. Згодом Ілля перейшов до підрозділу Сил спеціальних операцій, а після — до Збройних Сил України. Говорив сам, що пройшов бойові позиції по всіх напрямках.

“Проте багато про бойові будні не розповідав. Казав, що йде шлях воїна. Дуже пишався своїм підрозділом, тим, як вони діють.… Читати далі

Федінчук Володимир Васи́льович (20.12.1992-22.01.2024)

Володимир Федінчук народився 20 грудня 1992 року у селі Ставки, Тернопільської області. Саме тут навчався у школі. А далі – у 2012 році закінчив Теребовлянське вище училище культури, у 2015 – Рівненський державний гуманітарний університет за спеціальністю “Театральне мистецтво”. З (2011—2016) працював у Коломийському обласному академічному українському драматичному театрі.

2016—2024 роки – Володимир працював у Рівненському обласному академічному українському музично-драматичному театрі , учасник народного ансамблю танцю «Сварга». Володар Гран-прі ХVІІІ Всеукраїнського конкурсу виконавців художнього слова ім. Лесі Українки (2023) Загинув на фронті у січні 2024 року. За цей час він встиг полюбитися глядачам своїм акторським запалом та неповторною грою на сцені. В колективі Володимира дуже цінували та захоплювалися його професіоналізмом, добротою та щирістю.

Ще місяць тому він одягав костюм і йшов на сцену, до глядачів. А потім вбрав однострій і пішов на фронт. Не у штаб, не в навчальний пункт, не туди, де сухо і тепло. Володимир захищав батьківщину «на нулі». Бо він не вмів інакше, не вмів “у півноги”: ні в житті, ні на сцені, ні на війні.… Читати далі

Лапюк Микола Сергійович (26.03.1972-15.01.2024)

Микола народився 26 березня 1972 року у селі Олександрівка Костопільського району. З грудня 1972 року постійно проживав у місті Березне.
З 1979 по 1987 рік навчався у Березнівській середній школі №1. Після закінчення 9-го класу навчання цієї школи вступив до Сарненського профтехучилища № 22, в якому отримав професію механізатора меліоративних робіт з присвоєння кваліфікації машиніста ескаватора та тракториста машиніста.
З 1990 по 1995 рік працював трактористом в брикетному цеху Березнівського міжгосподарського переробного підприємства. У цей період з 1990 по 1992 рік проходив строкову військову службу. З 1995 року постійно працював трактористом в комунальному підприємстві «Березнекомунсервіс» Березнівської міської ради.
Разом з дружиною виховували доньку. Для рідних, колег, вчителів, однокласників, друзів Микола запам’ятався турботливим сином, коханим чоловіком, люблячим батьком, надзвичайно трудолюбивою, вихованою, чесною та справедливою людиною.
Механік-водій Державної прикордонної служби України Микола Лапюк з липня 2023 року боронив Україну від московських окупантів.
15 січня 2024 року під час виконання бойового завдання загинув у Донецькій області.
Поховали Миколу зі всіма військовими почестями на міському кладовищі в урочищі «Лукавець» на Алеї Слави поруч із земляками, які віддали своє життя за майбутнє незалежної України.… Читати далі

Артклебер Андрій Володимирович (24.12.1987-17.01.2023 )

Народився Артклебер Андрій 24 грудня 1987 року в місті Рівне. В ранньому дитинстві залишився сиротою, тому виховувався на Березнівщині в селі Балашівка в родині дідуся та бабусі. Коли хлопчику виповнилося шість років, він пішов до першого класу Балашівської середньої школи. В школі Андрій навчався старанно, був здібним та талановитим учнем, відмінником. Хлопець мав неабиякий хист до точних наук, любив математику і, як усі однолітки, – фізкультуру. Юнак володів лідерськими якостями, тому мав велике коло друзів, яких міг захопити ясністю думки, підтримати у будь-яку хвилину, надати пораду або допомогу. Таким Захисник запам’ятався однокласникам, вчителям, друзям та односельчанам.

Проходив строкову військову службу. Працював деякий час охоронцем, а потім на сезонних роботах. Протягом останніх років Андрій проживав у с.Бистричі що на Березнівщині.
У липні 2023 року був мобілізований. Свій останній бій стрілець-помічник гранатометника аеромобільної роти військової частини А0641 прийняв 17 січня 2023 року у Луганській області.

Жителі села живим коридором шани провели Героя дорогою, встеленою квітами до Свято-Миколаївського храму села Бистричі, де відбулася заупокійна служба.… Читати далі

Іванчук Михайло Миколайович (16.12.1976-16.06.2023)

Михайло народився 16 грудня 1976 року і постійно проживав у селі Городище Березнівської громади. Навчався у Городищенській загальноосвітній школі І– ІІІ ступенів. Після закінчення навчання у школі вступив до Рівненського автотранспортного технікуму. Отримавши диплом молодшого спеціаліста техніка-механіка, проходив строкову військову службу.

Працював слюсарем з ремонту автомобілів, газового устаткування, підземних газопроводів у містах Рівне та Березне. Разом з дружиною виховували двох дітей. Для рідних, друзів та односельчан Михайло запам’ятався працьовитим чоловіком та добрим господарем.

Михайло Миколайович боронив Україну від московських окупантів з січня 2023 року. Він не відмовлявся і казав дружині Олені «Що мусить захищати Україну і що це його обов’язок».

Старший механік-водій механізованого батальйону загинув 16 червня 2023 року під час виконання бойового завдання у Запорізькій області.

Поховали Іванчука Михайла Миколайовича на сільському кладовищі в урочищі Лізяно. У захисника залишилися дружина Олена Миколаївна, син Владислав та дочка Юлія, сестри Наталія та Людмила.