Андріюк Олег Богданович (05.02.1973 – 29.10.2024)

Фото. Портрет Андріюка  Олега Богдановича

Андріюк Олег Богданович народився 5 лютого 1973 року в селі Колоденка, де і проживав. Навчався в Колоденській школі, після школи одразу пішов на строкову службу у 1991 році у високомобільні десантні війська (ВДВ), в 1991-1992 роках служив у Вітебську (Білорусь), а згодом прийняв присягу на вірність українському народові у 1992-1993 роках.

Після армії пішов працювати водієм. Був єдиною дитиною в сім’ї. Батьків втратив, коли був ще зовсім молодим.У 1998 році одружився, а згодом у 1999 році народилась чудова донечка.

Любив життя, був добрим, мужнім, хоробрим, життєрадісним, працьовитим, люблячим чоловіком, татом та дідусем. Був відкритим для людей і завжди йшов на допомогу. Мав багато друзів і був душею компанії.

Найбільше любив гратися з онуком, автомобілі і ходити по гриби. Був борцем за справедливість і будував плани на майбутнє. Коли почалась повномасштабна війна 24 лютого 2022 року не задумуючись пішов допомагати облаштовувати блокпости і волонтерити. Згодом, 19 березня 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ. Навчання проходив на полігоні у Яворові, а пізніше перевівся у Запоріжжя.… Читати далі

Хільчук Тарас Васильович (15.03.1982-14.02.2023)

Фото - портрет. Хільчук Тарас Васильович з села Корнин
Хільчук Тарас Васильович  народився 15 березня 1982 року у селі Корнин, навчався у місцевій школі, згодом вступив у Квасилівське професійно-технічне училище на спеціальність електрозварювальник, досягнувши повноліття, проходив військову службу у ракетних військах. Повернувшись, викладав, навчав дітей майстерності зварювання у тому ж Квасилівському професійно-технічному училищі. Пізніше і до 24 лютого 2022 року працював у приватній фірмі у місті Рівне – електрозварювальним.
Від початку повномасштабного російського вторгнення Тарас не міг бути осторонь подій, 28 лютого 2022 року пішов ДОБРОВОЛЬЦЕМ до 14 батальйону міста Рівне, пізніше був переведений до міста Конотоп Сумської області.
З грудня 2022 року брав участь в бойових діях Донецької області Бахмутського району. За цей рік служби Тарасу неодноразово вручали грамоти та подяки за бездоганну службу, значний особистий внесок у захист державного суверенітету і територіальної цілісності української держави, за патріотизм, мужність, високий, моральний і бойовий дух, професіоналізм та високі досягнення у захисті суверенітету, територіальної цілісності України.
Був одружений. На первістка з дружиною чекали 17 років. 
 
Тарас Васильович Хільчук, кулеметник 1-го стрілецького відділення 2-го стрілецького взводу 3-ї стрілецької роти 14 окремого стрілецького батальйону.
Читати далі

Костюк Віталій Ігорович (30. 07.1990-10.07.2023)

Фото  Костюка Віталія  Ігоровича
Віталій Ігорович Костюк народився у селі Корнин 30 липня 1990 року, навчався у Рівненському ліцеї, після поступив у Рівненський державний гуманітарний університет за спеціальністю хореограф сучасного танцію. Йому настільки подобались танці, що він став професіоналом у цьому напрямку, здобував переможні місця та представляв нашу країну та Рівненщину і за кордоном. Також оволодів майстерністю із боротьби – був кандидатом у майстри спорту Федерації кікбоксингу БУДОКАН.
Віталій був завжди з посмішкою, життєлюбним, життєрадісним, мужнім та хоробрим. Він вдихав кожну мить на повні груди, мріяв, будував плани на майбутнє. Надзвичайно любив та тішився успіхами своєї племінниці, похресниці. Мав багато друзів та був “душею компанії”,  його вважали  опорою, з ним  часто радилися та прислухалися до його порад . Неодружений.
 
Від дня повномасштабного вторгнення підлого ворога на територію України, Віталій не був осторонь подій, у лиху годину для країни не сховався від випробувань, відразу допомагав волонтерам, а згодом влітку 2022 року добровільно вступив у лави Збройних Сил України, задля вільного та незалежного життя на рідній землі.
Читати далі

Рибак Аркадій Анатолійович (21.10.1979-24.05.2022)

Фото. Рибак Аркадій Анатолійович

Народився 21 жовтня 1979 року у місті Здолбунів. Коли Аркадію виповнилося два роки, його батько залишив сім’ю, вихованням займалася мама та  старша сестра.

 Навчання Аркадій розпочав у 1986 році у Здолбунівській  загальноосвітній школі №1.

1994 року поступив у професійно- технічне училище №3 міста Здолбунова на слюсара по ремонту автомобілей.

У  1997 був призваний до прикордонної військової служби у місто Мукачево. Після проходження строкової служби працював будівельником.

1999 року одружився  з Рибак Марією Віталіївною 1981р.н., від тоді проживав у с.Загороща . Спільно з дружиною мають трьох діток, сина  Владислава 2000р. н., та двох доньок Вероніку 2010р.н. та Злату 2012 року народження. Аркадій дуже любив та цінував свою сім’ю. Завжди був усміхнений , життєрадісний та позитивний, він був із тих людей, про яких кажуть «душа компанії».

Від початку російського вторгнення на територію нашої країни 24.02.2022р., Аркадій одним із перших став на захист територіальної цілісності  та незалежності України, він активно долучився до місцевого добровільного формування, а згодом, 07.03.2022 року, сам звернувся у військомат, щоби повідомити про себе , що він є, адже проживав не за місцем реєстрації.… Читати далі

Ткачук Дмитро Юрійович (24.05.1992 – 30.09.2022).

Фото. Дмитро Ткачук з м. Костополя

Дмитро Ткачук народився 24 травня 1992 року в місті Костопіль. Ще з ранніх літ він гартував характер та плекав риси справжнього воїна.
Фах військового здобув у Харкові – в Національній академії Національної гвардії України, де після випуску залишився працювати. Дмитро став на захист територіальної цілісності Батьківщини від самого початку російської агресії, з 2014 року був учасником АТО.
Після повномасштабного вторгнення ворога Герой продовжив боротьбу. У червні він доєднався до лав батальйону «Донбас», щоб дати відсіч окупантам.
30 вересня 2022 року, під час штурму міста Лиман на Донеччині, життя капітана Дмитра Юрійовича Ткачука обірвалося. Мужній захисник загинув у бою за рідну землю. У Героя залишилися мати, дружина та маленький синочок.
Подвиг захисника вшанували високими відзнаками: посмертно йому присвоїли орден «За мужність» III ступеня та Хрест Героя «Навіки в строю».

Публікації про Ткачука Д

Жорстока війна забрала життя ще одного костопільчанина! 30 вересня 2022 року, під час штурму м. Лиман Донецької області, боронячи від московської орди рідну Україну, кожного з нас з вами, загинув мужній захисник рідної землі, капітан Ткачук Дмитро Юрійович.… Читати далі

Семенюк Іван (21.05.1997-20.01.2026)

Фото  Семенюка  Івана

Іван Семенюк народився 21 травня 1997 року в селі Бичаль Рівненського району. Закінчив місцеву школу, згодом навчався у Міжнародному економіко-гуманітарному університеті та Рівненському державному гуманітарному університеті, де здобув фах учителя фізичного виховання та тренера.

Після навчання працював на меблевій фабриці у Рівному. Захоплювався спортом, зокрема футболом – грав у складі команди з Гощі. У травні 2024 року Івана Семенюка мобілізували до Збройних Сил України.

«Він жив мріями, будував плани на майбутнє, але війна обірвала його шлях. Перебуваючи на службі, завжди поспішав додому – до родини, яку безмежно любив. Світлий, добрий, чесний та працьовитий, вірний своєму слову й обіцянці, Іван завжди виконував задумане. Саме таким у пам’яті рідних та близьких навічно залишиться наш Герой», – розповіла дружина Захисника.

На жаль, 28-річний старший солдат Іван Семенюк загинув 20 січня 2026 року під час виконання бойового завдання на Харківщині.

У Івана залишилися дружина, двоє синів, мама та двоє братів.

Прощання з Іваном Семенюком відбудеться у понеділок, 26 січня, о 10:00 на майдані Незалежності в Рівному.… Читати далі

Чирко Євгеній Володимирович (08.07.1973 -20.05.2022)

Чирко Євгеній народився 8 липня 1973 року у Рівному.
Усе життя прожив у рідному місті, Із 1996 року працював стропальником на “Азоті”. Завжди готовий допомогти людям, надзвичайно порядний та чесний. Якщо хтось потрапляв у біду, Євгенія не потрібно було просити двічі, він робив усе, що було в його силах, а іноді й більше…

У нього на першому місці завжди була сім’я — дружина Ірина, син Сергій та дочка Олександра.

“Він надзвичайно любив дітей, віддавав їм всього себе, – пригадує дружина Євгенія. – Проводив із ним максимально багато часу. Разом із сином їздили на риболовлю, якою обоє захоплювалися. Із донькою цікавилися мандрами, а ще часто виїжджали на спільні велосипедні прогулянки. Активний відпочинок — це взагалі про Євгенія.”

“Пам’ятаю, коли була маленька, я захворіла і лежала з температурою. Тато прийшов додому втомлений, бо ж його робота важка, а вранці знову треба було йти на зміну… Але він увесь вечір носив мене на руках, був поряд, аби мені тільки стало краще…” – пригадує донька Олександра.… Читати далі

Пацелюк Василь (09.05.1977- 03.07.2024)

Василь Пацелюк народився 9 травня 1977 року в Рівному. Закінчив Національний університет водного господарства та природокористування за спеціальністю «Інженер-гідротехнік», закінчив військову кафедру, отримавши лейтенантське звання. Василь присвятив себе роботі у галузі будівництва, разом із дружиною ростили трьох діток – 11-річного сина та донечок 13 та 3,5 років. 

«Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, Василь казав, що не буде ховатися чи відмовлятися, аби стати на захист. Говорив, що піде, якщо його покличуть. Прийшов час оновлювати дані у ТЦК, його запитали, чи він принесе документи на відстрочку, оскільки є багатодітним батьком, чи готовий йти служити? Він сказав, що готовий служити… Це було його рішення, яке ми прийняли повагою,» – розповідає дружина Героя Оксана.

Як випускника військової кафедри, Василя направили на навчання у військову академію в Одесі, а потім була служба на Миколаївщині, Херсонщині…

«За півтора роки служби Василь опинився на Покровському напрямку. Хоча спершу нас переконували, що він на нулі не служитиме. Та й він сам не розповідав, де він, намагався нас не хвилювати. Навіть не сказав, що отримав контузію, що страшенно мучився від головного болю, від високого тиску… Він все тримав у собі.… Читати далі

Россінський Володимир (28.06.1982-28.05.2024)

Володимир Россінський народився 26 червня 1982 року в Рівному в сім’ї викладачів. Наймолодший з трьох братів, Володя продовжив справу батьків. З відзнакою закінчив Національний університет водного господарства та природокористування за спеціальністю «Водні ресурси», вступив до аспірантури. У 2013 році захисти кандидатську дисертацію за спеціальністю «Технологія водоочищення». Працював на різних посадах у рідному виші у Рівному, а в 2015 році був направлений у докторантуру в КПІ.

«Надзвичайно розумний, начитаний Володя – автор 80 наукових праць, 11 наукових розробок – патентів. У 2020 році пішов працювати на Нову пошту. Саме тут і отримав повістку у серпні 2022 року. Це питання якось навіть не обговорювалось – Володя відразу вирішив, що піде служити. За плечима мав військові кафедру, тож спершу його направили на навчання в Академію сухопутних військ. А вже далі – на передову,» – розповідає брат Героя Роман.

Володимир був близький із братами, підтримував племінників, був справжнім другом для кожного з них. Та намагався не розповідати багато про свої військові будні.

На жаль, 28 травня 2024 року 41-річний старший лейтенант Володимир Россінький, відданий військовій присязі на вірність народові України, загинув у бою на Донецькому напрямку…

Поховали Героя на кладовищі «Нове» у Рівному.… Читати далі

Петрик Едуард Миколайович(09.06.1988-10.01.2026)

Петрик Едуард Миколайович(09.06.1988-10.01.2026).Солдат, 37 років. Народився в м. Рівне, поховали в с. Вересневе Рівненський район. Грав за футзальний клуб “Кардинал.
Едуард Петрик народився 9 червня 1988 року в Рівному. Навчався у місцевій 28-й школі, згодом – у Технікумі технологій та дизайну. Вищу освіту здобув у Міжнародному економіко-гуманітарному університеті імені Степана Дем’янчука, отримавши фах викладача фізичного виховання і спорту.
 
Змалку захоплювався футболом. Був вихованцем дитячо-юнацької спортивної школи «Верес», а пізніше грав за футзальний клуб «Кардинал». Працював на різних посадах у Рівному та за кордоном. У травні 2025 року Едуарда Петрика мобілізували до Збройних Сил України. 
 
На жаль, 37-річний солдат Едуард Петрик загинув 10 січня 2026 року під час виконання бойового завдання  в районі Новосергіївки Ізюмського району Харківської області він загинув.
В Едуарда залишилися мама, сестра та син.
 
 
 Публікації про Петрика Е.
На центральному майдані Рівного  провели в останню земну дорогу Захисника України – Едуарда Петрика.

Прощання з Едуардом Петриком відбулося у середу, 21 січня, о 10:00 на майдані Незалежності в Рівному. Поховали військовослужбовця на кладовищі в селі Вересневе Рівненського району.… Читати далі