Рівненський район – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Люклянчук Андрій (03.05.1982-23.12.2025)

Люклянчук Андрій народився 3 травня 1982 року у Рівному. Навчався в 11-й школі, згодом здобув вищу освіту в Національному університеті водного господарства та природокористування.

Під час навчання в університеті проходив підготовку на військовій кафедрі. Згодом працював менеджером з продажу автомобілів, пізніше був приватним підприємцем. У березні 2025 року Андрія Люклянчука мобілізували до лав Збройних Сил України.

«На початку повномасштабного вторгнення Андрій добровільно пішов до Територіального центру комплектування – його не взяли, тому що не було достатнього досвіду. Вже цьогоріч під час служби він розповідав, що знайшов себе у війську. І навіть після закінчення війни хотів залишитися у Збройних Силах», – зазначив брат Захисника.

Рідні та друзі запам’ятали Андрія товариською й щирою людиною, справжньою душею компанії.

У чоловіка залишилися дружина, двоє доньок, батьки та брат.

На жаль, 43-річний лейтенант Андрій Люклянчук загинув 15 грудня 2025 року під час виконання бойового завдання у Херсонській області.

Прощання з Андрієм Люклянчуком відбулося у вівторок, 23 грудня, о 10:00 на майдані Незалежності в Рівному. Заупокійну службу провели у Свято-Покровському кафедральному соборі.… Читати далі

Хмель Тарас Анатолійович (04.02.1977-28.07.2025)

Тарас Анатолійович Хмель народився 4 лютого1977 року в селі Порозове Рівненського району Рівненської області.

Спершу навчався в Колоденському ліцеї, згодом родина переїхала і Тарас продовжив навчання у селі Тайкури.

10-11 класи закінчував в Колоденському ліцеї. Після школи вступив до Національного університету водного господарства та природокористування, де здобував фах на механічній кафедрі.

Строкову службу проходив у Президентському полку Національної Гвардії України. Після повернення додому створив сім’ю: одружився з Наталією, разом виховували двох донечок.

Був добрим, чесним і справедливим. Ніколи не мирився з несправедливістю, відстоював правду – як для себе, так і для інших. У будь-якій ситуації залишався прямим, рішучим і відповідальним.

Більшу частину життя присвятив будівництву. Їздив на заробітки. Тараса знали і поважали як працьовитого та надійного чоловіка. Навіть жартували: “Синій ніс, червоні очі – то Хмеля ідуть робочі”.

З початку повномаштабного вторгнення Тарас не залишався осторонь – став на захист рідної землі, спершу допомагав на блокпостах, а вже з березня 2022 року був мобілізований до лав Національної Гвардії України.

Попри наявну інвалідність і вмовляння рідних залишитись дома, Тарас пішов на передову свідомо.… Читати далі

Цехмістренко Григорій Віталійович, позивний “Грег” (19.02.1994- 15.01.2023)

Григорій Цехмістренко, “Грег”, народився 19 грудня 1994 р. у місті Рівне у доволі заможній родині. Його батько Віталій Цехмістренко – засновник агрохолдингу “Райз”, доларовий мільйонер, один з 200 найбагатших українців, та народний депутат 3-го й 4-го скликань. Багато років тому родина виїхала до Канади. Григорій отримав канадське громадянство, навчався, будував плани на майбутнє…Навчався в школі № 89 Печерського району міста Києва^[3]. З дитинства вивчав англійську та іспанську мови, грав у шахи, регбі та волейбол, займався тхеквондо, плаванням і сноубордингом, ходив на каное та байдарках.

З 2011 року разом з батьком проживав у Канаді та США. У 2013 році сім’я повернулася до України^[6]. Брав участь у Революції гідності^[7].

З початком російсько-української війни намагався потрапити на фронт, однак батько залишив його без документів у Канаді^[6], де проживав спочатку в місті Кіністіно (провінція Саскачеван), а згодом у селищі Порт-Еліс (провінція Британська Колумбія, Ванкувер). У 2019 році набув канадське громадянство^[7][9].

Навчався на військового медика у військовому університеті на Мальті^[10], проходив курси парамедицини і військові тренінги у Польщі, Данії та США.… Читати далі

Бортнік Вадим Петрович (24.01.1984-14.04.2025)

Бортнік Вадим Петрович народився 24 січня 1984 року в місті Рівне, Рівненської області. Навчався в Рівненській СШ № 8, після закінчення ліцею, отримав спеціальність зварювальника і працював на виробництві за професією. Захоплювався мистецтвом ковальства, створював металеві вироби. Також любив автомобілі, у вільний час своїми руками вдосконалював техніку. Вадим був дуже доброю, чуйною, працелюбною людиною, був готовий прийти на допомогу за першим покликом, кожну справу доводив до кінця.

У 2015 році вступив до лав Збройних сил України, уклавши контракт. Брав участь в АТО/ООС, воював спочатку в Донецькій, потім в Луганській областях у складі 43-ї окремої механізованої бригади (43 ОМБр) навідником «Піонів». Був підвищений до звання сержанта. Згодом Вадима Бортніка перевели до 47-ї окремої інженерної бригади (47 ОІБр).

У 2018 році база 47-ї бригади було передислокована в місто Рубіжне Луганської області, у військову частину в Південному частині міста. Саме тут, в Рубіжному, Вадим і зустрів своє кохання. Він познайомився з Мариною, з першого погляду між ними між ними виникла взаємна симпатія. З кожним днем почуття поглиблювалися і скоро вони побралися.… Читати далі

Данилюк Олександр (11.01.1972-05.03.2024)

Олександр Данилюк народився 11 січня 1972 року у місті Рівне. Закінчив 18 місцеву школу, а потім здобув фах “слюсаря-монтажника” у ПТУ №38. Строкова служба в армії проходила на території білорусі у ракетних військах.

“Саша працював багато де, але переважну більшість часу був водієм. Мав право керувати усіма категоріями транспорту. В останні роки працював на СТО, займався ремонтом автівок, адже дуже добре в них розумівся,” – розповідає брат Героя Олег.

Тихий, спокійний, врівноважений Олександр – хороший брат, вдячний син для матері, люблячий батько двох синів — 26-річного Максима від першого шлюбу та 10-річного Дмитра від другої жінки. Він прагнув допомагати людям. Регулярно був донором крові.

“Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, брат в перші дні пішов до військкомату. Хотів стати на захист країни, своїх рідних, дітей. Його записали в резерв, викликали вже у січні 2023 року. Відтоді Саша пішов служити. У нього завжди все було добре. Принаймні саме так говорив, як напевне говорять усі, щоб не нервувати рідних…” – продовжує Олег.

52-річний солдат Олександр Данилюк загинув 5 березня 2024 року в результаті артилерійського обстрілу на Донецькому напрямку.… Читати далі

Трофимчук Юрій Миколайович (11.02.1988р.- 27.02.2025р.)

Юрій народився 11 лютого 1988 року у селі Маринин колишнього Березнівського району. Ще у дитячому віці разом із родиною переїхав до Рівного. Навчався у місцевій школі №12, а згодом — у Вищому професійному училищі №1, де здобув фах маляра-штукатура. У мирному житті працював на будівництві за спеціальністю. Доброзичливий, щирий, завжди готовий поділитися останнім —таким Юрія запам’ятали всі, хто його знав. Світла й відкрита людина, він із дитинства захоплювався спортом, особливо карате. Коли розпочалася повномасштабна війна, Юрій одразу виявив бажання стати на захист України, попри те, що за станом здоров’я не проходив строкову військову службу. Тоді йому сказали «чекати», але він не полишав цього наміру. Згодом був призваний за мобілізацією — служив вірно, сумлінно виконував свій обов’язок і до останнього залишався відданим Батьківщині. Рідні згадують його слова: «Хто, як не я? Я не хочу, щоб орки прийшли на нашу землю, на Рівненщину…»
Солдат, стрілець-номер обслуги десантно-штурмового відділення десантно-штурмової роти, захищав Україну з липня 2024 року. Побратими знали його під позивним «Дольф».
Загинув 27.02.2025 під час виконання бойового завдання у Курській області рф.… Читати далі

Лапчук Юрій Дмитрович (19.04.1987-03.12.2025)

Юрій Лапчук народився 19 квітня 1987 року у Рівному. Закінчив Вище професійне училище №1. Після навчання відслужив в армії, згодом працював водієм транспортної служби комунального підприємства «Теплотранссервіс».

З липня 2009-го року розпочав службу в органах внутрішніх справ на посаді помічника оперуповноваженого Рівненського районного відділу УМВС.

Понад 16 років свого життя правоохоронець присвятив служінню народу України у лавах МВС, з яких останні шість був поліцейським роти поліції особливого призначення.

Одним із перших виявив бажання проходити службу в батальйоні поліції особливого призначення. У червні 2025 року Юрій був відряджений до Донецької області. За два місяці після цього чоловік отримав поранення під час ворожого авіаобстрілу.

На жаль, 38-річний старший сержант поліції Юрій Лапчук помер 3 листопада 2025 року під час лікування.

Колеги та друзі запам’ятали Юрія свідомим, відповідальним і мужнім поліцейським. Побратими згадують Юрія як надзвичайно добру та спокійну людину, яка дуже любила своїх дітей. Він ніс у собі світло, віру, рішучість, був прикладом мужності та непохитної вірності присязі.

У чоловіка залишилися двоє неповнолітніх дітей, батьки та старший брат.… Читати далі

Краска Вячеслав Михайлович, позивний «Дід» (01.05.1974-15.05.2024)

Вячеслав Михайлович народився 1 травня 1974 року у селі Балашівка, що на Березнівщині де пройшло все його життя — щире, просте й наповнене любов’ю до рідної землі. Навчався у місцевій школі. У мирному житті працював майстром лісу, а згодом — охоронцем у Балашівському навчально-виховному комплексі.

Ліс був його стихією. Із малих років він ходив знайомими стежками Балашівського лісу і, здавалося, знав кожне дерево, кожну галявину. Любив полювання, природу і все, що дарувало відчуття гармонії й спокою. Веселий, доброзичливий, завжди з історією чи жартом, Вячеслав був душею компанії, мав безліч друзів, легко знаходив спільну мову з кожним. Його цінували за відповідальність, щирість і відкритість.
Солдат, старший стрілець-оператор єгерського батальйону, захищав Україну з червня 2022 року. Побратими знали його під позивним «Дід» — він був найстаршим серед них, мудрим, спокійним і надійним.
Загинув 15 травня 2024 року на Донеччині. Тривалий час вважався зниклим безвісти.
28 липня 2025 року, у селі Балашівка провели в останню путь Захисника України Краску Вячеслава Михайловича. Заупокійна служба відбулась у Свято- Іоанно-Богословському храмі.… Читати далі

Касіян Василь Васильович, позивний «Косой» (25.04.1989-20.01.2024)

Касіян Василь Васильович народився 25 квітня 1989 році в селі Гончарівка Приморського краю. В дитинстві ще в малому віці із сім’єю переїхав у .село .Великий Стидин. Рівненської області.
З 1995 по 2004 рік навчався у Великостидинській школі. Після навчання працював в Костополі у лісопильному деревообробному цеху, також їздив до Києва на заробітки.
У 2015 році призваний в ЗСУ , воював у складі 80-ї та 128-ї бригад.
У 2016 році познайомився із своєю майбутньою дружиною Катериною. . Приїжджаючи у відпустку завжди проводив час із своєю сім’єю.
З 2021 року Василь. працював на складі у Краматорську, У березні 2022 року сім’я переїхала на Рівненщину Не чекаючи виклику, Василь пішов до військкомату, звідти його відправили на Запорізький напрямок. Ніс службу в 65-ій окремій механізованій бригаді ЗСУ. Був кулеметником. Боронив Луганщину, Донеччину, та інші гарячі напрямки.

За період служби Василь Касіян нагороджений медалями: «За військову службу Україні», «Ветеран Війни»,«Операція об’єднаних сил» та нагрудним знаком «Кров за Україну», За оборону рідної держави».

20 січня 2024 року Касіян Василь Васильович загинув, під час виконання бойового завдання поблизу Роботиного на Запоріжжі.… Читати далі

Павлюк Олександр Миколайович (19.05.1982-31.11.2025)

Олександр народився 19 травня 1982 року в місті Рівне. Навчався у місцевій ЗОШ №24, а згодом разом із сім’єю переїхав на постійне проживання до села М’ятин, де продовжив здобуття середньої освіти. Після її завершення вступив до автотранспортного коледжу.

З 2000 року працював у Рівненському ШЕУ на посаді водія.

Після початку повномасштабного вторгнення Олександр переїхав до Києва, де продовжив трудову діяльність.

У грудні 2024 року був мобілізований до лав Збройних Сил України.

31 жовтня 2025 року під час проходження військової служби зупинилося серце Захисника України — Олександра Миколайовича Павлюка. Йому було 43 роки.

Поховали Захисника на рідній землі — у селі М’ятин.

Олександр назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів і побратимів як людина з великим серцем, невичерпною життєрадісністю та безмежною любов’ю до своєї Батьківщини. Його щирість, доброта та оптимізм стануть прикладом сили духу для всіх, хто мав честь його знати.

« Previous