Рівненський район – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Зарічнюк Олександр (03.04.1982-22.02.2022)

Олександр народився 3 квітня 1982 року в селі Пашуки. Навчався у Русивельській школі, а відтак уступив до Рівненського професійно-технічного училища, де здобув професію будівельника. Працював у місцевому колгоспі за спеціальністю. Їздив на заробітки за кордон.

У вересні 2022 року Олександр Зарічнюк був призваний на військову службу. Воював у складі десантно-штурмової роти 3 десантно-штурмового батальйону, стрілець.

Олександр загинув 22 лютого 2023 року під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Новомихайлівка Донецької області.

Вірний військовій присязі до останнього подиху в бою за нашу Батьківщину Герой виявив стійкість і мужність.

Похоронили Героя на місцевому кладовищі.

У загиблого залишилися сестри Жанна та Галина, брат Юрій

Ковальчук Павло Віталійович (27.06.1991-20.02.2025)

Павло Віталійович Ковальчук народився 27 червня 1991 року в селі Сіянці Острозького району. Здобув освіту в Автотранспортному технікумі за спеціальністю «Організатор дорожнього руху». Працював водієм у ТМ «Лімо».

До початку повномасштабного вторгнення Павло не проходив військової служби, але коли на рідну землю прийшла біда, він без вагань став на захист України. 17 березня 2022 року Павло добровільно пішов до лав Збройних сил України та прийняв військову присягу.

«Служба давалася по-різному, але він завжди знаходив спільну мову з побратимами. Павло був душею компанії, завжди веселий, життєрадісний. Захоплювався машинами, міг говорити про них годинами. Він залишався оптимістом навіть у найважчі моменти», — згадують дружина Валентина.

На жаль, Павло Ковальчук помер 20 лютого 2025 року в обласній лікарні через запалення головного мозку.

У Павла залишилося троє неповнолітніх дітей, дружина, батьки та брат.

Прощання із захисником відбулося у суботу, 22 лютого, об 11.30 на майдані Незалежності у Рівному.

Поховали військового на кладовищі у Городищенській громаді.

Дубич Олександр Миколайович (20.09.1993-20.02.2025)

Олександр Миколайович Дубич народився в Тучині, де і здобував середню освіту. Згодом навчався у Рівненській академії патрульної поліції. Після завершення навчання працював охоронцем.

У лютому 2017 року підписав контракт на військову службу. Служив у Львівській області, а влітку 2018 року вирушив у зону АТО. У 2020 році завершив службу і працював водієм-експедитором.

З початком повномасштабного вторгнення, 28 лютого 2022 року, Олександр знову став на захист України. Через бойовий досвід його направили на полігон як інструктора для навчання новобранців.

Він завжди прагнув допомагати іншим, віддавав себе навчанню молодих воїнів, хоча це забирало багато сил. Олександр був люблячим батьком трьох синів. Попри щільний графік, знаходив час, щоб приділити увагу родині, вихідні проводив із дітьми, допомагав дружині.

На жаль, 13 лютого 2025 року під час виконання обов’язків військової служби старший сержан Олександр Дубич отримав поранення. Помер у лікарні, після семи днів боротьби за життя, його серце зупинилося 20 лютого.

Мужнього Героя поховали в Рівному на кладовищі «Нове”

Федорченко Олександр Олексійович (28.01.1987-18.03.2025 )

Олександр Федорченко народився 28 січня 1987 року у Рівному. Навчався у школі №27, згодом вступив до Рівненського державного гуманітарного університету, де здобув спеціальність «Економічна кібернетика».

Після навчання займався підприємницькою діяльністю, спеціалізувався на ремонті та тюнінгу автомобілів. Деякий час працював за кордоном, займаючись вантажними перевезеннями.

З початком повномасштабного вторгнення, як справжній патріот повернувся в Україну. Казав, що не пробачить собі, якщо буде осторонь. До лав Збройних сил України доєднався у серпні 2022 року. Спочатку проходив військову службу у військові частині у Рівному.

У грудні 2024 року перевівся до окремої десантно-штурмової бригади, став оператором БПЛА у зенітній ракетно-артилерійській батареї. Був частиною легендарного підрозділу «Sunstrike», воїни якого цілодобово знищували ворожі дрони та рятували життя побратимів.

На жаль, 38-річний старший солдат Олександр Федорченко загинув 18 березня 2025 року мужньо виконуючи військовий обов’язок в бою за Україну в Сумській області.

«Це була людина слова та честі, з високими моральними принципами. Він завжди залишався щирим і добрим, підтримував побратимів навіть у найтяжчі моменти. Пишався тим, що боронить країну, і був щасливий працювати з відважною командою «Sunstrike».… Читати далі

Вальчинський Юрій Володимирович (13.08.1976-04.03.2025)

Юрій Володимирович Вальчинський народився 13 вересня 1976 року у с. Дядьковичі Рівненського району. Навчався у школі №10, а згодом здобував освіту в професійному училищі №10.

У 1993 році проходив строкову службу в лавах Збройних сил України.

Тривалий час Юрій працював приймальником товару в супермаркеті «Сім Сім».

У листопаді 2024 року його мобілізували до лав ЗСУ. Він виконував бойові завдання в складі підрозділу на Харківщині.

На жаль, 49-річний солдат Юрій Вальчинський мужньо виконуючи військовий обов’язок загинув в бою за Україну 4 березня 2025 року у Харківській області.

У Юрія залишилося два брати.

Прощання із Героєм відбулося у неділю, 23 березня, о 10:00 на майдані Незалежності в Рівному. Заупокійну службу провели у Свято-Покровському соборі. Поховали захисника на Алеї Героїв кладовища «Нове».

Завадський Богдан Миколайович (04.12.1972-07.03.2025)

Богдан Миколайович Завадський народився 4 грудня 1972 року у Рівному. Закінчив школу №18, згодом навчався у «Рівненському фаховому коледжі інформаційних технологій» за спеціальністю «Харчові технології». Тривалий час після закінчення навчання працював кухарем у різних структурах. Останні роки працював у столярному цеху, виготовляючи рамки для картин із бурштину.

«Він був дуже доброю, спокійною людиною. Завжди відповідальний, працьовитий, чесний. Його поважали на роботі, любили вдома. Був хорошим чоловіком та люблячим батьком», — розповідає дружина Жанна.

23 червня 2023 року Богдана мобілізували до лав Збройних сил України. Він пройшов навчання на сапера та успішно склав іспит. З осені 2024 року ніс службу на кордоні в Сумській області.

На жаль, 7 березня 2025 року 52-річний старший солдат Богдан Завадський загинув у бою на Сумщині.

У Героя залишилися дружина, син, дочка та брат.

Прощання із захисником відбулося у середу, 19 березня, о 10:00 на майдані Незалежності у Рівному. Заупокійна служба проведена у Свято-Покровському соборі.

Поховали захисника на Алеї Героїв, кладовище «Нове».

Котюк Олександр Васильович, позивни “Дембель” (27.12.1968 -12.12.2022)

Котюк Олександр Васильович народився 27.12.1968 року в місті Дубно Рівненської області. Жив у селищі Клевань. Навчався в Клеванській середній школі №2. Згодом навчався в Клеванському професійному ліцеї, в Університеті водного господарства. Працював у ДОК та в Клевенський районній лікарні імені Михайла Вервеги.

З 1987 по 1989 роки проходив строкову військову службу, радіотелеграфіст, радіо – та супутникового зв’язку. Захоплювався рибалкою, малюванням, різьбою по дереву.

В 1993 році одружився, в 1994 році народилась перша донька Олександра , а в 2010 народилась друга донька Емма. Мріяв, щоб діти та онуки були щасливими і жили в незалежній та вільній країні.

21.09.2022 року отримав повістку, пройшов ВЛК і був мобілізований в 15 окремо гірський штурмовий батальйон, що відноситься до 128-ї гірсько-штурмової бригади.

15.10.2022 року під час артобстрілу був поранений у селі Новокам’янка, Херсон та далі продовжив службу, не зважаючи на переломи ребер та контузії. 12.12.2022 року під час боїв за Соледар загинув від ворожої кулі.

Похований захисник у селищі Клевань.

В Олександра залишилися батьки, дві доньки та двоє онуків.

Ківінський Сергій Степанович, позивний “Малиш” (02.04.1979 – 08.06.2023)

Ківінський Сергій Степанович народився 02.04.1979 року в с. Углище Рівненського району Рівненської області у сім’ї робітників. Згодом родина переїхала на проживання до селища Клевань.

Навчався Сергій у Клеванській середній школі №2. Після закінчення школи навчався у Клеванському професійно-технічному училищі №23. Здобував професію тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва.

Свій трудовий шлях пройшов на підприємствах ТОВ «ОДЕК» Україна, Клеванський лісозавод «Промінь». Проте Сергій завжди цінував красу дому. Подальшу свою трудову діяльність він присвятив виконанню ремонтів будинків та квартир, створенню естетичної краси та затишку. Вів активний спосіб життя, мав багато друзів, любив свою сім’ю, природу. Захоплювався автомобілями, був завзятим рибалкою та поціновувачем спорту.

У 1997 році проходив строкову військову службу. Під час повномасштабної війни чоловік став військовослужбовцем ЗСУ. Службу проходив у 33-ій окремій механізованій бригаді. Обіймав посаду головного сержанта взводу.

25.01.2023 року проходив програмно-навчальну військову підготовку у м. Ужгород. Служив головним сержантом 3-го механізованого взводу 4-ї механізованої роти 2-го механізованого батальйону в/ч А 4447.

Загинув 08 червня 2023 року під час артилерійського обстрілу позиції в районі населеного пункту с.… Читати далі

Семенчук Віктор Миколайович (17.09.1993 – 06.05.2022)

Народився 17 вересня 1993 року в селищі Клевань Рівненського району, Рівненської області в сім’ї робітників. У 2011 році закінчив Клеванський ліцей №2. Після закінчення навчався в Рівненському вищому професійному училищі ДДСО при МВС України (с. Городок).

Працював у Державній службі охорони при УМВС України в Рівненській області.

Віктор захоплювався рибалкою та збиранням грибів. Був одружений, батько двох дітей.

Строкову військову службу проходив у м. Одеса. Був призваний на військову службу в зону АТО у складі 80-ї бригади. Захищав Донецький аеропорт.

З початком повномасштабної війни росії проти України 05 березня 2022 року був мобілізований на військову службу в Донецькій області у 53-тю окрему механізовану бригаду.

Загинув Семенчук Віктор Миколайович 6 травня 2022 року від вибухової травми (Асфіксія) здавлення грудей та черева, під час виконання бойового завдання в населеному пункті с. Володимирівка, Донецької області, Волноваського району.

Похований на місцевому кладовищі.

Рідні та друзі згадують Віктора як добру, позитивну та щиру людину.

Буторін Ігор Олександрович (02.05.1989- 07.03.2025 )

Ігор Олександрович Буторін народився 2 травня 1989 року в місті Рівне. Закінчив школу №6, після чого здобув професію будівельника, пічника та штукатура у вищому професійному училищі №1

Працював у рекламному агентстві Андрія Лящука “Чегевара” монтажником, а останні роки їздив на роботу за кордон.

У вересні 2022 року Ігор добровільно пішов до лав Збройних сил України. Перший виїзд у зону бойових дій відбувся 9 січня 2023 року. Побратими Ігоря згадують його як доброго, справедливого та завжди готового прийти на допомогу товариша.

Ігор захоплювався рок-музикою. Він колекціонував гітари та мріяв навчитися грати.

“Він був моїм первістком, моєю опорою і підтримкою. Я мала два крила, а тепер залишилося лише одне… Його молодший брат зараз також захищає Україну” – каже мама військового Ірина Вікторівна

На жаль, 7 березня 2025 року в місті Дніпро молодший сержант Ігор Буторін помер у реанімації від серцево-легеневої недостатності.

У Героя залишилися мама, вітчим, брат, сестра, дружина та донька.

Прощання із захисником відбулося у четвер, 13 березня, о 10.00 на майдані Незалежності у Рівному.… Читати далі

« Назад