Рівненський район

Вадим Степанюк народився у Рівному. Навчався у ЗОШ, число 2 . Після закінчення навчання здобув фах радіотехніка. У 1993 році отримав звання “Майстер спорту” з важкої атлетики.

Строкової служби Вадим Степанюк не проходив, працював будівельником. Після мобілізації воював на Донеччині,

Про події на передовій Вадим рідним не розповідав, беріг їх від усіх тих жахів, які довелося побачити. Сім’я навіть не знала, що служив Герой у штурмовій роті…

Надзвичайно добрий, турботливий Вадим гідний звання найкращий батько, переконує дочка.

Вадим Степанюк отримав поранення 26 вересня на Донеччині. Майже місяць Воїн боровся за життя у столичній лікарні. 23 жовтня 48-річний солдат Вадим Степанюк помер.

У Героя залишилося четверо дітей.

Поховали Вадима Степанюка на кладовищі «”Нове”

… Читати далі

Олександр Кириченко народився у селі Перемишель на Хмельниччині. Навчався у місцевій школі, а 11 клас закінчив в Улашанівському ліцеї. За тим навчався у музичній школі. В мирному житті Олександр Кириченко працював водієм на різних підприємствах .Працював у місцевому КХП “Заготзерно”. Згодом до душі припала професія водія. Спершу кермував автобусом по Україні, а також за кордоном.

Іще одним захопленням Олександра були автівки. За кермом проводив чимало часу. Та навіть коли приїздив у такі нечасті відпустки, завжди старався допомогти знайомим з машиною.

У 2017 році підписав контракт та весь цей час перебував на службі у найгарячіших точках. Олександр був старшим солдатом, водієм автомобільного відділення автомобільного взводу автомобільної роти військової частини А4242.

Про службу дружині розповідав мало. Говорив, що просто повинен захищати рідних, жодних подробиць, лише його часте “Все добре”.

Добрий та чуйний Олександр мав 7-річного сина від першого шлюбу, тепер же будував плани на майбутнє, де обов’язково хотів бачити донечку.

9 жовтня 2023 року на Запорізькому напрямку внаслідок нанесення росіянами удару ударним БпЛА типу Shahed загинув 33-річний старший солдат Олександр Кириченко з Улашанівської тергромади, що на Хмельниччині.… Читати далі

Володимир Целуйко народився у Балаклії на Харківщині. Закінчив Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба.

Кадровий військовий віддавав всього себе захисту країни. Тож був у найгарячіших точках із перших днів — спершу зони проведення антитерористичної операції у 2014 році, а за тим і в 2022-му після початку повномасштабного вторгнення

Вірний військовій присязі та обов’язку Володимир не забував і про найдорожчих — постійно був на зв’язку з дружиною. І хоч не розповідав подробиць, адже цього не можна було робити, все ж попереджав про завдання, про відсутність можливості телефонувати. А за найменшої нагоди — відразу виходив на зв’язок. Надзвичайно турбувався і за дітей — 7-річного Даниїла, 22-річну Анастасію та 25-річну Дарію.

Веселий, компанійський Володимир дуже любив, коли вся родина збиралася разом, коли в дім приїздила рідня, приходили гості. На жаль, зараз найрідніші збираються, але вже без нього…

44-річний полковник Володимир Целуйко загинув 19 жовтня 2023 року в результаті ворожого обстрілу ударним БПЛА під час виконання бойового завдання у Запорізькій області.

Поховали Героя в Рівному на кладовищі “Нове”

… Читати далі

Анатолій Солтис народився у селі Привільне на Дубенщині. Навчався у місцевій школі, а за тим здобував фах у Мирогощанському технікумі. Після закінчення в 1999 році влаштувався на роботу в КП “Рівнеелектроавтотранс”. Тут і пропрацював понад 30 років електромонтером контактної мережі.

Життєрадісний, оптиміст за натурою Анатолій вірив у нашу перемогу, що все буде добре. У цьому запевняв рідних і під час телефонних розмов, заспокоював, підтримував стареньку маму.

53-річний старший сержант загинув 14 жовтня 2023 року в результаті ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання в районі села Першотравневе Харківської області…

Прощання із Героєм відбулося 19 жовтня, о 10.00 на майдані Незалежності. Поховали Анатолія Солтиса на кладовищі “Нове”.

… Читати далі

Дмитро Тихонюк народився у Рівному 20 лютого 1987 року. Навчався спершу у 1, а за тим у 10 школі. По завершенню навчання вступив у перше училище, а потім продовжив навчання у РЕГІ (зараз МЕГУ ім. Дем’янчука). Працював кур’єром у “Новій пошті”.

Дмитро — старший із п’яти братів. Рано залишився без батька, тож відповідальність та тягар турботи за усіх хлопців лягли на плечі матері — Неоніли Петрівни. А Дмитро, як найстарший, допомагав їй у всьому, був опорою та підтримкою. Саме із ним мама планувала зустріти свою старість. Бо ж інші сини одружилися, виховували діток. А Дмитро ще не встиг, був завжди поряд з мамою. Він мало думав про себе, більше про інших та надзвичайно тішився племінниками.

Врівноважений, спокійний, добрий Дмитро ніколи не розповідав мамі про те, що з ним відбувалося, як йому важко, більше розпитував про її здоров’я, про племінників. Деталі відкривав рідний брат. Він же намагався вберегти мамине серце, особливо після першої страшної звістки.

Отримавши у травні цього року повістку пішов не вагаючись.… Читати далі

Дмитро Одинець народився 4 березня 2000 року у Рівному. Тут навчався у 25 школі, а після завершення навчання вступив до Національного університету біоресурсів і природокористування України. Під час навчання, у Києві, знайшов для себе ще одне покликання – навчав дітей плаванню. Був тренером і отримував від цього величезне задоволення.

Після завершення навчання Дмитро розпочав роботу в ІТ сфері. Склалося так, що навіть на фронті його не відпускала професія, і він мав позивний “ІТ”.

Від початку повномасштабного вторгнення Дмитро, який був непридатний до служби, шукав усі можливі варіанти, щоб все ж потрапити на фронт. Тривалий час йому відмовляли, а у липні 2023 року його мрія здійснилася.

Про перебування на передовій Герой практично нічого не розповідав близьким. Сестра Вероніка каже, що вони навіть думали, що він був просто оператором дрону, а Дмитро насправді був членом штурмового взводу.

Рідні згадують Дмитра з любов’ю і теплом. Він був завжди відкритий, щирий та готовий прийти на допомогу. “Везунчик”, у нього завжди все виходило, що б не починав.… Читати далі

Олег Хаврук народився у Рівному. Навчався у місцевій школі, а за тим опанував фах електрика. Строкову службу проходив у військово-морському флоті. Після повернення влаштувався на АЗОТ. На початку 2000-них разом із дружиною зайнялися торгівлею, стали приватними підприємцями.

З початком повномасштабного вторгнення пішов добровольцем. Спочатку був в Рівному, потім на Волині, а згодом вирушив у найгарячіші точки… Різдво 2023 року зустрічав у Соледарі. Коли ж наші вимушені були відійти, опинився під Бахмутом.

Саме під Бахмутом у лютому Олег отримав поранення. Кілька місяців проходив реабілітацію вдома та частині.

Добрий, щирий, веселий Олег дбав більше про інших, аніж про себе. Якщо критикував, то справедливо. Завжди був оптимістом і підтримував настрій всім в будь-яких ситуаціях.

51-річний старший солдат Олег Хаврук загинув 8 жовтня 2023 під час ведення бойових дій поблизу села Приютне Запорізької області.

Поховали Олега Хаврука в Рівному на кладовищі “Нове”

… Читати далі

Олександр Машлай народився у Рівному. Навчався у місцевій школі. Коли йому виповнилося 14 років, померла мама, а в 16 — не стало і батька. Олександр залишився зі старшими братами. У колишньому СПТУ-10З здобув фах слюсаря з авторемонтних робіт, відслужив строкову службу в армії.

Працював за фахом на кондитерській фабриці. З початеком війни, у квітні , отримав повістку і пішов захищати Батьківщину.

Про військові будні Олександр говорив мало. Намагався максимально уберегти дружину та доньок Олександру і Катерину від подій, які відбувалися навколо. Натомість розповідав про воїнів, з якими разом служив. Вони стали для нього не просто близькими людьми, а фактично другою сім’єю.

49-річний солдат і радіотелефоніст Олександр Машлай раптово помер 6 жовтня 2023 року в розташуванні підрозділу. Сиротами залишилися дві доньки.

Похоронили Олександра Машлая у Тинному

… Читати далі

Олександр Гофман народився у Рівному, закінчив 22 школу. За тим навчався у технікумі. Добрий, співчутливий, завжди був поряд із мамою, допомагав їй у всьому. Працював Олександр здебільшого у Рівному. Тут же він і зустрів перші дні повномасштабної війни.

Подробиць служби найріднішій людині — мамі — Олександр не розкривав. Єдине, сказав, що перебуває на Донеччині, а більше нічого — “не можна тобі цього знати”. Але мамине серце відчувало: синові було не просто, бо ж побачити довелося чимало.

На жаль, 6 жовтня 2023 року 35-річний солдат Олександр Гофман загинув під час виконання бойового завдання неподалік села Новомихайлівка Донецької області.

Поховали Героя у Рівному на кладовищі “Нове”

… Читати далі