Гуменюк Сергій народився 25 січня 1977 року. З початком активних воєнних дій росії проти України, 21 березня був призваний на військову службу по мобілізації.
Загинув 11 серпня 2022 року під час ведення бойових дій в районі населеного пункту Білогірка Херсонської області в результаті прямого влучення артилерійського снаряду в окоп під час артилерійського обстрілу з боку противника.
Провели в останню дорогу та поховали військовослужбовця 22 серпня 2022 року в Гощі на місцевому кладовищі.
У загиблого захисника залишилися мати, дружина та двоє дітей: 12- ти річна дочка та 14- ти річний син.… Читати далі
Андрій Бондаренко народився на Сумщині, звідки родом його батько. Але все свідоме життя проживав у Рівному. Тут навчався, здобув фах будівельника. Саме у Рівному зустрів дружину та виховували разом донечок…Андрій займався ремонтами. 7 березня Андрій отримав повістку і пішов захищати Батьківщину. Спочатку служив у піхоті. Потім його перевели у розвідку
16 серпня в районі села Єгорівка Донецької області 45-річний солдат Андрій Бондаренко поповнив Небесне військо… У день прощання Сергій мав прийти у відпустку, на день народження своєх дружини.
Прощання із Героєм у суботу, 20 серпня, о 10.00 на майдані Незалежності у Рівному.
Поховали його на кладовищі «Нове».
Бондаренко Андрій Васильович – почесний громадянин міста Рівне (Рішення Рівненської міської ради № 2408 від 22.08.2022)
Сергій Смирнов народився у Рівному, тут навчався у загальноосвітній школі, число 27. По завершенню продовжив навчання у Харківському коледжі транспортних технологій, а за тим і в Українському державному університеті залізничного транспорту.
Після навчання Сергія – строкова служба в армії в Президентському полку. Після повернення — робота на рівненському АЗОТі.
У 2014 році після одруження, Сергій мобілізувався. Він рік прослужив у зоні АТО. Був на Херсонщині, а в липні 2016 повернувся додому. Працював у Польщі електромонтажником. За кілька днів до повномасштабного вторгнення росії, Сергій повернувся додому. Коли розпочалася війна сам пішов у військкомат.
32-річний молодший сержант Сергій Смирнов загинув 5 серпня 2022 року поблизу села Бахмутське на Донеччині, рятуючи поранених з передової.
Віталій Кучерук народився 17 березня 1999 року в с. Олександрія Рівненського району. Навчався в ЗОШ с. Олександрія. Вступив до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, яку закінчив у 2020 році.
Ніс службу у Мукачеві, та з початком воєнних дій був відправлений до Києва, захищати країну.
Командир реактивного артилерійського взводу – старший офіцер реактивної артилерійської батареї. Увечері 26 лютого у транспортний засіб, де перебував лейтенант Віталій Кучерук поцілив ворожий снаряд від чого він загинув.
Йому було лише 23 роки. У Віталія залишилися батьки, молодший брат та кохана дівчина.
Указом Президента України мужнього офіцера нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі… Читати далі
Остапчук Валерій Леонідович народився 24 січня 1981 року в селі Маринин, Березнівського району, Рівненської області. З 1987 по 1998 роки навчався в Марининській ЗШ, був хорошим учнем, займався спортом, слухався батьків і гарно виконував завдання вчителів. Працював муляром-штукатуром. Відбув строкову службу в армії. Професія йому згодилася в житті, адже Валерій ніколи нікому не відмовляв у допомозі. Чоловік мав золоті руки , не одному в окрузі допоміг піч або грубку змурувати, чи інші ремонтні роботи провести.
Одружився і переїхали проживати в село Устя Рівненського району (Корецького району). Прожив в Усті 10 коротких років. Був дуже хорошою людиною, спокійною та врівноваженою, розповідають односельці.
21 березня 2022 року був призваний по мобілізації на військову службу у зенітно-артилерійський дивізіон.
З дружиною Валерій жив душа в душу та разом виховували діток. – Увесь час заспокоював, говорив, що все буде добре,- з розпачем та слізьми розповіла мама воїна Галина. – А в останню суботу зателефонував раніше, як завжди, ніби відчував, та сказав, що хмара чорна може насунутися.… Читати далі
Олег Ільїн народився 21 лютого 1982 року в місті Рівне. Закінчив школу №8 м. Рівне. Навчався в Кооперативному коледжі. Життєві обставини склалися так, що в 2012 році переїхав жити в с. Весняне Рівненського району (Корецький район).
У лавах Збройних Сил України служив за контрактом з 2016 року (бригада№14), 2019 рік (бригада№24). Одружився в 2018 році. Виховували троє діток (дівчатка 7р., 6р., 2р.).
“29-30.03 виконуючи бойове завдання під Попасною, Олег отримав поранення від ракетно-бомбового удару та потрапив до лікарні. Олег Ільїн помер 17 червня у військовому шпиталі від отриманих поранень на 40-му році пішов із життя”.
Сина втратили батьки, дружина – чоловіка, сиротами залишилися дітки.… Читати далі
Михайло МАЗУР народився у Рівному. Навчався за спеціальністю «Обслуговування та ремонт обладнання підприємств хімічної і нафтогазопереробної промисловості» в період 2005-2009рр.
Диплом отримав з відзнакою.
З 2009р. працював майстром виробничого навчання в коледжі.
Вищу освіту здобув у НУВГП за спеціальністю «Машинобудування» (2009-2013). Розпочав свою трудову діяльність майстром виробничого навчання. В коледжі працював з 2009 року. Викладав в групі кваліфікованих робітників за професією «Монтажник санітарно-технічних систем та устаткування», «Електрозварник ручного зварювання». Був відповідальним, старанним, дисциплінованим, до колег та учнів ставився з повагою, любив грати у футбол
У лютому, коли розпочалася повномасштабна війна – він один з перших з’явився у військкомат, хоч мав ” білий квиток”.Михайло приєднався до 115-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Був гранатометником. Підрозділ, до якого потрапив Мазур, брав участь у боях за Бахмут на Донеччині, Сєвєродонецьк і Лисичанськ на Луганщині
«Михайло був одним із найбільш відповідальних, чесних, мудрих і добрих людей. Він був найкращим у світі батьком і чоловіком. Він назавжди в наших серцях», – розповіла дружина Анна.
31-річний Михайло Мазур загинув 29 червня у боях за місто Лисичанськ.
Бахтін Андрій Олександрович народився 17 серпня 1987 року року в в смт Гощі Рівненського району (до 2021 р. – Гощанського району) в сім’ї вчителів.
У 2004 році закінчив Гощанську школу і вступив до Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академії їмені Тараса Шевченка на загальнотехнічний факультет, який закінчив у 2009 році.
Після закінчення навчального закладу 3 роки працював вчителем інформатики і креслення рідної Гощанськоі школи.
Останнім часом працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Акріс арго» фахівцем з технічного забезпечення відділу моніторингу та технічного забезпечення.
З перших днів війни служив солдатом, старшим стрільцем 1-го відділення стрілецького взводу з охорони та оборони об’єкту № 9 Національної гвардії України.
Під час виконання обов’язків військової служби загинув 14 березня 2022 року внаслідок авіаційного ракетного удару по будівлі телевежі в селі Антопіль Рівненського району.
Похований на кладовищі у смт Гощі.
У Андрія залишилися батьки, брати, дружина та донька.
Указом Президента України від 17 квітня 2022 року № 255/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі солдата Бахтіна Андрія Олександровича нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).… Читати далі
Радовенчик Антон народився 16 травня 2003 року в селі Бабині Рівненського району (до 2021 р. – Гощанського району). Після закінчення Бабинського ліцею навчався в Рівненському автотранспортному коледжі, але весь час мріяв бути військовим. І щойно йому виповнилося 18, залишив навчання і підписав контракт на проходження війської служби у складі 14-ї окремої механізованої бригади ім. князя Романа Великого.
З перших днів російської агресії він боронив наші міста і села у Київській області, стримував наступ на столицю. Загинув хлопець під час виконання бойового завдання 7 березня 2022 року в Бородянському районі.
Поховали 18-річного захисника 8 квітня 2022 року в рідному Бабині.
У Антона залишилися батьки та троє братів.
Указом Президента України від 2 травня 2022 року № 293/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі солдата Радовенчика Антона Миколайовича нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).… Читати далі
Дмитро Лютак народився 2 жовтня 2000 року в м. Надвірна Івано-Франківської області.
У 2007 році переїхав на проживання разом з мамою та старшим братом у село Великий Мидськ Дубенського району (до 2021 року – Костопільський район). У цьому ж, 2007 році пішов на навчання до першого класу Великомидської загальноосвітньої школи I-II ступенів-ліцей.
У 2015 році, після закінчення 8 класу, поїхав на проживання до бабусі у смт. Битків Надвірнянського району Івано-Франківської області. Навчався до 9 класу у Битківському ліцеї.
У 2016 році вступив на навчання у технічний ліцей, де здобув професію столяра.
У 2018 році вирушив до Польщі на заробітки. Працював за кордоном до 2022 року.
У лютому місяці 2022 року, перед початком війни, Дмитро гостював у мами в с. Великий Мидськ. 25 лютого, як тільки почув про війну, він їде до Костопільського військомату і зголошується йти захищати Україну, але так як на військовому обліку він стояв у Надвірнянському військоматі, його направляють у військомат по місцю прописки.
2 березня 2022 р. Дмитро добровільно мобілізувався до лав ЗСУ.… Читати далі
Гуменюк Сергій народився 25 січня 1977 року. З початком активних воєнних дій росії проти України, 21 березня був призваний на військову службу по мобілізації.
