Революція гідності. Війна. Рівненщина

Едуард Поліщук народився у Рівному. Навчався у 22 та 20 місцевих школах, а після 9 класу вступив у Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж. Працював у сфері комп’ютерних технологій.

Потяг до електроніки та комп’ютерних технологій підштовхнув до розвитку, вирішив продовжити навчання й здобути вищу освіту за спеціальністю «Кібернетика». Проте, настала війна…

Едуард Поліщук в перші дні повномасштабного російського вторгнення пішов добровольцем у військкомат, а вже 6 травня його мобілізували до Збройних Сил України.

Йому назавжди 33.  27 липня рівнянин, старший солдат Едуард Поліщук загинув, захищаючи нескорений та багатостраждальний Харків.

Поховали його на кладовищі «Нове».… Детальніше

Дзюба Сергій народився 5 липня 1969 року в селі Андрусіїв Рівненського району (до 2021 р. – Гощанського району).

Проживав у селі Бабині Рівненського району.

З перших днів повномасштабної війни пішов служити у Нацгвардію.

Стрілець-радіотелефоніст 1-го відділення стрілецького взводу з охорони та оборони об’єкту № 9 НГУ загинув 14 березня 2022 року через ракетний удар по будівлі телевежі в Антополі.

16 березня 2022 року захисника поховали в рідному селі Андрусієві.

У Сергія залишилися дружина і двоє дорослих доньок.

Указом Президента України від 17 квітня 2022 року № 255/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі солдата Дзюбу Сергія Олександровича нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).… Детальніше

Чумак Роман народився 26 квітня 1992 року в селі Симонів Рівненського району (до 2021 р. – Гощанського району). Проживав у смт Гощі, а останні сім років у селі Великий Житин Рівненського району.

У 2009 році закінчив Гощанську школу і вступив до Київського національного університету внутрішніх справ України на факультет підготовки кадрів кримінальної міліції.

У червні 2013 року отримав базову вищу освіту за напрямком підготовки «Правознавство» та здобув кваліфікацію «Бакалавр з права».

З липня 2013 року розпочав службу в органах внутрішніх справ Рівненського УМВС на посаді оперуповноваженого.

У вересні 2014 року вступив до Національної академії внутрішніх справ на заочну форму навчання. У травні 2016 року завершив навчання та здобув ступінь магістра за спеціальністю «Правознавство», здобув кваліфікацію юриста.

У 2015 році брав безпосередню участь в антитерористичній операції в місті Волноваха Донецької області.

З перших днів війни пішов добровільно в військомат. Мобілізований солдатом на посаді головного сержанта – командира 1-го відділення стрілецького взводу з охорони та оборони об’єкту №9 15-го окремого батальйону Національної гвардії України.… Детальніше

Гупалюк Сергій народився 7-го березня 1979 року. Житель села Франівка Гощанської громади Рівненського району.

У 1994 році закінчив загальноосвітню школу села Франівка і вступив у Корецьку автомобільну школу, де отримав посвідчення водія та посвідчення тракториста-машиніста.

У 1999 році отримав спеціальність автослюсаря у Рівненському облавтонаучкомбінаті. З 2000 року навчався в Рівненському ПТУ-10 і отримав розряд електрозварювальника.

У 2007 році здобув освіту юриста у Відкритому міжнародному університеті розвитку людини «Україна».

Останнє місце роботи  ТОВ «Рівненська дистрибуційна компанія».

Сергій пішов добровольцем і був мобілізований солдатом-кулеметником 1-го відділення стрілецького взводу з охорони та оборони об’єкту №9 15-го окремого батальйону Національної гвардії України.

Загинув через ракетний авіаційний удар по будівлі телевежі в Антополі 14 березня 2022 року.

Похований 16 березня 2022 року в селі Франівці Гощанської громади.

У Сергія залишилося троє дітей: двоє синочків (7 і 8 років) та доросла дочка (20 років).

Указом Президента України від 17 квітня 2022 року № 255/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі солдата Гупалюка Сергія Васильовича нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).… Детальніше

Довгополюк Леонід народився 1 листопада 1962 року в селі Федорівка Рівненського району (до 2021 р. – Гощанського району).

Після закінчення середньої школи пройшов навчання в Корецькій автомобільній школі, де отримав посвідчення водія. Розпочав свою трудову діяльність у Федорівському колгоспі «Більшовик», а після перейменування «Нива». Працював механіком, водієм. Звідси відправився на строкову службу в армію.

Після повернення в рідне село створив сім’ю. Деякий час працював водієм-«далекобійником» у Клевані, а згодом – у приватного підприємця.

В 2015 р. добровольцем пішов на війну, перебував у зоні проведення АТО на Донеччині, де ремонтував військову техніку. Згодом підписав контракт і до 27 грудня 2021 року захищав східні кордони нашої держави.

Коли 24 лютого 2022 року росія здійснила широкомасштабний наступ на Україну, Леонід Васильович одразу вирішив, що повертається на службу.

Загинув 6 березня 2022 року під час бою з російськими окупантами.

10 березня 2022 року Гощанська громада попрощалася з Героєм Леонідом Довгополюком.

Указом Президента України від 16 березня 2022 року № 140/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі старшого солдата Довгополюка Леоніда Васильовича нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).… Детальніше

Новак Олександр народився 26 вересня 1979 року в селі Малий Мидськ на Костопільщині. Він був єдиним сином у  сім’ї.

З 1985 році Олександр навчався  у Маломидській загальноосвітній    школі,  у 1994 році  закінчив 9 класів.   Згодом навчався в Костопільському ДОСААФІ  на тракториста. До війни працював трактористом у місцевому  сільськогосподарському підприємстві.Односельчани згадують його як добру, хорошу, працелюбну людину.

1 березня 2000 року був звільнений з роботи в КСП ім. Щорса у зв’язку з реформуванням КСП у СВК «Серпанок».

Олександр Іванович Новак , був мобілізований  2015р.  Проходив військову службу за контрактом у  ЗСУ  з 2017 р.

Загинув 21 березня 2022 року. Його вбивці – російські окупанти, які вчинили масовий артилерійський обстріл поблизу міста Попасна Луганської  області.

У захисника залишилися матір, дружина, дві доньки.

Поховали Героя у рідному селі, де народився, проживав і працював – у Малому Мидську. Чин похорону був звершений в Олександро-Невському храмі міста Костопіль.

• Нагороджкений орденом  «За мужність» III ступеня (2022, посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі^[3].

… Детальніше

Павло Мельничук народився 14 липня 1986  у Рівному, навчався у Квасилівському професійному ліцеї. Із родиною проживав у Квасилові. Працював водієм.  В армії не  служив, та з початком війни пішов  добровольцем.Був старшим навідником гранатометного відділення.

Старший навідник гранатометного відділення солдат Павло Мельничук загинув 18 липня поблизу Авдіївки внаслідок мінометного обстрілу.

 … Детальніше

Супрун Михайло  народився 23 жовтня 1981 року  в с. Здовбиця на Здолбунівщині. За професією чоловік — механік, але працював столяром.   Проживав у Квасилові,  вибув з смт Квасилів у 2018 р.  З початком війни  волонтером їздив бусом в Гостомель, возив туди речі та продукти, а по дорозі назад, вивозив звідти людей. З середини березня Михайла  вважали зниклим безвісти. Михайло Супрун був розстріляний 11 березня біля села Мирча,  біля Бородянки на Київщині. Його автомобіль та тіло були спалені. Місцеві жителі поховали  останки тіла  Михайла на околиці с. Мирча на Київщині.

Михайло Супрун був парафіянином церкви “Зоря спасіння” у Квасилові. Саме тут відбулося прощання. Поховали Михайла  у селі Здовбиця.

У Михайла  залишилися семеро дітей віком від двох до 15 років та дружина Оксана.… Детальніше

Карпюк Владислав народився 18 лютого 1999 року в селі Федорівка Рівненського району (до 2021 р. – Гощанського району).. Після закінчення середньої школи в 2017 році, вступив у Соснівський професійний ліцей, де здобув професійно-технічну освіту.

27 листопада 2019 року Владислава призвали на строкову службу, а від 4-го квітня 2020 року по 28 квітня 2021 року він служив за контрактом у військовій частині А3091 26-тої артилерійська бригади імені генерала-хорунжого Романа Дашкевича.

З 4 жовтня 2021 року солдата перевели до особового складу військової частини А1556 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Напередодні повномасштабного вторгнення Росії в Україну, солдат Карпюк перебував на посаді радіо номер обслуги реактивного артилерійського дивізіону в одній з військових частин.

Під час запеклих боїв за місто Васильків, що на Київщині, його дивізіон відправили для підсилення оборони.

Згідно даних третього відділу Рівненського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки солдат Владислав Карпюк загинув під Васильковим 27 лютого 2022 року.

3 березня 2022 року Гощанська громада провела Владислава Карпюка в останню дорогу.

Указом Президента України від 4 березня 2022 року № 105/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі солдата Карпюка Владислава Олександровича нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).… Детальніше

Черначук Петро народився 4 вересня 1975 року в селі Федорівка Рівненського району (до 2021 р. – Гощанського району). Неповну середню освіту здобув у місцевій школі, повну середню  у Русивельській школі. Після закінчення школи вступив у Рівненський педагогічний інститут, де навчався на фізико-математичному факультеті. Після здобуття вищої освіти навчав дітей фізики у школі № 12 м. Рівного.

Останні сім років свого життя старший солдат Петро Олександрович Черначук провів на війні. Під час чергової мобілізації 27 липня 2015 року він був призваний до лав Збройних Сил України. А з 11 серпня 2018 року Петро Черначук служив за контрактом і був зарахований до особового складу військової частини А 1556 на посаду радіотелефоніста відділення управління командира батареї взводу реактивного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи 128 ОГШБр.

Військовослужбовець загинув в боях з агресором поблизу м. Василькова на Київщині 1 березня 2022 року.

У нього залишилися дружина і двоє дітей – син Олександр і дочка Анастасія.

Указом Президента України від 4 березня 2022 року № 105/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі солдата  Черначука Петра Олександровича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).… Детальніше