Революція гідності. Війна. Рівненщина

Народився Юрій в багатодітній родині колгоспників у с. Тріскині. Крім нього в родині Брижів зростало ще 10-ро дітей: шестеро доньок та четверо синів. Тато Юрка раптово помер коли йому було лише 9 років і мамі довелося самотужки піднімати велику родину. Мама працювала в колгоспі дояркою, підробляла ще на інших роботах, намагаючись максимально забезпечити сім’ю. З 2007 по 2015 роки Юрій навчався у Тріскинській ЗОШ. Був дуже спокійним, добрим, сором’язливим хлопчиком та старанним учнем. Після занять у школі, хлопець любив грати у футбол, захоплювався машинами, і технікою.. У 2016 році Юрій вступив до Київського транспортно-економічного фахового коледжу Національного транспортного університету, де він здобуває кваліфікацію молодший спеціаліст “Механік”. Під час навчання в коледжі, Юра проходив практику на СТО АТГ.

. Закінчивши навчання, Юра пішов працювати на СТО, де займався автомобілями . Попередньо зі своїм колегою по роботі, брали участь в автоперегонах, де він виступив на своєму “Жужику”. Юрчик завжди мріяв жити щасливим життям, займатись улюбленою справою, ремонтувати автомобілі найвідоміших марок.

З початком повномасштабної він разом зі своїм братом Дмитром добровільно пішли захищати країну.… Читати далі

Народився Андрій в с.Тріскині. Зростав у багатодітній сім’ї і був третьою дитиною із чотирьох. З 2005 по 2016 роки навчався у Тріскинській ЗОШ. Сім’я Приступей брала активну участь у житті громади: у сімейних перегонах та конкурсах де отримували нагороди та призові місця.

«Андрійко був найсвітлішою та найдобрішою людиною, яку я знала. Був патріотом своєї країни та вірив у перемогу. Він пишався старшим братом Ростиславом, оборонцем Маріуполя, який отримав тяжке поранення та був у полоні. Андрій завжди вірив, що Ростя стане на ноги. Так і сталося, але Андрійко вже цього не побачив. Його змалечку мама вчила робити добро та казала, що йому зарахується у «торбинку добрих справ». І потім Андрійко всіх цьому навчав. Він був життєрадісним, мав багато планів на життя, проте ця клята війна забрала його. Він назавжди залишиться нашим Героєм!» – розповіла кохана загиблого воїна Валерія Поліщук.

6 червня 2023 року Андрій Приступа загинув в районі н.п. Дружба, Донецької області. Під час виконання бойового завдання зазнав смертельного осколкового поранення внаслідок ворожого обстрілу.… Читати далі

Народився Дмитро у місті Сарни.З 2000 по 2010 роки навчався у НВК «Школа-колегіум» ім.Т.Г.Шевченка. Ще маленьким Дмитро захопився футболом, у школі- баскетболом . Батьки дбали про сина, як могли. Особливо Дмитро поважав і любив тата. От тільки у 17 років Дмитру довелося провести його в останню путь. Тоді підтримкою хлопця став рідний дядько, якого Діма дуже поважав. Підвищене відчуття патріотизму в нього було завжди.

У випускному класі Дмитра захопив бойовий гопак. Згодом, він стає чемпіоном України з бойового гопака. З 2010 по 2011 роки Дмитро навчався у ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей» за професією “Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування”. А потім продовжив навчання у Мирогощанському аграрному фаховому коледжі. З 2013 по 2016 рік навчався у Національному університеті біоресурсів і природокористування України за спеціальністю «Енергетика сільськогосподарського виробництва». Під час навчання в університеті брав участь у всеукраїнських спортивних змаганнях мав призові місця. Майстер спорту з хортингу, але найбільше юнак захоплювався боксом. Постійні тренування, які не лише навантажували, але і мотивували працювати над собою.  Вже скоро Дмитро став кандидатом у майстри спорту із боксу, чим дуже пишався. Супроводжувала… Читати далі

Народився Тарас у м. Сарни, тут і проживав. З вересня 2002 року до червня 2013 року навчався у Сарненському НВК «Школа-колегіум» ім. Т.Г.Шевченка, де здобув повну середню освіту. З першого класу займався греко-римською боротьбою та виборював призові місця на змаганнях. У вільний час любив паяти мікросхеми з маленьких резисторів, чіпів і конденсаторів.  З вересня 2013 року навчався на денній формі навчання в Рівненському НУВГП на факультеті «Водного господарства», по спеціальності «Гідротехніка, водні ресурси». В 2015 році був переведений на заочну форму навчання цього ж університету.

З 28 вересня 2020 року по серпень 2022 року працював поліцейським роти №5 з обслуговування міста Сарни Управління патрульної поліції Рівненської області

13 грудня 2022 року не вагаючись став до лав ЗСУ. Був військовослужбовцем 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. За посадою – розвідник-навідник. Мав позивний Таро. У бою за Україну Тарас загинув 28 травня 2023 року в районі н. п. Іванівське Бахмутського району Донецької області. Йому було лише 27 років.

У Героя залишилися батьки: тато Володимир Іванович, військовослужбовець в/ч А0153, мама Надія Дмитрівна, провідний бібліотекар Сарненської центральної бібліотеки, молодший брат Святослав, курсант Одеської академії та молодша сестра Злата, учениця 8 класу Сарненського ліцею «Лідер».… Читати далі

Народився Олег у м.Сарни.Батько, Петро Пилипович, працював майстром у Сарненському ВПУ№22, мати, Тетяна Миколаївна – головним бухгалтером у Орлівській психлікарні. Навчався Олег у ЗОШ №3 та одночасно у музичній школі – грі на баяні. Після школи продовжив навчання у ВПУ №22, по закінченню якого був призваний на строкову військову службу. Відразу після завершення служби почав працювати у Катеринівській колонії, далі в Городищенській колонії.

Олег Петрович одружився і перехав на проживання у м.Рівне. До мобілізації працював на АЗС ОКО. У вересні 2022 року добровільно долучився до лав ЗСУ. Служив молодшим сержантом у 3-й окремій штурмовій бригаді, раніше відомій як полк ССО «Азов», старшим оператором антидронової рушниці (позивний – Босий).

Загинув Магрело Олег Петрович 3 квітня 2023 року в м.Бахмут Донецької області, під час виконання бойового завдання. Він віддав своє життя, прикриваючи собою молодого побратима.

У захисника залишилися дружина та двоє дітей, що проживають у м.Рівне та старший син від першого шлюбу. Похований Магрело Олег на Алеї Героїв у м.Сарни. Йому було 48 років

… Читати далі

Народився Ігор в селі Сарни (нині м.Сарни). Був єдиним сином у батьків. Батько Валентин Калістратович був робітником. Мати, Марія Володимирівна – бібліотекар.

 В 1979 р. пішов в 1кл. Сарненської ЗОШ № 3, а з 1981 р. по 1987 р. навчався в ЗОШ №5 м.Сарни. Після закінчення школи навчався в ВПУ №22 м.Сарни. Як і всі хлопці в дитинстві любив техніку і спорт. Грав у волейбол. Хотів бути військовим, тому від служби в армії не ухилявся. В грудні 1990 р. був призваний в армію. Проходив службу з грудня 1990 р. по січень 1992 р. в танкових військах на Закарпатті. Повернувся зі служби у званні- старшина.

Працював оператором на АЗС «Журавлина». Проживав по вул. Шкільна.  Був одружений, мав троє дітей: два сини та донька; четверо онуків. Сини Володимир і Святослав та зять Андрій перебувають на військовій службі в ЗСУ.

З 9 березня 2015 р. по 16 квітня 2016 р. був учасником бойових дій в зоні АТО, командир танка.

З початком повномасштабного вторгнення пішов до лав ЗСУ.… Читати далі

Народився Олексій у м.Сарни, проживав по вул.Шкільна. Навчався в Сарненській гімназії, після закінчення якої у 2016 році вступив до Київського національного авіаційного університету на аеродинамічний факультет, спеціальність авіа- та ракетобудування, який закінчив у 2020 році, отримавши ступінь бакалавра.

Особисті якості:справедливий, наполегливий, добрий, завзятий, товариський, завжди веселий (позитивний як протон), завжди прийде на допомогу, співчутливий, завжди хвилювався за інших і допомагав; завжди приходив на допомогу всім; у роботі на досягнутому не зупинявся. До війни працював в охоронній фірмі «Шериф» м.Київ. Мав хобі: нумізматика та боністика.

Олексій тричі старався потрапити на фронт добровольцем і з третього разу таки призвали. 8 березня 2022 року пішов добровольцем захищати Україну, заключивши контракт ЗСУ. Служив у 130-му окремому батальйоні територіальної оборони м. Київ. Мав військове звання: солдат з позивним Курт, старший сапер.

13 вересня отримав тяжкі поранення від російської ОЗМ-72 «вистрибучої міни» в районі населеного пункту Питомник Харківської області під час контрнаступу ЗСУ. Упродовж довгих чотирьох діб лікарі боролися за його життя. На жаль. 17 вересня 2022 року серце воїна зупинилося у шпиталі міста Харків.… Читати далі

Народився Олег Костюк у м.Сарни. Проживав по вул. Широка, 36, пізніше по вул. Торфова. З першого по дев’ятий клас навчався в Сарненській ЗОШ №2 (нині ліцей №2).  Відвідував додаткові заняття з мистецтва, мав хист до малювання. Також, Олегу подобалося грати на музичних інструментах. З 1991р. по 1993 роки навчався у Сарненському ВПУ№22, за професію механізатор меліоративних робіт, муляр. Протягом навчання в училищі, показав себе здібним, працьовитим учнем. Особливо цікавився технікою. Мав хороші організаторські здібності. Був товариський, вимогливий до себе. Займався спортом, неодноразово приймав участь у районних змаганнях.   

В 1994 році був призваний на строкову військову службу в армію. Службу проходив в м. Євпаторія (Автономна Республіка Крим) в/ч А1767. Демобілізувався 17 червня 1996 року. Після служби в армії працював будівельником, каменярем, займався ремонтними роботами будинків та квартир. Деякий час був приватним підприємцем.

25 лютого 2022 року, на початку повномасштабного вторгнення, долучився до війська, як доброволець.  Спочатку його направили  в місто Дубно, де він прослужив, приблизно півтора місяці. Пізніше, неподалік Рівного, брав участь у спорудженні бліндажів.… Читати далі

Народився Олександр у м.Сарни та був першою дитиною у сім’ї Сергія Миколайовича та Раїси Омелянівни. Пізніше, у Бортніків народилася ще донька. Олександр, закінчивши 9 класів Сарненської ЗОШ №2 (нині ліцей №2), продовжив навчання у ВПУ№22 за фахом «автомеханік».

Під час навчання в училищі почав активно займатися спортом – баскетболом та текван-до (мав коричневий пояс), любив плавання. По закінченню училища, продовжив заочно здобувати знання у Національному університеті водного господарства та природокористування за фахом «інженер-механік автомобільного транспорту». З 2002 по 2004 роки проходив строкову віськову службу у складі внутрішніх військ у м.Сімферопіль (АР Крим). По тому, деякий час працював водієм у приватних підприємців Про себе іноді говорив: «Я народився, щоб жити й померти за Україну…». Національно-патріотичні погляди відстоював на Майдані.

. Захищав територіальну цілісність України з 2014 року – два рази проходив контракту службу в АТО/ООС за що був нагороджений грамотами та відзнаками за сумлінну службу.

З початком повномасштабного вторгнення, ще 25 лютого 2022 року пішов добровольцем захищати країну. Спочатку служив у 130-му окремому розвідувальному батальйоні м.Дубно.… Читати далі

Народився Анатолій у с.Кричильськ. У 1988 році закінчив місцеву десятирічку. В дитинстві, як і більшість хлопчаків цікавився футболом. Після школи продовжив навчання у Сарненському СПТУ №21 (нині ДПТНЗ «Сарненський аграрний ліцей»). З 1988 по1990 роки проходив службу в армії, де мав звання сержант. Пізніше одружився та проживав у м.Сарни. З дружиною виховували трьох синів. Працював водієм регулярних пасажирських перевезень Сарни-Київ. Останні роки до війни працював водієм-далекобійником.

З початком повномасштабного вторгнення пішов добровольцем 01 березня 2022 року. Служив у 14-у Рівненському стрілецькому батальйоні «Полісся», сержантом радіо телефоністом військової частини А7098. Мав позивний «Лєший». В цей час сумлінно виконував свої військові обов’язки за що був відзначений грамотою міського голови.

З 6 лютого група з Анатолієм Володимировичем зникла – це був останній день, коли він спілкувався з родиною.

 Протягом цього часу він вважався безвісти зниклим. На жаль, дива не сталось… 51-річний воїн загинув 6 лютого 2023 року, під час виконання бойового завдання у м.Бахмут, Донецької області.

У Героя залишилися дружина та три сини.  Похований на Алеї Героїв у м.Сарни.… Читати далі