Масовець Андрій Анатолійович (11.08.1984-03.04.2024)

Масовець Андрій Анатолійович народився 11 серпня 1984 року. Проживав у селі Осницьк колишнього Рокитнівського, нині Сарненського району Рівненської області. 

Герой мав маму – Тетяну, батька –  Анатолія, сестру – Валентину та брата –  Олексія. Не був одружений.

Андрій навчався в Осницькій загальгоосвітній школі І-ІІ ступенів, яку закінчив у 1999 році. Після закінчення школи хлопець вступив до Рокитнівського професійно-технічного училища, де здобув кваліфікацію «Маляр, пічник, штукатур». Пізніше у 2003 році вступив до Здолбунівського професійного ліцею залізничного транспорту, а у 2004 році, закінчивши навчання, здобув професію «Помічник машиніста тепловоза». У 2006 році проходив підвищення кваліфікації у Технічній школі Львівської залізниці за професією «Машиніст тепловоза».

В мирний час у цивільному житті працював на Томашгородському щебеневому заводі. Андрій настільки любив свою професію, що це й було його хоббі.

Андрію були притаманні дуже хороші людські якості: доброта, працелюбність, людяність, мужність, хоробрість,  дружелюбність, надійність, уміння підтримати та допомогти.

Отримавши повідомлення про мобілізацію на військову службу, одразу став на захист Держави. Герой служив у 81-ій бригаді десантно-штурмових військ, мав військове звання солдат, стрілець.… Читати далі

Козловський Олександр Володимирович,позивний «Хорс» (12.04.1975 – 07.06.2025)

Олександр народився та проживав у с.Любиковичі. Тут закінчив місцеву ЗОШ. В мирному житті він був надзвичайно начитаним і допитливим чоловіком, який умів глибоко мислити й тонко відчувати. Людиною, яка здавалася невичерпним джерелом знань.

У 1994–1996 роках проходив строкову службу в Криму, був командиром автомобільної колони, мав військове звання молодшого сержанта. До мобілізації працював у Катеринівській виправній колонії.

У грудні 2024 року Захисника було призвано до лав Збройних Сил України. Він служив водієм-механіком 2-го евакуаційного відділення евакуаційного взводу ремонтно-відновлюваного батальйону військової частини А4862, 425-го окремого штурмового полку «Скала». Олександр спершу захищав Покровський напрямок, а з травня – Сумський. Побратими знали його під позивним «Хорс»– розумного, витривалого, надійного.

7 червня 2025 року Олександр Козловський загинув під час виконання бойового завдання в Сумській області. Для побратимів він назавжди залишиться гідним воїном, який завжди доводив справу до кінця. А для рідних – доброю, щирою, турботливою людиною.

У Героя залишилися батьки, сестра та племінник.

Похований на місцевому кладовищі у с. Любиковичі.

Читати далі

Поплавський Микола Миколайович (27.05.1997 – 23.02.2025)

Микола народився та виріс у селі Цепцевичі в звичайній сільській багатодітній сім’ї. Він був старший і єдиний син у батьків, надійною опорою та підтримкою для трьох менших сестер Лесі, Наталії та Дарини. Тато, Микола Васильович – пенсіонер, інвалід 3 групи, мама, Алла Миколаївна – працює в Цепцевицькому старостинському окрузі №7 діловодом загального відділу міської ради.

З 2003 по 2012 роки Микола навчався у Цепцевицькій ЗОШ І-ІІІ ступенів (нині ліцей). Після закінчення 9-го класу продовжив навчання у ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей» (нині ЗП(ПТ)О “Сарненський аграрно-технологічний професійний коледж”) де здобув кваліфікацію електрика. Після закінчення учбового закладу працював за спеціальністю електрик в Сарненському РЕМ. Завжди добрий усміхнений мав багато друзів. Як всі хлопці любив поганяти м’яч, та піти з друзями на рибалку, а ліс завжди був місцем його відпочинку.

У 2021 році Микола одружився, дружина Вікторія Віталіївна працює вчителем у Цепцевицькому ліцеї. Невдовзі в шлюбі народився синочок Дамір. Вони з дружиною мріяли про щасливе життя та будували плани на майбутнє…

Микола був мобілізований у жовтні 2024 року, проходив службу у 87-му окремому аеромобільному батальйоні.… Читати далі

Фейцер Олег Володимирович (09.04.1983-19.07.2023)

Народився Олег та проживав у місті Сарни. З 1989 по 1998 роки навчався в Сарненському ліцеї № 1 ім. Т.Г. Шевченка, закінчив школу з відзнакою. Декілька років навчався в Сарненській дитячій музичній школі грі на баяні. Після школи вступив до ВСП «Березнівський лісотехнічний фаховий коледж НУВГП», по закінченню якого продовжує навчання на заочному відділенні Київського національного аграрного університету, за спеціальністю «Лісове господарство», одночасно працює в Сарненському лісгоспі та час від часу їздить на заробітки до столиці.

19 січня 2023 року Олег був призваний до лав ЗСУ. Спочатку службу проходив в м. Новояворівськ, Львівської області. Мав позивний ЛІСНИК. 14 квітня 2023 року прибув у м. Дружківка, Донецької області для подальшого несення служби.

Бойові завдання виконував у складі в/ч А 4010, 5-ої окремої штурмової Київської бригади. Рідні втратили зв’язок із Олегом у липні 2023-го. 19 липня 2023 року під час виконання одного з бойових завдань біля населеного пункту Іванівське Бахмутського району на Донеччині солдат загинув.

Майже п’ять місяців, родина чекала повідомлення з фронту, жевріла надія, що сумна звістка не підтвердиться.… Читати далі

Басюк Едуард Валентинович (06.10.1977-19.08.2023)

Басюк Едуард Валентинович народився 6 жовтня 1977 року в смт Рокитне, колишнього Рокитнівського, нині Сарненського району Рівненської області. 

Навчався у Рокитнівській ЗОШ І-ІІІ ст. №3, яку закінчив у 1994 році. Після закінчення школи Едуард став студентом Національного університету водного господарства та природокористування (м. Рівне) за спеціальністю «Прикладна механіка», який закінчив у 2000 році. Тривалий час працював на ПрАТ «Рокитнівський склозавод».

Зі слів рідних, Едуард був мужнім та хоробрим чоловіком, розумною та хорошою людиною, він не боявся віддати своє життя задля Перемоги, про що неодноразово говорив. Він любив багато читати, любив готувати, риболовлю та походи в ліс.

28 квітня 2023 року був зарахований до військової частини 3017 Національної гвардії України оператором 2-го протитанкового відділення протитанкового взводу 3-го батальйону оперативного призначення. Віддано та мужньо боронив Батьківщину. 

«Едуард Валентинович був справжнім патріотом, не байдужим до долі своєї країни та майбутнього своїх рідних. Його син, на сьогоднішній день, також у Збройних Силах України, воює за мирне небо та світле майбутнє наступних поколінь», – розповіли побратими Героя.… Читати далі

Бабич Олександр Анатолійович (30.05.1991-16.05.2022)

Бабич Олександр Анатолійович народився 30 травня 1991 року, у селі Рокитне, колишнього Рокитнівського, нині Сарненського району, Рівненської області. Родина Олександра складалася з мами Марії, бабусі Домни, сестри Тетяни та брата Олексія.

У 2005 році в житті Олександра сталася трагедія, померла його мама. Опікуном хлопчика стала старша сестра Тетяна, яка проживала, на той час, у селищі міського типу Томашгород. Олександр переїхав жити до сестри.

Попри переїзд Олександр продовжив навчатися у Рокитнівському навчально-виховному комплексі школа І-ІІІ ступеня ліцей. Після закінчення школи, у 2006 році вступив на навчання у Рокитнівський професійний ліцей. Обрав для себе спеціальність «Муляр, пічник, штукатур».

У 2017 році він вирішив пройти військову службу за контрактом. Вже 29 травня 2017 року був направлений на навчання та проходження військової служби у населений пункт Яворів, Львівська область. 

У період з 2018 по 2020 роки брав участь у антитерористичній операції (АТО/ООС) у Донецькій та Луганській областях. Постійно підвищував кваліфікаю. Так, у період з 2019 по 2020 рік проходив навчальний курс за програмою підготовки «Навідник-оператор БМП-2, ВОС-121».… Читати далі

Фесовець Володимир Віталійович (13.07.1996 – 14.08.2024)

Володимир народився та проживав у місті Сарни. Був роботящим, не цурався жодної роботи. Дуже любив дітей, цінував прості речі та щиро радів життю. Він був добрим і привітним, завжди готовим прийти на допомогу, ніколи не залишався осторонь чужої біди.
Після закінчення Сарненського ВПУ №22 здобув фах автомеханіка. Машини, техніка, механізми були його стихією. Навіть працюючи різноробочим, він завжди знаходив час на улюблену справу: лагодити й «оживляти» мотори.

У травні 2024 року Володимир став до лав Збройних сил України. Спочатку — у військовій частині А4886, згодом — кулеметником у частині А4056 у складі 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша. Без вагань прийняв рішення стати на варті свободи, бо вірив, що бореться за майбутнє своєї країни, своїх близьких. Його позивний — «Вовчик». Попри всі труднощі війни, він не втрачав почуття гумору, був душею колективу й опорою для побратимів.

14 серпня 2024 року в районі населеного пункту Межове на Донеччині Володимир не повернувся з бойового завдання. Упродовж дев’яти місяців рідні й близькі жили надією, чекали бодай найменшої звістки.… Читати далі

Попович Олег Анатолійович (03.07.1971- 24.12.2023)

Народився Олег у м.Сарни. Спочатку проживав по вул. Гагаріна (нині Костопільська). До 3-го класу навчався у ЗОШ №3. Коли помер тато, по сімейних обставинах, навчався у Чудельській школі-інтернат, тому що на той час мама була за кордоном. У дитинстві цікавився спортом – грав у волейбол за команду м.Сарни. Захоплювався риболовством – був завзятим рибалкою. Після закінчення школи навчався у ВПУ-22 на тракториста. З 1990 по 1992 роки Олег проходив строкову військову службу в армії. Після служби працював кочегаром майже у всіх державних структурах.

Згодом Олег Анатолійович одружився і проживав з дружиною по вул. Дачна. У молодого подружжя народилося двоє діток і для кращого забезпечення сім’ї Олег почав їздити по заробіткам. Деякий час працював продавцем на ринках у багатьох населених пунктах Сарненського району, також майже десять років працював на пилорамі. До призову Олег Попович працював у ТзОВ «Епіко».

Коли діти виросли Олег Анатолійович з дружиною вирішили почати нове життя: продали свій будинок і знову переїхали у мікрорайон «село сарни» придбавши там житло на вул.Коцюбинського.… Читати далі

Головін Валентин Вікторович (25.07.1967 – 20.02.2024)

Народився Валентин 25 липня 1967 року у м.Новоград -Волинську (зараз перейменоване на м. Звягель) Житомирської області. Тут закінчив місцеву 8-річну школу, згодом Овруцьке ПТУ№35. З 1985 по 1988 року навчався у Васильківському військово-авіаційно технічному училищі (нині Васильківський фаховий коледж Національного авіаційного університету). З того часу розпочинається військова кар’єра Валентина Головіна у Збройних силах. Ще під час навчання в училищі захопився грою на гітарі, тоді разом з хлопцями створили музичний гурт. Але особливим його захопленням завжди була служба, якій він присвятив все своє життя.

Валентин Вікторович проживав у м.Сарни та працював у Сарненському районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. Відслуживши потрібний термін, у 2000-му році, у званні капітана, вийшов на заслужений відпочинок і розпочав займатися підприємницькою діяльністю – відкрив столярний цех. У 2009 році одружився вдруге, з коханою дружиною Тамарою виховували двох доньок. Від попереднього шлюбу мав сина та доньку. Валентин дбав про свою родину та дітей, мріяв дати їм хорошу освіту. А ще мав золоті руки. У своєму столярному цеху робив дерев’яні меблі.… Читати далі

Касацький Олександр Олександрович, позивний «Шоні» (15.03.1976 -02.03.2024)

Народився Олександр та проживав у м.Сарни. З 1983 по 1991 роки навчався у Сарненській ЗОШ№1 ім.Т.Г.Шевченка (нині ліцей №1), Ще в шкільні роки захопився радіотехнікою, тому у 1995 році вступив до Львівського технікуму залізничного транспорту, який закінчив у 1995 році та здобув фах «техніка-електромеханіка». Строкову військову службу проходив в танкових військах у м.Яворів Львіської області.

Деякий час працював на залізниці, згодом в інших установах рідного міста. Останнім місцем роботи Олександра, перед мобілізацією, була Сарненська мистецька школа, де був робітником. Колеги згадують, що Олександр Олександрович мав золоті руки, не було такої роботи, яку б він не зміг зробити. Жодного разу нікому не відмовив у допомозі. Був працьовитою і щирою людиною.

Олександр з дружиною виховував двох синів, хоча і не рідних для нього, але він став для них найріднішим батьком. Хлопці пишались ним, адже багато чого від нього навчились. Як згадує дружина, Валентина Олексіївна: «Я прожила з Сашою 20 років. Він був хорошим сім’янином та гарним господарем. Власноруч побудував пів будинку.

Він мріяв про Перемогу, що повернеться додому, висадить сад та викопає ставок і запустить туди рибу…».… Читати далі