Сарненський район

Народився Руслан у м.Київ. Проживав в с.Іванівка Кагарлицького району, Київської області. У 1999 році одружився з Яришко Валентиною і переїхав жити в її рідне село Корост, де і проживав до мобілізації. У 2000 році закінчив курси «столяр верстатник». У подружньому житті народилося двоє дітей: дочка Вікторія та син Максим.

08 червня 2023 року Руслан був мобілізований до лав ЗСУ. Спочатку службу проходив на Тучинському полігоні, а далі був направлений до в/ч А3306, згодом переведений до в/ч А4667. У серпні того ж року отримав поранення, першу медичну допомогу надали у м.Слов’янськ, далі проходив лікування у м.Ізюм в військовому госпіталі. Пізніше, за станом здоров’я, Руслан Миколайович був відправлений на реабілітацію додому.

Помер Воїн від серцево-судинної недостатності, під час реабілітації, 18 жовтня 2023 року. Похований у с. Корост.

У Героя залишилися дружина та двоє дітей.

… Читати далі

Народився Олег в багатодітній сім’ї у с.Корост, тут і проживав. Крім нього у родині Кошляків зростало ще дві сестри та два брати. Після закінчення школи юнак був призваний на військову строкову службу, яку проходив у м.Рівне. До лав ЗСУ мобілізувався у вересні 2022 року, служив стрільцем-санітаром у 14-й окремій механізованій бригаді в/ч А1008.

Загинув 13 жовтня 2023 року, під час виконання бойового завдання біля села Першотравневе Купʼянського району, Харківської області.

Похований в рідному селі Корост. У Героя залишилася батьки, брати та сестри.
 

Солдата ЗСУ Кошляка Олега Івановича нагороджено орденом Князівський хрест Героя “На віки в строю” (посмертно).

… Читати далі

Гордійчук Леонід Андрійович народився 15 вересня 1983 року в селі Буда, колишнього Рокитнівського, тепер Сарненського району, Рівненської області.

Навчався у Будівській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів. Вчителі та директор теперішньої Будівської гімназії розповідають про Леоніда Гордійчука як про вихованого і слухняного учня, який виявляв повагу до них навіть через десятки років після того, як став випускником. А ще кажуть, що він був надзвичайно добрим і порядним і що ніколи нікому не заподіяв зла.

 Після закінчення школи вступив до Рокитнівського професійного ліцею за спеціальністю «Сантехнік, електро та газозварювальник». У мирний час працював переважно на заробітках у столиці України.

Леонід був призваний за мобілізацією 22 лютого 2023 року. Проходив навчання на Житомирщині, під час яких, зокрема, здобув кваліфікацію водія-машиніста БТРа. Мав надію, що керуватиме цим потужним військовим засобом на полі бою. Але не судилося… Захищав кордони рідної країни в найгарячіших точках Донецької та Луганської областей.

А невдовзі прийшла звістка про загибель Леоніда. Він помер 15 травня 2023 року в Луганській області від поранень, несумісних з життям.… Читати далі

Гаврильчик Володимир Михайлович, позивний «Гаврило», народився 26 серпня 1981 року, в селі Люхча, Сарненського району,  Рівненської області.

 Проживав Володимир у багатодітній сім’ї, де був найстаршою дитиною. Навчався в загальноосвітній школі III ст. с. Люхча, яку закінчив у 1998 році. Після закінчення школи Володимир відправився на навчання в Березнівський лісовий коледж на спеціальністю «Лісове господарство». Здобув кваліфікацію «Техніка лісового господарства» у 2002 році. У тому ж 2002 році, 9 червня, Володимир одружився на Світлані.

В 2004 році всією сім’єю прийняли рішення переїхати жити у село Рокитне, Рокитнівського (нині Сарненського) району,  де працював у ДП «Рокитнівське лісове господарство», а з 2005 року почав працювати на Рокитнівському склозаводі.

У 2008 році закінчив Костопільський будівельно-технологічний технікум  Національний університет водного господарства та природокористування, де здобув спеціальність «Оператор  скло-формувальних машин».

Життя склалось так, що шість  років довелось їздити на заробітки в російський Липецьк, а коли почалася війна відразу пішов добровольцем на захист рідної неньки України, бо не хотів, щоб його діти жили як в росії.

Служив солдатом, військовослужбовцем Збройних сил України, військової частини А4056, 68-ї єгерської розвід-роти, 2-го взводу.… Читати далі

Народився Євген в Латвії, в місті Рига. Одразу після народження, з батьками, переїхав до України в Рівненську область місто Корець.

З 1996 по 2005 роки навчався в Гвіздівській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів Корецької районної ради Рівненської області. В 2008 році закінчив вище професійне училище №24 в місті Корець, де здобув професію муляра, штукатура, лицювальника-плиточника.

6 жовтня 2008 року був призваний для проходження строкової військової служби до в/ч А0284 в десантні війська, де отримав спеціальність “навідник кулемета” з військовим званням “солдат”. Після проходження служби Євген працював в охоронній галузі.

В 2011 році познайомився зі своєю майбутньою дружиною Тетяною, тоді ж вони і побралися. Згодом народилася перша донька, яку назвали Валерія, а через півтора року в них народилася Софійка. Радості родини не було меж. Сім’я проживала у м.Сарни. Для забезпечення кращого життя молодої родини, починаючи з кінця 2017 року, Євген почав їздити на заробітки до Польщі. Все так і було б і до нині, але…

Після повномасштабного вторгнення росії на територію України, Євген 25 лютого 2022 року, не вагаючись пішов добровольцем до територіальної оборони і був зарахований до лав військової частини А7072 в місті Сарни, 104-ї бригади 60-го батальйону, 3-ї роти, 3-го взводу, 3-го відділення “Поліські Вовки” на посаду “кулеметник”.… Читати далі