Народився Олег у м.Сарни. Спочатку проживав по вул. Гагаріна (нині Костопільська). До 3-го класу навчався у ЗОШ №3. Коли помер тато, по сімейних обставинах, навчався у Чудельській школі-інтернат, тому що на той час мама була за кордоном. У дитинстві цікавився спортом – грав у волейбол за команду м.Сарни. Захоплювався риболовством – був завзятим рибалкою. Після закінчення школи навчався у ВПУ-22 на тракториста. З 1990 по 1992 роки Олег проходив строкову військову службу в армії. Після служби працював кочегаром майже у всіх державних структурах.

Згодом Олег Анатолійович одружився і проживав з дружиною по вул. Дачна. У молодого подружжя народилося двоє діток і для кращого забезпечення сім’ї Олег почав їздити по заробіткам. Деякий час працював продавцем на ринках у багатьох населених пунктах Сарненського району, також майже десять років працював на пилорамі. До призову Олег Попович працював у ТзОВ «Епіко».

Коли діти виросли Олег Анатолійович з дружиною вирішили почати нове життя: продали свій будинок і знову переїхали у мікрорайон «село сарни» придбавши там житло на вул.Коцюбинського.… Читати далі

Народився Валентин 25 липня 1967 року у м.Новоград -Волинську (зараз перейменоване на м. Звягель) Житомирської області. Тут закінчив місцеву 8-річну школу, згодом Овруцьке ПТУ№35. З 1985 по 1988 року навчався у Васильківському військово-авіаційно технічному училищі (нині Васильківський фаховий коледж Національного авіаційного університету). З того часу розпочинається військова кар’єра Валентина Головіна у Збройних силах. Ще під час навчання в училищі захопився грою на гітарі, тоді разом з хлопцями створили музичний гурт. Але особливим його захопленням завжди була служба, якій він присвятив все своє життя.

Валентин Вікторович проживав у м.Сарни та працював у Сарненському районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. Відслуживши потрібний термін, у 2000-му році, у званні капітана, вийшов на заслужений відпочинок і розпочав займатися підприємницькою діяльністю – відкрив столярний цех. У 2009 році одружився вдруге, з коханою дружиною Тамарою виховували двох доньок. Від попереднього шлюбу мав сина та доньку. Валентин дбав про свою родину та дітей, мріяв дати їм хорошу освіту. А ще мав золоті руки. У своєму столярному цеху робив дерев’яні меблі.… Читати далі

Народився Олександр та проживав у м.Сарни. З 1983 по 1991 роки навчався у Сарненській ЗОШ№1 ім.Т.Г.Шевченка (нині ліцей №1), Ще в шкільні роки захопився радіотехнікою, тому у 1995 році вступив до Львівського технікуму залізничного транспорту, який закінчив у 1995 році та здобув фах «техніка-електромеханіка». Строкову військову службу проходив в танкових військах у м.Яворів Львіської області.

Деякий час працював на залізниці, згодом в інших установах рідного міста. Останнім місцем роботи Олександра, перед мобілізацією, була Сарненська мистецька школа, де був робітником. Колеги згадують, що Олександр Олександрович мав золоті руки, не було такої роботи, яку б він не зміг зробити. Жодного разу нікому не відмовив у допомозі. Був працьовитою і щирою людиною.

Олександр з дружиною виховував двох синів, хоча і не рідних для нього, але він став для них найріднішим батьком. Хлопці пишались ним, адже багато чого від нього навчились. Як згадує дружина, Валентина Олексіївна: «Я прожила з Сашою 20 років. Він був хорошим сім’янином та гарним господарем. Власноруч побудував пів будинку.

Він мріяв про Перемогу, що повернеться додому, висадить сад та викопає ставок і запустить туди рибу…».… Читати далі

Народився Геннадій 22 січня 1971 року у селі Стрільськ. Тут пройшло усе його дитинство та юність. З 1989 по 1991 роки проходив строкову службу в армії у званнях рядового, молодшого сержанта і згодом сержанта на ОКПП «Чоп», займав посаду командира стрілкового відділення прикордонних військ кдб срср.

У 1993 році Геннадій Ігнатович одружився та разом з дружиною Вікторією став мешкати у м. Сарни. Здобув вищу інженерну освіту в НТУУ «Київський політехнічний інститут їм. І. Сікорського». Працював інженером по охороні праці на Сарненському комбінаті хлібопродуктів, згодом – інженером по охороні праці в АТ «Укрпошта», пізніше став далекобійником, перевозив вантажі країнами Європи.

Вільний час Геннадій любив проводити із сім’єю та родиною, подорожував та читав художню літературу, здебільшого пригодницьку. Улюблений його письменник – Олександр Дюма, улюблений твір – «Граф Монте-Крісто». Він дуже любив відпочинок на природі, надавав перевагу активному відпочинку, зокрема дайвінгу та гірськолижним активностям. Також, іноді полюбляв грати в комп’ютерні ігри, його улюблена гра – «S.T.A.L.K.E.R.». Він навіть мав різні видання цієї гри на колекційних дисках.… Читати далі

22-річний солдат Назар Баланович житель м. Сарни, закінчив місцеву ЗОШ №3 та продовжив навчання у ВПУ-22 за спеціальністю маляр-штукатур. У 2021 році був призваний на строкову службу до Національної гвардії України. По закінченню служби, у серпні 2023 року підписав контракт з військовою частиною 3018 НГУ. Був бійцем 4-го батальйону «Сила Свободи» бригади швидкого реагування НГУ «Рубіж. У складі підрозділу «Сокол» — такий позивний мав Назар — мужньо захищав країну в Гостомелі та Борисполі.

Ще зовсім молодий, але надзвичайно мужній та відважний патріот прагнув захистити всіх українців від ворога. Попереду було довге життя сповнене планів та мрій та, на жаль, 27 травня під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Спірне Бахмутського району Донецької області він героїчно загинув. Йому навіки 22.

Відповідальний, щирий, чуйний Назар назавжди залишиться у памʼяті рідних та близьких Воїном, який ніколи не боявся труднощів, мужньо виконував всі поставлені завдання, намагався стати кращим у всьому.

У Героя залишились батьки та брат.

Похований на Алеї Героїв у м. Сарни.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, відповідно до Указу Президента України у травні 2025 року, орденом «За мужність» III ступеня нагороджено солдата НГУ Назара Балановича (посмертно).… Читати далі

Народився Євгеній у м.Гнівань, Вінницької області. Навчався в Гніваньській ЗОШ №2. Завжди цікавився історією України,брав активну участь в історичних гуртках. У 2011-2013 роках навчався в Кам’янець-Подільському індустріальному коледжі по спеціальності «Буровибухові роботи».

Був членом «Свободи» на Хмельниччині. В 2013-2014 рр. проходив строкову службу у Національній Гвардії України. В 2017 році підписав свій перший контракт в ЗСУ, захищав Україну під час АТО/ООС у 2017-2020рр. З 2019 року проживав з дружиною у м.Сарни.

Коли почалося повномасштабне вторгнення росії, Євгеній Гаврилов був призваний на службу 24 лютого 2022 року. В 2023 році був переведений у в/ч А4638, 3-тя ОШБр “Азов” старшим солдатом гранатометником. Виконував бойові завдання на Донеччині. Мав позивний “Джек”.

З 17 травня 2023 року, старший солдат Євгеній Гаврилов рахувався безвісти зниклим. В той день військовослужбовець загинів під Бахмутом. Про загибель повідомили лише 10 липня 2023 року.

Похований у м. Гнівань, Вінницької області, де проживають його батьки.

Публікації про Гаврилова Є.

«Він так мріяв про велику сім’ю та багатодітну щасливу родину. Був дуже добрим до людей, допомагав зооорганізаціям.… Читати далі

Народився Олександр у м.Сарни, тут і проживав. З 1982 по 1991 роки навчався в Сарненській ЗОШ №1 (нині ліцей №1 ім.Т.Г.Шевченка). У 1991-1994 рр. навчався у ВПУ №22 м.Сарни, за спеціальністю водій-електрик. В юні роки займався греко-римською боротьбою, приймав участь у обласних змаганнях (на одному з них зайняв 1-е місце та отримав грамоту і медаль). Після закінчення училища проходив строкову військову службу, де отримав звання молодшого сержанта. Перша робота – автомеханік, пізніше ФОП (займався продажем будматеріалів). Потім працював у Польщі на заводі. Остання робота – бригадир на підприємстві.

З перших днів повномасштабного вторгнення Олександр Іванович, не вагаючись, вступив до лав добровольчого формування громади, ніс службу на постах. Згодом, був мобілізований до лав ЗСУ роти охорони Сарненського РТЦК. Наказом переведений до в/ч А1302 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний яр». Обіймав посаду срільць-снайпер. Мав позивний «Бой».

Загинув Олександр Бойко 27 квітня 2023 року, під час артилерійського обстрілу, виконуючи бойове завдання у м. Бахмут, Донецької обл. У Героя залишилась дружина та двоє синів.

Похований на Алеї Героїв у м.Сарни.… Читати далі

Народився та виріс Богдан у м.Сарни. Навчався у Сарненському ліцеї «Лідер». Закінчив Рівненське музичне училище та Рівненський державний гуманітарний університет. Був за фахом хоровим диригентом, проте займався вокалом. Богдан Соломка – чемпіон України з бодібілдингу, екссоліст філармонії, актор театру і кіно, фітнес-тренер. Амбітний, цілеспрямований, щирий та справедливий.

31 – річний Герой з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну, разом із татом, рідним братом Романом, взяв до рук зброю та став на захист спокою українців. Служив в лавах «Правого сектору» парамедиком.Спочатку воював у «Правому секторі», а пізніше перейшов до 140-го окремого центру спеціальних операцій ССО ЗСУ. Був старшим стрільцем і медиком групи.

20 січня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу села Мала Токмачка Запорізької області ворог обірвав життя «Паваротті» – саме такий позивний був у Воїна. Поруч був рідний брат, який отримав тяжку контузію, але це не завадило йому евакуювати тіло Героя з поля бою.

У Героя залишилися батьки, двоє молодших братів та дружина.

Похований на Алеї Героїв м.Сарни.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, Указом Президента України №152/2024 старшого солдата Соломку Богдана Юрійовича нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).… Читати далі

Народився Григорій 1 січня 1979 року в с. Мар’янівка, в багатодітній родині Марії і Петра Костецьких. Був наймолодший у родині, змалечку ріс допитливим хлопчиком. В школу пішов раніше своїх однолітків. Як і всі хлопчаки, полюбляв грати у футбол. Після закінчення школи навчався у Сарненському ПТУ №21 (нині ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей». На строкову службу був призваний 14 травня 1997 року, а звільнений у листопаді 1998 року у званні старший сержант.

Після звільнення з армії Григорій Петрович працював у місцевому сільському господарстві, згодом займався домашнім господарством. Жив Григорій Петрович з мамою. Зі слів мами: “Мій Грицуньо (так його називає мама) був хазяїном і хазяйкою, він робив всю роботу і косив, і орав, і варив, і прав, і прибирав…, завжди і у всьому намагався допомогти, мав плани на післявоєнне життя…”.

Після повномасштабного вторгнення, як і більшість односельчан, долучився до створення і патрулювання місцевих блок постів. А 1 червня 2022 року був мобілізований до війська.

Після проходження навчання Григорій Петрович був призначений командиром кулеметного відділення в/ч А4574 у 224 Окремий Штурмовий Батальйон Спеціального Призначення “OPFOR”.… Читати далі