Вячеслав Михайлович народився 1 травня 1974 року у селі Балашівка, що на Березнівщині де пройшло все його життя — щире, просте й наповнене любов’ю до рідної землі. Навчався у місцевій школі. У мирному житті працював майстром лісу, а згодом — охоронцем у Балашівському навчально-виховному комплексі.

Ліс був його стихією. Із малих років він ходив знайомими стежками Балашівського лісу і, здавалося, знав кожне дерево, кожну галявину. Любив полювання, природу і все, що дарувало відчуття гармонії й спокою. Веселий, доброзичливий, завжди з історією чи жартом, Вячеслав був душею компанії, мав безліч друзів, легко знаходив спільну мову з кожним. Його цінували за відповідальність, щирість і відкритість.
Солдат, старший стрілець-оператор єгерського батальйону, захищав Україну з червня 2022 року. Побратими знали його під позивним «Дід» — він був найстаршим серед них, мудрим, спокійним і надійним.
Загинув 15 травня 2024 року на Донеччині. Тривалий час вважався зниклим безвісти.
28 липня 2025 року, у селі Балашівка провели в останню путь Захисника України Краску Вячеслава Михайловича. Заупокійна служба відбулась у Свято- Іоанно-Богословському храмі.… Читати далі

Денис народився 2 жовтня 1993 року в місті Березне, де провів своє дитинство та юність. Навчався у Березнівській загальноосвітній школі №2. Як і більшість молоді з невеликих міст, прагнув підтримати близьких і забезпечити їхнє майбутнє. Закінчивши школу, почав працювати — брався за різну роботу, їздив за кордон на заробітки, аби допомогти родині. Та, де б не перебував, завжди повертався додому — до рідного міста, сім’ї та друзів.
Був доброю, щирою та світлою людиною. Завжди відкритий до спілкування, уважний до інших, готовий підтримати і словом, і ділом. Він залишався гідним сином, турботливим братом і надійним другом. Добре розумівся на будівництві, цінував прості речі, не уникав роботи. Любив відпочинок на природі. У риболовлі знаходив спокій і тишу, що допомагало відволіктися від щоденних справ. У складний для країни час Денис зробив свідомий вибір — стати на захист Батьківщини.
Старший солдат, старший навідник мінометного взводу мотопіхотного батальйону, захищав Україну з листопада 2023 року. Побратими знали його під позивним «Кіпіш». 
Загинув 28 липня 2025 року на Донеччині.  За період служби був нагороджений низкою відзнак за зразкову військову службу та сумлінне виконання бойових завдань.… Читати далі

Петро Петрович  Стахнюк народився 21 січня 1978 року у селі Бистричі, що на Березнівщині. Навчався у Бистрицькій середній школі, а згодом —  у Рівненському кооперативному технікумі. У 1996–1998 роках проходив строкову військову службу. У юнацькі роки захоплювався спортом, особливо волейболом. Згодом почав цікавитися будівельною справою. Завдяки власній наполегливості та цікавості самостійно, користуючись матеріалами з інтернету, опановував нові практичні навички. Був людиною допитливою й щирою, із глибокою повагою до знань. Любив читати, стежив за новинами, завжди прагнув дізнаватися більше про світ навколо.

 У мирному житті працював на сезонних роботах. Він виріс у багатодітній родині і завжди був поряд із братами та сестрами, підтримував їх і допомагав у будь-яких справах. Рідні займали в його житті особливе місце, а сам Петро ніколи не опускав рук і не втрачав віри, навіть у найскладніші моменти.
Старший матрос Стахнюк Петро Петрович став на захист України у квітні 2022 року. Спочатку служив у складі мобільної вогненевої групи ППО. У січні 2025 року був переведений на посаду майстра відділення технічного забезпечення, згодом — такелажника такелажного відділення взводу забезпечення самохідного артилерійського дивізіону.… Читати далі

Василь Іванюк народився 25 квітня 1982 року в селі Бронне, Березнівського району Рівненської області. В 1999 році закінчив навчання в Березнівській середній школі №2. Продовжив навчання в приватному навчальному закладі «Європейський університет» отримавши повну вищу освіту зі спеціальності «Економіка підприємства».
З 2000 по 2001 роки проходив військову строкову службу в військовій частині А 2237, яка дислокувалася в м. Кам’янець-Подільський Хмельницької області.
По завершенню строкової служби працював в інженером меблевому цеху, потому будівельником, їздив на заробітки за кордон. В 2007 році одружився, побудував власний будинок у с. Городище. Спільно з дружиною виховував двох дітей. Василь був працьовитим і творчим чоловіком. В шкільні роки – кларнетист шкільного оркестру, був капітаном команди КВК, сам писав тексти, коротенькі оповіді, грав на гітарі. Був підприємцем, шукав себе в агробізнесі, вирощував шампіньйони, планував засадити горіховий сад на трьох гектарах батьківського паю, а в червні 2021 року здобув кваліфікацію електромонтера та працював за фахом в відділенні з експлуатації розподільних мереж Березнівської дільниці ПрАТ «Рівнеобленерго».
Захищати рідну землю пішов добровольцем 2 березня 2022 року.… Читати далі

Романович Юрій Дмитрович народився 19 травня 1978 року в селі Яцьковичі, Березнівського району, Рівненської області.      В 1985 році пішов до першого класу Яцьковицької середньої школи І-ІІІ ступенів.
     Під час навчання проявив себе відповідальним, ввічливим, добросовісним, працьовитим учнем. Постійно брав активну участь в трудових справах класу, школи, села. Завжди шанобливо ставився до вчителів, був дружелюбний з однокласниками, старався допомагати старшим. Рано залишився без матері. Після закінчення школи, в 1995 році, вступив до Корецького ПТУ і здобув професію тракториста.

З 1996 по 1998 рік проходив строкову військову службу. В свій час працював в місцевому колгоспі «Мир» та лісорубом в Яцьковицькому лісництві Соснівського лісового господарства. У мирний час Юрій був надзвичайно добрим, щирим, комунікабельним чоловіком, котрий завжди був готовий прийти на допомогу. Захоплювався технікою, ремонтом тракторів, любив тварин.
          Захищав Україну від московських окупантів. З вересня 2023 року перебував у лавах танкового батальйону в Сумській, Донецькій та Миколаївській  областях 
   Фізичні та психічні навантаження військової служби підірвали здоров’я українського воїна. 22 лютого 2025 року під час лікування у Березнівській центральній міській лікарні Юрій Дмитрович помер. … Читати далі

Дмитро народився 7 листопада 1991 року в селі Зірне, що на Березнівщині де й проживав. Навчався у Зірненській ЗОШ І-ІІІ ступенів.Після закінчення навчання працював на сезонних роботах, як і більшість місцевої молоді. Запальний, рішучий, незламний — таким був Дмитро. Він не терпів несправедливості, був людиною честі, завжди стояв за своїх — і на фронті, і в житті. Йшов першим, рвався в бій, не терпів зволікань і не знав дороги назад. У його характері поєднувались внутрішня сила, відданість і безстрашність. Дмитро був вірний присязі та Україні, і щоденно доводив свою любов до Батьківщини не словами, а вчинками.
У квітні 2022 року добровільно став на захист України, обравши шлях воїна у найважчі для країни часи. Молодший сержант, сапер інженерно-саперного відділення механізованого батальйону, отримав два поранення під час служби, але після кожного з них мужньо повертався на передову — туди, де був найбільш потрібен. Побратими знали його під позивним «Покемон».
Загинув 16 травня 2025 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.

У Дмитра залишились мама Тетяна Миколаївна, тато Олександр Ілліч, сестри – Ірина і Наталія, а також п’ятнадцятирічний син Олександр та його мама Тетяна.… Читати далі

Андрій  Свита  народився 11 січня 1997 року у селі Вільхівка, що на Березнівщині де і проживав. Навчався у Грушівській ЗОШ І-ІІ ступенів, а згодом у Березнівському НВК «ЗОШ- інтернат І-ІІІ ступенів – міжшкільний навчально – виробничий комбінат». У мирний час працював на місцевих підприємствах, а також виїжджав на сезонні заробітки за кордон.

Андрій був щирою, доброю і відвертою людиною. Не любив багато говорити, але завжди тримав слово. Його поважали за прямоту, чесність і справедливість — він завжди стояв на боці правди. Мав спокійний і врівноважений характер, захоплювався спортом і цікавився технікою. Саме таким — спокійним, надійним і справжнім — його запам’ятали рідні та друзі.

Старший солдат, старший стрілець стрілецької роти, захищав Україну із серпня 2022 року. Побратими знали його під позивним «Глаз». Загинув 26 листопада 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Тривалий час вважався зниклим безвісти.

26 травня 2025 року, у рідному селі Вільхівка рідні, друзі, побратими та жителі громади попрощалися із Захисником України — Свитою Андрієм Олександровичем.… Читати далі

Олександр народився 14 вересня 1999 року в селі Грушівка Березнівської міської територіальної громади, де і проживав.   З 2006 по 2015 рік навчався у місцевій загальноосвітній школі І-ІІ ступенів, а у період з 2015 по 2019 рік – у Рівненському економіко-гуманітарному коледжі, де здобув спеціальність  техніка обчислювального центру.  З 2019 по 2021 рік навчався  в Національному університеті водного господарства та природокористування, де отримав диплом бакалавра за спеціальністю «інформаційні системи та технології». Працював в компанії «Нова пошта», ПрАТ «Київстар» та на сезонних роботах.  

Навчаючись у школі Олександр брав участь у загальношкільних заходах та спортивних змаганнях. Рідні, друзі та вчителі згадують Олександра як світлу та добру людину, яка завжди підтримувала інших і ніколи не залишалася осторонь. Завжди приходив на допомогу, був відкритим та чуйним. Постійно допомагав батькам, був їхньою опорою.  

Олександр Козачок захищав Україну з 30 вересня 2024 року   у відділенні ударних безпілотних авіаційних комплексів на посаді водія-електрика.

Вірний військовій присязі, Олександр загинув 03 травня 2025 року після обстрілу позицій у Харківській області.… Читати далі

Олександр народився 17 березня 1998 року в селі Чорнобаївка Херсонської області. В молодших класах навчався в Чорнобаївській загальноосвітній школі, а годом у Херсонській
загальноосвітній школі-інтернат 1-ІІІ ступенів ім.Т.Г.Шевченка. У 2016 році закінчив Професійно-морський ліцей Херсонської державної морської академії і здобув професію моторист (машиніст) другого класу, матрос другого класу. В цивільному житті працював на сезонних роботах. Як внутрішньо-переміщена особа з Херсонської області, Олександр з серпня 2022 року проживав в місті Березне Рівненського району Рівненської області, де познайомився із своєю дружиною Аделіною з села Городище. В шлюбі народилася донечка Теона, 2024 року народження. Солдат, Бутько Олександр Петрович мобілізований у лютому 2023 року. Служив оператором ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем.

Його життя обірвалося 16 січня 2025 року внаслідок ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання в Харківській області.

23 січня 2025 року в Березнівській громаді з шаною зустріли військовий кортеж з
тілом Захисника, який мужньо виконував військовий обов’язок, захищаючи Україну, її свободу і незалежність від московських окупантів. Йому назавжди залишиться 26 років.… Читати далі