Рівненська територіальна громада

Юрій Гельнер народився 4 жовтня 1973 року в Рівному. Закінчив Рівненський ліцей №11, а за тим опанував фах кіномеханіка. Пройшов строкову службу в армії, ростив сина, віддавався роботі на будівництві.

«Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, Юрій задумувався над тим, щоб відразу піти служити. Ніколи не ховався, чекав, коли його викличуть. А минулого року не витримав та пішов добровольцем… Це було його рішення, яке прийняв свідомо, просто поставив перед фактом і то, лише тоді, як вже був на полігоні…» – розповідає дружина Героя Ірина.

Потайний, спокійний Юрій намагався все тримати в собі, не хотів когось бентежити своїми проблемами. Відповідальний, завжди виконував поставлені задачі та вказівки…

«Ми часто розмовляли, але Юра не хотів навіть говорити де саме служить. Заледве вдалося випитати, що він на Покровському напрямку. Йому сказав командир, що не можна розповідати, от Юра і не розповідав…» – продовжує дружина.

На жаль, 51-річний старший сержант Юрій Гельнер загинув 15 січня 2025 року під час виконання бойового завдання на позиціях на Покровському напрямку…

Прощання з Героєм відбулося у суботу, 18 січня, о 12.00 у залі для прощань, що у Будинку громадянських панахид кладовища «Нове» (вул.… Читати далі

Тарас Давидюк народився 28 серпня 1986 року в Рівному. .Навчався в Рівненському ліцеї № 28. Закінчив Острозьку академію за спеціальністю «політолог».

Працював учителем історії та журналістом. Засновник та головний редактор місцевого незалежного новинного вебсайту «Горинь.інфо».

Від 2002 року — у громадському русі. Член організації «Молодий Рух». Протягом 2005—2012 років був головою обласної організації і членом центрального проводу Молодіжного націоналістичного конгресу; головою рівненської обласної організації «Активна молодь». Брав участь в організації акцій солідарності із сумськими політв’язанями режиму януковича, смолоскипних ходів на честь героїв України, гри «Криївка».

2005 року приєднався до місцевого осередку Пласту в станиці Острог. З 2012 року пластував у станиці Рівне, був референтом УСП, УПЮ, комунікацій та ЗМІ, заступником голови СПС, членом та головою СПР. Пройшов вишкіл юнацьких впорядників; упорядник гуртка «Чорні ступні» та «Вовки», зв’язковий 33-го юнацького пластового куреня імені Уласа Самчука, виховник та інструктор багатьох пластових таборів. Виховну працю поєднував з обов’язками осередкового старшого пластунства в місті.

Учасник Революції гідності. Був добровольцем у 14-й та 15-й сотнях Самооборони Майдану.… Читати далі

Андрій Власенко народився 17 лютого 1976 року в місті Володимир, де тоді працював тато інженером на будівництві ГЕС. Згодом родина повернулася в Рівне. Андрій – кадровий військовий, офіцер запасу. Закінчив військовий ліцей імені Героїв Крут у Львові, а затим опанував фах авіаційного техніка в Київському інституті військово-повітряних сил.

«Близько десяти років Андрій ніс службу в Коломиї, а коли частину розформували, його перевели в запас. Так закінчилась братова військова служба. Андрій був надзвичайно добрим, веселим, товариським, міг знайти спільну мову з усіма. Чудовий друг, брат та дядько. Дуже любив свого племінника, допомагав мені його виховувати, багато часу проводив із ним. Коли ж розпочалось повномасштабне вторгнення, добровольцем пішов до територіального центру комплектування, кілька разів проходив ВЛК, але щоразу чув: чекайте виклику» – розповідає сестра Героя Юлія.

У жовтні 2024 року Андрія мобілізували до лав Збройних сил України.

«Він намагався обмежити мене від переживань, тому велику частину інформації тримав у собі. Розповідав якісь побутові речі, у нього завжди все було нормально, аби ми лише не турбувалися», – продовжує Юлія.… Читати далі

Дмитро Кириченко народився 16 листопада 1994 року в Рівному. Навчався у Рівненських ліцеях № 28 та №22. Працював у різних сферах, але найбільше – у службі доставки.

Наприкінці вересня 2024 року його мобілізували до лав Збройних сил України. Дмитру було тяжко, адже підготовка була незначна – лише місяць на полігоні. А далі – служба на Запорізькому напрямку.

«Спокійний, врівноважений Дмитро прагнув допомогти всім навколо, готовий віддати останнє. Надзвичайно кмітливий, усе схоплював на льоту. А ще дуже добрий хлопчик – він завжди йшов людям на зустріч. Швидкий, мобільний, але при цьому йому було непросто на службі,» – розповідає мама Героя Оксана.

На жаль, 20 грудня 2024 року вірний військовій присязі на вірність українському народові, мужньо виконуючи свій військовий обов’язок 30-річний солдат Дмитро Кириченко загинув у бою на Запорізькому напрямку.

Публікації про Кириченка Д.

У Рівному на майдані Незалежності 26 грудня попрощались з Кириченком Дмитром Олександровичем

“Славний був хлопець, шкода, молодий, з 1993 року. Шкода, що молоді зараз гинуть за нашу Україну. Прийшов провести в останню дорогу та віддати шану молодому хлопцю Дмитру”, — розповів родич Дмитра Кириченка Олександр

Список публікацій

Загинули під час бойового завдання.… Читати далі

Віктор Дмитрієв народився у Рівному. Чоловік навчався у школі №3, потім здобув фах електрика у Вищому професійному училищі №38. Військовий відслужив строкову службу в армії та п’ять років за контрактом. Згодом після звільнення працював водієм.

Віктор Дмитрієв уклав контракт зі Збройними силами у 2014 році. Мав звання старшого сержанта й виконував обов’язки заступника командира бойової машини.

Віктор Дмитрієв завжди відстоював свою думку та попри все залишався доброю людиною.

47-річний старший сержант, заступник командира бойової машини, Віктор Дмитрієв, загинув 23 грудня 2024 року, внаслідок підриву протипіхотної міни під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Поховати Віктора Дмитрієва на Алеї Героїв кладовища “Нове” у Рівному.

… Читати далі

Віктор народився 23 серпня 1981 року у Рівному. Закінчив Рівненську гімназію №5, а за тим опанував професію газозварювальника у ВПУ №38 Рівного. Коли юнакові виповнилось 20, покинув рідну країну, аби працювати за кордоном. Повернувся лише у 2020 році. Оселився у тітки в селі, допомагав по господарству, виконував різну роботу, якої завжди вистачало.

Надзвичайно щирий, добрий Віктор легко міг знайти спільну мову з будь-ким. Спокійний та врівноважений, нікому не відмовляв у допомозі.

У червні 2024 року Віктора мобілізували до лав Збройних сил України. У складі свого підрозділу брав участь в операції Сил оборони України на території Донецької області, а потім Курської області російської федерації.

На жаль, 15 грудня 2024 року вірний військовій присязі на вірність українському народові, мужньо виконуючи свій військовий обов’язок загинув у бою в Курській області.

Поховали захисника на Алеї Героїв кладовища “Нове” у Рівному.

… Читати далі

Роман Міськов народився 29 червня 1995 року. Навчався у Тучинській спеціальній загальноосвітній школі-інтернаті. За тим опанував професію столяра у Вищому професійному училищі №1. В останні роки працював охоронцем у магазині «Torba» в центрі міста.«Веселий, добрий, завжди готовий допомогти. Рома був волонтером іще з 2014 року, і після початку повномасштабного вторгнення прагнув бути корисним. До нього завжди можна було звернутися, він не відмовляв», – розповідає дружина Героя Ірина.

Роман разом з Іриною виховували двох діток, чекали на народження спільної дитини. Але побачити новонародженого він вже не встиг…«Рому мобілізували у липні 2024 року. Він все тримав у собі, нічого не розповідав. Їх саме перевели на Донеччину, пробули там кілька днів, Роман, як раз пішов на бойове завдання, але більше не повернувся», – продовжує Ірина.

29-річний солдат Роман Міськов загинув 30 листопада 2024 року в бою з російськими військами на Бахмутському напрямі…

Поховали захисника на кладовищі “Нове” у Рівному.

У нього лишилися дружина та троє дітей.

… Читати далі

Сергій Ноготков народився 31 грудня 1981 року у Рівному. Закінчив Рівненський ліцей №2, опанував професію електрогазозварювальника у ПТУ №38. Працював у місцевому ЖКП, а згодом – у приватній компанії, яка займається прокладанням сантехніки і комунікацій.

«Дуже м’який, спокійний, неконфліктний. Сергій не хотів когось турбувати, завжди був готовий зробити все сам, аби тільки не створювати незручностей іншим. Завжди хотів допомагати і бути корисним», – розповідає брат захисника Віктор.

Сергій мав сина від першого шлюбу, а потім понад 10 років жив у цивільному шлюбі з Олександрою.

«Він був надзвичайно добрим люблячим чоловіком, завжди дбав про мене, мою маму, з якою ми жили разом, а також про свою маму…» – розповідає Олександра. – «Адже тато його помер…»

Сергія мобілізували влітку 2024 року, службу ніс на Донеччині, а найпотаємнішим ділився із братом.

«Він служив на Торецькому напрямі, бачив та відчув на собі багато: і постійні обстріли, і скиди з дронів, і небезпечні гази, і не тільки… Під час одного з обстрілів отримав контузію та важке поранення.… Читати далі

Сергій Петрина народився 12 жовтня 1976 року в Рівному. Опанував фах токаря, але більшу частину свого життя присвятив захисту Батьківщини.

“Вперше Сергій добровольцем долучився до лав Збройних сил України у 2014 році. Мав позивний “Тихий”. Пройшов чимало гарячих точок, отримав контузію… Тож у 2019 році вимушений був залишити службу”, – розповідає дружина Героя Наталія.

Відкритий, щирий, справжній Сергій намагався передати таке ставлення до людей, країни та обов’язку дітям – синам 28 та 26 років, 7-річній донечці та 15-річному пасинку.

“Сергій був просто чудовим, чистий серцем та душею. Тож коли почалося повномасштабне вторгнення, знову опинився серед добровольців. Він виконував бойові завдання на території активних бойових дій із 2022 року, але здоров’я давало знати про себе… Перший інфаркт він переніс на ногах, ми про це дізналися лише у березні 2022 року. І ось знову серце дало про себе знати, воно просто не витримало навантаження “, – продовжує дружина.

На жаль, 48-річний старший лейтенант Сергій Петрина помер 5 грудня 2024 року.

Прощання із Героєм відбудеться завтра, 9 грудня, о 10.00 на майдані Незалежності у Рівному.… Читати далі

Владислав навчався у 13-й школі Рівного, закінчив рівненське училище,число 1, де здобув кваліфікацію дизайнера. Любив читати. Писав вірші та прозу, які друкувалися у місцевих виданнях. Деякі з власних творів перекладав англійською мовою та надсилав у закордонні видання. Мріяв видати збірку власних творів. Захоплювався боксом.

Весною 2021 року був призваний на строкову службу до лав ЗСУ. Через півроку строкової служби підписав контракт. Війна застала Владислава на Миколаївщині.У цей час він був у госпіталі і дуже хвилювався.Тому просив, щоб його виписали. У цей час його підрозділ був у Миколаєві. Там він і загинув 18 березня після рекетного удару окупаційної армії.

… Читати далі