Максим Зайчук народився 10 січня 1985 року у місті Роздільна Одеської області. Згодом разом з мамою та сестрою хлопець переїхав до Рівного. Навчався спочатку у 19-ій, а потім у 20-ій школі.

Після здобуття середньої освіти відслужив в армії. Працював будівельником, зводив котеджі у нових мікрорайонах Рівного.

Захищав Україну ще під час антитерористичної операції у 2015-му році. З початком повномасштабного вторгнення добровольцем приєднався до лав Нацгвардії. Максим ніколи не скаржився на своє перебування у війську. За словами сестри, у нього були можливості за станом здоров’я перевестися у тилову частину, але чоловік розумів свою відповідальність перед родиною та Батьківщиною.

Максим захоплювався спортом, у шкільні роки займав перші місця на змаганнях з дзюдо, пізніше займався боксом. Полюбляв читати та дивитися пізнавальні програми про природу і тварин. Був вірним товаришем для своїх друзів і опорою для нареченої, з якою планував одружитися після повернення з війни. Максим був надійним захистом і міцною опорою для єдиної сестри і шістьох племінників.

На жаль, 39-річний солдат Максим Зайчук загинув внаслідок артилерійського обстрілу противника на Донеччині.… Читати далі

Віктор Лозонюк народився 26 лютого 1975 року у Білорусі. Вже за місяць разом з родиною переїхав до Рівного. Навчався у 8-ій школі та сільськогосподарському технікумі.

Згодом була служба в армії та вступ до Національного університету водного господарства і природокористування. Віктор працював мистецтвознавцем у художньому комбінаті, пізніше – у місцевих приватних фірмах.

Ще до війни Віктор був головним помічником для своїх батьків, на вихідні приїздив у село, допомагав по господарству. Мав багато друзів, вирізнявся комунікабельністю та умінням згуртувати людей навколо себе.

Чоловік добровольцем пішов до війська у перші дні повномасштабного вторгнення. За словами матері, Віктор майже не розкривав подробиць свого перебування у Збройних Силах, але заспокоював рідних і казав, що у нього все добре.

На жаль, 49-річний солдат Віктор Лозонюк загинув 14 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання у Донецькій області.

З найрідніших у Віктора залишилися мати, дружина та двоє дітей.

Прощання Віктором Лозонюком відбудеться у середу, 15 жовтня, о 10:00 на майдані Незалежності у Рівному.

Поховалти Віктор Лозонюка на Алеї Героїв у Рівному.… Читати далі

Костянтин Юзвюк народився 20 жовтня 2000 року у Рівному. Молодшу школу закінчив у Гуманітарній гімназії (нині Рівненський ліцей, число 7), навчався у Рівненському ліцеї , число 23.

«Після 10 класу Костя поїхав навчатися у Влодаву у Польщу. Тут чотири роки в коледжі вивчав компʼютерні технології. Вже під час ковіду, повернувся в Україну, лише на екзамени виїжджав, набрав дуже високі бали. Коледж пропонував Кості оплатити навчання в університеті і житло у Влодаві, аби він тільки залишився викладати у них математику. Але він відмовився, навіть за документами не поїхав. Сказав тоді: «Вони хочуть мене перетворити на поляка, я – українець! Нікуди не поїду», – розповідає мама Героя Ольга.

Костя змалечку проявив себе, як справжній патріот України. Під час Євромайдану, хлопець, якому тоді було лише 13 років, активно долучався до революції.

«Він щовечора малював плакати та малюнки, вранці йшов у школу, вчився, звідти йшов на віче на майдан. Тоді намети були прикрашені його малюнками й плакатами. А після – повертався додому, вчив уроки і знову малював.… Читати далі

Олександр Матеяш народився 11 серпня 1992 року в селищі Квасилів. По завершенню школи опанував фах електрогазозварювальника у Квасилівському професійному ліцеї. Працював за фахом на цементно-шиферному заводі.

Отримавши повістку в 2024-му році, прагнучи захистити свою державу та свій народ, без жодних сумнів вступив до лав ЗСУ. Після проходження базової військової підготовки був направлений розвідником до 253-го окремого штурмового батальйону.

Військова служба для нього була не лише обов’язком, а й постійним шляхом розвитку. Олександр наполегливо навчався, удосконалював свої навички, пройшов сержантські курси та мав отримати призначення на посаду сержанта … однак не встиг. Він завжди дбав про побратимів, переживав за них. А ще ніколи не перекидав завдання на інших – завжди йшов першим.

Олександр завжди дбав про побратимів, переживав за них. А ще ніколи не перекидав завдання на інших: завжди сам йшов першим на виконання.

32-річний солдат Олександр Матеяш загинув 28 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання в Курській області.

За відвагу нагороджений відзнакою “Золотий хрест”

Поховали захисника на кладовищі села Здовбиця, Здовбицької територіальної громади

… Читати далі

Євген Христич народився 18 серпня 1979 року у м.Рівне. Закінчив Рівненський ліцей №15, а потім – радіотехнічне училище за спеціальністю “Монтажник радіоапаратури та приладів”. Після закінчення, служив строковиком в Українській армії в м. Києві.

Служба народові України розпочалась з армійської підготовки строковика. А згодом добровольцем пішов захищати країну в зону проведення антитерористичної операції. Упродовж 2015-2016 років брав участь в бойових діях на сході країни, нагороджений медалями і відзнаками Президента України. Із 2019 року Євген служив за контрактом три роки, пройшов навчання на професійного розвідника.

У перші дні повномасштабного вторгнення у 2022 році був призваний Рівненським територіальним центром комплектування у зону активних бойових дій.

“Євген командував групою розвідників, з якими разом здійснив не один вихід на завдання. Завжди дбав про своїх бійців, зберіг життя усіх підлеглих. Справжній військовий, до якого за порадою приходили бійці з інших підрозділів”, – розповідають рідні.

Щирий патріот України, він завжди казав “Якщо не я, то хто”. Відповідальний, чуйний і готовий у будь-яку хвилину прийти на допомогу побратимам, знайомим та близьким.… Читати далі

Народився Всеволод Шабадах 27 жовтня 1988 року в місті Харків, невдовзі разом з мамою переїхали до Шепетівки, де було коріння його роду. Коли мама, Нонна Всеволодівна, викладач музичної школи, була на роботі, хлопчика доглядала бабуся – Ірина Михайлівна.

Маленького Всеволода в дитинстві всі лагідно називали Ясиком за те, що змалку він ніби випромінював світло, був добрий, лагідний та непосидючий. Таким залишився на все життя. Згодом хлопчик пішов у садочок цукрового комбінату. З 1995 по 2005 рік навчався в загальноосвітній школі №1. Займався в музичній школі по класу фортепіано та вокалу. Улюбленими були заняття в класі декоративно-вжиткового мистецтва. Пройшовши основний курс навчання в музичній школі, хлопчику дуже захотілося опанувати ще один інструмент – барабани, що й стало справою всього життя. У 2006 році юнак вступив до Рівненського Державного гуманітарного університету, на факультет естрадного виконавства, навчався з великим задоволенням та ентузіазмом. Скромний, невибагливий, щирий, Всеволод був справжнім другом та надійним товаришем. Після закінчення працював викладачем ударних інструментів Костопольської дитячої музичної школи.

Навчаючись у виші, разом з друзями-музикантами грав у музичному гурті.… Читати далі

Валентин Данчук народився 20 вересня 1980 року у селищі Квасилів. Закінчив Квасилівську школу, за тим вступив у Рівненський автотранспортний технікум, де здобув фах автомеханіка. Після закінчення пішов служити до Збройних сил України.

Рідні пригадують, що під час служби Валентин проявив себе як відповідальний військовослужбовець, який може виконати будь-яке завдання. Дисциплінований, рішучий, нагороджений численними грамотами за зразкову службу. Отримав звання сержанта.

Після строкової служби Валентин працював за спеціальністю. Одружився, разом виховували двох синів. Саме родину, сімейні та релігійні традиції цінував понад усе. Дуже любив рідний край, країну, був патріотом України – ці якості виховував і в своїх синах. Люблячий чоловік, турботливий син, врівноважений брат, вірний друг, справжній голова родини. Мав господарство, любив обробляти землю.

У 2014 році Валентин – активний учасник Євромайдану у Києві. Адже незалежна та вільна Україна була його головним пріоритетом. Коли ж у лютому 2022 року ворог прийшов на нашу землю, Валентин відразу добровольцем пішов до війська. З перших днів служив у бригаді територіальної оборони Рівного, перебував на чергуванні поблизу білоруського кордону.… Читати далі

Юрій народився 28 травня 1978 року у місті Рівне. Навчався у школі №13 до 9-го класу, закінчив школу №9. З дитинства був активним, дружелюбним, відвідував гуртки танців та бойового мистецтва. Вирізнявся розумом і ерудованістю, мислив логічно та стратегічно, любив читати книги.

Під час строкової служби в армії захопився різьбленням по дереву. Після повернення відразу почав працювати у службі охорони Рівненського обласного клінічного лікувально-діагностичного центру ім. В. Поліщука. 

У 21 рік втратив маму та вирішив спробувати життя за кордоном, але завжди тягнувся додому, в Україну. Після нетривалих поїздок за межі країни у 2002 році, повернувшись із Чехії, зустрів майбутню дружину Юлію. Разом вони створили сім’ю, виховали доньку Злату та сина Ярослава.

Юрій працював консультантом з електротехніки, вантажником, а згодом влаштувався у фірму «Лорі», де пропрацював близько 15 років і об’їздив усю Україну. 

Любив тварин, грав у шахи, шашки та нарди. Був щирим, вірним і життєрадісним чоловіком, батьком та другом, завжди готовим допомогти.

Рідні кажуть, що він завжди був вірним своїм переконанням, не засуджував нікого, намагався всім допомогти.… Читати далі

Андрій народився 22 грудня 2000 року в селі Вітковичі Березнівського району в багатодітній сім’ї. 1 вересня 2007 року вступив до 1 класу Вітковицької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. Закінчив Вітковицький навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-дошкільний навчальний заклад» у 2018 році. У віці 9 років залишився сиротою. У дитячі та юні роки проживав та був під опікою у сім’ях старшого брата Віктора та рідного дядька Леоніда Рябчуна. Хлопець зростав допитливим, веселим та працьовитим.

У мирний час працював на сезонних роботах, їздив на заробітки за кордон, любив ремонтувати техніку.
Андрій був надзвичайно добрим, щирим, комунікабельним хлопцем, мав велике коло друзів. Для всіх односельчан він був, є та назавжди залишиться
прикладом мужності й відваги. Світлий, добрий, життєрадісний, усміхнений, небайдужий до людей і рідної землі, вірний захисник України.
Молодший сержант Андрій Шевчук захищав Україну з квітня 2022 року.

Андрій загинув 02 вересня 2024 року на Донецькому напрямку. Йому назавжди залишиться 23 роки.
Довгих 4 місяці Андрій вважався зниклим безвісти. Після тривалого пошуку тіла Герой повернувся додому «на щиті»…
Поховали Андрія на кладовищі у селі Вітковичі.… Читати далі