Михайло народився 20 листопада 1995 року в селі Річиця Зарічненського району Рівненської області. З дитинства був добрим, щирим і відповідальним, завжди підтримував батьків і молодших братів. Навчався у Річицькій ЗОШ І–ІІ ступенів, а згодом — у Зарічненській ЗОШ ІІ–ІІІ ступенів.

У 2012–2017 роках здобував вищу освіту в Національному університеті водного господарства та природокористування в місті Рівне за спеціальністю «Економіка підприємництва». Пройшов навчання на військовій кафедрі та отримав офіцерське звання командира механізованого взводу на БМП-2.

Михайло був людиною з активною життєвою позицією. Під час Революції Гідності прагнув поїхати на Євромайдан, а згодом — вступити до добровольчого батальйону. Любив подорожувати Україною, займався спортом, захоплювався фотографією, самостійно вивчав іноземні мови.

Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, перебуваючи за кордоном, Михайло без вагань повернувся на Батьківщину. 4 березня 2022 року був призваний до лав Національної гвардії України, служив у в/ч №3055 на посаді командира взводу матеріально-технічного забезпечення.

Згодом добровільно перевівся до в/ч №3018 (бригади «Рубіж») у смт Гостомель, де став командиром кулеметного взводу 3-го батальйону оперативного призначення «Свобода».… Читати далі

Народився Андрій Охремчук 22 липня 1990 року в селі Бишляк. Шкільні роки захисника промайнули в школі села Бишляк на Володимиреччині.
Проявив себе як добрий, чесний, дружелюбний, вихований учень та однокласник. Після закінчення школи працював будівником в різних компаніях. Багато часу віддавав улюбленій справі – риболовлі.
Прожива у багатодітній родині з батьками, братами та сестрами. Згодом одружився та мав двох дітей. У 2008-2009 рр проходив строкову службу в м. Київ, війська зв`язку.
15 червня 2022 р. призваний на військову службу по мобілізації до лав ЗСУ- 63 бригада 107 батальйон інженерно-саперний взвод, старший сапер-гранатометник.

. Був дуже хорошою, чуйною людиною. Завжди приходив на допомогу кожному, хто її потребував. Чудовий батько і чоловік.. Побратими говорять,- завжди відповідальний, зібраний, надійний. Зі слів командира відділення, був людиною, якій можна було довірити своє життя.
Загинув під час артилерійського обстрілу, здійсненого окупаційними військами російської федерації 30 вересня 2023 року
біля населеного пункту селище Діброва Сєверодонецького району Луганської області.
Похований в с. Неньковичі Вараського району Рівненської області на місцевому кладовищі 3 жовтня 2023 року.… Читати далі

Народився Григорій 11 червня 1975 році в селі Селище, що на Любешівщині , Камінь – Каширський район, Волинська область. Шкільні роки майбутнього захисника промайнули у місцевій школі. У 1992 році закінчив школу і продовжив навчання в Любешовському ПТУ. Згодом в Григорія була служба в армії.

Невдовзі після строкової служби в армії, одружився. Його дружина, Анна, родом із с. Кухітська – Воля (тодішнього) Зарічненського району. Переїхав житии, разом з нею у Кухітську – Волю. Впродовж життя, разом з дружиною виховували четверо дітей – троє синів і доньку.

Коли старшого сина призвали до лав ЗСУ, Григорій не зміг всидіти вдома і також пішов захищати рідну землю.

Після навчання за розподілом був призначений командиром міномету мінометного взводу.

. Солдат був командиром 3 міномету мінометного взводу роти вогневої підтримки військової частини А 4447.

Життя героя обірвалося 26 жовтня 2023 року внаслідок вогневого ураження неподалік населеного пункту Роботине Запорізької області.

Похований Григорій Григорович 31 жовтня 2023 року на сільському кладовищі в селі Кухітська Воля.

… Читати далі

Народився Анатолій Кузло 15 березня 1984 року в селі Сварицевичі (тодішнього) Дубровицького району. Шкільні роки майбутнього захисника промайнули у місцевої школи. Проживав з батьками, та після закінчення загальноосвітнього закладу, Анатолій в 2001 році пішов служити в армію. На строковій службі находився у м. Золочів Львівської області. Після армії їздив на заробітки та працював на будівельних роботах. Впродовж всього життя, він проявляв свої хороші якості, завжди сміливий, веселий, відкритий, уважний, завжди життєрадісний.
Невдовзі після строкової служби в армії, одружився. Його дружина, Наталія, родом із с. Серники (тодішнього) Зарічненського району. Після одруження проживали з Наталією в її нідному селі Серники. Згодом в них з дружиною з`явилися двоє синів. Був активним у громадській діяльності. Ніколи не відмовляв у допомозі знайомим, родичам, та друзям. Хороший чоловік та люблячий батько.
На початку повномаштабного вторгнення росії в Україну (26 лютого 2022 року) був мобілізований до лав ЗСУ Мав звання старшого солдата 3 протитанкового відділення протитанкового взводу 1 механізованого батальйону військової частини А1302. Від побратимів отримав позивний “Maestro”, бо дуже гарно співав, не дивлячись на різні життєві обставини.… Читати далі

Народився Вадим Супрунюк 14 червня1984 року в багатодітній родині села Борове. В 2012 році закінчив Борівську ЗОШ І- ІІІ ступенів і продовжив навчання в Дубровицькому професійному ліцеї де здобув професію електрозварювальника та муляра. В 2015- 2017 роках Вадим Іванович проходив військову строкову службу в Національній гвардії України в місті Київ. Після цього в 2017 році одружився. В 2022 році був мобілізований. Вадим був солдат- гранатометник 65 бригади, 1 відділення, 3 механізованого батальйону, військової частини А 7013.
Вадим був веселим, позитивним, комунікабельним, працелюбним, розсудливим і прямолінійним. Для своєї сім’ї був надійним, люблячим чоловіком і батьком, сином і братом. Мріяв і прагнув збудувати власний дім, де б у любові, мирі та злагоді зростали його діти, але не встиг закінчити розпочате будівництво.
Загинув 8 січня 2024 року, виконуючи бойове завдання біля населеного пункту Роботине Запорізької області. Без чоловіка і батька залишилась дружина і двоє неповнолітніх дітей.

Похований 17 січня 2024 року в рідному селі Борове.

23 квітня 2024 року в селі Борове на будівлі навчального закладу “Борівський ліцей” відбулось урочисте відкриття та освячення меморіальної дошки Вадиму Супрунюку.… Читати далі

Народився Олександр Гаврилович 1 липня 1983 року в селі Бутове Зарічненського району. У 1989 році пішов у перший клас до місцевої загальноосвітньої школи, яку закінчив в 1998 році.Здобув неповну середню освіту. Працював за кордоном на заробітках.
Строкову службу проходив у 2000 році був комісований. Захоплювався збиранням грибів та риболовлею. Розлучений, є донька 15 років.

З перших днів повномасштабного вторгнення самостійно рушив до військкомату. Рідні відмовляли та чоловік не погодився. Говорив: «Племінник у свої 22 роки захищає Батьківщину, я теж піду». У вирішальний для країни час він без вагань пішов на війну, бо знав – він повинен бути там, повинен рятувати чужі життя. Тільки не знав, що ціною власного.
З 9 серпня 2022 Олександр Гаврилович захищав Україну у складі Донецького прикордонного загону державної прикордонної служби України. Служив на комендатурі швидкого реагування 1 загону. Був помічником гранатометника. Свій останній бій Герой прийняв 09 січня 2023 року в районі населеного пункту Соледар на Донеччині, захищаючи територіальну цілісність України.
Загинув 9 січня 2023 року під час ворожого обстрілу, внаслідок вибухової травми біля міста Соледар, Донецької області.… Читати далі