Революція гідності. Війна. Рівненщина

Народився Вадим Адамович Блищик в глибинці Полісся – в селі Новосілки 30 квітня 1986року, в сім’ї робітників. Місцеву школу закінчили у 2003 році і зразу пішов на навчання в автошколу, у Володимирець

Вадим і Юрій – брати-близнюки. Обидва присвятили себе ЗСУ. Строкову службу Вадим відслужив у Полтаві на посаді водія у навчальній частині військ зв’язку. Продовжив службу у Новограді-Волинському, де уклав свій перший контракт. Наприкінці 2007 року Вадим Адамович призначений на посаду командира спеціального відділення.Потім була миротворча місія у Косово. У 2009 році Вадим Блищик відправився на навчання до школи сержантів у Десну. Вже через рік брав участь у міжнародних навчаннях у Румунії.2011 рік для головного сержанта взводу ознаменувався участю в дослідницькому командно-штабному навчанні «Адекватне реагування-2011» Протягом трьох місяців вивчав англійську мову в національній Академії сухопутних військ. Вивчаючи досвід іноземних колег у центрі бойової підготовки 7-ї армії збройних сил США в Європі.

Російсько-українська війна застала Вадима на Балканах. Батальйон повернувся до Новоград-Волинського і вже за п’ять днів був у Широкому Лані.… Читати далі

Микола Кужель народився Володимирці, нині Вараського району

У 2008 році призваний на службу в ЗСУ.

Миколу мобілізували 25 лютого 2022 року, на другий день повномасштабного вторгнення росіян в Україну місцевим терцентром. У травні 2022 року зарахований до особового складу 14-ї ОМБР. Служив стрільцем-зенітником ракетного взводу 2-го стрілецького батальйону в/ч А 1008.

Захисник загинув 25 червня 2023 року під час ворожого обстрілу, виконуючи бойове завдання щодо захисту незалежності України в районі населеного пункту Степова Новоселівка. Куп’янського району, Харківської області

… Читати далі

Терлецький Олександр народився у с. Вичівка 30.11.1990 р. , де проживав у двох із мамою, яка й виховала порядного сина, справжнього героя і патріота. У 2008р. Олександр закінчив Вичівській ліцей, далі була строкова військова служба. Повернувшись додому Олександр, допомагав мамі по господарству, їздив на заробітки.
У 2015р. Терлецький Олександр зустрів свою половинку – Наталію Чепуру. Закохані побрались, у них народилась донечка Злата, проте сімейне життя у подружжя не склалося.
21.03.2022 Терлецький Олександр Валерійович призваний на військову службу по мобілізації на період дії воєнного стану та з метою забезпечення охорони держави, підтримання бойової та мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, до виконання дій на різкі зміни в оперативній обстановці.
31-річний воїн з 13 квітня проходив службу у лавах Збройних сил України. 12.08.2022 року отримав поранення на сході України. Лікувався у військовому госпіталі, після чого перебував на лікуванні у Зарічненській лікарні. Та травми, отримані на війні ,дали про себе знати – Олександр помирає, в рідній хаті, у Вичівці 12.11.2022 р, лишивши маленьку донечку зростати без тата.… Читати далі

Народився Іван Іванович 6 липня 1984 року у селі Соломир. У сім’ї був наймолодшим сином якого батьки дуже любили. Початкову освіту здобув у місцевій школі. А в 5-й клас пішов у Серницьку загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів.  У школі вчився добре, був скромним, за потреби проявляв рішучість, сміливість. Саме ці риси і спонукали його стати на захист України, на захист своєї сім’ї.

Працював здебільшого на будівництвах. Ця робота йому подобалася, мав до неї хист. З родиною жив у селі Зарічне.

28 липня 2022 року Іван Полюхович був призваний на військову службу другим відділком Вараського району територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Спочатку було навчання на полігоні на Житомирщині,  потім Дніпро,  а згодом Іван опинився на Луганщині. Служив у 25-й окремій повітрянодесантній Січеславський бригаді. Обіймав посаду стрільця-снайпера.

Молодший сержант Іван Полюхович загинув 28 жовтня 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу села Червонопопівка Луганської області. Воїну було 38 років.

Поховали Івана у селищі Зарічне..

У захисника Іван  Полюховича залишилася дружина і двоє дітей.… Читати далі

Червінський Сергій Федорович народився 1 лютого 1971 року в селі Дібрівськ Зарічненського району Рівненської області в повній сім’ї, українець.

З вересня 1978 по червень 1988 року навчався у Дібрівській середній школі, де отримав атестат про середню освіту. 3 вересня 1989 р. навчався у Володимирецькому ПТУ, проте навчання не закінчив.

З 28 травня 1989 р. по 23 квітня 1991 р проходив військову службу. По закінченні служби було присвоєно військове звання – старшина.

1992 р. вступив до Мирогощанського радгосп-технікуму і в 1994 р. закінчив навчальний заклад за спеціальністю механізація та отримав кваліфікацію техніка – механіка.

15 листопада 1992 р. одружився.  Разом з дружиною ростили  четверо дітей.

1991-1993 рр. Сергій працював в Дібрівському радгоспі. З 1993-2000 рр. обіймав посаду молодшого наукового співробітника Дібрівського музею. З 2000 року підробляв  на сезонних роботах.  

З 21 березня 2022 р. був мобілізований до лав Збройних Сил України. За час проходження військової служби зарекомендував себе виключно з позитивної сторони. Функціональні обов’язки виконував відмінно, користувався авторитетом серед колег по службі.… Читати далі

Євгеній Володимирович Войтович народився 26.12.1999 у с. Вичівка. Навчавсяу Вичівському ліцеї. Після закінчення дев’ятого класу вступив до ПТУ м. Дубровиця , здобув професію маляра-штукатура. Їздив на будівельні роботи до Рівного, а також на заробітки до Польщі. Та у цій сфері діяльності, майбутній Герой, себе не знайшов ,його покликанням стала служба у лавах Державної прикордонної служби України.

Службу в лавах Державної прикордонної служби України головний сержант Войтович Євгеній Володимирович проходив з 2019 року. Повномасштабне вторгнення ворога Євгеній зустрів на сході. З 24 лютого 2022 року він пліч-о-пліч з військовослужбовцями Збройних Сил України та Національної гвардії України мужньо та самовіддано в умовах повної блокади, виконував бойові завдання,  героїчно відбиваючи цілодобові атаки ворога..

 30 березня 2022 року в центрі міста Маріуполь, під час запеклого вуличного бою з великою кількістю живої сили противника, які намагались прорватись та зайти в місто, головний сержант Євгеній Войтович отримав осколкове поранення правої кінцівок та спини. У супроводі прикордонників він був доставлений до військово-медичного шпиталю міста, а після одужання Євгеній знову став у стрій.… Читати далі

Народився Сергій1 березня 2001 року в смт Зарічне , другою дитиною в сім’ї. Навчався в Зарічненській середній школі, яку закінчив у 2019 році.

У червні 2021 року уклав контракт про військову службу в Збройних Силах України. . Проходив службу у військовій частині А1008 на посаді механіка-водія. Хлопець, як і багато інших однолітків, мріяв про вільну незалежну Україну, будував плани на майбутнє, але не судилося їм здійснитись, бо поклав своє молоде життя за незалежність та свободу нашої держави!

28.09.2022 року старший солдат КОХНО Сергій Олександрович загинув в Харківській області під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини

Похований в смт Зарічне на місцевому кладовищі

… Читати далі

Дмитро Переходько народився п’ятнадцятого жовтня 1982 року у селі Суховоля, навчався у Вараському ліцеї №4. Любив грати у футбол. Чоловік працював на хлібозаводі, згодом у ТОВ «КНМП «ЕПМ».

У період 2015-2016 брав призваний по шостій хвилі мобілізації, служив в  АТО. Відзначався відвагою і мужністю. Був зарахований до першої черги мобілізації і коли ворог напав на Україну  він оперативно прийшов у територіальний центр комплектування. Призваний на військову службу  6 березня 2022 року.

Другого травня стрілець-снайпер 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша потрапив під ворожий мінометний обстріл у селі Пречистівка Донецької області.  Дмитро пішов із життя в 39 років.

У нього залишились старенькі батьки. Поховали  Захисника на кладовищі у селі Стара Рафалівка.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, Указом Президента України №418/2022 від 17.06.2022 року Переходько Дмитро Григорович нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

Переходько Дмитро почесний громадянин Вараської міської територіальної громади (посмертно)… Читати далі

Бондар Олег Сергійович   народився в 1974 році у Володимирці. З початком агресії росіян пішов служити у роту охорони Першого відділу Вараського РТЦК та СП. Переведений у 14 ОМБр 9 травня 2022 року. Служив в 14-й окремій механізованій бригаді кулеметником стрілецького батальйону.

Старший сержант Олег Бондар загинув 10 вересня 2022 року, визволяючи від окупації Харківську область – внаслідок ворожого обстрілу під час штурму селища Мале Веселе, виконуючи бойове завдання щодо захисту незалежності України. Довгий час тіло захисника розшукували, потім і Сиротами залишилось троє діток, вдовою – дружина Лариса.… Читати далі

Гончар Дмитро  народився 30 вересня 1996 року в смт. Володимирець Рівненської області. Мама, Гончар Наталія Іларіонівна. Тато, Гончар Петро Микитович. В дитячі роки  відвідував садочок «Казка» . У 2003 році пішов до першого класу  Володимирецького районного колегіуму де і навчався до 2014 року. В період  навчання  здобув професію оператора комп”ютерного набору.  У 2016 році був призваний  на військову службу за контрактом у військову частину 3045 Національної Гвардії України, м. Вараш, отримав звання старший сержант.
З початком повномасштабної війни Дмитро без роздумів пішов захищати  Україну. 25 лютого 2022 року він ніс службу у Рівненському ОТЦК на посаді водія у смт. Володимирець. У травні  переведений у м. Володимир, Волинської області, де проходив навчання  та бойову підготовку.  Служив у 14 ОМБР командиром відділення 4  стрілецької роти 2 стрілецького батальйону.
16 липня 2022 року  прикомандирований в район виконання бойових дій у тактичне угрупування «Соледар. Служив на Бахмутському  напрямку. Згодом їхня бригада перемістилася в Харківську область.

Старший сержант Гончар Дмитро Петрович героїчно загинув 10 вересня 2022 року, визволяючи Україну від загарбників.… Читати далі