Революція гідності. Війна. Рівненщина

Народився Іван Іванович 6 липня 1984 року у селі Соломир. У сім’ї був наймолодшим сином якого батьки дуже любили. Початкову освіту здобув у місцевій школі. А в 5-й клас пішов у Серницьку загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів.  У школі вчився добре, був скромним, за потреби проявляв рішучість, сміливість. Саме ці риси і спонукали його стати на захист України, на захист своєї сім’ї.

Працював здебільшого на будівництвах. Ця робота йому подобалася, мав до неї хист. З родиною жив у селі Зарічне.

28 липня 2022 року Іван Полюхович був призваний на військову службу другим відділком Вараського району територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Спочатку було навчання на полігоні на Житомирщині,  потім Дніпро,  а згодом Іван опинився на Луганщині. Служив у 25-й окремій повітрянодесантній Січеславський бригаді. Обіймав посаду стрільця-снайпера.

Молодший сержант Іван Полюхович загинув 28 жовтня 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу села Червонопопівка Луганської області. Воїну було 38 років.

Поховали Івана у селищі Зарічне..

У захисника Іван  Полюховича залишилася дружина і двоє дітей.… Читати далі

Червінський Сергій Федорович народився 1 лютого 1971 року в селі Дібрівськ Зарічненського району Рівненської області в повній сім’ї, українець.

З вересня 1978 по червень 1988 року навчався у Дібрівській середній школі, де отримав атестат про середню освіту. 3 вересня 1989 р. навчався у Володимирецькому ПТУ, проте навчання не закінчив.

З 28 травня 1989 р. по 23 квітня 1991 р проходив військову службу. По закінченні служби було присвоєно військове звання – старшина.

1992 р. вступив до Мирогощанського радгосп-технікуму і в 1994 р. закінчив навчальний заклад за спеціальністю механізація та отримав кваліфікацію техніка – механіка.

15 листопада 1992 р. одружився.  Разом з дружиною ростили  четверо дітей.

1991-1993 рр. Сергій працював в Дібрівському радгоспі. З 1993-2000 рр. обіймав посаду молодшого наукового співробітника Дібрівського музею. З 2000 року підробляв  на сезонних роботах.  

З 21 березня 2022 р. був мобілізований до лав Збройних Сил України. За час проходження військової служби зарекомендував себе виключно з позитивної сторони. Функціональні обов’язки виконував відмінно, користувався авторитетом серед колег по службі.… Читати далі

Євгеній Володимирович Войтович народився 26.12.1999 у с. Вичівка. Навчавсяу Вичівському ліцеї. Після закінчення дев’ятого класу вступив до ПТУ м. Дубровиця , здобув професію маляра-штукатура. Їздив на будівельні роботи до Рівного, а також на заробітки до Польщі. Та у цій сфері діяльності, майбутній Герой, себе не знайшов ,його покликанням стала служба у лавах Державної прикордонної служби України.

Службу в лавах Державної прикордонної служби України головний сержант Войтович Євгеній Володимирович проходив з 2019 року. Повномасштабне вторгнення ворога Євгеній зустрів на сході. З 24 лютого 2022 року він пліч-о-пліч з військовослужбовцями Збройних Сил України та Національної гвардії України мужньо та самовіддано в умовах повної блокади, виконував бойові завдання,  героїчно відбиваючи цілодобові атаки ворога..

 30 березня 2022 року в центрі міста Маріуполь, під час запеклого вуличного бою з великою кількістю живої сили противника, які намагались прорватись та зайти в місто, головний сержант Євгеній Войтович отримав осколкове поранення правої кінцівок та спини. У супроводі прикордонників він був доставлений до військово-медичного шпиталю міста, а після одужання Євгеній знову став у стрій.… Читати далі

Народився Сергій1 березня 2001 року в смт Зарічне , другою дитиною в сім’ї. Навчався в Зарічненській середній школі, яку закінчив у 2019 році.

У червні 2021 року уклав контракт про військову службу в Збройних Силах України. . Проходив службу у військовій частині А1008 на посаді механіка-водія. Хлопець, як і багато інших однолітків, мріяв про вільну незалежну Україну, будував плани на майбутнє, але не судилося їм здійснитись, бо поклав своє молоде життя за незалежність та свободу нашої держави!

28.09.2022 року старший солдат КОХНО Сергій Олександрович загинув в Харківській області під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини

Похований в смт Зарічне на місцевому кладовищі

… Читати далі

Дмитро Переходько народився п’ятнадцятого жовтня 1982 року у селі Суховоля, навчався у Вараському ліцеї №4. Любив грати у футбол. Чоловік працював на хлібозаводі, згодом у ТОВ «КНМП «ЕПМ».

У період 2015-2016 брав призваний по шостій хвилі мобілізації, служив в  АТО. Відзначався відвагою і мужністю. Був зарахований до першої черги мобілізації і коли ворог напав на Україну  він оперативно прийшов у територіальний центр комплектування. Призваний на військову службу  6 березня 2022 року.

Другого травня стрілець-снайпер 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша потрапив під ворожий мінометний обстріл у селі Пречистівка Донецької області.  Дмитро пішов із життя в 39 років.

У нього залишились старенькі батьки. Поховали  Захисника на кладовищі у селі Стара Рафалівка.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, Указом Президента України №418/2022 від 17.06.2022 року Переходько Дмитро Григорович нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

Переходько Дмитро почесний громадянин Вараської міської територіальної громади (посмертно)… Читати далі

Бондар Олег Сергійович   народився в 1974 році у Володимирці. З початком агресії росіян пішов служити у роту охорони Першого відділу Вараського РТЦК та СП. Переведений у 14 ОМБр 9 травня 2022 року. Служив в 14-й окремій механізованій бригаді кулеметником стрілецького батальйону.

Старший сержант Олег Бондар загинув 10 вересня 2022 року, визволяючи від окупації Харківську область – внаслідок ворожого обстрілу під час штурму селища Мале Веселе, виконуючи бойове завдання щодо захисту незалежності України. Довгий час тіло захисника розшукували, потім і Сиротами залишилось троє діток, вдовою – дружина Лариса.… Читати далі

Гончар Дмитро  народився 30 вересня 1996 року в смт. Володимирець Рівненської області. Мама, Гончар Наталія Іларіонівна. Тато, Гончар Петро Микитович. В дитячі роки  відвідував садочок «Казка» . У 2003 році пішов до першого класу  Володимирецького районного колегіуму де і навчався до 2014 року. В період  навчання  здобув професію оператора комп”ютерного набору.  У 2016 році був призваний  на військову службу за контрактом у військову частину 3045 Національної Гвардії України, м. Вараш, отримав звання старший сержант.
З початком повномасштабної війни Дмитро без роздумів пішов захищати  Україну. 25 лютого 2022 року він ніс службу у Рівненському ОТЦК на посаді водія у смт. Володимирець. У травні  переведений у м. Володимир, Волинської області, де проходив навчання  та бойову підготовку.  Служив у 14 ОМБР командиром відділення 4  стрілецької роти 2 стрілецького батальйону.
16 липня 2022 року  прикомандирований в район виконання бойових дій у тактичне угрупування «Соледар. Служив на Бахмутському  напрямку. Згодом їхня бригада перемістилася в Харківську область.

Старший сержант Гончар Дмитро Петрович героїчно загинув 10 вересня 2022 року, визволяючи Україну від загарбників.… Читати далі

Народився 14 травня 1999 року в селі Морочне Зарічненського району (нині – Зарічненської селищної об’єднаної територіальної громади Вараського району) Рівненської області. У 2014 році закінчив 9 класів загальноосвітньої школи, у 2016 році – Київський військовий ліцей імені Івана Богуна (місто Київ).

У Збройних силах України з 2016 року. У червні 2020 року закінчив Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (місто Львів).

З 21 червня 2020 року служив заступником командира з морально-психологічного забезпечення 3-ї танкової роти танкового батальйону 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха Оперативного командування «Схід» Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А0536 (польова пошта В0927), міста Сєвєродонецьк/Лисичанськ Луганської області).

З 2020 року брав участь в операції об’єднаних сил на сході України.

З 24 лютого 2022 року, після широкомасштабного вторгнення Росії в Україну, брав участь у боях з російськими окупантами.

6 березня 2022 року група, яку очолював лейтенант Богдан Корнійчук, здійснювала марш з села Красна Поляна до села Георгіївка Старомлинівської сільської об‘єднаної територіальної громади Волноваського району Донецької області.… Читати далі

Войтович Василь Васильович народився в 1971 році у селі Вичівка  Зрічненського, нині Вараського району. Там же у 1978 році пішов у перший клас місцевої школи.Закінчив Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя за спеціальністю «Електрифікація».

Після навчання була строкова військова служба. У 1992 році прийнятий на посаду електромонтера оперативно-виїзної бригади Зарічненського РЕМу. З того часу на різних посадах – від диспетчера оперативно-диспетчерської групи до головного інженера. Працював у   Зарічненському РЕМі до 2022 року. У січні 2022 підписав контракт зі Збройними Силами України. За розподілом потрапив у 14-у окрему механізовану бригаду імені князя Романа Великого, у складі якої боронив Батьківщину. Загинув Василь  25.03.2022 в результаті авіаудару під час виконання бойового  завдання на Миколаївщині.
Всі, хто знав Василя Васильовича, говорять тільки хороше про нього. Був чесною і  відвертою людиною. Ніколи не лукавив.
Прощалися із захисником 31 березня у Зарічному та в його рідному селі Вичівка.
Поховали  Войтовича Василя Васильовича в рідному селі Вичівка.

У нього залишилась дружина та двоє доньок.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі  Указом Президента УКРАЇНИ №293/2022  Войтовича Василя Васильовича — штаб-сержанта нагороджено  орденом “За мужність” ІІІ ступеня  (посмертно)

У  селищі Зарічне назвали вулицю на  честь Василя Войтовича . … Читати далі

 Тарас Годунок  народився 28 червня 1981 року в селищі Володимирець Рівненської області. Навчався у  Володимирецькій середній школі №2 (нині Володимирецький ліцей «Колегіум»). Закінчив навчання в 1998 році. Навчався у Нікопольській технічній школі Дніпропетровської області. Отримав спеціальності кранівника- стропольщика, водія.

27 квітня 2000 року призваний на строкову службу. Після служби в армії працював у Володимирецькому управлінні осушних систем машиністом насосної станції, водієм.

21 лютого 2020 року   прийнятий на військову службу за контрактом. Військовослужбовець 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила.

Мав звання старший солдат, головний сержант. З 06.08.2021 року – командир відділення.

Отримав важкі поранення в боях біля міста Попасна Луганської області. Помер 20-го березня 2022 року  від отриманих травм у реанімації військового госпіталю м.  Дніпра.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі ( Указ  Президента України №323/2022) Годунка  Тараса  Івановича — сержанта нагороджено медаллю “Захисника Вітчизни” (посмертно)… Читати далі