Щербан Раїса – Page 11 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Литвинчук Юрій Петровича (13.04.1999-15.07.2024)

Юрій народився 13 квітня 1999 року в родині Петра та Олени Литвинчуків у селі Тучин. Закінчив одинадцять класів Тучинської школи.

Після завершення навчання здобув фах адміністратора. Працював пожежним-респіраторником: спочатку в ТОВ «Текстиль-Рівне», а згодом — у ТОВ «Макова Компанія» в місті Рівне.

У вільний час приїздив додому, допомагав батькам по господарству. Любив відпочинок у колі рідних та друзів. Мав і творче захоплення — писав музичні мелодії.

4 березня 2022 року Юрій був призваний на військову службу, де служив разом із рідним братом Іваном у роті оперативного призначення міста Сарни. Життя Героя обірвалося 15 липня 2024 року під час виконання бойового завдання в Донецькій області.

У пам’яті односельців Юрій Литвинчук назавжди залишиться щирим, світлим, життєрадісним юнаком, добрим і людяним, справжнім патріотом, який вірив у Перемогу України й наближав її ціною власного життя.

Поховали ь загиблого на місцевому кладовищі.

Йому нащзавжди 25

Васерук Василь Миколайович (08.01.1992-07.05.2022)

Василь Миколайович Васерук народився 8 січня 1992 року в місті Рівному. Навчався в місцевій школі №9. За спогадами рідних, після завершення навчання певний час шукав себе, намагаючись зрозуміти, чим хоче займатися по життю. Після смерті батька поїхав до рідного брата, який вже кілька років працював у Польщі. Закордоном опанував кілька професій, ставши висококласним зварювальником.

В 2020 році повернувся до рідного міста, придбав житло та почав налагоджувати життя. Вболівати за “Верес” Василь розпочав у сезоні 2020/21, проявивши інтерес до підтримки спортивних команд рідного міста. З того часу він почав при нагоді відвідувати матчі місцевої команди баскетбольної команди БК “Рівне”, і паралельно з цим їздив на футбольні матчі команд, що дружньо ставилися до руху Рівнян.

Згодом опинився в колективі «Rivne Red-Black», де на той час вже були два його кращих друга – Ігор «Полтава» та Ервін «Ромель». Одноклубники згадують, що Василь проявив себе з кращої сторони, і так закрутилося фанатське життя, в якому іноді потрібно було не лише їздити на спортивні заходи, але й мати свідому позицію, розвиватися і пишатися тим, хто ти є.… Читати далі

Губеня Олександр Валентинович, позивний «Бєня» (06.06.1993 – 25.08.2024)

Олександр народився у селі Цепцевичі Сарненського району Рівненської області. З 2000 по 2010 роки він навчався у Цепцевицькій загальноосвітній школі І-ІІІ ст. (нині ліцей). У дитинстві цікавився футболом (грав у шкільній футбольній команді), любив порибалити. Сашко ріс допитливим та компанійським хлопчиком, мав багато друзів з якими залюбки проводив свій вільний час. Згодом, разом з рідними, переїхав на проживання до м.Сарни.

З вересня 2010 року по червень 2011 року навчався у ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей» (нині ЗП(ПТ)О «Сарненський аграрно-технологічний професійний коледж») де здобув професію «електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування, електромонтер лінійних споруд телефонного зв’язку та радіофікації». Та Олександр обрав для себе інший шлях — військовий. 18-річним юнаком він прийшов у місцеву військову частину влаштовуватися на службу. Тихий, спокійний і в той же час сміливий і відважний. Понад десять років свого життя присвятив службі Батьківщині: з листопада 2011 року — у військовій частині А0153 (де почав з посади кателажника і дослужився до посади командира відділення), а з березня 2024-го — в лавах 72-ї ОМБ імені Чорних Запорожців.… Читати далі

Босюк Сергій Олегович (20.04.1990 – 21.04.2025)

Сергій народився 20 квітня 1990 року у с.Любиковичі. Закінчивши середню школу в рідному селі, у 2007 році продовжив навчання в Рівненському вищому професійному училищі Департаменту поліції охорони, але отримавши повістку на строкову військову службу полишив навчання та пішов до армії. Служив у 101 Президентській бригаді. Після закінчення служби працював у Катеринівській виправній колонії. Деякий час їздив на заробітки в Польщу. Згодом одружився, в родині народилася донька Марта. Молода родина придбала власний будинок в селі Любиковичі, в якому Сергій власноруч зробив ремонт.

15 липня 2022 року Сергій Босюк приєднався до лав Збройних Сил України. З позивним «Дракула» старший солдат ЗСУ військовослужбовець 63 роти в/ч А1556 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади з побратимами звільняв Чернігівську область. У 2023 році отримав посвідчення «учасника бойових дій, та медаль «Ветеран війни».

Сергій був із тих, хто не шукав легких шляхів. Він обрав честь і відповідальність, став на захист України у найважчі часи. Вірний, мужній, гідний — він був опорою для своїх близьких і бойових побратимів. 20 квітня Сергію виповнилося 35 років, але останнє привітання від матері Воїн так і не отримав.… Читати далі

Прокопчук Юрій Володимирович (17.09.1972-11.11.2024)

Юрій Прокопчук народився 17 вересня 1972 року у селі Малий Шпаків. Опанував фах монтажника в училищі у Дубровиці. За тим була строкова служба в армії – спершу в морфлоті у Кронштадті, а закінчував службу моряком у Севастополі.

“За життя Юрій спробував себе у різних сферах, працював у багатьох галузях, а останні роки – за кордоном. Коли ж розпочалось повномасштабне вторгнення, добровольцем у перші ж дні пішов до центру комплектування. І вже з початку березня 2022 року був призваний на військову службу. Він говорив, що потрібно захищати країну: “Якщо ми не станемо на захист наших жінок, дітей, родин, то хто це зробить?” – розповідає сестра Героя Людмила.

Надзвичайно добрий, чуйний, дружелюбний Юрій навчав цьому і двох синів. Дуже любив батьків, сестру, племінників. Завжди був готовий допомогти іншим, мав золоті руки і любляче серце.

На жаль, 52-річний солдат Юрій Прокопчук загинув за особливих обставин при виконанні бойового завдання 11 листопада 2024 року у Курській області.

Прощання із Героєм відбулося 18 листопада, о 10.00 на майдані Незалежності у Рівному.… Читати далі

Бойко Ігор Леонідович (04.06.1985 – 18.04.2024)

Народився Ігор 4 червня 1985 року у селі Кричильськ в багатодітній родині. Тут пройшли його дитячі та юнацькі роки. З 1991 по 2002 роки навчався у Кричильському ліцеї ім.Леоніда Куліша-Зіньківа. По закінченню школи був призваний на строкову військову службу, яку проходив у м.Біла Церква. Після служби в армії повернувся в рідне село. На життя заробляв, їздивши час від часу на заробітки до Києва. Захоплювався риболовлею та футболом.

У 2007 році Ігор одружився. Разом з дружиною Ніною виховували двох діток – доньку Даринку та сина Іванка. Згодом з сімʼєю переїхали на проживав у с. Стрільськ, звідки родом була дружина. Дуже любив свою родину та, всіляко дбав про неї. Був добрим, справедливим, люблячим батьком та чоловіком, чуйним сином, найкращим братом, вірним другом. Працьовитий у господарстві, не цурався будь-якої роботи все, за що він брався, виконував на відмінно.

В лютому 2023 року Ігор був мобілізований до лав ЗСУ та проходив службу у військовій частині А4832 командиром 3-го стрілецького відділення 3-го стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти 421-го окремого стрілецького батальйону.… Читати далі

Семенюк Іван Володимирович,псевдо “Звір” (22.01.1991- 02.07.2024)

Іван родом з села Війниця Рівненської області. Після школи навчався в Художньому професійно-технічному училищі №14 у селищі Івано-Франкове, де здобув спеціальність різьбяра по дереву. Часто їздив на заробітки за кордон, працював у будівельній сфері. Любив проводити час із сімʼєю.

Під час повномасштабної війни добровільно став на захист Батьківщини. Служив командиром 1-го стрілецького відділення 1-го стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти 57-го батальйону 104-ї окремої бригади територіальної оборони.

«Іван з перших днів війни пішов добровольцем до територіальної оборони, згодом їх відправили на Донеччину. Завжди був найкращим татом для свого сина, був люблячим чоловіком. Старався не розповідати про те, що там у них відбувається, аби я не хвилювалася. Коли я щось запитувала, то казав, що у нього все добре і все спокійно. Був відповідальним командиром і мав велику повагу серед побратимів. До останніх своїх днів будував плани на майбутнє, мріяв про донечку», – розповіла дружина загиблого Марія.

Молодший сержант Іван Семенюк на псевдо Звір загинув 2 липня 2024 року. В ході штурмових дій, воїн отримав поранення, несумісні з життям, внаслідок ворожого мінометного обстрілу.… Читати далі

Сеник Микола Михайлович (27.11.1963-23.07.2023)

Сеник Микола Михайлович народився 27 листопада 1963 року у місті Костопіль. Після закінчення школи навчався у Рівненському педагогічному інституті та у Києві. Працював учителем фізики, математики та історії у Пеньківській гімназії та гімназії ім. Т.Г. Шевченка у Костополі. Згодом займатися підприємницькою діяльністю.

На початку повномасштабної війни Микола повернувся з-за кордону. У березні пішов добровольцем захищати нашу державу, військову службу проходив у військовій частині А7014. Він був сержантом взводу, командиром відділення управління механізованого батальйону.

Микола був сміливим і відданим воїном, який ставив інтереси нашої нації понад усе. За його подвиги та відданість державі він був неодноразово нагороджений.

23 липня 2023 року 59-річний Микола Сеник загинув унаслідок штурмових дій з боку російської армії поблизу населеного пункту Невське Луганської області.

Прощалися з Героєм на майдані Шевченка у Костополі. Тут зібралися рідні та близькі Героя, громадськість та представники влади. Чин похорону відбувся у соборі святих апостолів Петра і Павла ПЦУ.

Поховали Захисника на «Новому» кладовищі поруч із іншими воїнами Небесного легіону.… Читати далі

Полицяк Володимир Олександрович,«Мікеланджело» (25.05.1968 – 02.07.2024)

Полицяк Володимир Олександрович народився 25 травня 1968 року, був жителем Млинова. Закінчивши із відзнакою дитячу художню школу, після восьмого класу Володя вступив у Львівське училище прикладного мистецтва ім. Труша.

Працював у художній майстерні райспоживспілки, навчався у вечірній школі. Згодом вступив у Дубенське СПТУ-27. де навчався за спеціальністю «художня різьба по дереву».За час служби в армії був художником у військовій частині. У 1991 році 23-річний Володимир Полицяк вступив у Калінінградське морське училище. Побував на Півночі, на Алясці, у Японії.

Володимира працював на посаді молодшого інспектора карного розшуку, згодом був співробітником патрульно-постової служби. У 2000 році звільнився із міліції за власним бажанням. Працював в охоронних структурах, а згодом подався на заробітки у Київ, де трудився в будівельному управлінні відомої ДУСІ – державного управління. Після Майдану повернувся у міліцію, зайнявся господарством та вихованням сина.

. У ЗСУ – солдат, стрілець-помічник гранатометника 1 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти в/ч А7069. Володимир був талановитим художником, портретистом, тож на службі мав позивний „Мікеланджелоˮ.

Загинув під час штурмових дій противника внаслідок мінометного обстрілу поблизу населеного пункту Дачне Бахмутського району Донецької області.… Читати далі

Герасимчук Вадим Миколайович (25.07.1988-04.08.2023)

Герасимчук Вадим Миколайович народився у Березному 25 липня 1988 року. Але виріс у Костополі, закінчив тут ЗОШ №6. Улюбленою справою і водночас роботою було ковальство. Багато його робіт і зараз прикрашають Костопіль.

З 2014 року Вадим Герасимчук брав участь в АТО у складі Добровольчого Українського корпусу “Правий сектор”.

Напередодні повномасштабного вторгнення перебував за кордоном. Та як тільки дізнався про напад росії 24 лютого, повернувся додому і став на захист Батьківщини. Вступив до лав Першої окремої бригади спецпризначення імені Івана Богуна. Був оператором протитанкових ракетних комплексів.

Разом з дружиною Наталією Вадим виховував дві доньки та сина.
Герасимчук Вадим Миколайович загинув 4 серпня 2023 року поблизу пункту Ямпіль на Донеччині.
Нагороджений «Лицарським Хрестом Добровольця», медалями «За жертовність і любов до України», «За відвагу», «За оборону рідної держави», «За гідність та патріотизм» та іншими відзнаками.

Похований на «Новому» кладовищі Костополя, поряд з іншими воїнами Небесного легіону.