Щербан Раїса – Сторінка 10 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Посмик Володимир Васильович (14.12.1974-16.02.2016)

Володимир Посмик народився 14 грудня 1974 року в селі Сновидичі Рокитнівського району на Рівненщині. У дитинстві з сім’єю переїхав до села Гайове Олександрійського району. Хлопчик навчався у Шарівській школі.
Після школи переїхав до Кривого Рогу, став професійним військовим. Служив у Національній Гвардії України, учасник АТО. Помер через зупинку серця у 41 рік під час чергування на блокпості в місті Волноваха Донецької області в 2016 році.
До демобілізації Володимиру лишався місяць.

Без чоловіка і батька залишились дружина і двоє синів.

Похований в м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, Західне кладовище.

Кубишкін Роман Олександрович («Санич») (29.06.1974-02.06.2021)

Народився Роман Кубишкін 29 червня 1974 року в м. Орел (Росія). На початку 1977 року мати з сином переїхала в Україну й оселилась у м. Дубно на Рівненщині. Після закінчення 9 класів Дубненської загальноосвітньої школи № 2 Роман вступив до будівельного училища, в якому отримав фах водія-електрика. Працював будівельником у Дубненській фірмі «Теремок», а також їздив по заробітках. Одружився, у 2004 році народився син Ілля. Мешкала сім’я в м. Охтирка Сумської області. Однак спільне життя не склалось, і після розлучення Роман повернувся на Рівненщину.

Через те, що в дитинстві Роман зазнав травми правої ноги і накульгував, його не призвали на строкову військову службу, проте коли почались бойові дії на сході України, він добровільно зголосився у військкомат. Отримавши й цього разу відмову, наприкінці літа 2014 року став добровольцем 11 го запасного батальйону ДУК ПС з позивним «Санич». Бойову й фізичну підготовку пройшов у підрозділі «Марусині ведмеді», після чого поїхав у зону бойових дій. Перебуваючи в с. Піски під Донецьком, брав участь у боях, будучи артилеристом.… Читати далі

Мельничук Василь Григорович (15.01.1995-20.05.2024)

Василь народився 15 січня 1995 року у селі Поліське Березнівського району. У 2012 році закінчив місцеву Поліську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів. З 2013 по 2014 рік проходив строкову військову службу. Після одруження з 2020 року сім’я Василя проживає в селі Великий Олексин Шпанівської територіальної громади Рівненського району.
З перших днів повномасштабного вторгнення у березні 2022 року Василь добровільно став на захист України. Герой отримав шість нагород під час захисту рідної України 20 травня 2024 року головний сержант аеромобільного батальйону Мельничук Василь Григорович загинув внаслідок ворожого мінометного обстрілу на Донеччині поблизу населеного пункту Георгіївка.
Отець Ігор Свято-Михайлівського храму села Поліське відслужив літію за полеглим Захисником.
Поховали Захисника на сільському кладовищі села Малий Олексин Шпанівської територіальної громади Рівненського району зі всіма військовими почестями.
У полеглого воїна залишилися – мама, дружина, маленька донечка та два брати.

Степчук Тарас позивний «Пчола»(06.08.1987-17.02.2023)

Степчук Тарас народився 06.08.1987 року в м. Костополі. У 2002 році закінчив 9 класів Костопільської загальноосвітньої школи № 3.В період з 01.09.2002 р. по 25.06.2004 року навчався у Костопільському будівельно-технологічному технікумі НУВГП за професією «Муляр, пічник, штукатур».
З квітня 2007 року проходив строкову військово-патрульну службу в ЗСУ в місті Києві. Своєю поведінкою та старанністю подавав іншим військовослужбовцям приклад зразкового виконання військового обов’язку, про що свідчить його характеристика з частини.
Після повернення додому професійно займався бджільництвом. Тарас був пасічником і разом з тим працював охоронцем у «Свіспан-лімітед», а далі – начальником зміни караулу.
Пасіка налічувала до 250 бджолосімей. Він займався селекційною діяльністю виведення нової породи бджоли. Щоб перейняти його досвід в роботі з
бджолами, приїжджали навіть вчені-професори. Був головою Спілки пасічників Костопільського району.
27 квітня 2009 року одружився, виховував двох синів.

Коли розпочалася повномасштабна війна, не вагаючись, вступив добровольцем до лав ЗСУ, щоб захищати свою рідну землю від ворога. Був призваний до 14 окремого стрілецького батальйону «Полісся». Тарас користувався авторитетом серед побратимів, мав чітко сформований вольовий характер, власну думку.… Читати далі

Павлюк Олександр Миколайович, позивний «Чак» (30.03.1964-05.06.2021)

Олександр Павлюк (позивний «Чак») народився 30 березня 1964 року в селищі Рокитне. По досягненні 18 років був призваний на строкову службу та служив у контингенті радянських військ у Німеччині.

Успішний бізнесмен, очільник Рокитнівської організації «Правий сектор», у важкому 2014 році, в розпал російської агресії на сході України, залишив всі домашні справи і вступив у лави славнозвісного полку «Азов». Спочатку виконував обов’язки обозного в третій сотні полку, згодом став заступником по технічній частині, а продемонструвавши свої неабиякі організаторські здібності та наполегливість у досягненні мети, став заступником командира полку з тилового забезпечення. Тут він повністю проявив свій талант як рішучого керівника, патріота, хорошого товариша. Надійне тилове забезпечення — основа успішного виконання бойових завдань будь-якого військового підрозділу. Тож свою роботу старший лейтенант Павлюк виконував з максимальною самовіддачею. Всього себе він присвячував розвитку полку, покладав на себе багато обов’язків, щоб бійці «Азову» були забезпечені всім необхідним та якісно виконували бойові завдання.

Несподівано помер 5 червня 2021 року. 7 червня на гарнізоні полку «Азов» в Урзуфі особовий склад підрозділу попрощався із Олександром Павлюком.… Читати далі

Мельник Андрій Андрійович (13.01.1989-27.03.2020 )

Андрій Андрійович Мельник народився 13 січня 1989року у м. Міловіца,Чехословаччина. Тато Андрій Васильович був військовим. Згодом сім’я повернулася у м. Костопіль.
З 1996 – 2006 рр. навчався у загальноосвітній школі I – III ступенів №5. У 2007р. проходив строкову службу у м. Дніпропетровськ. Після звільнення зі служби працював охоронцем на Житомирському молокозаводі.
У 2014р. поїхав у Київ на Майдан. Згодом пройшов навчання наЯворівському полігоні, далі – зона АТО. Служив у 80 – тій окремій десантно – штурмовій бригаді.
Після поранення 5 років лікувався. Завдяки волонтерці Наталії Лазовській проходив реабілітацію в США, також допомагала українська діаспора.

Мельник Андрій вийшов з пекла ДАП неушкодженим, проте його наздогнала куля у м. Костянтинівка на тій же Донеччині: в ніч на 25 січня 2015 року, за день до виїзду в місце постійної дислокації, він отримав вогнепальне поранення лівої плевральної половини з гемо-пневмотораксом, з ушкодженням шлунку і товстої кишки та наскрізним діаметральним пораненням хребетного каналу. «Приїхали з аеропорту, мали їхати у відпустку. Вийшов у місто, але вдягнув цивільне вбрання, бо не всі там налаштовані позитивно до України.… Читати далі

Оліфір Роман Сергійович (31.12.1986-23.06.2024)

Роман народився 31 грудня 1986 року у місті Чистякове (колишній Торез) Донецької області. Там закінчив 10 місцеву школу. А за тим здобув фах юриста у Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого.

У 2014 році через військові дії разом із рідними вимушені були виїхати з рідного міста та переїхати на Рівненщину. Тут Роман працював спершу заступником, а за тим керівником сільськогосподарського підприємства. Дбав про батьків, разом із дружиною Марією виховували маленьку донечку Анечку.

Надзвичайно добрий та світлий Роман швидко став своїм на Рівненщині, його полюбили й прийняли, наче провів тут усе своє життя.

Чесний та людяний Роман практично весь період служби провів у зоні активних бойових дій. Але жодного разу не поскаржився, не нарікав, що важко.

На жаль, 23 червня 2024 року 37-річний матрос Роман Оліфір загинув під час виконання бойового завдання на Херсонському напрямку.

Поховали Романа на кладовищі в с. Тучин, де мешкає родина.

Пахунов Володимир Русланович ( 17.07.1976 – 31.10.2018)

01.11.2018 року пішов з життя після тривалої хвороби, пов’язаної з проходженням військової служби, солдат ПАХУНОВ Володимир Русланович, мешканець міста Вараш, який захищав незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, брав участь в антитерористичній операції на сході України.

Військовослужбовець 1976 р.н., батько 2-х дітей, був призваний на військову службу по частковій мобілізації в період з лютого 2015 року по березень 2016 року.

У 2017 році підписав короткостроковий шестимісячний контракт, а у березні 2018 року солдат ПАХУНОВ Володимир Русланович був прийнятий на військову службу за контрактом строком на 3 роки.

Віддано належну шану Герою, що поклав своє життя за нашу свободу, за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність нашої Держави!

Прощання з військовослужбовцем відбулося 02 листопада 2018 року з 10:00 до 12:00 години у приміщенні Палацу культури ВП «Рівненської АЕС».

Варашський міський військовий комісаріат висловлює щирі співчуття рідним і близьким померлого воїна, захисника Батьківщини.

У Вараші попрощалися із захисником України (відео)

Пупко Руслан Володимирович (16.06.1975 – 02.08.2020)

Народився Руслан в м. Сарни, тут і проживав. З 1981 до 1990 року навчався в Сарненській ЗОШ № 6 І-ІІ ступенів. Після закінчення школи, у 1990 році, вступив на навчання у ВПУ№ 22, яке закінчив у 1993 році, та здобув професією «механізатор меліоративних робіт».

З 1993 до 1995 роки проходив навчання та службу у Збройних силах України у військово-морському училищі в місті Ізмаїл Одеської області. З 1997 до 2008 року працював будівельником. Пізніше, у 2015 році працював охоронцем. З 2017 року починає працювати у військовій частині А0153 у м. Сарни, на посаді стрільця загону воєнізованої охорони та вожатим службових собак.

Весною 2019 року, добровільно пішов на службу в зону ООС. Коли він дізнався, що в Маріуполі стоїть судно «Донбас», яке потрібно відновлювати для захисту держави на воді, одразу почав процедуру підписання контракту для подальшої служби в морі.

04 квітня 2019 року, наказом Генерального штабу Збройних сил України Руслана Пупка було залучено до участі в ООС, для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях.… Читати далі

Кобринчук Ігор Петрович (16.10.1971-07.04.2018)

Народився Ігор в Республіці Казахстан, Целіноградська обл. с. Партизанка (на той час там проживала родина). Пізніше переїхали у м.Сарни, проживали по вул.Приходька (нині Петра Яцика). Ігор Петрович закінчив Львівський національний аграрний університет та займався підприємницькою діяльністю. За життя Ігор зарекомендував себе, як рішуча, освічена, доброзичлива особистість. За власним бажанням вирішив піти на військову службу в ЗСУ: в лютому 2017 року вступив до військової частини В0259, 14-ї окремої механізованої бригади, солдатом, механіком-водієм танкового взводу.

Весною 2018 року, проходячи службу Ігор захворів. В березні він був доставлений в тяжкому стані в Львівський шпиталь. Після тривалої боротьби з хворобою в шпиталі 07 квітня 2018 року, помер не приходячи до свідомості.

У Ігоря Петровича залишилася мама, син та донька.

Похований на кладовищі по вул.Ковельській м.Сарни… Читати далі