Автор: Щербан Раїса

Іващук Андрій Анатолійович народився 10 грудня 1988 року у смт. Квасилів Рівненської області. Там же ходив у школу. Брав активну участь у житті школи, добре вчився. Після закінчення школи навчався у Рівненському медичному училищі, факультет “Сестринська справа”. Та училище не закінчив . З 22.05.2010 р. по 21.04.2011 р. служив у внутрішніх військах України. Був кінологом, старший дресирувальник службового собаківництва. Отримав звання сержант.

Нагороджений почесною грамотою, подякою. У 2011-2014 роках переїхав до Києва, служив в поліції. Буремні події на Майдані, не зміг змиритися із несправедливістю, тому й залишив службу. Переїхав жити у с.Гранівка Рівненської області до діда з бабою. Там познайомився із своєю майбутньою дружиною і 30 липня 2016 року одружився.

Андрій був дуже працьовитий, будь-яка робота горіла у його руках. До початку повномаштабного вторгнення перекривав дахи у Рівненській, Тернопільській та Львівській областях. Він був добрим, щирим, справедливим, душею компанії, відкритим до людей. Мав багато друзів. Андрій був щирим патріотом та борцем за справедливість у житті.

30 серпня 2022 року призваний до війська для захисту нашої країни.… Читати далі

Богдан Сергійович Гордійчук народився 03 лютого 1995 року. Після навчання в Козинській школі вступив до ІТ коледжу Львівської політехніки.

З 2010 по 2014 рік навчався за спеціальністю” Технічне обслуговування і ремонт апаратури зв’язку та оргтехніки” та здобув кваліфікацію техніка електрозв’язку. Одногрупники згадували про Богдана як про “людину-позитив, завжди усміхненого і готового у всьому допомагати”.

Богдан працював у Козинському відділенні нової пошти, згодом його перевели у Радивилівське відділення.

До Збройних сил України Богдан був мобілізований 03 жовтня 2022 року. Захисник загинув 13 березня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Червонопопівка Сєвєродонецького району Луганської області. Йому назавжди залишиться 28 років.

… Читати далі

Ярослав Сергійович Купрійчук народився в 1990 році в місті Луцьк, де і розпочав навчання в школі, але після смерті батька (Ярославу було вісім років), сім’я переїхала в село Олибів, що на Дубенщині.Навчався у місцевій школі. Після закінчення навчання поступив в Рівненський кооперативний коледж, де і познайомився з дружиною Мирославою.

Він вдихав кожну мить на повні груди, мріяв, будував плани на майбутнє. Обравши професію прикордонника працював в селищі Оршанець (військове прикордонне містечко підпорядковане Черкаській міській громаді). Згодом навчався в Хмельницькій Національній академії прикордонної служби України ім. Б.Хмельницького.Працював військовим, служив в АТО.

Завжди був усміхнений, життєрадісний та позитивний. Надзвичайно любив та тішився успіхами своїх діток. З перших днів повномасштабного вторгнення підлого ворога на територію України, Ярослав вступив до територіальної оборони, а згодом, весною 17 травня 2022 року вступив до лав Збройних сил України, задля вільного та незалежного життя на рідній землі.

Командир механізованої роти капітан Ярослав Купрійчук загинув 11 грудня 2022 року у місті Бахмут в бою за Україну , її свободу і незалежність мужньо виконавши військовий обов’язок .… Читати далі

Народився Причепа Артем Миколайович в місті Когалин Тюменської області в росії, а вже в півторарічному віці сім’я переїхала на постійне місце проживання в село Пасіки Радивилівського району ,Рівненської області. В дитинстві мама ніжно називала його “соняшник”. Під час навчання, ще в школі, з любові до батька,він написав батьківський гімн і наспівував його навіть у дорослому віці. Після закінчення Козинської середньої школи у 2012 році Артем вступає до Радивилівського ПТУ на слюсаря-водія, щоб бути поряд з батьками, адже він їх сильно любив, допомагав по господарству, посадив разом з батьками сад , вирощував квіти. Так з маминого “соняшника” виріс міцний, здоровий, красивий хлопець, який займався спортом і любив життя.

До повномасштабного вторгнення Артем одружився, але незабаром розлучився. Коли знайшов своє кохання, то будував з нею плани на майбутнє, працював будівельником в Ізраїлі 2020-2021 роках, щоб звити своє гніздечко. Мріяли про сина, якого хотіли назвати Лаврентій.

“Пішов боронити Україну добровольцем, адже вважав, що кожен чоловік повинен бути захисником своєї країни”, – каже тато Артема.… Читати далі

Тішаков Володимир Миколайович народився 9 червня 2000 року в с.Добривода Радивилівського району, згодом сім’я переїхала в село Савчуки того ж району.

У 2007 році почав навчатися у Вербському інтернаті. Через 3 роки перейшов в Козинський колегіум.Дуже любив читати про історію України,часто відвідував бібліотеку колегіуму.

Після 9-го класу навчався у Золочівському ПТУ на зварювальника, та через рік, зважаючи на сімейні обставини, був змушений перервати навчання.

Їздив на заробітки в Дніпропетровськ на цементний завод, хотів допомагати мамі фінансово, адже мав старшого брата Максима і сестричку Надію.

Володимир був доброю та порядною людиною, чуйний до чужої біди.Любив дітей і мріяв одружитися.

З 11 грудня 2019 року по 21липня 2020 року проходив військову строкову службу у Міжнародному центрі національної гвардії у м.Бориспіль Київської області. Повернувся за станом здоров’я.

Коли почалася російсько-українська війна разом із братом Максимом записалися у місцеву тероборону с.Козин.

5 серпня 2022 року юнака мобілізували у м.Луцьку на охорону секретно-військових об’єктів.

В лютому 2023 року проходив навчання у м.Львів і потім, не повідомляючи нічого мамі, вирушив на передову у м.Вугледар… Читати далі

Народився Тішаков Максим Миколайович 18 листопада 1992 року у селі Первомайськ Луганської області. У 1994 році сім’я переїхала в с.Добривода Радивилівського району, а згодом у 2001 році переїхали у с.Савчуки.

У 2011 році після здобутої середньої освіти в Козинській школі-колегіуму юнак їздив на заробітки, аби допомогти мамі у вихованні молодшого брата Володимира та сестрички Надії. Його мрією було гарне життя у достатку.

У 2018 році одружився, через 3 роки у нього народилася донечка Оксана.

15 серпня 2022 року пішов добровольцем на захист України в лави ЗСУ. Проходив навчання у Великій Британії. Там військовослужбовці Збройних Сил України навчалися життєво важливим навичкам порятунку життя на полі бою , які проводить британська армія та її міжнародні партнери.

Згодом був мобілізований у десантно-штурмові війська 79 бригади у с. Новомихайлівка Донецької області. Де надавав першу допомогу, витягував поранених на першій лінії фронту.

Максим був доброю та чуйною людиною, який любив життя та дітей. Мав багато друзів, ішов на допомогу при першій можливості. Після загибелі воїна, 12 січня у нього народився син і назвали його Миколкою, так як хотів татко Максим.… Читати далі

Володимир Єрмаков народився у селі Козин в 1965 році. Навчався в Козинській школі. Згодом вступив в Рівненське професійно-технічне училище номер 10. Вищу освіту здобув в місті Львові. Працював, захоплювався футболом, грав за команду “Колос”. Пройшов Майдан. Коли розпочалася АТО, Володимир не міг сидіти спокійно, записався в батальйон “Свобода”. Був зарахований на військову службу за контрактом. Відзначений Подяками за виконання бойових завдань в зоні АТО з військових частин. Він був завзятим українцем, був налаштований воювати за свою країну. Тож у 2022 році добровольцем підписав втретє контракт з ЗСУ. Хвилювався, чи пройде комісію, адже вже підводило здоров’я.Пройшов усі навчання, гідно витримав усі завдання та випробування, які випадали на долю солдата.

На початку війни захищав Київ. Служив в 44-й артилерійській бригаді. Згодом з Дніпропетровська був відправлений на Схід. Брав участь в боях під містом Бахмут . Воював на нулях в гарячих точках – Лиман, Новоєгорівка. В душі був великим патріотом, девіз в нього був “До перемоги”. Був справжнім, не любив пафосних слів. Володимир був дуже прив’язаний до своїх побратимів.… Читати далі