Гордійчук Богдан Сергійович (03.02.1995-13.03.2023)

Богдан Сергійович Гордійчук народився 03 лютого 1995 року. Після навчання в Козинській школі вступив до ІТ коледжу Львівської політехніки.

З 2010 по 2014 рік навчався за спеціальністю” Технічне обслуговування і ремонт апаратури зв’язку та оргтехніки” та здобув кваліфікацію техніка електрозв’язку. Одногрупники згадували про Богдана як про “людину-позитив, завжди усміхненого і готового у всьому допомагати”.

Богдан працював у Козинському відділенні нової пошти, згодом його перевели у Радивилівське відділення.

До Збройних сил України Богдан був мобілізований 03 жовтня 2022 року. Захисник загинув 13 березня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Червонопопівка Сєвєродонецького району Луганської області. Йому назавжди залишиться 28 років.

Читати далі

Купрійчук Ярослав Сергійович (29.04.1990-11.12.2022)

Ярослав Сергійович Купрійчук народився в 1990 році в місті Луцьк, де і розпочав навчання в школі, але після смерті батька (Ярославу було вісім років), сім’я переїхала в село Олибів, що на Дубенщині.Навчався у місцевій школі. Після закінчення навчання поступив в Рівненський кооперативний коледж, де і познайомився з дружиною Мирославою.

Він вдихав кожну мить на повні груди, мріяв, будував плани на майбутнє. Обравши професію прикордонника працював в селищі Оршанець (військове прикордонне містечко підпорядковане Черкаській міській громаді). Згодом навчався в Хмельницькій Національній академії прикордонної служби України ім. Б.Хмельницького.Працював військовим, служив в АТО.

Завжди був усміхнений, життєрадісний та позитивний. Надзвичайно любив та тішився успіхами своїх діток. З перших днів повномасштабного вторгнення підлого ворога на територію України, Ярослав вступив до територіальної оборони, а згодом, весною 17 травня 2022 року вступив до лав Збройних сил України, задля вільного та незалежного життя на рідній землі.

Командир механізованої роти капітан Ярослав Купрійчук загинув 11 грудня 2022 року у місті Бахмут в бою за Україну , її свободу і незалежність мужньо виконавши військовий обов’язок .… Читати далі

Причепа Артем Миколайович (29.04.1995-24.01.2023)

Народився Причепа Артем Миколайович в місті Когалин Тюменської області в росії, а вже в півторарічному віці сім’я переїхала на постійне місце проживання в село Пасіки Радивилівського району ,Рівненської області. В дитинстві мама ніжно називала його “соняшник”. Під час навчання, ще в школі, з любові до батька,він написав батьківський гімн і наспівував його навіть у дорослому віці. Після закінчення Козинської середньої школи у 2012 році Артем вступає до Радивилівського ПТУ на слюсаря-водія, щоб бути поряд з батьками, адже він їх сильно любив, допомагав по господарству, посадив разом з батьками сад , вирощував квіти. Так з маминого “соняшника” виріс міцний, здоровий, красивий хлопець, який займався спортом і любив життя.

До повномасштабного вторгнення Артем одружився, але незабаром розлучився. Коли знайшов своє кохання, то будував з нею плани на майбутнє, працював будівельником в Ізраїлі 2020-2021 роках, щоб звити своє гніздечко. Мріяли про сина, якого хотіли назвати Лаврентій.

“Пішов боронити Україну добровольцем, адже вважав, що кожен чоловік повинен бути захисником своєї країни”, – каже тато Артема.… Читати далі

Тішаков Володимир Миколайович (09.06 2000-02.01.2023)

Тішаков Володимир Миколайович народився 9 червня 2000 року в с.Добривода Радивилівського району, згодом сім’я переїхала в село Савчуки того ж району.

У 2007 році почав навчатися у Вербському інтернаті. Через 3 роки перейшов в Козинський колегіум.Дуже любив читати про історію України,часто відвідував бібліотеку колегіуму.

Після 9-го класу навчався у Золочівському ПТУ на зварювальника, та через рік, зважаючи на сімейні обставини, був змушений перервати навчання.

Їздив на заробітки в Дніпропетровськ на цементний завод, хотів допомагати мамі фінансово, адже мав старшого брата Максима і сестричку Надію.

Володимир був доброю та порядною людиною, чуйний до чужої біди.Любив дітей і мріяв одружитися.

З 11 грудня 2019 року по 21липня 2020 року проходив військову строкову службу у Міжнародному центрі національної гвардії у м.Бориспіль Київської області. Повернувся за станом здоров’я.

Коли почалася російсько-українська війна разом із братом Максимом записалися у місцеву тероборону с.Козин.

5 серпня 2022 року юнака мобілізували у м.Луцьку на охорону секретно-військових об’єктів.

В лютому 2023 року проходив навчання у м.Львів і потім, не повідомляючи нічого мамі, вирушив на передову у м.Вугледар… Читати далі

Тішаков Максим Миколайович (18.10.1992 – 02.01.2023)

Народився Тішаков Максим Миколайович 18 листопада 1992 року у селі Первомайськ Луганської області. У 1994 році сім’я переїхала в с.Добривода Радивилівського району, а згодом у 2001 році переїхали у с.Савчуки.

У 2011 році після здобутої середньої освіти в Козинській школі-колегіуму юнак їздив на заробітки, аби допомогти мамі у вихованні молодшого брата Володимира та сестрички Надії. Його мрією було гарне життя у достатку.

У 2018 році одружився, через 3 роки у нього народилася донечка Оксана.

15 серпня 2022 року пішов добровольцем на захист України в лави ЗСУ. Проходив навчання у Великій Британії. Там військовослужбовці Збройних Сил України навчалися життєво важливим навичкам порятунку життя на полі бою , які проводить британська армія та її міжнародні партнери.

Згодом був мобілізований у десантно-штурмові війська 79 бригади у с. Новомихайлівка Донецької області. Де надавав першу допомогу, витягував поранених на першій лінії фронту.

Максим був доброю та чуйною людиною, який любив життя та дітей. Мав багато друзів, ішов на допомогу при першій можливості. Після загибелі воїна, 12 січня у нього народився син і назвали його Миколкою, так як хотів татко Максим.… Читати далі

Єрмаков Володимир Євдокимович (07.03.1965-05.09.2023)

Володимир Єрмаков народився у селі Козин в 1965 році. Навчався в Козинській школі. Згодом вступив в Рівненське професійно-технічне училище номер 10. Вищу освіту здобув в місті Львові. Працював, захоплювався футболом, грав за команду “Колос”. Пройшов Майдан. Коли розпочалася АТО, Володимир не міг сидіти спокійно, записався в батальйон “Свобода”. Був зарахований на військову службу за контрактом. Відзначений Подяками за виконання бойових завдань в зоні АТО з військових частин. Він був завзятим українцем, був налаштований воювати за свою країну. Тож у 2022 році добровольцем підписав втретє контракт з ЗСУ. Хвилювався, чи пройде комісію, адже вже підводило здоров’я.Пройшов усі навчання, гідно витримав усі завдання та випробування, які випадали на долю солдата.

На початку війни захищав Київ. Служив в 44-й артилерійській бригаді. Згодом з Дніпропетровська був відправлений на Схід. Брав участь в боях під містом Бахмут . Воював на нулях в гарячих точках – Лиман, Новоєгорівка. В душі був великим патріотом, девіз в нього був “До перемоги”. Був справжнім, не любив пафосних слів. Володимир був дуже прив’язаний до своїх побратимів.… Читати далі

Ткачук Михайло Миколайович (17.11.78 -26.01.2024)

Михайло Ткачук народився у селі Невірків. Після завершення навчання у місцевій школі, повністю віддав сили роботі. Тривалий час був слюсарем у КП “Рівнеелектроавтотранс”, а за тим працював м’ясником у супермаркеті Fozzy.

Дружина Героя Анна розповідає, що Михайло дуже любив риболовлю, був надзвичайно добрим та щирим, міг віддати заради інших усе. Та понад усе любив своїх рідних.

Разом із дружиною виростили трьох донечок, тішилися дворічному онуку.

У січні 2023 року Михайла мобілізували. Він без вагань став до лав Збройних сил України. Повторював рідним, що мусить служити, адже хоче вберегти їх, готовий зробити все, щоб ворог не прийшов у рідні землі.

У червні 2023 року Михайло отримав важке поранення у руку. Переніс велику кількість операцій, знеболення, наркозу… Це позначилося на здоров’ї захисника, яке і до того добряче постраждало. На жаль, 26 січня 2024 року 45-річний солдат Михайло Ткачук помер…

Публікації про Ткачука Михайла

Спогади:

“Він так хотів дочекатися статусу учасника бойових дій, але… Документи ми отримали вже коли Михайла не стало.

Михайло багато розповідав про ті страхи, що довелося побачити, коли був на передовій.

Читати далі

Каменчук Дмитро Васильович ( -23.01.2024)

 

.

Каменчук Дмитро Васильович народився в місті Рівне 17 червня 1975 року в родині вчителів. Батьки, Зоя Миколаївна та Василь Кирилович виростили і виховали гідного сина, люблячого батька та патріота України з великої літери.

Все життя проживав в селі Колоденка. Дмитро навчався в Колоденській середній школі. Після закінчення якої вступив у Чернігівський юридичний технікум, де здобув освіту в сфері права.

У 1994 році був призваний до лав Збройних Сил України. Проходив строкову службу в аеромобільних військах у 95-ій десантно-штурмовій бригаді міста Житомир. Був демобілізований в1996 році у званні молодший сержант.

Повернувшись додому розпочав свій трудовий шлях у Рівненській податковій інспекції оперативним співробітником. Також працював у Корнинській сільській раді, у різних комерційних структурах та був найманим робітником.

Був одружений, має синів Миколу та Олександра, дочку Софію.

Дмитро був справжнім патріотом, щиро любив Україну і тому, на початку повномасштабного вторгення, не вагаючись, пішов до військомату. Очікуючи повістку, брав участь у спорудженні блокпостів. На фронт пішов добровольцем 8 березня 2022 року. Служив у складі четвертої окремої танкової бригади на Запорізькому, Донецькому та Дніпропетровському напрямках.Брав… Читати далі

Токарець Михайло Петрович (01.09.1968-15.01.2024)

Михайло Токарець народився у селі Воскодави тоді Гощанського району, здобув середню спеціальну освіту, а все життя присвятив роботі з автомобілями, які дуже любив. В останні роки працював водієм у ТОВ “Акватон”.

Він служив в армії, а у 2014, коли ворог вперше прийшов на українську землю, пішов добровольцем захищати Батьківщину. Відслужив у зоні проведення антитерористичної операції два роки, має статус учасника бойових дій. У лютому 2022 року також не став чекати повістки, пішов добровольцем вже на другий день після початку повномасштабного вторгнення. Говорив просто: “Я люблю свою сім’ю, свою Україну і мені треба її захищати.” Він повторював, що зараз нас боронять молоді хлопці, які ще не знають, що це, а в нього — досвід, тож мусить йти служити.

Михайло служив у кількох частинах, спершу на Рівненщині, але потім сам написав рапорт з проханням перевести його в зону активних бойових дій.

Добрий, щирий, веселий Михайло до усіх ставився з повагою. Не мав шкідливих звичок, завжди відповідально виконував усі завдання, тож і колеги по роботі, і побратими завжди могли на нього покластися.… Читати далі

Михалюк Олександр Володимирович (18.02.1975-25.07.2023)

Олександр Михалюк народився 18 лютого 1975 року в місті Костополі. У 1991 році закінчив Костопільську ЗОШ № 5 та вступив до  Костопільського СПТУ № 14.  Навчався 3 роки. за спеціальністю «Слюсар- ремонтник» Після закінчення училища літо попрацював у Костопільському домобудівному комбінаті. А восени його призвали на строкову службу. Олександр проходив службу у Мукачеві та Львові, був автомеханіком.
Після її завершення  працював у Костопільському  домобудівному комбінаті, де й познайомився зі своєю дружиною Світланою. У 1998 році одружився, через два роки народився син Роман. Довгий час Олександр працював у будівельній сфері в Москві та Санкт- Петербурзі. В 2013 році народився син Богдан, чоловік з цього часу вже продовжив працювати  в Києві, потім в Польщі.
Коли почалася війна Олександр не зміг стояти осторонь, і в перші ж дні пішов у військкомат, записався добровольцем. Але отримав тимчасову відмову. Та все ж 20 грудня 2022 року Олександра мобілізували на військову службу. Навідник   А 4667 військової частини, 3 механізованого  відділення, 1 механізованого взводу,  9  механізованої  роти, 3 механізованого батальйону 42 бригади .… Читати далі