Щербан Раїса – Page 67 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Кузло Святослав Федорович (29.10.1973 -13.10.2022)

Кузло Святослав Федорович народився 29 жовтня 1973 року в селі Дібрівськ, там минуло його дитинство та юність. У 9 років він залишився без батька. Доводилося багато працювати, допомагати мамі по господарству. Навчався Святослав у Дібрівській загальноосвітній школі I-III ступенів .

Після закінчення школи здобув професію шофера у Володимирецькому ПТУ.

Восени 1991 року був призваний на строкову військову службу. З 1993 року проживав у рідному селі. Жив разом з матір’ю, згодом, після її смерті – сам. Святослав був добрим братом та хорошим дядьком.

9 березня 2022 року Святослав разом зі своїм племінником Сашею пішов боронити рідну землю.

Загинув Святослав Кузло 13 жовтня 2022 року поблизу населеного пункту Опитне Покровського району на Донеччині. Святослав Федорович до останнього був вірний військовій присязі, стоячи на захисті територіальної цілісності та незалежності своєї Батьківщини.

Поховали Героя 21 жовтня 2022 року на кладовищі в селі Дібрівськ, де відбулось заупокійне богослужіння та прощання із загиблим воїном.

Йому було 49 років.

Степасюк Андрій Васильович (6.08.1977-31.03.2022)

Андрій Степасюк народився в 06.08.1977р в с. Оженин Острозького району, нині Рівненського району Рівненської області. Чоловік був умілим електрозварником, про таких кажуть, що мав золоті руки, адже мав хист до усіх будівельних процесів.
У 2014 році, коли біда вступила на українську землю без вагань мобілізувався до лав ЗСУ, хоча до цього військового досвіду не мав. Брав участь в АТО на території Донецької та Луганських областей, спершу був стрільцем, пізніше старшим оператором гранатометника розвідувального відділення. Саме там він побачив істинне обличчя ворога. Свою службу він продовжив до 2017 року, пізніше
повернувся у звичне життя й поїхав працювати до Польщі.
24 лютого 2022 року війна знову покликала його, у той же день він повернувся із-за кордону і став у стрій. У званні старшого солдата він ніс службу у 28-мій окремій механізованій бригаді ім. Лицарів Зимового Походу, у складі розвідувальної групи.
Усі, хто знали його говорили, що він мав неабиякий хист та вдачу, із десятки важких ситуацій, він повертався живим та неушкодженим, проте 31 березня 2022 року ворожа артилерія змінила хід історії.… Читати далі

Кулиба Віталій Володимирович (28.07.1978-17.01.202З)

Кулиба Віталій Володимирович народився с. Бадівка на Острожчині. Навчався в Бадівській, пізніше у Мощаницькій ЗОШ. В 2015 році служив в АТО.

З березня 2022 р. вступив до лав ЗСУ. 17 січня внаслідок поранень під час бойового зіткнення з ворогом в районі населеного пункту Опитне Бахмутського району Донецької області старший солдат Віталій Кулиба з Бадівки загинув. Із дня загибелі й до 14 березня героя вважали безвісти зниклим. Коли все було з’ясувано, захисник востаннє повернувся додому.

У Віталія Кулиби залишилася згорьована матір, дружина та двоє дорослих дітей – син та донька.

Бабич Володимир Олександрович (14.05.1977-10.03.2023)

. Бабич Володимир Олександрович народився 14 травня 1977 в Острозі. Там пройшли його дитинство і юність. Закінчив Острозьку ЗОШ №1. Після школи працював у лісництві. Захоплювався технікою. Був учасником мотоперегонів в с. Оженин Острозької громади. До війни працював будівельником.

24 серпня 2022р. пішов добровольцем до лав ЗСУ. З 5 вересня навчався у Великобританії, Львівщині. Був розподілений в 93 бригаду «Холодний Яр». Воював вірою та правдою.

Володимир був турботливим, люблячим та хорошим батьком донці. 10 березня, внаслідок артилерійського обстрілу 45-річний Герой загинув на околиця Бахмута.

Залишилася матір та донька.

Дячук Юрій Миколайович (15.04.1986-17.03.2023)

Дячук Юрій Миколайович народився 15 квітня 1986 року в селі Верхів Рівненського району, Рівненської області. Сім’я Дячуків виховувала трьох синів, Юрій був найстаршим.

У вересні 1993 року Дячук Юрій був зарахований учнем 1 класу Верхівської неповної середньої школи. У травні 2002 року закінчив школу та продовжив навчання у Грем’яцькій ЗОШ. Протягом 2004 – 2005 років Юрій навчався в Острозькому ВПТУ.

9 травня 2009 року одружився з Кравцовою (Дячук) Іриною Володимирівною. Сім’я виховувала двох дочок. Оксану 2009 року народження та Дарину, яка народилася в 2011 році.

У довоєнний період Юрій Миколайович їздив на заробітки. Був учасником АТО. У травні 2022 року його призвали за мобілізацією.

Війна в Україні раптово та безжалісно змінила все його життя. Він не обирав цю долю – війна сама зайшла в його дім.

36 – річний військовий Дячук Юрій загинув 17 березня під час бою від поранень не сумісних з життям в районі населеного пункту Червонопопівка, Луганської області.

У Юрія залишилися мама, брат та двоє дочок.

Нагороди – почесний нагрудний знак Головнокомандувача Збройних Сил України «Сталевий хрест», пам’ятний знак за участь в обороні м.Мар’янки… Читати далі

Муравський Олександр Васильович (13.05.1986-22.05.2023)

Олександр Муравський народився у Рівному. Закінчив загальноосвітню школу № 3, навчався у Національному університеті водного господарства на механічному факультеті, здобув фах інженера-механіка.

Свій трудовий шлях розпочав у Державній виконавчій службі, був керівником юридичної компанії, довгий час працював у дорожніх компаніях. Будував Північну об’їзну Рівного.

Олександр був активним учасником Революції Гідності, співзасновником та ідейним натхненником Автомайдану Рівне.

Надзвичайно скромний Олександр не хотів, аби усе, що він робив, стало відомо. Говорив, що усе це – нічого особливого, лише те, що може.

Олександр зустрів дружину-адвоката словами: “Ти зробила для перемоги усе, тепер моя черга”. Тож добровольцем пішов виконувати свій обов’язок – захищати рідних та всю країну від ворога.

Герой служив у легендарній «Миколаївській» 79 бригаді, яка героїчно боронить Донецький напрямок.

З перших днів на передовій, був двічі поранений, але завжди повертався у стрій.Та понад усе Олександр любив своїх трьох діток – сина Володимира та донечок Інну та Ольгу.

37-річний солдат Олександр Муравський загинув в районі населеного пункту Новомихайлівка, поблизу Мар’янки, Донецької області 22 червня 2023 року.… Читати далі

Незнамов Ігор Олексійович (14.04.1977 – 12.09.2022 )

Народився Ігор Олексійович 14 квітня 1977 року. 45-річний чоловік працював столяром у комунальному підприємстві “УК “Житлокомунсервіс”. Колеги кажуть, що чоловік мав золоті руки.

Мобілізували Ігоря Олексійовича на початку повномасштабного вторгнення.

Стрілець-зенітник був поранений 8 вересня біля села Опитне Покровського району Донецької області. Лікарі Дніпровської обласної лікарні ім. І.І. Мечникова до останнього боролися за життя 45-річного стрільця-зенітника першого механізованого батальйону військової частини А4053.

Помер у Дніпропетровській обласній лікарні ім.Мечникова. 12 вересня.

Поховали Героя на кладовищі у селі Стара Рафалівка.

Залишилися мати, дружина та два сина.

Ігор Олексійович – Почесний громадянин Вараської міської територіальної громади (посмертно)

Федіна Дмитро Іванович (12.05.1994 – 02.12.2022)

Дмитро народився і жив у місті Вараш Рівненської області. Закінчив Національний університет «Одеська політехніка» за спеціальністю «Атомна енергетика». Працював слюсарем-ремонтником у цеху з ремонту загальностанційних систем енергоремонтного підрозділу на Рівненській атомній електростанції. У вільний час любив рибалити та робити щось власноруч. Почав зводити будинок для своєї сім’ї.

З перших днів повномасштабного російського вторгнення Дмитро приєднався до лав Збройних сил України. Спочатку служив у роті охороні. А згодом у складі 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого вирушив на Донеччину та Харківщину.
оховали військовослужбовця у селі Собіщиці на Рівненщині, де він провів дитинство.
У Дмитра залишилися мама, дружина, донька і маленький син. Дітям на момент загибелі батька було 2 роки і один місяць відповідно.

Почесний громадянин Вараської міської територіальної громади (посмертно)

Філатов Андрій Володимирович (29.04.1987-16.06.2023)

Андрій Філатов народився та виріс у м. Славутич, де пройшло його дитинство. Закінчив Славутицьку школу №3, а потім здобув вищу освіту. Працював в електроцеху ВП « АРС» та Чорнобильській АЕС. Брав участь в АТО на Донбасі. Був одружений та виховував двох доньок, яких обожнював. Любив проводити час із рідними. Дуже хотів, щоб його родина жила у мирній країні.
З 2021 року проживав з сім’єю у місті Вараш. Наприкінці серпня 2022 року 36-річного Андрія Філатова мобілізували до лав ЗСУ. Служив бойовим медиком, солдатом 1-ої штурмової роти військової частини А4640.

Бойовий медик, який до останнього подиху надавав допомогу пораненим побратимам.
Люблячий син, брат, чоловік. Залишилися без опори дві доньки та вагітна дружина.

Поховали Андрія Філатова на кладовищі у с. Сопачів Вараської громади.

Блищик Вадим Адамович (30.04.1986-04.08.2022 )

Народився Вадим Адамович Блищик в глибинці Полісся – в селі Новосілки 30 квітня 1986року, в сім’ї робітників. Місцеву школу закінчили у 2003 році і зразу пішов на навчання в автошколу, у Володимирець

Вадим і Юрій – брати-близнюки. Обидва присвятили себе ЗСУ. Строкову службу Вадим відслужив у Полтаві на посаді водія у навчальній частині військ зв’язку. Продовжив службу у Новограді-Волинському, де уклав свій перший контракт. Наприкінці 2007 року Вадим Адамович призначений на посаду командира спеціального відділення.Потім була миротворча місія у Косово. У 2009 році Вадим Блищик відправився на навчання до школи сержантів у Десну. Вже через рік брав участь у міжнародних навчаннях у Румунії.2011 рік для головного сержанта взводу ознаменувався участю в дослідницькому командно-штабному навчанні «Адекватне реагування-2011» Протягом трьох місяців вивчав англійську мову в національній Академії сухопутних військ. Вивчаючи досвід іноземних колег у центрі бойової підготовки 7-ї армії збройних сил США в Європі.

Російсько-українська війна застала Вадима на Балканах. Батальйон повернувся до Новоград-Волинського і вже за п’ять днів був у Широкому Лані.… Читати далі