Щербан Раїса – Сторінка 68 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Кондратюк Олексій Володимирович (5.07.1995 – 17.03.2017)

Кондратюк Олексій Володимирович – навідник гранатометного відділення взводу вогневої підтримки десантно-штурмової роти 501-го окремого батальйону морської піхоти 36-ї окремої бригади морської піхоти Військово-Морських Сил Збройних Сил України, матрос.

Народився 5 липня 1995 року в селі Пісків Костопільського району Рівненської області. Через деякий час родина переїхала до міста Костопіль Рівненської області. Закінчив 9 класів загальноосвітньої школи №3 міста Костопіль, у 2012 році – Сарненський професійний аграрний ліцей та здобув професію «Тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва, слюсар-ремонтник».

Працював слюсарем-сантехніком у багатогалузевому житлово-комунальному підприємстві міста Костопіль.

У травні 2016 року був призваний Костопільським районним військовим комісаріатом Рівненської області на військову службу за контрактом до лав Збройних Сил України. Служив у 501-му окремому батальйоні морської піхоти 36-ї окремої бригади морської піхоти Військово-Морських Сил Збройних Сил України (військова частина А1965, місто Бердянськ Запорізької області).

З літа 2016 року брав участь в антитерористичній операції на сході України.

17 березня 2017 року матрос Кондратюк загинув під час мінометного обстрілу російсько-терористичними силами спостережного посту українських військових в районі села Водяне Волноваського району Донецької області.

Напрієнко Дмитро Віталійович («Араміс») (21.02.1991 – 1.12.2015)

Напрієнко Дмитро Віталійович народився 21 лютого 1991 р. в м. Дубно.

Корінний дубенчанин, навчався у НВК “школа-гімназія” м. Дубна, Дубенському педагогічному коледжі, Кременецькій обласній гуманітарно-педагогічній академії ім. Тараса Шевченка, на гуманітарному факультеті (кафедра англійської філології).

У грудні 2014 року 24-річний Дмитро пішов добровольцем на фронт. Молодший сержант, снайпер мотопіхотного взводу 14-ої окремої механізованої бригади (раніше – 1-й БТО «Волинь»). Позивний «Араміс».

1 грудня 2015 року загинув за трагічних обставин поблизу міста Красногорівка Мар’їнського району Донецької області.

Останнє інтерв’ю Дмитра вийшло 22 жовтня у місцевій газеті під назвою «Снайпери полюють на Героїв».

Похований у місті Дубно 5 грудня 2015-го з військовими почестями.

Накидалюк Петро Іванович (4.07.1990 – 11.03.2015)

Петро Накидалюк народився 4 липня 1990 року у селі Плоска, що на Дубенщині. Закінчив 8 класів ЗНЗ №3 м. Дубно, а 9-й – у ЗНЗ с. Плоска.

Навчався у Дубенському професійному ліцеї з 1 вересня 2005 року до 2008 року за професією: муляр, штукатур, маляр, бетонер. Професійно займався спортом та став кандидатом в майстри спорту України з армреслінгу .

Під час Революції гідності перебував на Майдані. У зв’язку з російською збройною агресією проти України призваний за частковою мобілізацією 28 серпня 2014-го; покидаючи обійстя, на воротах вивісив Український прапор.

Солдат, механік-водій 17-ї окремої танкової бригади, в/ч А3283, м. Кривий Ріг.

З 19 вересня брав участь в антитерористичній операції. У складі підрозділу забезпечував підсилення оборони окремого загону спецпризначення Нацгвардії «Азов» у районі Маріуполя.

Загинув 11 березня 2015 року в районі Маріуполя під час виконання бойового завдання.15 березня на центральній площі міста Дубно до 5000 чоловік прийшли попрощатись із загиблим земляком.16 березня прощалися з Петром у рідному селі Плоска.

Указом Президента України № 573/2015 від 10 жовтня 2015 року, «За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цінності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).… Читати далі

Стрикун Іван Григорович (13.08.1967 – 29.06.2015)

Іван Григорович Стрикун народився 13 серпня 1967 року в с. Новомалин Острозького району Рівненської області. Закінчив місцеву середню школу. Після її закінчення відбував службу у радянській армії. Демобілізувався молодшим сержантом. Після демобілізації пішов працювати водієм у колгосп «Іскра», сусіднє село Михалківці. Там познайомився і в 1990 році одружився зі своєю майбутньою дружиною Оксаною. У них народилося двоє діток – син Іван та донька Ольга.

До Збройних сил України Іван Григорович був призваний 12 березня 2015 року. Спочатку проходив військову підготовку на Рівненському полігоні, 20 квітня 2015 року відправлений на проходження військової служби до військової частини В2830 старшим водієм (Дніпропетровська область). З 19 травня 2015 року на підставі наказу № 118 від 19.05.2015 року командира цієї ж військової частини брав безпосередню участь в антитерористичній операції.

Серце молодшого сержанта і старшого водія 93-ої окремої механізованої бригади Івана Стрикуна зупинилося 29 червня 2015 року по дорозі в лікарню в м. Новоградівка Донецької області.

3 липня 2015 року похований на кладовищі села Михалківці Острозького району Рівненської області.

Прончук Тарас Вікторович (позивний “Людоїд”) (6.08.1997–16.02.2017)

Тарас Вікторович Прончук (позивний “Людоїд”) народився шостого серпня 1997 року в селі Хотин Рівненського району Рівненської області. Із 5 до 9 класу навчався у Городоцькій загальноосвітній школі, після чого вступив до Рівненського технічного коледжу Національного університету водного господарства та природокористування, який закінчив у 2015 р. за фахом “електрогазозварювальник”.

До лав ЗСУ був призваний у листопаді 2015 року. Старший матрос служив на посаді кулеметника батальону морської піхоти.

16 лютого 2017 року старший матрос Прончук Тарас Вікторович загинув від ворожої кулі в зоні проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях під час виконання бойових завдань із захисту незалежності та територіальної цілісності України. У нього залишилася мати і троє братів.

Поховали бійця у селі Хотин Рівненського району.

Указом Президента України № 104/2017 від 10 квітня 2017 р. «за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку» молодший сержант Тарас Вікторович Прончук нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Також нагороджений медалями: “За жертовність та любов до України”, “Відвага і честь”, “Оборона Маріуполя”

Євгенія Комісарук “Ваші сльози, матусю.”

<span class="mce_SELRES_start" data-mce-type="bookmark" style="display: inline-block; width: 0px; overflow: hidden; line-height: 0;"></span>… Читати далі

Євгенія Комісарук “Матері”

Євгенія Комісарук “Янгольська дорога”

Жуков Іван Всеволодович (позивний “Жук”) (10.04.1968 – 23.05.2018)

Іван Всеволодович Жуков (позивний “Жук”) народився в 1968 році в селі Озліїв Млинівського району Рівненської області. Воював з 2015 року, був добровольцем УДА (Української добровольчої армії Дмитра Яроша), ОТГ «Волинь» – добровольчого підрозділу досі не легалізованої Української добровольчої армії. Через це факт загибелі добровольця на лінії фронту навіть не увійшов до щоденного офіційного зведення про ситуацію на фронті від прес-служби Операції об’єднаних сил.

Воював з 2015 року.

Загинув 23 травня 2018 року приблизно опівночі. Під час несення бойової варти був важко поранений в м. Марїнка на підступах до Донецька. Тіло захопили бойовики і передали його українській стороні 25 травня. Похований в м. Дубно Рівненської області.

Без батька залишилася маленька дівчинка-дошкільнятко.

За особисту мужність український захисник нагороджений медаллю «За бойові заслуги».

Романович Олег Федорович (12.06.1982-13.11.2015)

Романович Олег Федорович народився 12 серпня 1982 року в місті Дубно Рівненської області. Навчався у Дубенській ЗОШ №6, професійно-технічному училищі №27 міста Дубно (нині – ДНЗ «Дубенське вище художнє професійно-технічне училище») з 1998 до 2001 року за професією «електрогазозварювальник, водій автомобіля».

10 березня 2015 року мобілізований до лав Збройних сил України. Служив командиром міномета 14-ої окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних сил України (військова частина А1008, місто Володимир-Волинський Волинської області).

З літа 2015 року брав участь в антитерористичній операції на сході України.

13 листопада 2015 року солдат Олег Романович загинув на взводному опорному пункті поблизу міста Мар‘їнка Донецької області від отриманого вогнепального поранення, не сумісного з життям. 20 листопада 2015 року похований на Кременецькому кладовищі в місті Дубно Рівненської області.

Залишились батьки, дружина та донька.