Щербан Раїса – Page 85 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Іванов Андрій Анатолійович (11.09.1996-08.09.2022)

Іванов Андрій Анатолійович народився 11 вересня 1996 року в селі Орлівка Березнівського району, де і провів щасливе дитинство . З 2003 по 2012 рік навчався в Орлівській школі. Гарно вчився.
Андрій змалку дуже любив грати у футбол. Після закінчення школи, з 2012 по 2014 рік навчався в Березнівському економіко -гуманітарному ліцеї. Після успішного закінчення ліцею навчався в Київському політехнічному інституті Ігоря Сікорського. Далі працював у Києві за спеціальністю, майстром на
підприємстві.
Андрій створив сім’ю. З перших днів війни разом з дружиною вступив в територіальну оборону Києва, а потім підписав контракт з ЗСУ.
Загинув Андрій Іванов 8 вересня 2022 року в боях з російськими загарбниками під час виконання бойового завдання в районі міста Бахмут на Донеччині. Йому було лише 25 років, не дожив до свого 26-річчя всього три дні.
У Героя залишилась вдовою дружина Анастасія. Втратили найдорожчого сина мама і тато, оплакують його молодші брати.
Поховали бійця у рідному селі.… Читати далі

Присвячено пам’яті п’ятьох бійців КОРДу

Дім покинув, сім’ю — служба кличе,

Бо обов’язок понад усе

«Бережи себе» в небі курличе

І від рідних молитву несе.

Але в ніч, як кошмар,

увірвалась ракета ворожа

І життя обірвалось у долі секунди, у мить,

Захищали країну. Тепер Ви —

небесна сторожа

Наче птахи їх душі до Бога злетіли. Болить….… Читати далі

Нисинець Василь Васильович (09.01.1991-22.05.22)

Нисинець Василь народився дев’ятого січня 1991 року в селі Городище Березнівського району.

Трудову діяльність Василь Нисинець розпочав у спецпідрозділі в грудні 2012 року на посаді поліцейського-водія. В органах внутрішніх справ він служив понад дев’ять років. Активно займався спортом, захоплювався самбо. Брав участь у спортивних змаганнях, на його рахунку — не одна перемога, не одна медаль і кубок.

У 2016 році після ретельного відбору Василь Нисинець став частиною новоствореного спецпідрозділу КОРД. Працював старшим інспектором 4-го відділу з проведення спеціальних операцій (штурмового) управління КОРД Головного управління Національної поліції в Рівненській області. Згодом обрав вузьку спеціалізацію — кінолога.

Виконуючи бойове завдання, о четвертій годині ранку 22 травня, капітан поліції героїчно загинув на 31-му році життя в с. Вільноандріївка, Запорізької області.

Без батька залишилася дворічна донька.

Поховали полеглого правоохоронця поряд із могилою батька в селі Городище колишнього Березнівського району

Марчук Микола Васильович (20.02.1976-30.10.2022)

Микола Марчук народився у селі Горбів тоді ще Гощанського району. Навчався у Дроздівській школі, а по завершенню пішов служити в армію. Додому повернувся із сержантськими погонами. Життя своє поєднав із зв’язком — спершу займався монтажем телефонних ліній, а за тим — інтернет-кабелів.

З початком війни у військкоматі записався добровольцем.12 жовтня Микола отримав повістку і був відправлений в Авдіївку.

46-річний сержант Микола Марчук загинув 30 жовтня в наслідок танкового обстрілу поблизу Авдіївки на Донеччині…

Поховали Миколу Марчука на малій батьківщині, у селі, де живе мама, на Горбівських горбах.… Читати далі

Ковальчук Микола (??? -04.11.2022)

Микола Ковальчук народився у Рівному, навчався у місцевій школі-інтернаті, пізніше здобував фах зварювальника. Пройшов службу в ЗСУ. Після повернення додому працював за професією Рівному, в інших містах України та за кордоном.

Війна застала Миколув Естонії . Не роздумуючи, повернувся додому і добровольцем записався боронити Батьківщину. Коли його викликали на службу, то забрав зварювальний апарат, багато свого інструменту.

На жаль, життя 48-річного сержанта Миколи Ковальчука обірвалося раптово. Побратими побачили, йому стало зле, піднявся тиск. 4 листопада Микола Ковальчук помер у місті Кам’янка Черкаської області…

Миколу Ковальчука відспівали в Свято-Троїцькій церкві ПЦУ . Поховали на кладовищі «Тиннівське».

Публікації про Ковальчука М.

Біль втрати огортає сьогодні Рівне, адже проводжаємо в останню дорогу відданого і щирого захисника – Миколу Ковальчука.

«Він працював і в Рівному, і по всій Україні, і за кордоном. Саме в Естонії Миколу і застав початок війни. Він відразу почав розпитувати, яка в нас ситуація. Я заспокоювала, як могла, але він не повірив. Лише сказав: «Мама, тримайся». Я відразу відчула, що він збирається повертатись.

Микитюк Олександр Віталійович (13.11.1979 -28.10.2022)

Олександр Микитюк народився 13 листопада 1979 року в Рівному, навчався у ЗОШ , число 26, після 9 класу продовжив навчання у дев’ятому ПТУ, де здобув фах токаря.

Коли не стало батьків, у 18 років Олександр оформив опіку над 12 річним братом Романом . Працював на радіозаводі, потім – майстром з обслуговування таксофонів Укртелекому. Пізніше робив ремонти, спеціалізувався на роботі з декоративними матеріалами.

Останні 14 років Сашко разом із дружиною жив у смт Березне. З початком війни там пішов до військкомату, навчання проходив на Яворівському полігоні.

Військовий потрапив у Сєвєродонецьк. Пізніше отримав поранення, але повернувся на службу…

Олександр був відзначений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня.

42-річний Олександр Микитюк загинув 28 жовтня поблизу села Опитне Донецької області…Поховали його, як того і хотів, у Березному на кладовищі в урочиці Лучка (6 листопада)

Грицихін Валерій ( ??1973-23.10.2022)

Валерій Грицихін народився у Рівному, закінчив місцеву ЗОШ, число 8, навчався у Національному університеті водного господарства та природокористування. Здобув професію інженера-будівельника. Військова кафедра при інституті замінила йому строкову службу в армії.

Працював у страхових компаніях — спершу в “Оранті”, а потім в “Пожежній страховій компанії”

Коли у лютому розпочалася війна, Валерій, як і багато інших наших земляків, не зміг залишатися осторонь — пішов добровольцем.

49-річний командир гранатометного взводу старший лейтенант Валерій Грицихін загинув у бою за Батьківщину 23 жовтня поблизу села Опитне Донецької області.

Поховали Валерія Грицихіна на кладовищі “Нове”. У нього залишилося вдова, діти та онука.

Горисюк Олександр Валентинович,“Гарік” (20.09.1979 -06.05.2022)

Горисюк Олександр народився у селі Синів Гощанського району. Понад 10 років Олександр працював на виробництві вікон, знав, що таке заробітки за кордоном, а потім повернувся додому, Бо ж саме у Рівному живе його донька Анастасія, яку він безмежно любив. Олександр захоплювався футболом, а ще любив куховарити, приготовані ним страви не залишали байдужим нікого.

Олександр мав чудову рису він був дуже хорошим батьком, разом з донькою Анастасією з дитинства, вони не лише їздили на стрільби, але і на спідвей, футбольні матчі, спортивні тренування, оскільки Олександр дуже любив природу то вони з донькою часто їздили за місто.

Коли ж почалася війна, пішов добровольцем, хоч раніше в армії й не служив. Олександр вірив у Перемогу України, чекав і наближав її, як тільки міг… 41-річний Олександр Горисюк, якого друзі та побратими називали «Гарік», залишив по собі світлі спогади. В останню путь Героя провели небайдужі рівняни та найближче оточення захисника.

Йому назавжди буде – лише 41 рік.

Поховали Олександра Горисюка в рідному селі Синів

Публікації про Горисюка О.

Дмитрієв Костянтин Костянтинович(12.07.1990-25.05.2022)

Костянтин Дмитрієв народився в Кривому Розі. Коли хлопчику було 9 років, сім’я переїхала в село Мар’янське Дніпропетровської області. Тут Костя закінчив школу, після якої вступив до Криворізького коксохімічного технікуму. Під час навчання знаходив час і для іншого захоплення – спорту. Грав у команді технікуму з волейболу, разом з якою відстоювали честь навчального закладу на різноманітних змаганнях. Закінчивши технікум з відзнакою. Продовжив вчитися, у Дніпропетровському хіміко-технологічному інституті, який також закінчив із червоним дипломом. Займається спортом, стає чемпіоном області.

У 2014 році Костянтин приїхав у Рівне, працював на підприємстві «АЗОТ»начальником зміни.

2015-2016 роки Костянтин провів у лавах Національної гвардії України. Прийшов на строкову службу, а за тим добровольцем служив у зоні АТО: на Луганщині та поблизу Рубіжного.

Повернувшись до цивільного життя, працював на підприємстві, одружився. Як глибоко віруюча людина, став прислужником-пономарем у храмі преподобного Агапіта Печерського у військовому госпіталі Рівного.

З початком війни пішов боронити Батьківщину.

Старший солдат Костянтин Дмитрієв загинув 25 травня під час бойового зіткнення та авіаудару поблизу села Комишуваха Луганської області…

У Костянтина залишилися дружина та дворічна донька.

Ковалюк Степан Анатолійовичу (1985-02.03.2022)

Ковалюк Степан народився в селі Вовковиї Демидівської селищної ради.

Загинув в ніч з 1 на 2 березня у бою з російською диверсійною групою у місті Васильків Київської області,

Степан брав участь у бою з російськими диверсантами. Воював у складі рівненської добровольчої групи.

У захисника залишилась дружина і троє дітей.

Похований 5-го березня у Рівному на кладовищі «Нове».

Нагороджений медаллю “За жертовність та любов до України”.

Ковалюк Степан Анатолійович – Почесний громадянин м. Рівного (Рішення Рівненської міської ради №2408 від 22.08.2022);